Рішення

від 27.09.2023 по справі 910/6406/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2023Справа № 910/6406/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (02152, місто Київ, пр-т Павла Тичини, 1-В; ідентифікаційний код 43192400)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Компанія "Нанопротек" (03134, місто Київ, вул. Кільцева Дорога, 22; ідентифікаційний код 39507641)

про стягнення 2 169 082,73 грн та звернення стягнення на предмет застави,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Здоренко В.Є.

Від відповідача: Олекса Л.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Компанія "Нанопротек" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 50017943 від 27.03.2020 у розмірі 2 169 082,73 грн, з яких: залишок невиплаченої суми кредиту у розмірі 1 433 159,95 грн, інфляційних втрат у розмірі 130 735,44 грн та 3 % річних у розмірі 28 506,14 грн; заборгованість з несплачених чергових платежів на суму 328 112,25 грн, інфляційних втрат у розмірі 49 128,33 грн та 3% річних в розмірі 9 001,96 грн; нарахованих відсотків у розмірі 178 953,92 грн, відшкодування (компенсації) страхових платежів в розмірі 11 484,74 грн. Також в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Компанія "Нанопротек" за кредитним договором № 50017943 від 27.03.2020 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" в розмірі 2 169 082 грн. 73 коп., позивач просить звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки Audi Q8 50 TDI quattro S-line, кузов № НОМЕР_1 об`ємом двигуна 2967 куб.см., рік випуску 2020, д.н.з. НОМЕР_2 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" просить суд зобов`язати Орган (особу), які здійснюватимуть примусове виконання даного рішення, проводити нарахування 22,99 % річних на розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Компанія "НАНОПРОТЕК" з 01 квітня 2023 року до моменту повного виконання цього рішення суду за такою формулою:

С х 22,99 х Д: КДР: 100, де: С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/6406/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 31.05.2023.

У засідання суду 31.05.2023 з`явився представник позивача.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 31.05.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 відкладено підготовче засідання на 05.07.2023.

04.07.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі його представника, у зв`язку з неможливістю прийняти в ньому участь, через участь у судовому засіданні, призначеному до розгляду Київським апеляційним судом 05.07.2023 о 12:00. Також з метою дотримання строку підготовчого провадження та недопущення затягування розгляду справи, представник позивача у даній заяві просив призначити справу № 910/6406/23 до розгляду по суті.

Розглянувши заяву представника позивача про проведення підготовчого засідання, призначеного на 05.07.2023 без його участі, суд її задовольнив.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 05.07.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.08.2023.

14.08.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подані письмові пояснення.

У судовому засіданні 16.08.2023 по справі судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 27.09.2023.

Позивач у судовому засіданні 27.09.2023 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив у повному обсязі.

27.09.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інноваційна Компанія «НАНОПРОТЕК» (далі - відповідач) було укладено кредитний договір № 50017943, а також підписано невід`ємні додатки до договору, а саме: Загальні умови кредитування та Графік погашення кредиту.

Відповідно до п.1.1. Загальних умов позивач зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі, визначений у кредитному договорі.

Відповідно до умов кредитного договору, які містяться в розділі «Основні умови Кредиту», позивач надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 2 156 759,20 грн. Цільове призначення кредиту: на придбання автомобіля марки Audi, модель Audi Q8 50 TDI quattro S-line, кузов № НОМЕР_1 об`ємом двигуна 2967 куб.см., рік випуску 2020.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що надав, а відповідач отримав додатковий кредит в розмірі 459 389,71 грн з цільовим призначенням «сплата страхових платежів відповідно до договору страхування».

Сторонами було визначено строк кредитування, який складає 60 місяців.

За використання кредиту у межах встановленого терміну кредитування позичальник, згідно з п.2.1. Загальних умов, сплачує позивачу проценти за процентною ставкою, визначеною у кредитному договорі. Зазначену процентну ставку, за умовами кредитного договору, сторони визначили на рівні 22,99% на рік, та передбачили, що вона є змінною відповідно до п.2.1. Загальних умов.

