Рішення

від 25.08.2022 по справі 208/419/21

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 208/419/21

№ провадження 2/208/26/22

РІШЕННЯ

Іменем України

25 серпня 2022 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

головуючого, судді - Івченко Т.П.,

секретар судового засідання - Оніщук Д.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий порт» «про компенсацію матеріальної та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням злочину»,

встановив:

1. Короткий зміст позовних вимог.

21 січня 2021 року до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий порт» «про компенсацію матеріальної та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням злочину», в якому просить: стягнути з відповідача, ТОВ «Річковий порт» на її користь завдану матеріальну та моральну (немайнову) шкоду, вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в розмірі 63369,41 (шістдесят три тисячі триста шістдесят гривень) 41 коп., яка складаються з: витрати майнового характеру у розмірі 13369,41 (тринадцять тисяч триста шістдесят дев`ять гривень) 41 коп. та витрати немайнового характеру - 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень.

2.Позиція сторони позивача.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що Заводським районним судом міста Дніпродзержинська було розглянуто кримінальні провадження № 208/1989/20 за обвинувальним актом у відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за скоєння кримінального правопорушення передбаченого ч.І ст. 286 КК України.

Вироком суду від 16.06.2020 року встановлено, що ОСОБА_2 17.02.2020 приблизно о 09:13 годині, у світлий час доби, керуючи службовим автомобілем «Mercedes-Benz 308 D» н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух заднім ходом по тротуару, розташованого повздовж проїжджої частини пр. Тараса Шевченко та який проходить біля будинку № 3 по пр. Тараса Шевченко в м. Кам`янське в напрямку пр. Свободи, з наміром здійснити під`їзд до будівлі, де ведуться ремонтні роботи. Перед початком руху заднім ходом для забезпечення безпеки руху, водієві ОСОБА_2 необхідно було переконатись, що він своїм маневром не скоїть перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, у разі необхідності звернутися за допомогою до інших осіб, з метою не створювати небезпеки або перешкоди іншим учасникам руху і уникнути скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, ОСОБА_2 необхідно було діяти відповідно до вимог п. 10.9. Правил дорожнього руху України, в якому вказано, що під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки або перешкоди іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він при необхідності повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

Однак, в порушення вимог вищевказаного пункту Правил дорожнього руху України. ОСОБА_2 , проявляючи злочинну недбалість, почав здійснювати рух заднім ходом, не звернувшись за допомогою для забезпечення безпеки руху до інших осіб, у зв`язку з чим, він не мав об`єктивної можливості переконатися у відсутності на лінії руху керованого ним транспортного засобу пішоходів і в безпеці виконуваного їм маневру руху заднім ходом.

В результаті зазначеного, ОСОБА_2 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалася біля задньої частини вищевказаного автомобіля в попутному йому напрямку.

Внаслідок даного наїзду пішоходу ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми тіла: відкритої черепно-мозкової травми з саднами та синцями на обличчі, раною на правому вусі, яка супроводжувалась явищами струсу головного мозку, тупої травми грудної клітини з синцями на тулубу, з переломом середньої третини лівої ключиці, 6, 7, 8, 9-го ребер по паравертебральній лінії ліворуч, 5, 6, 7, 8, 9, 10-го ребер по середньо-пахвинній лінії 7, 9, 10, 11-12-го ребер по лопаточній лінії 17.02.2020 року - діагностична пункція грудної клітини: крови та повітря не отримано; підшкірна емфізема відсутня; УЗД - даних за гідропневматорокс не виявлено; данні загрозливі життю явищ - відсутні; синці на правій верхній кінцівки, по передньо-внутрішній поверхні лівої гомілки; саден на передній поверхні правої та лівої гомілки - відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, як викликавши тривалий розлад здоров`я більш 21 дня.

У прямому причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, що спричинило настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_1 , знаходиться порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 10.9. Правил дорожнього руху України, оскільки зазначене порушення безпосередньо спричинило настання події даної пригоди.

Таким чином, ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Вироком суду від 16.06.2020 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 300 (триста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює грошовій сумі розміром 5 100 (п`ять тисяч сто) гривень, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах кримінального провадження № 12020040160000297 від 17.02.2020 року - залишено без розгляду.

Після отриманих тілесних ушкоджень, позивач проходила лікування в КЗ «Кам`янська МЛШМД «ДОР» з 17.02.2020 року по 02.03.2020 рік, та перенесла ряд складних оперативних втручань.

Після проходження лікування позивачці надано рекомендації щодо продовження лікування під наглядом хірурга, травматолога, нейрохірурга запобігати фізичних, психоемоціональних перенавантажень, продовження прийому ліків, що підтверджується виписками із медичної картки долученої до справи.

На момент госпіталізації та проходження позивачем лікування, обвинувачений ОСОБА_2 допомоги на лікування не надавав. На даний час засудженим ОСОБА_2 позивачці частково компенсовано витрати, після її звернення з апеляційною скаргою на м`якість вироку. На теперішній час позивач не має претензій матеріального характеру до засудженого ОСОБА_3 .

За частково зберігшимися чеками позивачкою на лікування було витрачено грошові кошти у сумі 13369 грн.41 копійки, що підтверджується копіями чеків долучені до позову.

Отже, неправомірними суспільно-небезпечними діями ОСОБА_2 було завдано позивачці матеріальні втрати та немайнові втрати (немайнові втрати, спричинені моральними га фізичними стражданнями,)

В момент отримання тілесних ушкоджень, та проведення лікування позивач перенесла значний фізичний біль, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи/обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров`я та життя.

Наслідки перенесеної травми призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях насторога, невпевненість в собі, тривога з приводу майбутнього.

Внаслідок обставин отримання тілесних ушкоджень, позивач і зараз відчуває почуття приниженої гідності, образи, досади, обурення поведінкою винуватця, переживаю щодо своєї соціальної реабілітації. Наслідки події, що сталася, потягли за собою не раціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, до тепер вимагають компенсаторних можливостей за для їх подолання.

На час спричинення позивачці тілесних ушкоджень ОСОБА_2 був найманим працівником і працював у відповідача, ТОВ «Річковий порт» код ЄДРПУО 142879 водієм і це було встановлено судом під час розгляду кримінального провадження.

Згідно вимог ч.2 ст. 1187 ЦК України «Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку»

Згідно вимог ч.2 ст. 1172 ЦК України «Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків»

Згідно вимог ч. 1177 ЦК України «Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.»

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03. 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових є обов`язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносин, а останній відповідає перед-нею в порядку регресу

Отже, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою що до неї самої.

У зв`язку із ушкодженням здоров`я, заподіяного вчиненням ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 286 КК України, який на час спричинення - тілесних ушкоджень являвся найманим працівником Відповідача позивачці була завдана моральна шкода, яка полягала у фізичному болі та душевних стражданнях, моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя та інших негативних явищах, а саме панічними атаками, розладом шлунко-кишкового тракту у наслідок вживання ліків.

Верховний суд України в п. 1 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах яро відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Крім цього, в п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, наслідки кримінального правопорушення, вчиненого обвинувачений постали для мене як суттєво психотравмуючі, обумовили порушення фізичної та психоемоційної сфер

Існування особистості, досі перешкоджають та будуть перешкоджати можливостей активної та повноцінної життєдіяльності, викликали появу негативних психологічних переживань, тобто, спричинили мені моральні страждання.

У відповідності до ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодував «я моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та моральних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховним судом України в п. 9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Таким чином, внаслідок суспільно-небезпечних дій ОСОБА_2 , позивачці були заподіяні психологічні (моральні) страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань потерпілого, характеру його немайнових втрат, позивач оцінює в 50000, 00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень) які підлягають відшкодуванню (компенсації) Відповідачем у повному обсязі.

Представником позивач, адвокатом Куценко В.А., надано відповідь на відзив, які ним названі пояснення на заперечення, де він зазначив, що надані стороною Відповідача письмові докази по справі Вважає що вони не можуть бути розглянуті судом з наступних підстав:

Відповідачем по справі надано до суду в письмовій формі Заперечення проти позову до яких долучені копії письмових доказів на які посилається Відповідач, але вищезазначена процедура подачі доказів стороною Відповідача не передбачена чинним цивільно-процесуальним законодавством України, так само як і не передбачено подання до суду Відповідачем по справі заперечень на позов.

Відзиву на позов Позивача ОСОБА_1 . Відповідачем по справі до суду не надано, так же як не надано копії Відзиву Позивачу, таким чином сторона Позивача вважає письмові докази надані стороною Відповідача недопустимими.

Якщо суд все таки прийде до висновку про необхідність дослідження письмових доказів наданих Відповідачем сторона Позивача по справі звертає увагу суду на наступне:

Відповідач по справі вводить суд в оману стверджуючи, що ТОВ «Річковий порт» являється не належним Відповідачем по справі, стверджуючи, що особа, яка спричинила тілесні ушкодження громадянці ОСОБА_1 , громадянин ОСОБА_2 не виконував на той час службових обов`язків. Даний факт був спростований самим громадянином ОСОБА_2 при наданні ним показів у суді при розгляді кримінального провадження відносно нього і це знайшло своє відображення у Вироку Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 16.06.2020 року копія якого долучена до позовної заяви Позивачем, де він підтвердив факт виконання усного дорученням керівництва вивозити сміття з магазину та під час руху заднім ходом до нього підбігла жінка і повідомила що він наїхав на іншу жінку тому, якщо ОСОБА_2 дійсно знаходився у відпустці за сімейними обставинами, то яким чином він взяв службове авто у власне користування, хто з керівників підприємства ТОВ «Річковий порт» йому його надав, та на підставі чого, як стверджує Відповідач ОСОБА_2 , знаходячись у відпустці без зберігання заробітної плати, самовільно взяв автомобіль і використовував його за власних інтересів, то чому ОСОБА_2 не притягнуто до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом в корисних цілях, і що заважало Відповідачу по справі повідомити правоохоронні органи про те що ОСОБА_2 17.02.2020 року заволодів транспортним засобом якій належить ТОВ «Річковий порт» без дозволу керівництва підприємства. Згідно до вимоги ч.4 ст.1187 ПК України в якій зазначено «Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Згідно вимог статті 1177 ЦК України,шШкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно вимог ст.1168 ЦК України «Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Тому вважає, що ТОВ «Річковий порт» є належним відповідачем і повинен відшкодувати заподіяну шкоду позивачці вчиненням злочину їх працівника в повному обсязі.

3. Позиція відповідача.

Відповідач, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий порт» скористався своїм правом та надав до суду Відзив, назвав їх запереченнями, в якому вказав, що ТОВ «Річковий порт» позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої ДТП не визнає, вважає їх, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне, позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.02.2020 року о 9.13 водій ОСОБА_2 , який перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Річковий порт», керуючи службовим автомобілем «Mercedes-Benz 308D», н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух заднім ходом по тротуару, розташованого повздовж проїжджої частини пр. Тараса Шевченко та який проходить біля будинку № 3 по пр. Тараса Шевченко в м. Кам`янське в напрямку пр. Свободи, з наміром здійснити під`їзд до будівлі, де ведуться ремонтні роботи, допустив наїзд на позивача, яка рухалася біля задньої частини вищевказаного автомобіля в попутному йому напрямку. Внаслідок даного наїзду позивачу були заподіяні тілесні ушкодження.

Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 червня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює грошовій сумі розміром 5100 грн, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами; також вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

Внаслідок суспільно-небезпечних дій ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 була заподіяна шкода в розмірі 63369,41 грн (13369,41 грн. - витрати на лікування та 50000,00 грн - моральна шкода), яку, на думку позивача, повинно відшкодувати саме ТОВ «Річковий порт».

ТОВ «Річковий порт» є неналежним відповідачем, оскільки в користуванні ТОВ «Річковий порт» знаходиться автомобіль «Mercedes-Benz 308D», д.н.з. НОМЕР_1 , прийнятий в оренду від ТОВ «Норма» за договором оренди від 01.01.2020 р., за яким закріплений ОСОБА_2 , що підтверджується копіями наказу про прийняття на роботу та трудового договору.

