Постанова

від 04.10.2023 по справі 910/3746/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа№ 910/3746/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Кравчука Г.А.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.10.2023 у справі №910/3746/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Славута»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023, повний текст якого складений 10.07.2023

у справі № 910/3746/23 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славута»

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання укладеної додаткової угоди між позивачем та відповідачем до договору про поновлення договору оренди земельних ділянок від 16.11.2018 № 1284, площею 0,3538 га, яка розташована у Дарницькому районі м. Києва по вул. Дніпровська набережна, 17 (кадастровий номер 8000000000:90:176:0020), в наступній редакції:

Додаткова угода

до Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 № 1284

м. Київ «___»

---

2023

Київська міська рада, код платника податків: 22883141, місцезнаходження: місто Київ, вул. Хрещатик, 36, в особі Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, який діє на підставі ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з однієї сторони, та

Товариство з обмеженою відповідальністю «Славута», код платника податків: 24727342, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 17, в особі директора Стульнікова В`ячеслава Васильовича, код платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, який діє на підставі Статуту - з другої сторони, надалі разом іменуються Сторони, а кожний окремо - Сторона, керуючись рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09 грудня 2021 року №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік», уклали цю Додаткову угоду до Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 № 1284 (надалі - Договір) про наступне:

1. Сторони дійшли взаємної згоди доповнити пункт 4.2. розділу 4 Договору оренди «Орендна плата» новими підпунктом 4.2.1. наступного змісту:

« 4.2.1. З 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки.»

2. Ця Додаткова угода набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками Сторін та є невід`ємною частиною Договору.

3. Усі інші умови Договору, не змінені та не доповнені умовами цієї Додаткової угоди, залишаються чинними та обов`язковими до виконання.

4. Дана Додаткова угода підлягає державній реєстрації.

5. Витрати, пов`язані з нотаріальним посвідченням цієї Угоди, сплачує Орендар.

6. Дана Додаткова угода складена у трьох примірниках. Один примірник - для зберігання у Орендаря, один - для Орендодавця (знаходиться на зберігання у Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)), один - для зберігання у нотаріуса.

ПІДПИСИ СТОРІН:

Орендодавець: Київська міська рада

---

В.В. Кличко

Орендар: ТОВ «Славута»

---

В.В. Стульніков

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київради № 5449/5490 від 13.09.2022 «Про внесення змін до рішення Київради № 3704/3745 від 09.12.2021 Про бюджет міста Києва на 2022 рік» у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 встановлено ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності в розмірі 0 відсотків, тобто на вказаний період змінено розмір орендної плати, що є підставою для внесення відповідних змін до спірного договору, проте відповідач відмовляється внести відповідні зміни до укладеного із позивачем договору оренди земельної ділянки.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- у спірному договорі сторонами погоджено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього договору, проте Київською міською радою рішень про внесення змін саме до спірного договору оренди земельної ділянки не приймалось;

- рішення Київради № 5449/5490 від 13.09.2022 «Про внесення змін до рішення Київради № 3704/3745 від 09.12.2021 Про бюджет міста Києва на 2022 рік» не містить зобов`язань переглядати орендні ставки в договорах оренди землі та вносити зміни до договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/2081/23 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що:

- рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09 грудня 2021 року № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік», яким встановлено ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) у розмірі 0 відсотків, не є ані законодавчою зміною орендної плати, ані рішенням Київської міської ради про внесення змін до спірного договору;

- докази прийняття відповідачем рішення про внесення змін до спірного договору в частині розміру орендної плати в матеріалах справи відсутні;

- за змістом пункту 4.6 спірного договору рішення Київської міської ради про внесення змін до договору не вимагається лише у випадку, якщо внаслідок змін до Податкового кодексу України орендна ставка, визначена у пункті 4.2 договору, буде нижчою ніж мінімальна. Отже, спірним договором не передбачено такої підстави для внесення до нього змін щодо розміру (ставки) орендної плати як прийняття відповідного рішення орендодавцем, який є органом місцевого самоврядування.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Славута» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/3746/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції не було враховано та не надано належної оцінки обставинам, що мають значення для справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати мають обов`язковий характер за умови наявності в договорах оренди землі погодженої між сторонами підстави для такого перегляду, а саме відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а у спірному договору сторонами визначено таку підставу для винесення змін до нього як рішення Київської міської ради;

- відповідач, встановлюючи своїм рішенням № 3704/3745 мінімальні розмірі орендної плати у 2022 році, вже передбачив необхідність внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди землі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2023, справу № 910/3746/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Кравчук Г.А., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/3746/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/3746/23.