В свою чергу, термін кредитування (строк повернення кредиту), відповідно до п. 1.4.1. Загальних умов, погоджений сторонами в графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частками щомісячно на відповідну дату.

Позичальник, згідно з п.1.2. Загальних умов, зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит та додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитами та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Згідно з умовами кредитного договору, виконання зобов`язання позичальника за цим кредитним договором забезпечується заставою майна, зокрема: позичальник з метою забезпечення виконання зобов`язань заставляє майно, а саме автомобіль з наступними характеристиками: Audi Q8 50 TDI quattro S-line, кузов НОМЕР_3 об`ємом двигуна 2967 куб.см., рік випуску 2020, вартість 2 695 949,00 грн.

Відповідно до п.3.2. та п.3.2.1. Загальних умов передбачено право ТОВ «Порше Мобіліті» достроково вимагати повернення кредиту у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або плати за користування кредитом на строк більше ніж 1 (один) календарний місяць.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у зв`язку з неналежним виконання відповідачем взятих зобов`язань, позивач був вимушений звернутися із вимогою за вих. №50017943 від 03.08.2022 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, що разом становила 1 761 272,20 грн. Вказана вимога була направлена 09 серпня 2022 року.

Крім того, зазначеною вимогою відповідач був повідомлений, що до моменту повного виконання зобов`язань за договором йому щомісяця будуть нараховуватись відсотки за користування неповернутою сумою кредиту.

Пунктом 3.3. Загальних умов встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних осіб) та протягом 5 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором та наразі за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 328 112,25 грн по виставленим рахункам за період з березня 2022 року по липень 2022 року з платежів у повернення кредиту (в тому числі додаткового) та сплати процентів.

Крім того, позивач керуючись приписами ст. 625 ЦК України, вважає за доцільне стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 49 128,33 грн та 3% річних в розмірі 9 001,96 грн.

Також позивач зазначає, що останнім були виставлені рахунки у сплату відсотків на загальну суму 178 953,92 грн за період з серпня 2022 року по березень 2023 року.

Крім того, позивач керуючись приписами ст. 625 ЦК України, вважає за доцільне стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 130 735,44 грн та 3% річних в розмірі 28 506,14 грн.

Більше того, зважаючи на порушення відповідачем умов договору, сплати страхових платежів позивачем, позивач у позовній заяві зазначає, що у відповідача виникла заборгованість з відшкодування (компенсації) страхових платежів позивачеві згідно п. 5.6. Загальних умов кредитування за серпень 2022 року в розмірі 11 484,74 грн.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на день підготовки даного позову, складає 2 169 082,73 грн, із розрахунку: залишок невиплаченої суми кредиту - 1 433 159, 95 грн, інфляційних втрат в розмірі 130 735,44 грн та 3% річних в розмірі 28 506,14 грн; заборгованість з несплачених чергових платежів на суму 328 112,25 грн, інфляційних втрат в розмірі 49 128,33 грн та 3% річних в розмірі 9 001,96 грн; нарахованих відсотків в розмірі 178 953, 92 грн, відшкодування (компенсації) страхових платежів в розмірі 11 484,74 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору, які містяться в розділі «Основні умови Кредиту», позивач надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 2 156 759,20 грн. Цільове призначення кредиту: на придбання автомобіля марки Audi, модель Audi Q8 50 TDI quattro S-line, кузов № НОМЕР_1 об`ємом двигуна 2967 куб.см., рік випуску 2020.

Крім того, позивач надав, а відповідач отримав додатковий кредит в розмірі 459 389,71 грн з цільовим призначенням «сплата страхових платежів відповідно до договору страхування».

Термін кредитування (строк повернення кредиту), відповідно до п. 1.4.1. загальних умов, погоджений сторонами в графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частками щомісячно на відповідну дату.

Позичальник, згідно з п.1.2. Загальних умов, зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит та додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитами та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Змістом п.3.2. та 3.2.1. Загальних умов передбачено право ТОВ «Порше Мобіліті» достроково вимагати повернення кредиту у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або плати за користування кредитом на строк більше ніж 1 календарний місяць.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем взятих зобов`язань, позивач звернувся із вимогою за вих. №50017943 від 03.08.2022 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за Кредитним договором, що разом становила 1 761 272,20 гри.

Станом на день формування вимоги, залишок невиплаченої суми кредиту становив 1 433 159, 95 грн, заборгованість з несплачених чергових платежів на суму 328 112, 25 грн за період з березня 2022 року по липень 2022 року.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що незважаючи на погоджені умови та положення цивільного законодавства. Починаючи з березня 2022, відповідач перестав виконувати свої зобов`язання за договором щодо сплати щомісячних платежів.

Оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у останнього утворилась заборгованість з невиплаченої суми кредиту у розмірі 1 433 159, 95 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що невиплаченої суми кредиту є арифметично вірним.

За використання кредиту у межах встановленого терміну кредитування позичальник, згідно з п.2.1. Загальних умов, сплачує позивачу проценти за процентною ставкою, визначеною у Кредитному договорі. Зазначену процентну ставку, за умовами Кредитного договору, Сторони визначили на рівні 22,99% на рік, та передбачили, що вона є змінною відповідно до п.2.1. Загальних умов.

Судом встановлено, що у відповідача наявна заборгованість в розмірі 328 112,25 грн по виставленим рахункам за період з березня 2022 року по липень 2022 року з платежів у повернення кредиту (в тому числі додаткового) та сплати процентів, який складається з:

- платежу за березень 2022 року (рахунок-фактура № 00500143 від 01.03.2022) на суму 65 622,45 грн, з яких погашення основного кредиту 31 032,51 грн, відсотки за користування кредитом 24 867,86 грн, погашення додаткового кредиту 9 570,62 грн, відсотки за користування додатковим кредитом 151,46 грн;

- платежу за квітень 2022 року (рахунок-фактура № 00500144 від 01.04.2022) на суму 65 622,45 грн, з яких погашення основного кредиту 31 516,88 грн, відсотки за користування кредитом 24 383,49 грн, погашення додаткового кредиту 9 570,62 грн, відсотки за користування додатковим кредитом 151,46 грн;

- платежу за травень 2022 року (рахунок-фактура № 00500145 від 02.05.2022) на суму 65 622,45 грн, з яких погашення основного кредиту 32 008,80 грн, відсотки за користування кредитом 23 891,57 грн, погашення додаткового кредиту 9 570,62 грн, відсотки за користування додатковим кредитом 151,46 гр.;

- платежу за червень 2022 року (рахунок-фактура № 00500146 від 01.06.2022) на суму 65 622,45 грн, з яких погашення основного кредиту 32 508,41 грн, відсотки за користування кредитом 23 391,96 грн, погашення додаткового кредиту 9 570,62 грн, відсотки за користування додатковим кредитом 151,46 грн;

- платежу за липень 2022 року (рахунок-фактура № 00500147 від 01.07.2022) на суму 65 622,45 грн, з яких погашення основного кредиту 33 015,81 грн, відсотки за користування кредитом 22 884,56 грн, погашення додаткового кредиту 9 570,62 грн, відсотки за користування додатковим кредитом 151,46 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з несплачених чергових платежів на суму 328 112,25 грн є документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 130 735,44 грн інфляційних втрат в розмірі та 28 506,14 грн, 3% річних (нарахованих на суму залишку невиплаченої сумикредиту), а також інфляційних втрат в розмірі 49 128,33 грн та 3% річних в розмірі 9 001,96 грн на суму заборгованості з несплачених чергових платежів , суд зазначає наступне.

Виходячи із вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ХІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18 наступного змісту:

"У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).».

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента У країни № 64/2022 "Про введення воєнного стану в У країні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.

З долучених до позовної заяви розрахунків вбачається, що позивач у порядку ч. 2 ст. 625 ЦПК України у зв`язку з простроченням по кредитному договору № 50017943 від 27 березня 2020 року, нарахував 28 506,14 грн 3 % річних та 130 735,44 грн інфляційних втрат на суму залишку невиплаченої суми кредиту за період з 16.08.2022 року по 14.04.2023 року, 49 128,33 грн інфляційних втрат та 9 001,96 грн 3% річних на суму заборгованості з несплачених чергових платежів за період з 16.03.2022 року по 14.04.2023 року.

