Рішення

від 02.10.2023 по справі 904/4032/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2023м. ДніпроСправа № 904/4032/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Приватного підприємства "Праймтор", м. Київ

про стягнення заборгованості в розмірі 21 575,73 грн. за типовим договором про надання послуги з постачання теплової енергії

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Праймтор" про стягнення заборгованості в розмірі 21 575,73 грн. за типовим договором про надання послуги з постачання теплової енергії, з яких: 20 959,80 грн. - основний борг, 159,70 грн. - пеня, 131,26 грн. - 3% річних, 321,97 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою від 27.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги перебування судді Назаренко Н.Г. з 18.09.2023 по 29.09.2023 у відпустці, 02.10.2023 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати заборгованості за поставлену теплову енергію.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (а.с. 80), відзив на позов не надав.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у справі є обставини укладання типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, наявність або відсутність заборгованості з оплати поставленої теплової енергії, нарахування штрафних санкцій по договору, строк дії договору, наявність прострочення оплати.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" 16.03.2017 перетворено у Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є правонаступником Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".

У зв`язку з проведенням державної реєстрації змінено тип товариства з Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" про що 14.05.2018 внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником нежитлового приміщення за адресою: вул.. Десантна, буд. 13, прим. 40 є Приватне підприємство «Праймтор». Дане нежитлове приміщення вбудоване у перший поверх дев`яти поверхового житлового будинку загальною площею 55,7 кв.м.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі -продажу.

Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.

Таким чином, з 01.11.2021 між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та Приватним підприємством «Праймтор» укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 2044/жб/1, відповідно до пункту 5 якого виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.

Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з:

- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання;

- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про які розміщується на веб-сайті виконавця.

Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).

Споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше, ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом 1 року з дати набрання чинності.

Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п.п. 51, 52 договору).

На виконання умов договору позивач в період з лютого 2022 по березень 2023 поставив відповідачу теплову енергію та надав послуги з абонентського обслуговування, що підтверджується наступними актами: № 24301 від 31.10.2022 на суму 8,00 грн., № 27720 від 30.11.2022 на суму 3 000,79 грн., № 32771 від 31.12.2022 на суму 4 176,52 грн., № 2421 від 31.01.2023 на суму 3 000,79 грн., № 3577 від 31.01.2023 на суму 1 751,72 грн., № 3585 від 31.01.2023 на суму 3 602,93 грн., № 3588 від 31.01.2023 на суму 7,28 грн., № 3589 від 31.01.2023 на суму 7,28 грн., № 3590 від 31.01.2023 на суму 8,00 грн., № 3593 від 31.01.2023 на суму 8,00 грн., № 3594 від 31.01.2023 на суму 8,00 грн., № 6096 від 28.02.2023 на суму 5 245,38 грн., № 8456 від 31.03.2023 на суму 1 878,83 грн.

Загальна вартість наданих послуг становить 22 703,52 грн.

Відповідач частково сплатив вартість поставленої теплової енергії в розмірі 1751,72 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1273від 09.03.2023.

Згідно довідки № 38 від 27.04.2023 отримані кошти згідно зазначеного платіжного доручення відображені в регістрах бухгалтерського обліку позивача наступним чином: 8,00 грн. абонентське обслуговування за лютий 2022 та 1 743,72 грн. часткова сплата теплової енергії за лютий 2022.

Таким чином, заборгованість за спірним договором становить 20 959,80 грн.

Вказане стало причиною виникнення спору.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

З наведеного вбачається, що постачання теплової енергії має здійснюватися на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та енергопостачальною організацією.

В свою чергу, оскільки користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, то на споживача покладено обов`язок укласти договір з теплопостачальною організацією.

В той же час, відповідний договір купівлі-продажу теплової енергії між позивачем та відповідачем у період з грудня 2021 року по грудень 2022 року укладено не було, хоча укладання договору на постачання теплової енергії є обов`язковим та обов`язок по його укладанню діючим законодавством покладено саме на відповідача.

Виникнення цивільних прав та обов`язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач отримує такі послуги, оскільки від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався), та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV визначав основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Частиною 1 статті 19 "Про житлово-комунальні послуги" визначалось, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Проте судом встановлено, що всупереч наведених вимог закону відповідачем у спірний період не був укладений відповідний договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

У той же час, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Разом із цим, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 в справі № 904/6293/17.

Суд зазначає, що підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі - Правила), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку (пункт 20 Правил).

Відповідно до пункту 3 Правил послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 17.06.2011 "Про забезпечення єдиного підходу для формування тарифів на житлово-комунальні послуги" тарифи формуються для трьох категорій споживачів: населення, бюджетних установ, інших споживачів.

У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 № 2450/15/61-15 надано роз`яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для населення" здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для "інших споживачів".

Таким чином, господарський суд зазначає, що підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Факт отримання теплової енергії в спірному періоді, відповідачем заперечується, останній стверджує, що не може здійснювати свої права власника квартири та жодні договірні відносини з постачальником теплової енергії відповідачем не укладались.

Крім того, Законом України від 03.12.2020 № 1060-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг", який набрав чинності 01.05.2021, до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" внесенні зміни, у тому числі й щодо організації договірних відносин між виконавцями житлово-комунальних послуг та споживачами.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.

Таким чином, з 01.11.2021 між позивачем та відповідачем укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

З урахуванням приписів пункту 34 договору, строк оплати поставленої теплової енергії та плати за абонентське обслуговування за період лютий 2022 року - березень 2023 року є таким, що настав.

Доказів сплати відповідачем заборгованості в розмірі 20 959,80 грн. суду не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення з відповідача за користь позивача заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 20 959,80 грн.

Правомірність нарахування пені.

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із наслідків порушення зобов`язання є оплата пені.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 45 договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу.

Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

Позивач нарахував 159,70 грн. пені за загальний період прострочення з 01.12.2022 по 15.05.2023.

Відповідач контррозрахунку не надав.

Господарський суд перевірив розрахунок пені, помилок не виявив, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню у розмірі 159,70 грн.

Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо розрахунку трьох процентів річних.

Позивач нарахував 131,26 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 01.12.2022 по 15.05.2023.

Відповідач контррозрахунок трьох процентів річних не надав.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних, помилок не виявив, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 131,26 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач нарахував 321,97 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з 01.12.2022 по 15.05.2023.

Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд помилок не виявив, тому задоволенню підлягають інфляційні втрати в розмірі 321,97 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 20 959,80 грн., інфляційних втрат у розмірі 321,97 грн., 3% річних у розмірі 131,26 грн., пені в розмірі 159,70 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Приватного підприємства "Праймтор" про стягнення заборгованості в розмірі 21 575,73 грн. за типовим договором про надання послуги з постачання теплової енергії задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Праймтор" (04112, м. Київ, вул. Тимофія Шамрило, буд. 15А; ідентифікаційний код 41537518) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1; ідентифікаційний код 00130850) основний борг у розмірі 20 959,80 грн., інфляційні втрати в розмірі 321,97 грн., 3% річних у розмірі 131,26 грн., пеню в розмірі 159,70 грн., судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 02.10.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко