Рішення

від 21.09.2023 по справі 398/724/23

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 398/724/23

провадження №: 2/398/1225/23

РІШЕННЯ

Іменем України

"21" вересня 2023 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

у складі головуючого судді Дубровської Н.М.

з участю секретаря судового засідання Шандор О.Л.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача: Лень Т.О., Сахарової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Регіонального офісу видних ресурсів у Кіровоградській області про скасування в частині припинення оплати середнього заробітку починаючи з 19 липня 2022 року, зобов`язання продовжити нарахування та виплати середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до Регіонального офісу видних ресурсів у Кіровоградській області про скасування наказу № 165-ОС від 19 липня 2022 року Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області в частині припинення оплати середнього заробітку починаючи з 19 липня 2022 року, зобов`язання продовжити нарахування та виплати середнього заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 працює на посаді сторожа Олександрійської РЕД РОВР у Кіровоградській області з 2018 року. У 2018 році був мобілізований та проходить військову службу за контрактом, який продовжено по теперішній час відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у званні молодшого сержанта військової частини НОМЕР_1 . До 19 липня 2022 року за ним зберігалося місто роботи, посада та середній заробіток. 19 липня 2022 року наказом 165-ОС Регіонального офісу видних ресурсів у Кіровоградській області на виконання вимог п.п.17 п. 1 ч.1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 р. № 2352-ІХ було припинено нарахування середнього заробітку з збереженням робочого місця. Вважає, що даний наказ суперечить діючому законодавству та є незаконним та порушує і звужує права і свободи.

Ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрито провадження у цивільній справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 18).

На виконання вимог статей178,191,278 ЦПК Українивідповідачем 17 березня 2023 року подано відзив на позов, та надано докази його направлення. (а.с.22-28).

Позивач, представник позивача, у строк, визначений статтями199,278 ЦПК України, з урахуванням ухвали про прийняття позову та відкриття провадження у справі, правом подання відповіді на відзив не скористався.

Представник позивача Котко А.С. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обґрунтування викладені у позовній заяві, просив задовольнити вимоги у повному обсязі.

Представника відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обґрунтування викладені у відзиві на позовну заяву. Внаслідок реорганізації Олександрійського міжрайонного управління водного господарства шляхом приєднання до РОВР у Кіровоградській області 01 жовтня 2020 року з працівниками були продовжені трудові відносини, в тому честі і з відповідачем на посаді ОСОБА_5 ремонтно - експлуатаційної дільниці. 09 жовтня 2018 року відповідачем укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України терміном на м три роки. 29 березня 2021 року повторно укладений контракт терміном на 1 рік та 29 березня 2022 року втретє терміном на три роки. Відповідно до вимог діючого законодавства видано наказ РОВР у Кіровоградській області від 19 липня 2022 року за № 165- ОС «Про припинення нарахування середнього заробітку працівникам РОВП у Кіровоградській області, увільненим від роботи на період військової служби. З огляду на викладене, вважають вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до положеньст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За умовами ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Внаслідок реорганізації Олександрійського міжрайонного управляння водного господарства шляхом приєднання до Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області 01 жовтня 2020 року з працівниками були продовжені трудові відносини, в тому числі і з позивачем ОСОБА_2 , який був прийнятий на роботу сторожа Олександрійської ремонтно - експлуатаційної дільниці.

З матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2018 року було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України рядового складу з ОСОБА_2 , терміном на три роки (а.с. 5,6). Відповідно, 29 травня 2021 року повторно укладений контракт терміном на один рік та 29 березня 2022 втрете, терміном на три роки. (а.с. 7,8).

Відповідно до наказу Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області за № 165- ОС від 19 липня 2022 року «Про припинення нарахування середнього заробітку» вбачається, що на виконання вимог п.п. 17 п.1 частини 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року за № 2352-ІХ, позивачу ОСОБА_2 сторожу Олександрійської РЕД припинено оплату середнього заробітку починаючи з 19 липня 2022 року увільненим від роботи на період військової служи (а.с 11). Даний наказ позивачем отриманий.

Крім того, листом Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області позивача ОСОБА_2 повідомлено про те, що з 19 липня 2022 року набрав чинностіЗакон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни устаттю 119 КЗпП: за працівниками призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладання нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються лише місце роботи і посада на підприємстві (а.с. 10).

Таким чином, між позивачем і відповідачем виник спір з приводу нарахування відповідачем середнього заробітку позивачу, який працював на підприємстві відповідача, увільнений від роботи у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом до Збройних Сил України.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач вказав, що з прийняттям вказаного наказу фактичного звужено його право на отримання середнього заробітку, що суперечитьст. 22 Конституції України, крім цьогост. 58 Конституції Українизаконі та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, між ним та роботодавцем виникли триваючи правовідносини із збереження середнього заробітку на час проходження військової служби в особливий період, азакон від 01 липня 2022 №2352-ІХможе застосовуватись лише на перспективу (тобто до працівників, які будуть призвані після набрання ним чинності).

На суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.

Частиною 2статті 6 Конституції Україниоргани законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цієюКонституцієюмежах і відповідно до законів України.

Згідно зіст. 24 Конституції Українигарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно дост. 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Заст. 48 Конституції Україникожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно з частинами 1-3статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 №2232-XII(надалі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XIIвстановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII Закону №2232-XIIврегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до ч. 3ст. 119 КЗпП України(в редакції станом на час увільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку із проходженням військової служби) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти УкраїниУказом Президента України № 64/2022на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на даний час. Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначенийст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № №2352-ІХ внесені зміни у частину третюстатті 119 КЗпП: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХнабирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХприйнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.

Таким чином, передбачається обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набранням чинності цимЗакономі дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати середньогозаробітку є правомірними.

При цьому, суд не погоджується із позицією позивача стосовно дії в часі норми права про незастосування ч. 3ст. 119 КЗпП Українидо трудових відносин, які виникли до внесення змін до цієї статті, тобто до 19 липня 2022 року.

Так, частиною 1ст. 58 Конституції Українипередбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змістуст. 58 Конституції України, викладеними урішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; діязаконута іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цимзакономабо іншим нормативно-правовим актом.

В Ухвалі від 9 липня 1998 року № 6-уп/98 зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.

Урішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд Українитакож надав роз`яснення порядку набрання чинностіКонституцією Українита іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.

Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював свою позицію стосовно питання зміни обсягів та розмірів різних соціальних виплат, пенсій тощо.

У рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідатиКонституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. У даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Урішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключноКонституцієюі законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено врішенніцього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

На цей часЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХє чинним та обов`язковим до виконання.

З наведеного вбачається висновок, що положення ч. 3ст. 119 КзПП, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинностіЗаконом №2352-ІХ. Починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач був позбавлений права зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення ч. 3ст. 119 КзППбули вилучені.

При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.

Крім того,Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХне містить положень щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.

Вирішуючи питання щодо співмірності втручання в права позивача застосуванням положеньЗакону, відповідно до якого діяв відповідач, і, як наслідок - погіршення матеріального становища позивача внаслідок застосування положеньЗакону, суд виходить з такого.

Кабінетом Міністрів України прийнятопостанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат, з урахуванням положеньст. 141 ЦПК України, суд виходить з того, що позивача, якому відмовлено у задоволенні позову, звільнено від сплати судового збору, а відтак витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,76,81,141,258,259,263-265,268,279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Регіонального офісу видних ресурсів у Кіровоградській області про скасування наказу № 165-ОС від 19 липня 2022 року Регіонального офісу видних ресурсів у Кіровоградській області в частині припинення оплати середнього заробітку починаючи з 19 липня 2022 року, зобов`язання продовжити нарахування та виплати середнього заробітку - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлений до 25 вересня 2023 року.

Суддя Дубровська Н.М.