Постанова

від 27.09.2023 по справі 902/452/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року Справа № 902/452/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.07.2023 у справі №902/452/23 (суддя Матвійчук В.В., повний текст рішення складено 21.07.2023)

за позовом Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича

до Козятинської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі

за участю представників сторін:

позивача - Спесивцев В.В.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Сімейне фермерське господарство "АКРА-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича (далі - позивач, СФГ "АКРА-2" в особі ФОП Довгалюка В.В.) звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Козятинської міської ради (далі - відповідач, міська рада), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення міської ради № 948-VІІІ від 23.09.2022 "Про скористання правом відмови від поновлення договору оренди № 92 від 22.02.2016, укладеного із гр. Довгалюком В.В." (далі - спірне рішення);

- визнати укладеною між відповідачем та позивачем додаткову угоду до договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 на строк 10 років на тих самих умовах, в редакції, викладеній у позові.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач дотримався порядку, встановленого п. п. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на момент укладення договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 щодо звернення до відповідача, до закінчення строку дії договору з метою реалізації переважного права на його поновлення, із відповідною заявою та проектом додаткової угоди. Проте додаткова угода між сторонами укладена не була, що є підставою для визнання укладеною даної угоди на строк 10 років на тих самих умовах, в редакції позивача та скасування спірного рішення відповідача у зв`язку з його протиправністю та необґрунтованістю.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11.07.2023 в позові відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач, відмовляючи у продовженні дії договору оренди, скористався повноваженнями власника земельної ділянки, а тому, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору. В частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 948-VIII від 23.09.2022, то місцевий господарський суд зазначив, що сам по собі такий спосіб захисту як визнання укладеним договору оренди землі на запропонованих позивачем умовах, не потребує вжиття додаткових способів захисту, а відтак скасування спірного рішення відповідача є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга СФГ "АКРА-2" в особі ФОП Довгалюка В.В. на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.07.2023 у даній справі, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- міська рада, здійснюючи посилання в оскаржуваному рішенні на ст. ст. 32, 33 ЗУ "Про оренду землі" та ст. 126-1 ЗК України, як на підставу для відмови у поновленні договору оренди землі, здійснила грубе порушення норм чинного законодавства, оскільки порядок поновлення договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 має відбуватися у відповідності до вимог Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору), а тому під час прийняття рішення відповідач не мав право керуватися нормами, що регулюють дані правовідносини в редакції Закону України № 340-ІХ від 05.12.2019, а тому таке використання права відмови від поновлення договору оренди Законом не передбачено;

- посилання міської ради на ст. 126-1 ЗК України, як на підставу для відмови у поновленні договору оренди землі свідчить про незаконність такого рішення, оскільки правила даної норми не можуть розповсюджуватися на таку категорію земельних ділянок;

- судом першої інстанції не було надано жодної оцінки тому, що за результатом розгляду повідомлення позивача від 05.09.2022 про поновлення договору оренди, міською радою не було проаналізовано його умови, у тому числі щодо орендної плати та інших істотних умов договору, та не перевірено його на відповідність вимогам закону та погодження запропонованих умов, що мало наслідок порушення норм ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" та взагалі невірного застосування редакції закону;

- більше того, за результатом розгляду повідомлення позивача від 21.12.2022, не прийнято жодного рішення (акта), що також вказує на невиконання передбачених обов`язків, що беззаперечно свідчить про порушення вимог ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору);

- позовна вимога про визнання протиправним рішення міської ради № 948-УІІІ від 23.09.2022 є обґрунтовано, доведеною підставами позовних вимог.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Листом від 11.08.2023 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

22.08.2023 матеріали справи надійшли до суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою СФГ "АКРА-2" в особі ФОП Довгалюка В.В. на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.07.2023 у справі № 902/452/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 27.09.2023 об 15:30 год.

Козятинська міська рада надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач просить розглядати апеляційну скаргу без участі його повноважного представника.

В судовому засіданні 27.09.2023 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що на розгляді палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа № 906/1314/21, правовідносини у якій щодо скасування рішення органу та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі є подібними справі №902/452/23. Розгляд справи № 906/1314/21 відкладено на 05.10.2023 о 14:00 год.

Розглянувши в судовому засіданні 27.09.2023 клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи № 902/452/23 без урахування обставин, які були б встановлені судом при розгляді справи № 906/1314/21, тому колегія суддів дійшла висновку відмовити в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Також суд вказує, що розгляд справи № 906/1314/21 відкладено на 05.10.2023, однак вказане не свідчить про те, що її розгляд відбудеться саме 05.10.2023. В свою чергу, за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

В судовому засіданні 27.09.2023 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким задоволити позов.

Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, в поданому до суду відзиві просив розглядати справу без участі його представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 22.02.2016 між ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі № 92 (а. с. 23-26).

Згідно з предметом договору, орендодавець відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 20.02.2015 № 2-615/15-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, на території Пиковецької сільської ради (за межами населеного пункту) Козятинського району Вінницької області.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 7,0374 га, рілля. Кадастровий номер: 0521486000:03:002:0226.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 286 510 грн (п. 5. договору).

Договір укладено на 7 (сім) років з моменту укладання. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну договору 21.02.2023.

Пунктом 14 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди (п. 44 договору).

Державну реєстрацію права оренда за договором було проведено 25.03.2016 за індексним номером 28935282, про що свідчить Інформаційна довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №56948347 від 08.04.2016 (а. с. 27, 28).

15.02.2023 ОСОБА_1 одноосібно було створено СФГ "Акра-2" без статусу юридичної особи на підставі поданої ним декларації (а. с. 18-21).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 15.02.2023 зареєстровано відповідні зміни до відомостей про ФОП Довгалюка В.В. (а. с. 13, 14).

05.09.2022 Козятинською міською радою отримано заяву ОСОБА_1 від 05.09.2022, в якій він просив поновити договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на 10 років (а. с. 29).

За результатами розгляду такого повідомлення 23.09.2022 міською радою прийнято рішення № 948-VІІІ від 23.09.2022 "Про скористання правом відмови від поновлення договору оренди №92 від 22.02.2016, укладеного із гр. ОСОБА_1 " (а. с. 31).

Листом № 1689/22 від 30.09.2022 відповідач повідомив позивача про прийняття даного рішення (а. с. 30).

21.12.2022 ОСОБА_1 повторно звернувся до міської ради із заявою, в якій просив продовжити договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на 10 років. В додаток до заяви долучено додаткову угоду до договору оренди № 92 від 22.02.2016 та копію даного договору (а. с. 32, 33).

У відповідь на звернення позивача, міська ради листом № 99/23 від 18.01.2023 повідомила позивача, що міська рада скористалась правом відмови і не бажає продовжувати договір оренди землі (а. с. 34).

17.02.2023 міською радою прийнято рішення № 1098-VIIІ, яким припинено право користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , яке, як слідує із матеріалів справи, за особистим підписом отримано позивачем, та внесено міською радою відомості про припинення договору до державного реєстру речових прав (а. с. 35-37).

Рішенням міської ради № 1121-VІІІ від 17.02.2023 земельна ділянка, що є об`єктом спірного договору включена до переліку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу або наданню в оренду на земельних торгах (а. с. 75, 76).

Предметом даного позову є вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 948-VІІІ від 23.09.2022 та визнання укладеною між відповідачем та позивачем додаткової угоди до договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 на строк 10 років на тих самих умовах, в редакції позивача, наведеній у позові.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо обрання позивачем способу захисту прав шляхом визнання незаконним та скасування рішення міської ради № 948-VІІІ від 23.09.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена ст. 20 ГК України).

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб заходи правового захисту на національному рівні стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Позивач, звертаючись до суду із вимогою про визнання незаконним та скасування рішення міської ради № 948-VІІІ від 23.09.2022 вважає, що спірним рішенням його протиправно було позбавлено права користування земельною ділянкою та необґрунтовано відмовлено у поновленні договору оренди.

Таким чином, позовна вимога про визнання незаконним спірного рішення спрямована на оскарження неправомірності відмови у поновленні договору оренди № 92 від 22.02.2016; дана вимога була заявлена позивачем у поєднанні із іншою вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення міської ради № 948-VІІІ від 23.09.2022 не можна кваліфікувати як акт одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом виконання, а тому воно підлягає скасуванню в судовому порядку за наявності визначених законом підстав.

Також суд вказує, що в силу ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

В свою чергу, неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55, ст. 124 Конституції України.

Вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі ст. 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Одночасно суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, де вказано, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після реалізації, також може оспорюватися з точки зору законності.

Також особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Подібну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13.

Вказане в сукупності дає підстави вважати, що вимога про визнання незаконним рішення міської ради № 948-VІІІ від 23.09.2022 може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі ст. 16 ЦК України.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що обраний позивачем засіб юридичного захисту щодо скасування рішення міської ради № 948-VІІІ від 23.09.2022 є належним та ефективним способом захисту прав, у зв`язку з чим суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні позову в частині визнання незаконним рішення міської ради з підстав неналежності способу захисту, а тому мотивувальна частина рішення суду в цій частині підлягає зміні в редакції даної постанови суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про скасування рішення міської ради № 948-VІІІ від 23.09.2022 та визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 на строк 10 років на тих самих умовах, в редакції, наведеній позивачем у позовній заяві, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

В силу положень п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, серед іншого, належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі", стаття 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Водночас в контексті спору, що розглядається договір оренди землі № 92 від 21.02.2016 укладено під час дії Закону України "Про оренду землі" № 161-XIV.

16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.

Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Отже, поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного договору) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що в разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в пункті 35 постанови від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Таким чином, базуючись на зазначених вище позиціях Верховного Суду та узагальнюючи їх, можна зробити висновок, що алгоритм вирішення спорів щодо застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що застосовується до спірних правовідносин) в контексті дій сторін договору виглядає наступним чином:

- якщо орендар у строки встановлені договором або, за відсутності інших строків встановлених договором, у строки встановлені законом не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проект договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного терміну, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі";

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах.

При цьому якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у ч. 8 ст. 33 "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.

У випадку якщо орендодавець, заперечуючи проти позову про визнання укладеним договору по ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", посилається на неналежне виконання орендарем своїх обов`язків, то саме на нього покладається доведення таких обставин, а вони підлягають встановленню судами, та, за умови їх підтвердження це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Така правова позиція щодо алгоритму вирішення спорів щодо застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що застосовується до спірних правовідносин), викладена в постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 22.02.2016 між ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди № 92 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, на території Пиковецької сільської ради (за межами населеного пункту) Козятинського району Вінницької області площею 7,0374 га з кадастровим номером 0521486000:03:002:0226 (п. 1, 2 договору). Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (п. 14 договору).

Пунктом 8 договору передбачено, що він укладений на 7 (сім) років з моменту укладання, а після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну договору 21.02.2023.

Матеріалами справи підтверджено, що гр. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 05.09.2022 (за тридцять днів до закінчення строку, як передбачено договором), в якій він просив поновити договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на 10 років (а. с. 29). До даної заяви гр. ОСОБА_1 не було додано проекту додаткової угоди до договору.

За результатами розгляду вказаної заяви, відповідачем було прийнято рішення № 948-VІІІ від 23.09.2022 "Про скористання правом відмови від поновлення договору оренди № 92 від 22.02.2016, укладеного із гр. ОСОБА_1 " (а. с. 31). Дане рішення прийнято відповідачем керуючись нормами Закону України № 1423-ІХ від 28.04.2021, ст. ст. 32, 33 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 12 , 1261 ЗК України. Про дане рішення відповідач повідомив гр. ОСОБА_1 листом № 1689/22 від 30.09.2022 (а. с. 30).

Тобто відповідач у встановлений законом місячний термін розглянув надіслану гр. ОСОБА_1 заяву про поновлення договору оренди земельної ділянки та заперечив щодо поновлення договору, що свідчить про те, що відповідач діяв в межах своїх повноважень.

Із матеріалів справи вбачається, що гр. ОСОБА_1 21.12.2022 (за тридцять днів до закінчення строку, як передбачено договором) повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив продовжити договір оренди земельної ділянки на 10 років. До заяви долучено проект додаткової угоди до договору оренди № 92 від 22.02.2016 та копію даного договору (а. с. 32, 33).