Згідно страхового полісу № АР7746076, виданого ПАО «КАСК «ОРАНТА», цивільна -правова відповідальність на зазначений автомобіль була застрахована з 04.06.2020 по 03.06.2021 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків, але ОСОБА_2 17 лютого 2020 року був відсутній на роботі.

Згідно наказу відділу кадрів № 16 від 06.02.2020 р. ОСОБА_2 в зв`язку з сімейними обставинами надана відпустка без збереження заробітної плати з 15.02.2020 до 17.02.2020 року. Тобто, на момент скоєння ДТП 17.02.2020 року ОСОБА_2 знаходився у відпустці за свій рахунок і ніяк не міг виконувати свої службові обов`язки в інтересах підприємства.

Так як водій ОСОБА_2 вчинив ДТП під час використання ним службового автомобіля не у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків, а тому (з урахуванням правил п. 38.1ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") відповідати за заподіяну шкоду повинен сам водій транспортного засобу, а не відповідач, що є власником автомобіля.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Віщого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»: «Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).».

На час скоєння ДТП ОСОБА_2 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом: мав при собі посвідчення водія на право керування автомобілем (транспортним засобом відповідної категорії), страховий поліс та реєстраційний документ на вказаний авто у вигляді технічного паспорту, наданий йому власником.

Таким чином ТОВ «Річковий порт» не є суб`єктом відповідальності за скоєння ДТП.

Позивачем не надано розрахунку розміру шкоди, жодного доказу підтверджуючого факт завдання моральної шкоди.

Позивач вказує, що від вказаної ДТП їй були спричинені моральні збитки які вона оцінює у 50 000 гривень. Однак нею не надано розрахунку розміру шкоди з яких міркувань вона виходила визначаючи його, не надано жодного доказу підтверджуючого факт завдання йому моральної шкоди.

Відповідно п. 4-5 постанови № 4 від 31.03.95 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Подвійне стягнення майнової шкоди за одне й те саме порушення не можливе.

З огляду на положення ст. 1187 ЦК України факт завдання шкоди потерпілому джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Таким чином, потерпілій ОСОБА_4 , як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Вона вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права:

а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про

відшкодування цієї шкоди, тобто, ОСОБА_2 ;

б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала

свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування (ПАО

«КАСК «ОРАНТА»;

в) шляхом звернення в порядку ч. 1 ст. 1172 ЦК України, тобто, до ТOB «Річковий порт».

Як вбачається з ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 22.01.2021 р про відкриття провадження у цій справі, позивач ОСОБА_4 звернулась до суду у січні 2021 року.

При цьому, напевно забула повідомити суд, що ще в жовтні 2020 року під час апеляційного оскарження її адвокатом Куценко В.А. вироку Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 червня 2020 року вона особисто в присутності свого адвоката отримала від ОСОБА_2 відшкодування матеріальної та моральної компенсації, спричиненої їй та її здоров`ю під час дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень), про шо була складена розписка.

Згідно тексту розписки від 29.10.2020 р ОСОБА_4 претензій матеріального та морального характеру до громадянина ОСОБА_2 не має, що підтверджується копією розписки.

Так як потерпіла ОСОБА_4 обрала спосіб здійснення права вимоги - шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, та одержала відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, то деліктне зобов`язання між нею і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

На підставі викладеного, просить суд врахувати заперечення TOB «Річковий порт» при винесені рішення по справі № 208/419/2, та відмовити позивачеві у задоволенні позовної заяви у повному обсязі за необґрунтованістю.

4. Процесуальні питання пов`язанні з розглядом справи.

21 січня 2021 року до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий порт» «про компенсацію матеріальної та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням злочину», (а.с.1-4).

21 січня 2021 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддям, справу передано в провадження судді Івченко Т.П. (а.с15).

22 січня 2021 року Ухвалою судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області відкрито провадження по справі та справу призначеного до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.16).

05 травня 2021 року Представником Відповідача через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки Відзиву (а.с.31).

07 червня 2021 року Представником Відповідача через канцелярію суду надано Відзив на позовну заяву, який названо заперечення проти позову ніким не підписаний (а.с.37-41).

08 червня 2021 року Представником Відповідача через канцелярію суду надано Відзив на позовну заяву, який названо заперечення проти позову разом з домуентами, які були долучені до матеріалів справи (а.с.51-65).

23 вересня 2021 року Представником позивача, адвокатом Куценко В.А. через канцелярію суду подано заяву про відкладення розгляду справи для підготовки Відповіді на заперечення (а.с.68).

09 листопада 2021 року Представником позивача, адвокатом Куценко В.А. через канцелярію суду подано заяву в якій він просить розглядати справу без його участі та без участі позивача, на задоволенні позовних вимог наполягають в повному обсязі (а.с.72).

09 листопада 2021 року Представником позивача, адвокатом Куценко В.А. через канцелярію суду подано відповідь на відзив, яка названа письмовими поясненнями по справ (а.с.73-75).

09 листопада 2021 року Представником Відповідача через канцелярію суду подано заяву про відкладення розгляду справи (а.с.76-77).

17 січня 2022 року Представником позивача, адвокатом Куценко В.А. через канцелярію суду подано письмові пояснення по справі (а.с.87-89).

17 січня 2022 року Представником позивача, адвокатом Куценко В.А. через канцелярію суду подано заяву в якій він просить розглядати справу без його участі та без участі позивача, на задоволенні позовних вимог наполягають в повному обсязі (а.с.90).

17 січня 2022 року Представником Відповідача через канцелярію суду подано заяву в якій він просить відкласти розгляд справи у зв`язку з занятістю у іншому процесі (а.с.91).

Представник Відповідача будучи належним чином сповіщеним про дату, час та місце судового розгляду, згідно з вимогами ст.130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив, судові повістки - виклики направлялись відповідачу на останню відому суду адресу і в силу ст.131 ЦПК України, вважається доставленою, на підставі ст. 223 ЦПК України, суд вважає причини неявки відповідача неповажними, є достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень відповідачем відсутня.

Як передбачено п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

ЄСПЛ у рішенні у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16) визначив, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання, то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб - сторінка суду, а тому право такої особи на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод порушено не було.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідач будучи повідомленим належним чином про розгляд справи відносно нього про причини неможливості вчинення процесуальних дій суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.

5. Фактичні обставини встановлені судом.

Вироком суду від 16.06.2020 року встановлено, що ОСОБА_2 , 17.02.2020 приблизно о 09:13 годині, у світлий час доби, керуючи службовим автомобілем «Mercedes-Benz 308 D» н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух заднім ходом по тротуару, розташованого повздовж проїжджої частини пр. Тараса Шевченко та який проходить біля будинку № 3 по пр. Тараса Шевченко в м. Кам`янське в напрямку пр. Свободи, з наміром здійснити під`їзд до будівлі, де ведуться ремонтні роботи. Перед початком руху заднім ходом для забезпечення безпеки руху, водієві ОСОБА_2 необхідно було переконатись, що він своїм маневром не скоїть перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, у разі необхідності звернутися за допомогою до інших осіб, з метою не створювати небезпеки або перешкоди іншим учасникам руху і уникнути скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, ОСОБА_2 необхідно було діяти відповідно до вимог п. 10.9. Правил дорожнього руху України, де вказано, що під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки або перешкоди іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він при необхідності повинен звернутися за допомогою до інших осіб. Однак, в порушення вимог вищевказаного пункту Правил дорожнього руху України, ОСОБА_2 , проявляючи злочинну недбалість, почав здійснювати рух заднім ходом, не звернувшись за допомогою для забезпечення безпеки руху до інших осіб, у зв`язку з чим, він не мав об`єктивної можливості переконатися у відсутності на лінії руху керованого ним транспортного засобу пішоходів і в безпеці виконуваного їм маневру руху заднім ходом.

В результаті зазначеного, ОСОБА_2 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалася біля задньої частини вищевказаного автомобіля в попутному йому напрямку. Внаслідок даного наїзду пішоходу ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми тіла: відкритої черепно-мозкової травми з саднами та синцями на обличчі, раною на правому вусі, яка супроводжувалась явищами струсу головного мозку; тупої травми грудної клітини з синцями на тулубу, з переломом середньої третини лівої ключиці, 6, 7, 8, 9-го ребер по паравертебральній лінії ліворуч, 5, 6, 7, 8, 9, 10-го ребер по середньо-пахвинній лінії, 7, 9, 10, 11-12-го ребер по лопаточній лінії 17.02.2020 року - діагностична пункція грудної клітини: крови та повітря не отримано; підшкірна емфізема відсутня; УЗД - даних за гідропневматорокс не виявлено; данні загрозливі життю явищ - відсутні; синці на правій верхній кінцівки, по передньо-внутрішній поверхні лівої гомілки; саден на передній поверхні правої та лівої гомілки - відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, як викликавши тривалий розлад здоров`я більш 21 дня.

У прямому причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, що спричинило настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_1 , знаходиться порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 10.9. Правил дорожнього руху України, оскільки зазначене порушення безпосередньо спричинило настання події даної пригоди. Таким чином, ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 провину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, суду пояснив, що має стаж водія більше 40 років, ніколи не притягався до кримінальної та адміністративної відповідальності, 17.02.2020 року приблизно о 09 годині ранку їхав з двома грузчиками на службовому автомобілі «Мерседес», який належить ТОВ «Річковий порт» за усним дорученням керівництва вивезти будівельне сміття з магазину. На тротуарі, розташованому повздовж проїжджої частини пр. Тараса Шевченко та який проходить біля будинку № 3 по пр. Тараса Шевченко в м. Кам`янське в напрямку пр. Свободи почав повільний рух заднім ходом з наміром здійснити під`їзд до будівлі, де ведуться ремонтні роботи, попередньо подав звуковий сигнал.

У службовому автомобілі були лише бокові дзеркала заднього виду. Під час руху, до вікна автомобіля підбігла жінка, сказала, що він когось збив. Він зупинився, побачив ззаду жінку, яку придавило підніжкою задніх дверей автомобіля, проїхав близько метра вперед, щоб її звільнити. Перехожі викликали швидку та поліцію, приймав участь у слідчих діях, з їх висновками згоден. Його брат надавав допомогу потерпілій, сам він до неї не приїжджав, бо син потерпілої поводився агресивно, зобов`язується відшкодувати завдану потерпілій шкоду, вибачається перед нею, усвідомлює, що порушив ПДР з необережності.

Вироком суду від 16.06.2020 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 300 (триста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює грошовій сумі розміром 5 100 (п`ять тисяч сто) гривень, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах кримінального провадження № 12020040160000297 від 17.02.2020 року - залишено без розгляду. (а.с.12-14)

Згідно наданих чеків позивачкою на лікування було витрачено грошові кошти у сумі 13369 грн. 41 копійка. (а.с.7-11)

Як вбачається з виписки № 1118 з медичної картки позивача, після отриманих тілесних ушкоджень, позивач проходила лікування в КЗ «Кам`янська МЛШМД «ДОР» з 17.02.2020 року по 02.03.2020 рік, та перенесла ряд складних оперативних втручань, після проходження лікування позивачці надано рекомендації щодо продовження лікування під наглядом хірурга, травматолога, нейрохірурга запобігати фізичних, психоемоціональних перенавантажень, продовження прийому ліків. (а.с.6).

Як вбачається з Договору оренду автомобіля від 01.01.2020 року відповідач ТОВ «Річковий порт» орендував у ТОВ «Норма» автомобіль марки «Mercedes-Benz 308 D» н.з. НОМЕР_1 (а.с.56-57).

ОСОБА_2 був найманим працівником і працював у відповідача, ТОВ «Річковий порт» код ЄДРПУО 142879, водієм, що підтверджується наказом (розпорядження) № 50 від 25.09.2018 року про прийняття на роботу (а.с.58)

26.09.2018 року відповідач ТОВ «Річковий порт» та ОСОБА_2 уклали трудовий договір (а.с.59-61).

