Рішення

від 28.09.2023 по справі 922/3311/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2023м. ХарківСправа № 922/3311/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стан-Груп" (61051, м. Харків, вул. Клочківська, 258, прим. 21-24) до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199) про стягнення 331'935,94 грн за участю представників:

позивача - Іванової Н.О.;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стан-Груп" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" про стягнення заборгованості за договором поставки № 234/260С від 14.05.2020 в розмірі 331'935,94 грн, в тому числі основний борг у сумі 220'420,86 грн, 1% річних у сумі 5854,89 грн та інфляційні втрати в сумі 105'660,19 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 відкрито підготовче провадження у справі №922/3311/23 та призначено підготовче засідання на 23 серпня 2023 року о 14:15.

16.08.2023 відповідач подав відзив (вх.№ 21922), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем невірно визначений відповідач у справі, оскільки Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини" не порушено права позивача, та відповідач на даний час не є правонаступником замовника за договором № 234/260С від 14.05.2020 - AT "Завод Електроважмаш", оскільки відсутні відповідні відомості у ЄДРЮО. Крім того, відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини, зазначає, що у нього повністю відсутня вина у несвоєчасному розрахунку з позивачем, починаючи з 24.02.2022 (із початку бойових дій у Харківській області та введення воєнного стану). Також відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій.

23.08.2023 позивач подав документи в підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх.№ 22588), які були досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.09.2023.

Позивач у судовому засіданні 28.09.2023 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 28.09.2023 не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд установив такі обставини.

14.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стан-Груп" (Позивач, Постачальник) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (Замовник) укладено договір поставки №234/260С (надалі Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Постачальник зобов`язався поставити продукцію у власність Замовника партіями згідно Додатку № 1 (Специфікація № 1), а Замовник зобов`язався прийняти від Постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до пункту 1.2. Договору найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 № 1749 або до Закону України "Про Митний тариф України" УКТ ЗЕД зазначаються у Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього Договору.

14.05.2020 сторони підписали Специфікацію № 1, якою погодили поставку товару на загальну суму 384'405,31 грн (з ПДВ).

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що замовлення на поставку кожної окремої партії продукції повинно бути оформлено Замовником у формі листа, який включає в себе найменування, кількість, ціну та термін поставки продукції.

На підставі листів Замовника, які містяться в матеріалах справи, Позивачем було поставлено, а Замовником прийнято товар на загальну суму 220'420,86 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 36 від 03.08.2020 на суму 44'013,77 грн;

- № 41 від 14.09.2020 на суму 70'589,77 грн;

- № 42 від 14.09.2020 на суму 38'239,44 грн;

- № 51 від 26.10.2020 на суму 37'123,32 грн;

- № 55 від 23.11.2020 на суму 30'454,56 грн.

Вказані видаткові накладні були без зауважень підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Повноваження представників Замовника підтверджуються відповідними довіреностями, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.1. Договору Замовник здійснює оплату кожної партії продукції після 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Позивач зазначає, що у встановлений Договором строк Замовник за поставлений товар не розрахувався.

Позивачем неодноразово надсилались на адресу ДП "Завод "Електроважмаш" вимоги про сплату заборгованості, а саме вимога про сплату заборгованості від 04.01.2021, вимога про сплату заборгованості від 29.01.2021, лист від 15.06.2021, заява про визнання вимог кредитора від 30.06.2021, вимога про сплату заборгованості від 28.09.2021.

Проте заборгованість в сумі 220'420,86 грн так і не була погашена ДП "Завод "Електроважмаш".

Позивач також вважає, що належним відповідачем у справі про стягнення заборгованості, що виникла на підставі договорів поставки, укладених із Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121) є його правонаступник Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а покупець зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Суд установив, що протягом періоду з 03.08.2020 по 23.11.2020 Постачальником відповідно до умов Договору здійснено поставку та передано у власність Замовника товар за видатковими накладними № 36, 41, 42 ,51, 55 на загальну суму 220'420,86 грн.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.1. Договору Замовник здійснює оплату кожної партії продукції після 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Проте Замовник за отриманий товар не розрахувався, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 220'420,86 грн.

Станом на момент розгляду справи, Відповідач (правонаступник Замовника) заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, Відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 220'420,86 грн.

Щодо тверджень Відповідача про те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки станом на цей час дані щодо припинення юридичної особи AT "Завод Електроважмаш" та відповідно про її правонаступників в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб відсутні, суд зазначає таке.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

Отже, момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, не може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц, від 04.11.2020 у справі №922/817/18 та від 18.03.2023 у справі №922/3979/21.

