Рішення

від 11.09.2023 по справі 489/366/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

11.09.2023

Справа №489/366/21

Провадження №2/489/110/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань Назаровою С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів

встановив.

Позивач звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з відповідачки безпідставно набуті кошти у сумі 10000 доларів США, що на час укладення договору в еквіваленті національної валюти складало 279300 грн. Мотивуючи свої вимоги тим, що п.п. 5, 5.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 18.12.2009 № 42/62 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯИ № 158107. Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі продажу, зареєстрованого 30.04.2020 за № 907, ОСОБА_3 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 .. В подальшому вказану земельну ділянку відповідно до договору купівлі продажу № 2309 від 17.10.2018 відчужено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Згідно п. 2.2 Договору купівлі продажу від 17.10.2018, ціна договору склала 67118 грн.. Однак, відповідно до розписки складеної безпосередньо ОСОБА_2 за даним договором нею було отримано 10000 доларів США, що на час укладення договору в еквіваленті національної валюти складало 279300 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.09.2020, зокрема, скасовано право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , а тому вважає, що отримані кошти відповідачкою за продаж вищевказаної земельної ділянки є безпідставно набутими.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. зазначає, що потенційний спір між позивачем та відповідачем може виникнути в межах правовідносин встановлених Договором купівлі продажу земельної ділянки від 17.10.2018 зареєстрований в реєстрі № 2309. Відсутність певних умов Договору між позивачем та відповідачем виключає можливість існування спору між сторонами. Спірний договір не містить будь-яких посилань на існування розписки від 17.10.2018 та її зв`язок як з самим договором так і з правовідносинами щодо переходу права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:02:003:0004. Згідно Договору, сторони підтвердили повний розрахунок за цим договором і не мали жодних претензій фінансового та будь-якого іншого характеру на момент його укладення. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, не мають правового значення. Позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі № 489/90/20, тобто витребування у відповідача земельної ділянки та відповідно державної реєстрації права власності (користування) за новим власником (користувачем), що відповідно є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в цій справі.

Ухвалою суду від 02.03.2021, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.11.2021 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача по справі. Просить позовні вимоги задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін,на підставі наявних матеріалів.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що згідно п.п. 5, 5.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 42/62 від 18.12.2009, затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність вищевказаної земельної ділянки та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_2 .

На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_3 отримав Державний акт серії ЯИ № 158107 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:02:003:0004.

Позивач зазначає, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі продажу, зареєстрованого 30.04.2010 за № 907, ОСОБА_3 продав зазначену ділянку ОСОБА_2 , про що 30.08.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності № 27738818.

17 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 , а останній прийняв у власність земельну ділянку АДРЕСА_2 , площею 0,1 га, кадастровий номер якої 4810137200:02:003:0004 та зобов`язується сплатити за неї грошову суму в розмірі, передбаченому п. 2.2 цього договору.

Так,ст. 202 ч.1 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч.1ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.09.2020, визнано незаконним та скасовано пункти 5, 5.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 42/62 від 18.12.2009, якими затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 1000 кв.м по АДРЕСА_2 . Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 30.08.2018 № 27738818 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:02:003:0004 по АДРЕСА_2 . Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 17.10.2018 № 28399009 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:02:003:0004 по АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:02:003:0004 по АДРЕСА_2 у придатному для використання стані, шляхом знесення паркану. Стягнуто з відповідачів Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір в сумі 12 101,86 грн. по 4033,96 грн. з кожного.

Рішення суду набрало законної сили 17 грудня 2020 року.

У відповідності дост. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. ч. 2, 3ст. 12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).

Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

Така правова позиція, викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 вересня 2021 року по справі № 925/1276/19.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року по справі № 396/29/17.

У даному випадку судом скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 17.10.2018 № 28399009 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:02:003:0004 по АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:02:003:0004 по АДРЕСА_2 у придатному для використання стані, шляхом знесення паркану.

Тобто анулюються майнові наслідки укладення всіх наступних правочинів, у тому числі й Договору купівлі продажу земельної ділянки від 17.10.2018, і згідно вимог ч.1ст.216 ЦК Україникожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно роз`яснень, викладених в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Відповідно до змістуст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2.1 Договору купівлі продажу земельної ділянки від 17.10.2018, оціночна вартість земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданого фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 , станом на 12.08.2018 складає 67118,00 грн.

Згідно п. 2.2 Договору купівлі продажу земельної ділянки від 17.10.2018, загальна ціна договору за домовленістю сторін складає 67118,00 грн.

Зазначена ціна продажу в договорі є реальною, не є заниженою, з метою зменшення витрат, пов`язаних з посвідченням цього договору (п. 2.3 Договору купівлі продажу земельної ділянки від 17.10.2018).

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 2309.

Позивач вказує, що відповідно до розписки складеної безпосередньо ОСОБА_2 за даним договором нею було отримано 10000 доларів США, що на час укладення договору в еквіваленті національної валюти складало 279300 грн.

З розписки складеної ОСОБА_2 від 17.10.2018, вбачається, що остання отримала від ОСОБА_1 суму у розмірі 10000 доларів США за продаж земельної ділянки АДРЕСА_2 . Гроші отримані в повному обсязі. Претензій до покупця не має.

Посилання позивача на розписку, складену безпосередньо ОСОБА_2 , яка підтверджує факт отримання відповідачкою 10000 доларів США, за продаж земельної ділянки АДРЕСА_2 , судом не береться до уваги. Вказана розписка нотаріально не посвідчена та не є невід`ємною частиною договору купівлі продажу земельної ділянки від 17.10.2018, а тому не може бути доказом плати за продаж спірної земельної ділянки.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням часткового задоволення позову (24% від фактично заявлених вимог) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі .

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 67118 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 217 грн. 92 коп.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Повний текст судового рішення складено «25» вересня 2023 року.

Суддя Н.О. Рум`янцева