Рішення

від 02.10.2023 по справі 910/11190/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2023Справа № 910/11190/23за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Больверк"

про стягнення 14021,16 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЛЬВЕРК" про стягнення 14021,16 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 370/3/5/2/2/368 від 21.11.20022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

08.08.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує. Просить зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки, прострочення з його боку мало не тривалий характер та було зумовлено ракетними обстрілами країною-агресором об`єктів критичної інфраструктури. Крім того, відповідач вказує на своє скрутний фінансовий стан, оскільки, у 2022 прибуток товариства був від`ємний, а тому штрафні санкцій, заявлені позивачем є надмірними для відповідача.

22.08.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав позовні вимоги та заперечував щодо доводів відповідача. Позивач вказав про не доведеність форс-мажорних обставин належними засобами доказування та відсутність підстав для зменшення пені. До відповіді на відзив позивачем долучено заяву про поновлення та продовження процесуального строку, в якій позивач просить визнати поважними причини пропуску строку для подання відповіді на відзив та поновити такий строк, продовжити строк для подання відповіді на відзив до 23.08.2023. Заява мотивована тим, що відзив був отриманий позивачем 10.08.2023, зареєстрований та відправлений до відповідального підрозділу 11.08.2023, проте в зв`язку з особливостями запровадженого воєнного стану та загрозою нанесеного ракетного удару по території України відзив до відповідального виконавця був переданий із запізненням.

30.08.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримав свої заперечення та просив зменшити штрафні санкції. Також відповідач заперечував проти поновлення позивачу строку на подання відповіді на відзив, в зв`язку з необґрунтованістю.

Суд розглянув заяву позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив та продовження строку на подання відповіді на відзив до 23.08.2023.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Оскільки, позивач отримав відзив 10.08.2023, то мав строк на подання відповіді на відзив до 15.08.2023 включно.

Щодо заяви про продовження строку на подання відповіді на відзив до 23.08.2023, вона не підлягає задоволенню, оскільки, подана після спливу строку на його подання, що суперечить приписам ст. 119 ГПК України.

Щодо заяви про визнання причин пропуску строку на подання відповіді на відзив поважними та його поновлення, то вона не підлягає задоволенню, оскільки, позивачем не долучено доказів в підтвердження обставин, на які він посилається, як підставу для поновлення строку.

Суд відмовляє позивачу у задоволенні заяви про продовження строку на подання відповіді на відзив та про поновлення строку на подання відповіді на відзив, в зв`язку з їх необгрунтованістю.

Однак, з метою всебічного та повного розгляду справи, суд з власної ініціативи поновлює позивачу строк на подання відповіді на відзив та долучає її до матеріалів справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

21.11.2022 року між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Больверк" (постачальник) укладено договір № 370/3/5/2/2/368 про закупівлю товарів оборонного призначення за державні кошти.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується до 15.12.2022 поставити замовнику відповідно до ДК021:2015-35340000-9 - частини вогнепальної зброї та боєприпасів (продукція) спеціального призначення за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію.

Згідно з п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з п.3.1 договору ціна цього договору становить 1392940,92 грн. Ціна за одиницю продукції - відповідно до специфікації.

Строк поставки продукції, передбаченої специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору, до 15.12.2022. Дозволяється дострокове постачання продукції партіями. Датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки продукції є дата приймання продукції, зазначена в акті приймання-передачі продукції (зразок якого наведено у додатку № 3 до договору). (п. 5.1, 5.15 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 31.12.2022, а з питань розрахунків - до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань по цьому договору (п. 10.1 договору).

До матеріалів справи долучено акти приймання-передачі військового майна: № 678/22 від 15.12.2022 на суму 118290,00 грн та № 698/22 від 27.12.2022 на суму 1274650,92 грн. Згідно зазначених актів відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято продукцію за договором № 370/3/5/2/2/368 від 21.11.2022 на загальну суму 1392940,92 грн. Акти підписані обома контрагентами без зауважень.

Згідно умов договору № 370/3/5/2/2/368 від 21.11.2022 поставка товару мала бути здійснена відповідачем у строк до 15.12.2022. Матеріалами справи підтверджено своєчасну поставку продукції на суму 118290,00 грн та прострочення поставки продукції на суму 1274650,92 грн з 16.12.2022 на 11 днів.

Отже, матеріалами справи підтверджено поставку товару за договором, з порушенням строків поставки.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 06.01.2023 № 717/10/235 з вимогою сплатити пеню у розмірі 15295,81 грн за договором № 370/3/5/2/2/368 від 21.11.2022.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач поставив продукцію, проте з порушенням строків її поставки, який сторони узгодили.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зв`язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 14021,16 грн за період з 16.12.2022 по 26.12.2022.

Згідно п. 7.3.1 договору за порушення строку поставки продукції, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від ціни продукції, щодо якої порушені строки поставки за кожний день прострочення.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Суд перевірив розрахунок пені, здійснений позивачем та вважає його обґрунтованим та арифметично вірним. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 16.12.2022 по 26.12.2022 у сумі 14021,16 грн.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.

Згідно п. 8.1-8.3 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання договору. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за Договором у наслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону в письмовій формі. У разі не повідомлення у строк, який визначений у першому абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання обставин непереборної сили вона позбавляється права посилатися на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої розділом 7 цього Договору, навіть при наявності відповідного сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України та/або регіональними торгово-промисловими палатами України. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

Пунктами 8.5, 8.6 договору передбачено, що продовження строку (терміну) виконання зобов`язань постачання Продукції, можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за Договором у разі, якщо вони змінилися настільки, що/якби Сторони могли це передбачити, вони не уклали б Договір або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими Сторони керувалися при укладанні Договору, він може бути змінений або розірваний за згодою Сторін. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за Договором унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу Сторону. У разі не повідомлення у строк, який визначений у другому абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатися на ці обставини навіть при наявності відповідного документа (висновку) про істотну зміну обставин, що видається Торгово- промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами України. Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання свої обов`язків за Договором є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами України.

Сторони усвідомлюють, що даний Договір укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні не буде вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами), крім випадків настання конкретних подій/обставин (окупації території агресором, куди повинен поставитись Продукції, знищення безпосередньо бази/складів постачальника, де виготовляється/зберігається продукція для замовника, тощо) під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються органами державної влади (п. 8.8 договору).

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

До матеріалів справи відповідачем долучено лист від 29.11.2022 № 29112022-02, в якому він повідомляє позивача про настання форс-мажорних обставин пов`язаних зі стабілізаційними відключеннями електроенергії, спричиненими ракетними обстрілами. Відповідач просив розглянути можливість продовження строку виконання зобов`язань постачання продукції. В листі відповідач зобов`язувався надати відповідний сертифікат ТПП. Докази направлення листа суду надані не були.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було погоджено зміну строків поставки продукції за договором № 370/3/5/2/2/368 від 21.11.2022.

Також, відповідачем не долучено до матеріалів справи сертифікатів ТПП щодо зміни істотних умови чи настання форс-мажорних обставин.

Суд також відзначає, що ракетні обстріли міста Києва та Київської області розпочались з жовтня 2022 року, як і стабілізаційні відключення електроенергії, тобто до дати підписання сторонами договору № 370/3/5/2/2/368 від 21.11.2022.

Обставини щодо ракетних обстрілів об`єктів енергетичної інфраструктури міста Києва та Київської області восени та взимку 2022 є загальновідомими обставинами, як і стабілізаційні та аварійні відключення електроенергії, однак, відповідачем не надано доказів відсутності електроенергії на його об`єктах, їх тривалості та безпосереднього їх впливу на виробництво продукції та можливість її вчасної поставки.

Також суд відзначає, що з укладеного між сторонами договору не вбачається, що саме відповідач є виробником продукції, яка підлягає поставці, а тому відключення електроенергії на об`єктах позивача, який є постачальником, а не виробником товару, не свідчить про неможливість виконання зобов`язань з поставки товару за договором. Натомість, прострочення з боку контрагента відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності в рамках укладеного між сторонами в даній справі договору.

Суд не вбачає, що відповідачем доведено наявність форс-мажорних обставин, які не існували до моменту укладення сторонами договору та їх безпосередній вплив на можливість своєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки. Крім того, відповідач не подав докази, в підтвердження відповідних обставин, як то передбачено договором між сторонами (сертифікат ТПП).

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка не виконує зобов`язання, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання з поставки продукції, в зв`язку з недоведеністю, що прострочення було зумовлено настанням форс-мажорних обставин.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій в зв`язку з їх надмірністю, відсутністю збитків у позивача, не тривалим періодом прострочення та скрутним фінансовим становищем.

Суд відзначає, що відповідач не вказав на скільки він просить зменшити розмір штрафних санкцій.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання зобов`язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що позивачем зобов`язання з поставки товару були виконані у повному обсязі, проте відповідачем допущено прострочення виконання протягом 11 днів. Суд відзначає, що порівняно з вартістю товару, поставку якого було прострочено 1274650,92 грн розмір пені - 14021,16 грн не є надмірним.

Відповідач долучив до матеріалів справи фінансову звітність мікропідприємства за 2021 з чистим прибутком 32400,00 грн та фінансову звітність мікропідприємства за 2022 рік з чистим прибутком (збитком) - 197300,00 грн

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Посилання відповідача на ту обставину, що він не отримав жодного прибутку від господарських операцій з позивачем, не є підставою для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором, оскільки, підприємницька діяльність є самостійною, на власний ризик господарською діяльністю. А тому перекладання відповідачем на позивача відповідальності за наслідки свого збиткового підприємництва є несправедливим та порушує баланс інтересів суб`єктів підприємницької діяльності.

Матеріали справи не містять доказів, що підтверджують наявність обставин, які є підставою для зменшення штрафних санкцій, у зв`язку з чим, на переконання суду, в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Больверк" (04212, м. Київ, вул. Богатирська, будинок 3-Є, ідентифікаційний код 39160137) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) пеню в розмірі 14021 (чотирнадцять тисяч двадцять одну) грн 16 коп. та судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко