Рішення

від 22.09.2023 по справі 125/1277/23

БАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

125/1277/23

2/125/236/2023

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.09.2023 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого, судді Хитрука В.М.

за участі секретаря судового засідання Рашевської О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Барська міська рада Вінницької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги до суду мотивувала тим, що вона є співвласником частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідачі зареєстровані у будинку, але ніколи за вказаною адресою не проживали та не проживають. Добровільно знятися з реєстраційного обліку вони не бажають. Їх реєстрація перешкоджає позивачу розпоряджатися житлом, отримувати субсидію та призводить до сплати комунальних послуг в збільшеному розмірі. Тому, позивач просила суд визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житлом.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася.

Представник позивача адвокат Невольчук С.П. надав суду письмову заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю та наполягає на їх задоволенні, просив справу розглянути без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 був належно повідомлений про день розгляду справи в суді, а саме на 23.08.2023 року та 22.09.2023 року, але в судове засідання не з`явився без поважної причини, не повідомив про причини свої неявки, позову не оспорив, відзив на позов не надав.

Відповідач ОСОБА_3 був належно повідомлений про день розгляду справи в суді, а саме на 23.08.2023 року та 22.09.2023 року, але в судове засідання не з`явився без поважної причини, не повідомив про причини свої неявки, позову не оспорив, відзив на позов не надав.

Тому суд вважає, що відповідачі навмисно ухиляються від розгляду справи в суді та вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Барської міської ради Вінницької області в судове засідання не з`явився.

Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вважає, що позов доведений та обґрунтований і його необхідно задовольнити в повному обсязі. До такого висновку суд дійшов з наступного.

Так, ОСОБА_1 є співвласником частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування земельної ділянки з розташованим на ній часткою житлового будинку.

Співвласником іншої частки житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . Відповідно даних довідки Івановецького старостинського округу Барської міської ради Вінницької області №178 від 22.06.2023 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті спадщину ніхто не прийняв.

У будинку зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проте вони у будинку ніколи не проживали та не проживають про що зазначається у довідці Івановецького старостинського округу Барської міської ради Вінницької області №179 від 22.06.2023 року.

Реєстрація відповідачів створює для позивача перешкоди в користуванні житлом та позбавляє права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.

Договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачами не укладався. Згоди на користування жилим приміщенням позивач не надавала.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є цивільно-правовими, регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо права власності та захисту права власності та положеннями Житлового кодексу України.

Зі змісту статей 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так, ст. 41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежна від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власника, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму ВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

За змістом ч. 4 ст. 156 ЦК України, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст.64 цього Кодексу. Відповідно до ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки.

Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 465/8613/13-ц (провадження № 61-16222св18).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. (Правова позиція ВСУ у справі № 6-709цс16).

У судовому засіданні встановлено, що відповідачі, в контексті ч. 2 ст. 64 ЖК України, не є членами сім`ї позивача - власника спірного домоволодіння, договір про користування спірним жилим приміщенням між сторонами не укладався, згоди на проживання відповідачам вона не давала.

Позивачем виконано всі можливі та передбачені законом умови для добровільного зняття з реєстрації відповідача.

Враховуючи наведене, зокрема те, що відповідачі не проживають у спірному помешканні, не користуються ним, не несуть витрат по його утриманню, місце реєстрація місця проживання є лише фактом підтверджуючим місця знаходження особи і жодним чином не впливає на володіння нерухомістю, право на яку документально підтверджено у встановленому законом порядку, а також те, що позивач, як власник житла, має право вільно володіти, користуватися, та розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, в тому числі й має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом визнання відповідача такими, що втратив право користування спірним помешканням, суд вважає позов підставним і такий слід задовольнити.

Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

За таких обставин суд, керуючись статтями 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України, статтями 150, 167 ЖК України, статтями 328, 334, 386, 391, 405 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», -

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: