Рішення

від 02.10.2023 по справі 910/11075/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2023Справа № 910/11075/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА"

про стягнення 40213,14 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" про стягнення 40213,14 грн заборгованості, з яких: 34954,46 грн - інфляційна складова боргу, 5258,68 грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку із неналежним та несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/15964/21 та додаткового рішення від 12.01.2022.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.07.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/11075/23, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

27.07.2023 від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

26.09.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення документів.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.07.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 19.07.2023 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку 27.07.2023 у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Отже, у відповідності частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі № 910/15964/21 стягнуто з відповідача на користь позивача 92188,44 грн вартості спожитої необлікованої електроенергії та 2270,00 грн судового збору.

Крім того, додатковим рішенням від 12.01.2022 присуджено до стягнення 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В межах виконавчих проваджень з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва у справі № 910/15964/21 на рахунок позивача були перераховані кошти, зокрема 05.09.2022 у розмірі 92188,44 грн та 2270,00 грн, а також 07.02.2023 у розмірі 20000,00 грн.

За твердженням та розрахунком позивача загальний розмір 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості, що виникла на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/15964/21 та додаткового рішення складає 5258,68 грн, а інфляційних втрат - 34954,46 грн.

Правовою підставою для заявлених позовних вимог позивач вказує на статтю 625 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі № 910/15964/21 позов Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Електромережі" задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Електромережі" 92188,44 грн заборгованості, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн.

Додатковим рішенням від 12.01.2022 у справі № 910/15964/21 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Електромережі" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі № 910/15964/21 встановлено порушення відповідачем Правил роздрібного ринку електричної енергії, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 92188,44 грн.

На виконання рішення у справі № 910/15964/21 та додаткового рішення 07.02.2022 Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

В порядку примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва по справі № 910/15964/21 на рахунок позивача були перераховані кошти, а саме: 05.09.2022 - 92188,44 грн, 05.09.2022 - 2270,00 грн, 07.02.2023 - 20000,00 грн.

Посилаючись на прострочення відповідачем грошового зобов`язання за рішенням суду від 23.12.2021 у справі № 910/15964/21 та додатковим рішенням від 12.01.2022 у справі № 910/15964/21, позивач на підставі ст.625 ЦК України нарахував інфляційні втрати у сумі 34954,46 грн та 3% річних у сумі 5258,68 грн, у зв`язку із неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов`язання на підставі рішення Господарського суду міста Києва та додаткового рішення у справі № 910/15964/21.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі № 910/15964/21 встановлено порушення відповідачем Правил роздрібного ринку електричної енергії, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 92188,44 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі № 910/15964/21 позовні вимоги задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" на користь позивача 92188,44 грн заборгованості, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн.

Крім того, додатковим рішенням від 12.01.2022 з відповідача на користь позивача стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Отже, факти встановлені рішенням суду по справі № 910/15964/21 щодо порушення відповідачем Правил роздрібного ринку електричної енергії та, у зв`язку з цим, виникнення заборгованості у розмірі 92188,44 грн повторного доведення не потребують.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

При цьому, стаття 625 Цивільного Кодексу України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного на момент виконання рішення суду), моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення, тобто, по день сплати боржником коштів, оскільки в такому випадку зобов`язання відповідно до ст.599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18.

Як встановлено судом вище, відповідач у повному обсязі здійснив погашення заборгованості, стягнутої за рішенням суду 05.09.2022.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності порушення відповідачем грошового зобов`язання до 05.09.2022 (дата погашення боргу) та наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України.

В той же час, позивач здійснює нарахування інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму заборгованості, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі № 910/15964/21, а саме на 92188,44 грн заборгованості та на 2270,00 грн судового збору, а також на суму витрат на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн, що стягнута додатковим рішенням.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Таким чином, винесення судового рішення не припиняє зобов`язань та не продовжує їх дію, а лише підтверджує наявність юридичних фактів і встановлює їх примусове виконання.

Лише окремі зобов`язання можуть виникати із судового рішення та мати статус простроченого грошового зобов`язання, наприклад у деліктних зобов`язань,

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" прострочило виконання грошового зобов`язання, розмір якого підтверджений рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/15964/21, воно повинне сплатити позивачу 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати.

Оцінюючи вимоги позову в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, нарахованих на суму судового збору та на суму витрат на правову допомогу, що стягнута додатковим рішенням, суд виходить з того, що їх нарахування суперечить змісту та правовій природі застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У розмінні норм 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати нараховуються лише на суму основного боргу, а тому є безпідставним їх нарахування на суми судового збору та витрат на правову допомогу.

Наведена позиція узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.10.2018 у справі № 758/7649/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 910/1972/18.

Суд зазначає, що сплата судового збору та адвокатських витрат не є зобов`язанням в розумінні положень статті 509 Цивільного кодексу України.

Обов`язок сплатити судовий збір за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також витрати на правову допомогу адвоката не є за своє суттю цивільним чи господарським зобов`язанням, і включається до складу судових витрат, а не до предмету і ціни позову (саме які виникають з цивільних та господарських правовідносин), і, відповідно, їх процесуальний розподіл судом за результатами вирішення господарського спору між сторонами процесу не є виникненням господарського чи цивільного зобов`язання.

Відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, в тому числі, щодо стягнення/відшкодування судового збору чи адвокатських витрат, характеру цивільно-правових не мають.

Відтак, нарахування 3% річних та інфляційних втрат слід здійснювати на суму основного боргу (92188,44 грн), що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі 910/15964/21.

Позивач зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/15964/21 набрало законної сили 13.01.2021, а тому позивач здійснює нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 14.01.2021 по 04.09.2022.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення у справі № 910/15964/21 складено 23.12.2021, отже, останнє набрало законної сили 13.01.2022, а не 13.01.2021, як помилково зазначає позивач.

При цьому суд враховує, що у даній справі позивач обґрунтовує період нарахування 3% річних та інфляційних втрат не простроченням відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості не облікованої електричної енергії, а саме невиконанням відповідачем рішення та додаткового рішення суду у справі № 910/15964/21 після набрання ними законної сили.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат (за період з 14.01.2022 (після набрання рішенням законної сили) по 04.09.2022 (день, що передує дню погашення заборгованості) на суму основного боргу у розмірі 92188,44 грн), суд встановив, що інфляційні втрати становлять 18 007,17 грн, а 3% річних - 1 773,05 грн, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у відповідності наведених приписів процесуального закону наведених у позові обставин не спростував, заперечень щодо розрахунків інфляційних втрат та 3% річних не надав.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ", а саме в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 18 007,17 грн та 3% річних в сумі 1 773,05 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" ( 03680, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, корпус 5, офіс 108, ідентифікаційний код 33595182) на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" (04080, місто Київ, вулиця Новокостянтинівська, будинок 20, ідентифікаційний код 41946011) 18 007,17 грн інфляційних втрат, 1 773,05 грн 3% річних та 1320,22 грн витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.10.2023.

Суддя С.О. Турчин