09.08.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У період із 07.08.2023 по 25.08.2023 головуючий суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Славута» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/3746/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.10.2023 о 14:00 год.

Станом на 04.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач представників в судове засідання не направив, про причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

Відповідач (орендодавець) та позивач (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.12.2007 за № 63-6-00468, який відповідно до договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі №1284, було поновлено на п`ятнадцять років та викладено в іншій редакції (далі Договір).

У п. 1.1 Договору сторонами погоджено, що орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 08.02.2007 № 118/779 та від 06.07.2017 № 771/2933 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі об`єкт оренди або Земельні ділянки), визначену цим Договором, для реконструкції, експлуатації і обслуговування автозаправної станції з обслуговуючим комплексом та для будівництва, експлуатації і обслуговування павільйону з продажу вітчизняних автомобілів з відкритою автостоянкою. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належать до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 Хі 5245-VI.

Згідно з п. 2.1 Договору об`єктом оренди відповідно до рішень Київської міської ради від 08.02.2007 № 118/779 та від 06.07.2017 № 771/2933 та цього договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:90:176:0020;

- місце розташування - Дніпровська набережна, 17 у Дарницькому районі м. Києва;

- цільове призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу;

- вид використання - для реконструкції, експлуатації і обслуговування автозаправної станції з обслуговуючим комплексом та для будівництва, експлуатації і обслуговування павільйону з продажу вітчизняних автомобілів з відкритою автостоянкою;

- розмір (площа) - 0,3538 га.

Відповідно до п. 4.2 Договору річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі восьми відсотків від її нормативної грошової оцінки. У разі передачі в оренду будівель та споруд, що розташовані на Земельній ділянці, розмір річної орендної плати збільшується в 1,2 рази. Обчислення розміру орендної плати за Земельні ділянки здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця, протягом тридцяти календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на рахунок наведений у цьому пункті (пункт 4.6 Договору).

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього Договору та з урахуванням пункту 4.6 даного Договору.

Згідно з пунктом 4.6 Договору якщо оренда ставка, визначена у пункті 4.2 Договору, нижче ніж мінімальна орендна ставка, визначена чинним законодавством України, її розмір змінюється шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього Договору та доведення даного рішення до орендаря для ознайомлення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

Згідно з пунктом 4.10 Договору розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених Договором, зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, погіршення стану орендованих Земельних ділянок не з вини орендаря, що підтверджено документами, та у інших випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього Договору в частині розміру річної орендної плати орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

Відповідно до пункту 11.1 Договору всі зміни та/або доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням Орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Пунктом 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» установлені мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення.

Додатком 11 «Розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки)» до вказаного рішення відповідача від 09.12.2021 № 3704/3745 для земельних ділянок із цільовим призначенням земельної ділянки (за кодом 11.02) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості встановлено орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки (за 2022 рік).

13.09.2022 Київською міською радою прийнято рішення № 5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (далі Рішення від 13.09.2022), відповідно до пункту 1.3 якого пункт 19.13 вищевказаного рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 було доповнено абзацом, згідно з яким установлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

З огляду на прийняття Рішення від 13.09.2022 позивач звернувся до відповідача з листом № 10/02-01 від 10.02.2023, в якому просив укласти додаткову угоду до Договору, зокрема, в частині внесення змін щодо розміру орендної плати на період з 01.03.2022 по 31.05.2022 за земельну ділянку в розмірі 0 відсотка від її нормативної грошової оцінки. До вказаного листа позивачем додано проект відповідної додаткової угоди.

Відповідач відмовив позивачу у підписанні спірної додаткової угоди, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив визнати укладеною додаткову угоду до Договору у редакції, наведеній у позовній заяві.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ст. 11 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Аналогічні положення містяться в статті 180 ГК України, відповідно до якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами 1-3 ст. 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Статтею 188 ГК України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч.1); сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч.2); сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч.3); у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.4).

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У статті 30 Закону України «Про оренду землі» визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, враховуючи положення ст. 632 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про оренду землі», за загальним правилом зміна умов договору, у тому числі стосовно розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди договір може бути змінено за рішенням суду лише у випадках, установлених умовами договору або в силу закону.

Як встановлено п. 14.1.136 ст. 14 ПК України орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Згідно з п. 14.1.147 вказаної статті, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Як визначено п. 288.4 вказаної статті, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що Рішення від 13.09.2022 не містить обов`язку внесення змін як до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, так і власне до Договору. З вказаними твердженнями погодився і суд першої інстанції.

Колегія суддів в вказаної позицією погодитись не може, з огляду на наступне.

Київською міською радою як орендодавцем, зокрема, за Договором, прийнято нормативний акт, яким, серед іншого, встановлено нову ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, що застосовується за період з 01.03.2022 по 31.05.2022. При цьому таке рішення прийнято відповідачем 13.09.2022, тобто, після погодження сторонами у Договорі розміру орендної плати. Слід зазначити про те, що вказане рішення не містить будь-яких вказівок на те, за якими саме договорами оренди земельних ділянок комунальної власності застосовується вказана ставка орендної плати, а за якими ні.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити відповідачу на тому, що Рішення від 13.09.2022 в будь-якому випадку не може стосуватися тих договорів, які будуть укладені після прийняття такого рішення, адже вказане рішення прийнято 13.09.2022, а ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка застосовується з у період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року, тобто за 4 місяці до прийняття Рішення від 13.09.2022 та, відповідно, до дати укладення договорів оренди.

Вказане свідчить про те, що Рішення від 13.09.2022 стосується всіх договорів оренди, які діяли у період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року.

При цьому, як встановлено вище, згідно з положеннями законодавства України підставою для сплати орендної плати, зокрема, за земельні ділянки комунальної власності є саме договір, а не рішення органу місцевого самоврядування. Разом з тим, саме таке рішення органу місцевого самоврядування є підставою для внесення змін до умов договору. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.

Колегія суддів зазначає про те, що у спірних правовідносинах відповідач, як орендодавець за Договором, з одного боку встановив нову більш вигідну ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності за період з 01.03.2022 по 31.05.2022, а з іншого боку, ухиляючись від укладення відповідної додаткової угоди, саме з огляду на яку орендар і матиме можливість сплачувати нову ставку орендної плати, не вчиняє дій, які надають його орендарю право на застосування такої ставки.

Такі дії відповідача (встановлення більш вигідної ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 та не вчинення дій, які нададуть орендарю можливість сплачувати орендну плату за ставкою, яка визначена самим відповідачем та стосується і умов укладеного з позивачем Договору) є суперечливими та такими, що порушують права позивача як орендаря за спірним Договором оренди.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно ч. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що орендар, здійснюючи правомірну поведінку, має «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього.

Отже, не може вважатися добросовісною поведінка орендодавця, яка проявляється у тому, що він спочатку приймає рішення, яким встановлює більш вигідну ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, що застосовується за період з 01.03.2022 по 31.05.2022, а потім, ухиляючись від укладення відповідної додаткової угоди, саме з огляду на яку орендар і матиме можливість сплачувати нову ставку орендної плати, не вчиняє дій, які надають його орендарю право на застосування такої ставки, чим фактично нівелює дію Рішення від 13.09.2022.

Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».

Таким чином, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

В свою чергу, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи те, що як встановлено вище, згідно з положеннями законодавства України підставою для сплати орендної плати, зокрема, за земельні ділянки комунальної власності є саме договір, а не рішення органу місцевого самоврядування, колегія суддів погоджується з позивачем у тому, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме визнання укладеної додаткової угоди до Договору.

Позивач просить суд визнати укладеним додаткову угоду до договору в запропонованій ним редакції, яка й надсилалась відповідачу листом № 10/02-01 від 10.02.2023.

