Рішення

від 13.09.2023 по справі 953/16838/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/16838/21

н/п 2/953/747/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Джей.Ай.Ті. Експрес» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі представника, звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у сумі 227773, 00 грн., а саме: 19965, 00 грн. нарахована, але не виплачена заробітна плата, 207808, 00 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі. В обгрунтування вказаних вимог посилається на наступне. З 20.11.2019 по 16.03.2020 позивач працював на посаді кур`єра в ТОВ «Джей.Ай.Ті. Експрес». 16.03.2020 позивач був звільнений із займаної посади за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП. Станом на день звільнення розрахунок у повному обсязі з позивачем відповідачем проведений не був, та відповідно до акту прийому-передачі фінансової заборгованості від 14.04.2020 заборгованість відповідача перед позивачем склала 19965,00 грн., а саме: за січень 2020 року 8423,00 грн., за лютий 2020 року 7975,00 грн., та за березень 2020 року 3568,00 грн. Після звільнення позивач неодноразово звертався до керівництва відповідача з проханням провести розрахунок заборгованості з заробітної плати, однак воно залишено без задоволення. Фактично період затримки розрахунку з виплати заробітної плати складає 17 місяців, а саме з 16.03.2020 по 16.08.2021. Тому, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за 17 місяців затримки виплати, що складає 207808,00 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Позивач в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином та своєчасно, на адресу суду надав заяву про проведення судового засідання за його відсутності, позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивача та представника відповідача, та за наявними в справі доказами.

02.09.2021 вказана справа надійшла до суду, та розподілена судді Зубу Г.А.

Ухвалою судді від 23.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу 10-денного строку для усунення недоліків.

23.09.2021 до суду надійшла заява про забезпечення позову, яка розподілена судді Зубу Г.А.

Ухвалою суду від 27.09.2021 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 04.11.2021 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Судом встановлено, що позивач працював на кур`єра у ТОВ «Джей.Ай.Ті.Експрес» з 20.11.2019 по 16.03.2020. Наказом №32 від 13.03.2020 позивача було звільнено з посади за згодою сторін: п.1 ст. 36 КЗпП України.

При звільненні позивачу не була виплачена заробітна плата в розмірі 19965 грн. за період з 01.01.2020 по 16.03.2020, що підтверджується наданим до суду актом прийому -передачі фінансової заборгованості від 14.04.2020, та що не спростовано відповідачем. За вказаних обставин, розрахунку при звільненні з позивачем проведено не було.

18.08.2020 на адресу відповідача, позивачем було направлено вимогу з проханням виплатити заборгованість, на яку позивача листом від 15.09.2020 було повідомлено, що сума заборгованості відповідачем не оспорюється, однак не може бути сплачена у зв`язку з нестабільним фінансовим становищем, та буде сплачена у термін 6 місяців.

27.07.2021 позивачем на адресу відповідача спрямовано лист про видачу йому довідки про розмір середньомісячної заробітної плати та довідку про розмір заборгованості. 27.07.2021 даний лист було отримано, що підтверджується інформацією з сайту Укрпошти. Але жодної відповіді надано не було, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Частиною першоюстатті 47 КЗпП Українивстановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Положеннямистатті 116 КЗпП України(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Позивач, обґрунтовуючи вимоги щодо суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 19965 грн., посилається на акт прийому -передачі фінансової заборгованості від 14.04.2020, та лист відповідача, що є достатніми доказами для стягнення з відповідача цієї суми, а тому позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що "в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право

без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат".

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Окрім цього, позивач звернувся до суду з вимогою про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 16.03.2020 по 16.08.2021, тобто 17 місяців в розмірі 207808 грн. Суд вважає наведений у позові позивачем розрахунок середнього заробітку обгрунтованим, та таким, що також не спростованим відповідачем.

Статтею 117КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Подібні висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши оцінку їм та наданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, врахувавши наведені вище правові висновки, суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вона є неспівмірною з розміром заборгованості, а також враховуючи принципи розумності та справедливості.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 207808 грн. із встановленим розміром заборгованість по заробітній платі в розмірі 19965 грн., дій позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50 000 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а в іншій частині позову слід відмовити за наведених вище обставин.

За змістом ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати за вимогу щодо стягнення заробітної плати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за вимогу щодо стягнення середнього заробітку.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 дотовариства зобмеженою відповідальністю«Джей.Ай.Ті.Експрес» простягнення невиплаченоїзаробітної платита середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Джей.Ай.Ті. Експрес», на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , невиплачену заробітну плату в розмірі 19965 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять) гривень 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Джей.Ай.Ті. Експрес», на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 16.03.2020 по 16.08.2021 у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Джей.Ай.Ті. Експрес», на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витрати по оплаті судового збору в розмірі 500 (п`ятсот гривень) 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Джей.Ай.Ті. Експрес», на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 199 (сто дев`яносто дев`ять) гривень 65 коп.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Джей.Ай.Ті. Експрес», місцезнаходження: м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 6, код ЄДРПОУ 38611554.

Повний текст рішення виготовлено 13 вересня 2023 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