Суд установив, що Протоколом позачергових загальних зборів AT "Українські енергетичні машини" (попередня назва AT "Турбоатом") від 01.12.2021 № 31/2021 прийнято рішення, зокрема, про затвердження Передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від AT "Завод "Електроважмаш" до AT "Українські енергетичні машини".

Згідно з пунктом 1 цього Передавального акту правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків, АТ "Завод "Електроважмаш" переходить правонаступнику - AT "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження даного Передавального акту з 01.12.2021.

Відповідно до пункту 4 Передавального акту всі підтверджені належним чином права, обов`язки, зобов`язання Товариства, що приєднується, а також права, обов`язки, зобов`язання інших осіб в частині правовідносин з Товариством, що приєднується, переходять в повному обсязі до Товариства-правонаступника навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання Передавального акту або з будь-яких причин не були включені в Передавальний акт.

Фондом Державного Майна України на запит представника Позивача наданий Витяг з Додатку 15 до Передавального акту, щодо зобов`язань AT "Завод "Електроважмаш" перед ТОВ "Стан-Груп", відповідно до якого заборгованість за договором №234/275С від 11.08.2020 передана правонаступнику, тобто Відповідачу в даній справі.

На підставі викладеного, суд установив, що з 01.12.2021 правонаступником АТ "Завод "Електроважмаш" є саме АТ "Українські енергетичні машини", а тому належним відповідачем у справі про стягнення заборгованості за Договором, укладеним із Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121), є його правонаступник Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269).

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 922/4650/21.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 220'420,86 грн є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 10.4. Договору встановлено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, Постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних втрат.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунки Позивача, період нарахування останнім вказаних сум інфляційних витрат та 1% річних, дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з Відповідача 1% річних у сумі 5854,89 грн та інфляційних втрат у сумі 105'660,19 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо посилань Відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 12.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків по даному Договору, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, що виникла після укладання Договору в результаті обставин надзвичайного характеру, які сторони не могли передбачити або відвернути.

У разі наявності таких обставин кожна сторона повинна не пізніше трьох діб повідомити про них у письмовому вигляді іншу сторону. Повідомлення повинно містити у собі дані про характер обставин, а також офіційні документи, що засвідчують наявність цих обставин. Зазначені вище обставини і їх тривалість підтверджується сертифікатом, виданим Торгово-промисловою палатою України, або уповноваженими нею регіональними Торгово-промисловими палатами (п. 12.2. Договору).

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався.

Разом з тим, Відповідачем до матеріалів справи не надано сертифіката Торгово-промислової палати України, яким би засвідчувалася дія обставин непереборної сили щодо виконання Відповідачем своїх обов`язків з оплати товару за Договором.

Наданий Відповідачем сертифікат Харківської Торгово-промислової палати №6300-22-1122 стосується зобов`язань Відповідача щодо сплати податку на прибуток та не має відношення до зобов`язань за спірним договором.

На підставі викладеного, суд не бере до уваги наданий Відповідачем контррозрахунок річних та інфляційних втрат.

Щодо зменшення річних, суд зазначає, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Водночас, відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

При цьому суд враховує, що сторони в Договорі передбачили менший розмір процентів річних (1%), ніж встановлений положеннями частини другої статті 625 ЦК України (3%), а тому їх стягнення не призведе до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з п. 5 ч.1ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Крім того, позивач в позовній заяві просить відшкодувати суд 15'000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За приписами ч.1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Представником Позивача в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії: звіту про надання правової допомоги №18-08/23 від 18.08.2023, договору про надання правової допомоги №20-06/23 від 20.06.2023, рахунку № СФ-000000708 від 07.08.2023, платіжної інструкції №998 від 16.08.2023 та акту виконаних робіт від 18.08.2023.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зазначає, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, а також визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Крім того, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідач з клопотанням про неспівмірність понесених Позивачем судових витрат не звертався.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги задоволення позову, керуючись приписами ст.129 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з підготовки позовної заяви з додатками, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Відповідача 15'000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м.Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стан-Груп" (61051, м. Харків, вул. Клочківська, 258, прим. 21-24, код ЄДРПОУ 35860215) основний борг у сумі 220'420,86 грн, 1% річних у сумі 5854,89 грн, інфляційні втрати в сумі 105'660,19 грн, судовий збір у розмірі 4979,04 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15'000 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стан-Груп" (61051, м.Харків, вул. Клочківська, 258, прим. 21-24, код ЄДРПОУ 35860215);

Відповідач: Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (61037, м.Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269).

Повний текст рішення складено 03.10.2023.

СуддяІ.В. Трофімов