Таким чином, суд зазначає, що нарахування позивачем (кредитодавцем) вищевказаних сум в період, коли відповідач (позичальник) звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, є неправомірним, що є підставою для відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення нарахованих ним 3 % річних та інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про стягнення 178 953, 92 грн нарахованих відсотків за користування неповернутою сумою кредиту з серпня 2022 року по березень 2023 року, а також вимоги про відшкодування (компенсації) страхових платежів у розмірі 11 484,74 грн, суд зазначає наступне.

В обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача 178 953, 92 грн нарахованих відсотків за користування неповернутою сумою кредиту з серпня 2022 року по березень 2023 року позивач посилається на п.10.7 Загальних умов кредитування.

Так, згідно з п.10.7 Загальних умов кредитування позичальник зобов`язаний також сплатити на користь компанії проценти від загальної простроченої суми кредиту за весь час прострочення до дати повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором. Розмір таких процентів відповідає розміру річних процентів, передбачених кредитним договором, чинних на дату направлення вимоги про дострокове повернення кредиту та додаткового кредиту та розраховується щомісячно.

Як було встановлено судом вище, 09 серпня 2022 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило на адресу відповідача вимогу за вих. № 50017943 від 03.08.2022 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України, згідно з частиною І якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони у кредитному договорі окремо не визначили його строк, проте погодили строк кредитування (графік погашення кредиту з розстроченням платежу), термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Позивач скористався передбаченим ч.2 статті 1050 Цивільного кодексу України правом та направив 09 серпня 2022 року відповідача вимогу за вих. № 50017943 від 03.08.2022 щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за Кредитним договором № 50017943 від 27 березня 2020 року.

Позивачем до позовної заяви не додано доказів щодо отримання відповідачем вимоги за вих. № 50017943 від 03.08.2022 про дострокове повернення кредиту, отже згідно п. 3.3. Загальних умов кредитування терміном повернення кредиту необхідно вважати 09 серпня 2022 року.

Направивши на адресу відповідача вимогу про дострокове виконання зобов`язань, ТОВ "Порше Мобіліті" змінило передбачені кредитним договором умови виконання основного зобов`язання щодо періодичності платежів та відповідно, терміни повернення кредиту.

Згідно з приписами статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, суд зазначає, що з 09 серпня 2022 року ТОВ "Порше Мобіліті" втратило можливість нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих на підставі п.10.7 Загальних умов кредитування.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 178 953,92 грн, нарахованих відсотків за користування неповернутою сумою кредиту з серпня 2022 року по березень 2023 року.

Відповідно до п. 5.5. Загальних умов відповідач зобов`язувався забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов`язань за договором, на протязі усього терміну дії договору.

Згідно з пунктом 5.6. Загальних умов, в тому випадку якщо відповідач не сплатить суми страхових платежів на користь страхової компанії у строки обумовлені договором страхування, вказаними в п. 5.5. договору, відповідач надав згоду і доручив позивачеві здійснити від імені і за рахунок відповідача сплату страхових платежів на користь страхової компанії. Відповідач компенсує позивачу витрати, понесені останнім у зв`язку із виконанням даного доручення в порядку, передбаченому п. 17.3 договору.

Судом встановлено, що матеріали справи містять виставлений позивачем рахунок відповідачу за серпень 2022 року на суму 11 484,74 грн.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження понесених позивачем витрат зі сплати страхових платежів.

Таким чином, у суду відсутні підстави дійти висновку щодо наявності понесених позивачем витрат зі сплати страхового платежу на суму 11 484,74 грн.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача суми відшкодування страхових платежів у розмірі 11 484,74 грн.

Разом з тим, позивач просить суд зобов`язати орган (особу) які здійснюватимуть примусове виконання даного рішення, проводити нарахування 22,99 % річних на розмір заборгованості з 01.04.2023 до моменту повного виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 10 ст.238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Проте, нарахування 22,99 % річних на нараховану позивачем суму заборгованості, тобто розміру річних, який встановлений кредитним договором, як розмір процентів від суми позики за користування позикою після закінчення строку повернення кредиту є неправомірним, а отже відсутні підстави для зобов`язання органу (особу), який здійснюватиме примусове виконання рішення, проводити нарахування 22,99 % річних на розмір заборгованості з 01.04.2023 до моменту повного виконання судового рішення.

Щодо вимог позивача про звернення стягнення на предмет застави - автомобіля марки Audi Q8 50 TDI quattro S-line, кузов № НОМЕР_1 об`ємом двигуна 2967 куб.см., рік випуску 2020, д.н.з. НОМЕР_2 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження", суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору, виконання зобов`язання позичальника за цим кредитним договором забезпечується заставою майна. А саме позичальник з метою забезпечення виконання зобов`язань заставляє майно, а саме автомобіль з наступними характеристиками: Audi Q8 50 TDI quattro S-line, кузов НОМЕР_3 об`ємом двигуна 2967 куб.см., рік випуску 2020, вартість 2 695 949,00 грн.

Відповідно положень ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При цьому з приписами вказаної статті кореспондуються норми ст. 19 Закону України "Про заставу", згідно якого за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором; якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 2 Закону України "Про заставу" визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Згідно ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

З огляду на законодавче визначення поняття застави та правові наслідки невиконання зобов`язання, заставодавець несе відповідальність перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета застави.

В постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі № 910/17648/18 визначено, що зазначена відповідальність заставодавців не обмежена саме вартістю предмета застави, визначеною сторонами у відповідних договорах застави, адже початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 591 Цивільного кодексу України, визначається в порядку, встановленому договором або законом, зокрема, може бути визначена в рішенні суду (тобто обов`язкове визначення вартості не передбачається у рішенні суду).

Згідно з частиною першою статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України "Про заставу" реалізація заставленого майна здійснюється шляхом його продажу на аукціонах (публічних торгах), у тому числі у формі електронних торгів, якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Компанія "Нанопротек" зобов`язань за договором банківського кредиту № 50017943 від 27.03.2020 року, то в силу приписів ст. 589 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у позивача виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в заставу майна шляхом звернення стягнення.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Так, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження зокрема шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Частиною першою статті 591 ЦК України встановлено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Частиною другою цієї ж статті визначено, що початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Компанія "Нанопротек" зобов`язань за договором банківського кредиту № 50017943 від 27.03.2020 та встановлене в кредитному договорі право заставодавця звернути стягнення на предмет застави, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру, за які має бути сплачено судовий збір у встановленому розмірі 65 072,48 грн.

Натомість, при подані позову у справі № 910/6406/23 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 57 720,96 грн за квитанцією № 0051004976 від 19.04.2023, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7351,52 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Компанія "Нанопротек" (03134, місто Київ, вул. Кільцева Дорога, 22; ідентифікаційний код 39507641) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (02152, місто Київ, пр-т Павла Тичини, 1-В; ідентифікаційний код 43192400) залишок невиплаченої суми кредиту в розмірі 1 433 159 (один мільйон чотириста тридцять три тисячі сто п`ятдесят дев`ять) грн 95 коп., заборгованість з несплачених чергових платежів на суму 328 112 (триста двадцять вісім тисяч сто дванадцять) грн 25 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 52 838 (п`ятдесят дві тисячі вісімсот тридцять вісім) грн 17 коп.

В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційна Компанія "Нанопротек" за кредитним договором №50017943 від 27.03.2020 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» в розмірі 1 761 272 (один мільйон сімсот шістдесят одна тисяча двісті сімдесят дві) грн 20 коп. - звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки Audi Q8 50 TDI guattro S-line, кузов № НОМЕР_4 з об`ємом двигуна 2967 куб.см., рік випуску 2020, д.н.з. НОМЕР_2 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (02152, місто Київ, пр-т Павла Тичини, 1-В; ідентифікаційний код 43192400) в дохід Державного бюджету України 7 351 (сім тисяч триста п`ятдесят одна) грн 52 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.10.2023

Суддя І.О. Андреїшина