Постанова

від 29.09.2023 по справі 279/402/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 279/402/20

провадження № 61-6175св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Акціонерне товариство «Аграрний фонд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Аграрний фонд» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року у складі судді Коваленко В.П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», яке у подальшому змінило назву на Акціонерне товариство «Аграрний фонд» (далі - ПАТ «Аграрний фонд», АТ «Аграрний фонд»), у якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Аграрний фонд» № 550-к від 09 грудня 2019 року в частині його звільнення з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього і малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України; поновити його на цій посаді; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 грудня 2019 року по 24 листопада 2020 року в сумі 591 681,51 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 03 серпня 2015 року відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» № 243-к від 31 липня 2015 року він прийнятий на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу по роботі в Житомирській області управління співробітництва з клієнтами СМБ комерційного департаменту товариства.

07 листопада 2018 року йогопереведено на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» згідно наказу товариства № 446-к від 06листопада 2018 року.

09 грудня 2019 року він подав заяву на звільнення згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України, посилаючись на несвоєчасне отримання заробітної плати. Цього ж числа наказом № 550-к його звільнено із займаної посади відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України. Зазначив, що заяви про звільнення за власним бажанням він не подавав і не підписував.

Посилаючись на те, що жодних підстав для звільнення його з роботи за частиною першою статті 38 КЗпП України відповідач не мав, наказ про звільнення підлягає скасуванню, а він - поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року, з урахуванням ухвали цього суду від 29 грудня 2020 року, залишеним постановою Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього і малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» з 09 грудня 2019 року.

Стягнуто з ПАТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 грудня 2019 року по 01 грудня 2020 року в сумі 603957,06 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з займаної посади згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України, тому відповідач незаконно звільнив його відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 09 грудня 2019 року по 01 грудня 2020 року у розмірі 603 957,06 грн (середньоденна заробітна плата за жовтень та листопад 2019 року у розмірі 2 455,11 грнх 246 робочих днів).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року АТ «Аграрний фонд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, просить скасувати судові рішення та відмовити у позові.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що ОСОБА_1 у законний спосіб звільнений із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, а його позов спрямований на бажання отримати відповідні грошові компенсації. Суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року, провадження № 6-34цс13 та у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17, провадження № 61-13588св18, не встановили, чи було порушено роботодавцем законодавство про працю, не досліджували докази, що стосуються спірного питання.

Суди не надали оцінку твердженням відповідача про те, що ОСОБА_1 просив визнати незаконним наказ про звільнення виключно у зв`язку з тим, що не погоджується з формулюванням причини звільнення. Згідно зі законодавством працівник може бути поновлений на посаді, якщо його звільнено без законної підстави і тільки у цьому разі такому працівнику може бути присуджено до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Незгода з формулюванням причини звільнення не тягне за собою поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд не встановив наявності перешкод у працевлаштуванні позивача через неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці.

Суд залишив поза увагою факт проведення повного розрахунку з позивачем у строки, визначені законодавством, що підтверджено випискою із рахунку банку (розрахунок проведено 09 грудня 2020 року).

При стягненні середнього заробітку суд вийшов за межі позову.

Крім того, позивач з 10 травня 2020 року перебував на обліку у Житомирському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю.

Суд першої інстанції неправомірно відкрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без доказів сплати судового збору.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що відповідач не виплатив йому премію за листопад 2019 року, тому 09 грудня 2019 року він подав заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Проте роботодавець неправомірно звільнив його на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

У порядку статті 235 КЗпП України суд може змінити формулювання лише причини звільнення, а не підстави, якою у цій справі є порушення роботодавцем законодавства про працю, а не власне бажання працівника.

При стягненні середнього заробітку суд правомірно керувався частиною другою статті 235 КЗпП України, за якою орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Перебування на обліку у Житомирському міському центрі зайнятості не впливає на вирішення цього спору.

Він сплатив судовий збір за подання позовної заяви в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Суд першої інстанції припустився арифметичних посилок при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого становить 616 788,70 грн, а не 603 957,06 грн.Просив змінити рішення суду першої інстанції та стягнути середній заробіток у розмірі 616 788,70 грн.

Фактичні обставин справи, встановлені судами

Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» № 243-к від 31 липня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки ПАТ «Аграрний фонд».

07 листопада 2018 року позивача переведено на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд».

09 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з займаної посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки ПАТ «Аграрний фонд» та розірвання трудового договору згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Цього ж дня 09 грудня 2019 року наказом № 550-к позивач звільнений за власним бажанням з 09 грудня 2019 року відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень заявник просилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року, провадження № 6-34цс13 та у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17, провадження № 61-13588св18.

У постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року, провадження № 6-34цс13, сформульованйи павовий висновок про те, що згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України. Істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені. Судами також не враховано й того, що роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.

У постанові від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17, провадження № 61-13588св18, Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України через не встановлення вини роботодавця у виплаті авансу позивачеві. Проте Верховний Суд визнав наказ про звільнення незаконним з посиланням на те, що роботодавець не вправі був змінювати підставу розірвання трудового договору на частину першу статті 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача.

Немає підстав вважати, що суди при вирішенні цього спору не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року, провадження № 6-34цс13 та у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17, провадження № 61-13588св18, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/20243/16-ц (провадження № 61-36489св18) зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) вказано, що розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 587/1641/21,провадження № 61-1473св23.

Отже, умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП Україн є власне бажання працівника зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин. Згідно з частиною третьої цієї статті - винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору.

ОСОБА_1 не просив звільняти його за власним бажанням згідно із частиною першою статті 38 КЗпП України, тому підприємство не мало права застосовувати до нього підстави звільнення, з яких працівник не просив розірвати трудовий договір.

Оскільки відповідач не приймав рішення про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, а позивач не заявляв вимог про зміну формулювання причин звільнення, то суди не надавали правову оцінку звільненню позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що наказ ПАТ «Аграрний фонд» № 550-к від 09 грудня 2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього і малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України суперечить нормам чинного законодавства, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що АТ «Аграрний фонд» звільнило ОСОБА_1 без законної на те підстави, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вирішив поновити останнього на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього і малого бізнесу АТ «Аграрний фонд».

Посилання АТ «Аграрний фонд» на те, що 09 грудня 2020 року з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні, є безпідставним, оскільки порушення прав позивача, які захищаються ним у цій справі, обумовлені незаконним звільненням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, а не затримкою розрахунку при звільненні.

Перебування на обліку у Житомирському міському центрі зайнятості звільненого працівника, який оспорює законність такого звільнення у судовому порядку, є гарантією забезпечення права громадян на працю відповідно до статті 5-1 КЗпП України й не впливає на можливість оскарження працівником наказу про його звільнення.

Доводи касаційної скарги АТ «Аграрний фонд» про те, що при стягненні середнього заробітку суд вийшов за межі позову, є не обґрунтованими з огляду на те, що відповідно до статті 235 КЗпП України середній заробіток підлягає стягненню станом на день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.

Арифметичні помилки при обрахунку середньоденної заробітної плати підлягають виправленню у порядку статті 269 ЦПК України, а не шляхом скасування законного і обгрунтованого по суті спору судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно відкрив провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без доказів сплати судового збору, не є підставлю для скасування судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою суду апеляційної інстанції та необхідності переоцінки доказів у справі, власного тлумачення заявником характеру спірних правовідносин, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу на те, що розрахунковий період вимушеного прогулу становить 253 робочі дні, а не 246, як зазначив суд першої інстанції, не може бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі доводи не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, і позивач рішення в касаційному порядку не оскаржив.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права та норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Аграрний фонд» залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко