Ухвала

від 29.09.2023 по справі зпп/320/119/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

29 вересня 2023 року ЗПП/320/119/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,

в с т а н о в и в:

27.09.2023 до Київського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви. Заявник просить суд забезпечити позов шляхом:

зупинення дії рішення № 12-ПД ХІІІ чергового з`їзду політичної партії «Європейська Солідарність» (восьмий етап) від 20.09.2023 про відкликання депутата Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області ОСОБА_1 за народною ініціативою;

заборони Бородянській селищній територіальній виборчій комісії Бучанського району Київської області приймати будь-які рішення стосовно визнання обраним депутатом наступного за черговістю кандидата у депутати від місцевої організації політичної партії «Європейська Солідарність» після ОСОБА_1 або призначати проміжні вибори депутата у відповідному багатомандатному виборчому окрузі.

Вказана заява подана заявником до відкриття провадження у справі.

Відповідно до приписів статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд відмічає, що при розгляді заяв про забезпечення позову в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, а також має враховувати співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам, та обставинам справи.

Заходи забезпечення можуть бути застосовані виключно за наявності однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, та мають бути співмірними з позовними вимогами і адекватними.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Правовий інститут забезпечення адміністративного позову має застосовуватися лише у виключних випадках та за умови існування обґрунтованої небезпеки заподіяння шкоди правам та охоронюваним законом інтересам особи до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадках, якщо захист цих прав, свобод та охоронюваних законом інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року по справі №420/16401/22.

Окрім того, cуд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення, на основі наявних у справі доказів, має бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача, та відповідно вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та негативним наслідкам такого порушення.

Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, а тому застосування заходів забезпечення позову з означеної підстави допускається у виключних випадках.

Так, у Постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

Сама ж лише незгода позивача (заявника) із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, у жодному разі не слугує достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Натомість, суд акцентує, що така обов`язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як «наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення», може бути виявлена судом лише в межах з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості, достатності, та достовірності як кожного доказу окремо, так і в їх сукупному зв`язку.

Заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.

Окрім того, як зазначено вище, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі, з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому при виконанні такого рішення.

Між тим, дослідивши ретельно наведені заявником у заяві про забезпечення позову доводи, твердження, аргументи, судом встановлено відсутність, належних, достатніх, та ґрунтовних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам, та охоронюваним законом інтересам позивача, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням чого суд не вбачає підстав для задоволення означеної заяви позивача, та вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Окрім того, суд звертає увагу на особливості подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Зі змісту заяви слідує, що заявник має намір підготувати та подати у строк передбачений Кодексом адміністративного судочинства України позов про визнання протиправним і скасування рішення № 12-ПД ХІІІ чергового з`їзду політичної партії «Європейська Солідарність» (восьмий етап) від 20.09.2023 про відкликання депутата Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області ОСОБА_1 за народною ініціативою.

Із цього приводу суд звертає увагу на такі обставини.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб тощо.

Із урахуванням викладеного, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкта владних повноважень надано такому суб`єкту законом.

Суд констатує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У той же час, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до вимог частини п`ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Разом із тим, частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При цьому критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, зокрема наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а також спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Предметом спору, який заявник має намір подати до Київського окружного адміністративного суду, є, зокрема рішення № 12-ПД ХІІІ чергового з`їзду політичної партії «Європейська Солідарність» (восьмий етап) від 20.09.2023 про відкликання депутата Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області ОСОБА_1 за народною ініціативою.

Як випливає зі змісту заяви про забезпечення позову, позивачем за цим позовом є фізична особа, а одним з відповідачів, зокрема Політична партія «Європейська солідарність».

Відповідно до частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті, зокрема це спори щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет, так і суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Із системного аналізу наведених норм процесуального закону слідує, що до компетенції адміністративних судів належать, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктами при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, а також спори, що виникли у зв`язку з порушенням прав суб`єкта виборчого процесу або процесу референдуму.

При цьому участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, в яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Таким чином Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Відповідно до статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Разом із тим, у відповідності до вимог статей 276, 277 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, пов`язаних з виборчим процесом та референдумом, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, можуть бути кандидати, їх довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій, їхні уповноважені особи та посадові особи.

Отже, спеціальним процесуальним законом передбачено виключні випадки, коли відповідачем у справі може бути політична партія чи її місцева організація.

Як установлено судом, позивачем за позовом, який заявник має намір подати до Київського окружного адміністративного суду є фізична особа, а відповідачем, зокрема Політична партії «Європейська солідарність».

Статтею 36 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 05.04.2001 № 2365-III «Про політичні партії в Україні» (далі Закон № 2365-III), право громадян на свободу об`єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.

Статтями 2, 3, 4 Закону № 2365-III передбачено, що політична партія це зареєстроване згідно із законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно з партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку.

Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Статтями 8 та 12 Закону № 2365-III передбачено, що політичні партії повинні мати статут, а також закріплено перелік відомостей, які має містити статут політичної партії.

Політичні партії мають право: вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України; брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України; використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України; підтримувати міжнародні зв`язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону; ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об`єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Відповідно до статті 18 Закону № 2365-III, державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, крім випадків, коли здійснення такого контролю законом віднесено до повноважень інших органів державної влади; Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, територіальні виборчі комісії на відповідних місцевих виборах - за додержанням політичними партіями встановленого порядку участі у виборчому процесі, а також, у межах визначених законом повноважень, за своєчасністю подання до відповідних виборчих комісій проміжних та остаточних фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на виборах, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей; Рахункова палата - за цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності; Національне агентство з питань запобігання корупції - за додержанням встановлених законом обмежень щодо фінансування політичних партій, передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського та місцевого референдуму, законним та цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності, своєчасністю подання звітів партій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на загальнодержавних та місцевих виборах, повнотою таких звітів, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей.

Політичні партії зобов`язані подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення. Рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Статтею 21 Закону № 2365-III передбачено, що в судовому порядку може бути заборонено політичну партію.

За адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, політична партія може бути заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо її створення і діяльності, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Інших випадків та суб`єктів оскарження діяльності політичної партії, у тому числі з питань її внутрішньопартійної діяльності, Закон № 2365-III не визначає.

Таким чином політична партія є добровільним об`єднанням громадян, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах і не здійснює владних управлінських функцій. При цьому до органів, які відповідно до закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, у тому числі і щодо дотриманням політичною партією вимог її статуту, суди не належать.

Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що політичні партії не наділені владними управлінськими функціями, а тому не є суб`єктами владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із чим спір, предметом якого є рішення № 12-ПД ХІІІ чергового з`їзду політичної партії «Європейська Солідарність» (восьмий етап) від 20.09.2023 про відкликання депутата Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області ОСОБА_1 за народною ініціативою не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньо організаційної діяльності політичної партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, а тому такі питання в силу пункту 4 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства. Пункт 10 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України у даному випадку за таким складом сторін застосуванню не підлягає з підстав відсутності виборчого процесу на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, відповідно до пункту 1 частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заявник планує подати позов до Київського окружного адміністративного суду, який, в силу наведеного вище, не уповноважений розглядати справи за позовами до політичних партій (їх осередків) поза межами виборчого процесу.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити повністю.

Копію ухвали надіслати заявнику.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Шевченко А.В.