Відповідач у встановлений законом місячний термін розглянув надіслану гр. ОСОБА_1 повторну заяву про поновлення договору оренди земельної ділянки із проектом додаткової угоди та заперечив щодо поновлення договору, що підтверджується листом № 99/23 від 18.01.2023 (а.с. 34), тобто вказане свідчить про те, що відповідач також діяв в межах своїх повноважень.

Вказане в сукупності свідчить про те, що відповідач до закінчення строку дії договору оренди повідомив гр. ОСОБА_1 про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди. В свою чергу, закон зобов`язує орендодавця повідомити орендаря про бажання чи небажання продовжувати договір, а не вказувати причини такого рішення. До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 28.09.2020 у справі № 272/440/18, від 04.12.2019 у справі № 693/42/18, від 20.05.2020 у справі № 693/40/18, від 24.12.2021 №235/3048/18.

З огляду на те, що міською радою повідомлено орендаря про небажання продовжувати договір оренди землі № 92 від 22.02.2016 на новий строк, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що передбачене ст. 33 Закону України "Про оренду землі" переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося.

Суд приймає до уваги, що орендодавець не повинен якимось чином обґрунтовувати свою відмову від продовження орендних відносин, а переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі (постанова Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 272/440/18). В свою чергу, переважне право орендаря на продовження договору оренди не є абсолютним, про що вказано в постанові ВС/КЦС у справі № 625/166/18 від 18.04.2019.

Також колегія суддів вказує, що звертаючись із даним позовом до суду, позивач, з посиланнями на ст. 33 Закону України "Про оренду землі", просить суд визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі на тих самих умовах в редакції запропонованій ним. В свою чергу, суд вказує, що відповідно до ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди. Суд встановив те, що позивачем у проекті додаткової угоди до договору оренди землі було змінено істотну умову договору, а саме термін дії договору збільшено з 7 до 10 років, а відтак зміна строку дії договору оренди унеможливлює поновлення укладеного раніше договору оренди з позивачем у редакції додаткової угоди на тих же умовах.

Також суд вказує, що звертаючись до відповідача із повторною заявою від 21.12.2022 про продовження договору оренди земельної ділянки, гр. ОСОБА_1 також просив продовжити строк дії договору на 10 років.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою.

З огляду на вказане, після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства, права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Суд вказує, що договір оренди був укладений із гр. ОСОБА_1 22.02.2016 та земельна ділянка надана йому для ведення фермерського господарства, і лише 15.02.2023 ОСОБА_1 одноосібно було створено СФГ "Акра-2", тобто за 6 (шість) днів до закінчення строку дії договору оренди.

Разом з тим, після проведення державної реєстрації СФГ "Акра-2" права і обов`язки орендаря земельної ділянки за договором оренди № 92 від 22.02.2016 перейшли до даного фермерського господарства. В свою чергу, із заявами про поновлення (продовження) договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 до відповідача СФГ "Акра-2" не зверталося, дані заяви подані саме гр. ОСОБА_1 .

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 948-VІІІ від 23.09.2022 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 на строк 10 років на тих самих умовах, в редакції, наведеній в позовній заяві.

Посилання позивача на те, що у спірному рішенні № 948-VІІІ від 23.09.2022, відповідач протиправно послався на норми ст. 1261 ЗК України, як на підставу для відмови у поновленні договору оренди землі, оскільки порядок поновлення договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 має відбуватися у відповідності до вимог Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на момент укладення договору, а тому під час прийняття рішення відповідач не мав права керуватися нормами, що регулюють дані правовідносини в редакції Закону України № 340-ІХ від 05.12.2019, суд вважає безпідставним, оскільки рішення № 948-VІІІ від 23.09.2022 було прийнято також із посиланням на норми ст. ст. 32, 33 Закону України "Про оренду землі", а тому, із урахуванням встановлених вище обставин у справі, суд не приймає до уваги вказані вище доводи.

В порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України позивач висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, не спростував. Посилання позивача, викладені ним в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Стаття 277 ГПК України визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу СФГ "АКРА-2" в особі ФОП Довгалюка В.В. слід залишити без задоволення, змінивши мотивувальну частину рішення суду в редакції даної постанови щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення відповідача № 948-VІІІ від 23.09.2022.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.07.2023 у справі № 902/452/23 - залишити без задоволення.

2. Змінити мотивувальну частину рішення суду в редакції даної постанови.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2023

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.