Водночас, слід зазначити, що така редакція була розроблена стосовно змін в договорі на підставі згоди сторін, поряд з цим, спір у даній справі вирішується в судовому порядку, що унеможливлює визнання укладеної додаткової угоди в редакції, запропонованій позивачем, яка містить посилання на те, що вказана додаткова угода укладається за взаємної згоди сторін.

Також колегія суддів зауважує на тому, що у ч. 5 ст. 188 ГК України встановлено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що за загальним правилом договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.

При цьому під «іншим строком набрання чинності» розуміється саме «інший строк набрання чинності судовим рішенням», а не встановлення іншої дати, з якої договір вважатиметься розірваним.

Строк набрання рішенням законної сили встановлений ст. 241 ГПК України, згідно з якою рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

У справі № 6-325цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що внаслідок зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінився розмір орендної плати за користування нею, тому договір щодо розміру орендної плати слід вважати зміненим з 01 січня 2014 року (тобто з дати зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки - примітка суду).

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 921/530/18 відступила від наведеного вище правового висновку Верховного Суду України та зазначила про те, що, якщо договір змінений судом, то відповідне договірне зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Отже умова додаткової угоди про те, що вона набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін не може бути визнана укладеною.

Також суд не вбачає за можливе визнати укладеною умову додаткової угоди про те, що додаткова угода складена в трьох оригінальних примірниках, так як у спірному випадку додаткова угода не складається, а затверджується в резолютивній частині рішення суду.

З тих саме підстав не можуть бути визнані укладеними умови додаткової угоди про те, що додаткова угода підлягає державній реєстрації, а витрати, пов`язані з нотаріальним посвідченням цієї угоди, сплачує орендар.

З огляду на обставини, які викладені вище, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позов задовольняється частково, додаткова угода до договору оренди землі визнається укладеною у редакції, наведеній у резолютивній частині цієї постанови, в решті позовних вимог відмовляється.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/3746/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позов задовольняється частково, додаткова угода до договору оренди землі визнається укладеною у редакції, наведеній у резолютивній частині цієї постанови, в решті позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Славута» задовольняється частково.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів судовий збір покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі задоволені частково, судові витрати по справі, а саме витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову та за подачу апеляційної скарги покладаються на сторони порівну.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Славута» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/3746/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/3746/23скасувати з прийняттям нового рішення, яким позов задовольняється частково.

3. Визнати укладеною додаткову угоду між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славута» (02000, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 17, ідентифікаційний код 24727342) та Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код: 22883141) до договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі №1284, площею 0,3538 га, яка розташована у Дарницькому районі м. Києва по вул. Дніпровська набережна, 17 (кадастровий номер 8000000000:90:176:0020), в наступній редакції:

Додаткова угода

до Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 № 1284

м. Київ «___»

---

2023

Київська міська рада, код платника податків: 22883141, місцезнаходження: місто Київ, вул. Хрещатик, 36, в особі Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, який діє на підставі ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з однієї сторони, та

Товариство з обмеженою відповідальністю «Славута», код платника податків: 24727342, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 17, в особі директора Стульнікова В`ячеслава Васильовича, код платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, який діє на підставі Статуту - з другої сторони, надалі разом іменуються Сторони, а кожний окремо - Сторона, керуючись рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09 грудня 2021 року №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік», уклали цю Додаткову угоду до Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 № 1284 (надалі - Договір) про наступне:

1. Доповнити пункт 4.2. розділу 4 Договору оренди «Орендна плата» новими підпунктом 4.2.1. наступного змісту:

« 4.2.1. З 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки.»

2. Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту набрання рішенням суду у справі № 910/3746/23 законної сили та є невід`ємною частиною Договору.

3. Усі інші умови Договору, не змінені та не доповнені умовами цієї Додаткової угоди, залишаються чинними та обов`язковими до виконання.

ПІДПИСИ СТОРІН:

Орендодавець: Київська міська рада

---

В.В. Кличко

Орендар: ТОВ «Славута»

---

В.В. Стульніков

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код: 22883141) на користь «Славута» (02000, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 17, ідентифікаційний код 24727342) витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 1 342 (одна тисяча триста сорок дві) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 013 (дві тисячі тринадцять) грн. 00 коп.

6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/3746/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 04.10.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Г.А. Кравчук

С.А. Гончаров