Згідно наказу № 16 від 06.02.2020 року ОСОБА_2 знаходився у відпустці без збереження заробітної плати з 15.02.2020 року до 17.02.2020 року (а.с.62) в підтвердження його відсутності на робочому місті надано табель обліку використання робочого часу (а.с.63).

Відповідно до розписки позивач ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошові кошті у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень і претензій матеріального та морального характеру до нього не має (а.с.64).

6. Правові норми законодавства застосовані судом .

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Правовідносини, які виникли в даному випадку між Відповідачем та Позивачем - Моторним (транспортним) страховим бюро України, спір про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, регулюються нормами ЦК України, та спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Відповідно до вимог ч.2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ч.1 ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно вимог ч.2 ч. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03. 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових є обов`язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносин, а останній відповідає перед-нею в порядку регресу

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою що до неї самої.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 16 ЦПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Статтею 15 і 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Способами захисту є зокрема: ч.5) примусове виконання обов`язку в натурі; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до п. 6 статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду-з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII), встановлено, що існує установлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з часу ратифікації 17.07.1997 року в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 4 та п. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

6. Висновки та мотиви прийнятого рішення.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Пунктом 2 частини 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , 17.02.2020 приблизно о 09:13 годині, у світлий час доби, керуючи службовим автомобілем «Mercedes-Benz 308 D» н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух заднім ходом по тротуару, розташованого повздовж проїжджої частини пр. Тараса Шевченко та який проходить біля будинку № 3 по пр. Тараса Шевченко в м. Кам`янське в напрямку пр. Свободи, з наміром здійснити під`їзд до будівлі, де ведуться ремонтні роботи. Перед початком руху заднім ходом для забезпечення безпеки руху, водієві ОСОБА_2 необхідно було переконатись, що він своїм маневром не скоїть перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, у разі необхідності звернутися за допомогою до інших осіб, з метою не створювати небезпеки або перешкоди іншим учасникам руху і уникнути скоєння дорожньо-транспортної пригоди, що передбачено вимогами п. 10.9. Правил дорожнього руху України. Однак, ОСОБА_2 , проявляючи злочинну недбалість, почав здійснювати рух заднім ходом, не звернувшись за допомогою для забезпечення безпеки руху до інших осіб, у зв`язку з чим, він не мав об`єктивної можливості переконатися у відсутності на лінії руху керованого ним транспортного засобу пішоходів і в безпеці виконуваного їм маневру руху заднім ходом, в результаті зазначеного, ОСОБА_2 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалася біля задньої частини вищевказаного автомобіля в попутному йому напрямку.

Вироком суду від 16.06.2020 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 300 (триста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює грошовій сумі розміром 5 100 (п`ять тисяч сто) гривень, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах кримінального провадження № 12020040160000297 від 17.02.2020 року - залишено без розгляду.

Представник Відповідача у Відзиві посилається на те, що Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків, але ОСОБА_2 17 лютого 2020 року був відсутній на роботі, оскільки згідно наказу відділу кадрів № 16 від 06.02.2020 р. ОСОБА_2 в зв`язку з сімейними обставинами надана відпустка без збереження заробітної плати з 15.02.2020 до 17.02.2020 року. Тобто, на момент скоєння ДТП 17.02.2020 року ОСОБА_2 знаходився у відпустці за свій рахунок і ніяк не міг виконувати свої службові обов`язки в інтересах підприємства, як підставу для відмови у задоволенні позову, судом не береться до уваги, оскільки даний факт був спростований самим громадянином ОСОБА_2 при наданні ним показів у суді при розгляді кримінального провадження відносно нього і це знайшло своє відображення у Вироку Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 16.06.2020 року копія якого долучена до позовної заяви Позивачем, де він підтвердив факт виконання усного дорученням керівництва вивозити сміття з магазину та під час руху заднім ходом до нього підбігла жінка і повідомила що він наїхав на іншу жінку, також в наказі № 16 від 16.02.2020 року на який посилається представник Відповідача зазначено, що ОСОБА_2 в зв`язку з сімейними обставинами, надана відпустка без збереження заробітної плати з 15.02.2020 до 17.02.2020 року, а не включно. Таким чином ОСОБА_2 17.02.2020 року під час ДТП знаходиться з відповідачем в трудових відносинах, а шкода, заподіяна ним у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Крім того посилання Відповідача у Відзиві на те, що є неналежним відповідачем, також судом до уваги не беруться, оскільки вони спростовуються наступним: потерпіла ОСОБА_4 , як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному, вона вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права:

або шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про

відшкодування цієї шкоди, тобто до ОСОБА_2 ;

або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала

свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування до ПАО

«КАСК «ОРАНТА»;

або шляхом звернення в порядку ч. 1 ст. 1172 ЦК України, тобто, до ТOB «Річковий порт», який і обрала Позивач.

Внаслідок даного наїзду пішоходу ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми тіла: відкритої черепно-мозкової травми з саднами та синцями на обличчі, раною на правому вусі, яка супроводжувалась явищами струсу головного мозку; тупої травми грудної клітини з синцями на тулубу, з переломом середньої третини лівої ключиці, 6, 7, 8, 9-го ребер по паравертебральній лінії ліворуч, 5, 6, 7, 8, 9, 10-го ребер по середньо-пахвинній лінії, 7, 9, 10, 11-12-го ребер по лопаточній лінії 17.02.2020 року - діагностична пункція грудної клітини: крови та повітря не отримано; підшкірна емфізема відсутня; УЗД - даних за гідропневматорокс не виявлено; данні загрозливі життю явищ - відсутні; синці на правій верхній кінцівки, по передньо-внутрішній поверхні лівої гомілки; саден на передній поверхні правої та лівої гомілки - відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, як викликавши тривалий розлад здоров`я більш 21 дня.

Згідно наданих чеків позивачкою на лікування було витрачено грошові кошти у сумі 13369 грн. 41 копійка, таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем вказані кошти були витрачені на лікування, що підтверджується вищенаведеними доказами, та з огляду на викладене, суд вважає, вказана сума стягнення з відповідача на користь позивача є законною та підтвердженою документально, а позов в цій частині обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо морального відшкодування, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно із правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 235/546/18 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивачі оцінюють заподіяну їм шкоду та з чого вони при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ч. ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд враховує, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Суд вважає, що внаслідок ДТП, позивачка отримала тілесні ушкодження, було проведено лікування, позивач перенесла значний фізичний біль, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи/обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров`я та життя, наслідки перенесеної травми призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях насторога, невпевненість в собі, тривога з приводу майбутнього. Внаслідок обставин отримання тілесних ушкоджень, позивач і зараз відчуває почуття приниженої гідності, образи, досади, обурення поведінкою винуватця, переживаю щодо своєї соціальної реабілітації, що потягло за собою не раціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, до тепер вимагають компенсаторних можливостей за для їх подолання.

Враховуючи вказані обставини, ступінь та тривалість моральних страждань, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

7. Розподіл судових витрат між сторонами.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат, судові витрати стягуються з відповідача на користь держави.

Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 260, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий порт» «про компенсацію матеріальної та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням злочину» - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий порт», код ЄДРПОУ 14287519, юридична адреса реєстрації: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця Портова, будинок № 2 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 витрати майнового характеру у розмірі 13 369 (тринадцять тисяч триста шістдесят дев`ять) гривень 41 копійка.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий порт», код ЄДРПОУ 14287519, юридична адреса реєстрації: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця Портова, будинок № 2 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 витрати немайнового характеру, а саме моральну шкоду, у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійка.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Сторони:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Річковий порт», ЄДРПОУ 14287519, юридична адреса реєстрації: 51925, область Дніпропетровська, місто Кам`янське, вулиця Портова, будинок № 2.

Повний текст рішення складений 30.08.2022 року.

Суддя Івченко Т. П.