Рішення

від 04.10.2023 по справі 911/2540/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа № 911/2540/22

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АТП Промбуд

до Фізичної особи-підприємця Тараненка Андрія Анатолійовича

про стягнення 199 806,57 гривень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП Промбуд» (далі ТОВ «АТП Промбуд»/позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Тараненка Андрія Анатолійовича (далі ФОП Тараненко А.А./відповідач) про стягнення 199 806,57 грн, з яких: 145 700,00 грн заборгованості та 54 106,57 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2022 у справі №911/2540/22 позовну заяву ТОВ «АТП Промбуд» прийнято до розгляду, відкрито провадження та постановлено, зокрема:

- здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання;

- зобов`язати позивача до 09.01.2023 надати докази на підтвердження викладених у позові обставин несплати відповідачем з 22.02.2022 вартості послуг, у тому числі і на суму 145 700,00 грн, як-то бухгалтерська довідка;

- зобов`язати відповідача у порядку ч. 2 ст. 74 ГПК України, надати докази сплати позивачу 145 700,00 грн боргу.

29.12.2022 через канцелярію Господарського суду Київської області від ФОП Тараненко А.А. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач, зокрема з огляду на настання форс-мажорних обставин, не погодився з вимогами позивача в частині стягнення інфляційних втрат та витрат на правничу допомогу, у задоволенні яких просив відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

14.01.2019 між Фізичною особою-підприємцем Тараненко Андрієм Анатолійовичем як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТП Промбуд» як виконавцем укладено договір про надання послуг №17/У-19 (далі договір про надання послуг), згідно пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується надати замовнику в установленому договором порядку послуги транспортними засобами та технікою за їх призначенням з водієм (машиністом) виконавця на об`єктах замовника, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах договору та додатків до нього, розраховуватися за надані технікою послуги.

Згідно пунктів 2.8., 3.3. та 11.3. договору про надання послуг сторонами погоджено, зокрема, що:

- передача-приймання наданих послуг у відповідності з даним договором оформляється сторонами шляхом підписання актів передачі-приймання наданих послуг;

- розрахунок за фактично надані послуги замовник здійснює протягом 3-х робочих днів після підписання кожного акту наданих послуг уповноваженими представниками сторін договору у розмірі різниці між вартістю наданих послуг та здійснених попередніх оплат за ці послуги;

- даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань за даним договором. Якщо до закінчення строку дії даного договору будь-яка із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення дії договору або між сторонами не буде укладено новий договір, даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах.

Копії вказаного вище договору про надання послуг разом з додатками до нього наявні в матеріалах справи.

Мотивуючи звернення до суду із позовом у зазначеній справі, ТОВ «АТП Промбуд» зазначило, що власні договірні зобов`язання виконало належним чином та надало відповідачу послуги на загальну суму 1 847 531,25 грн, тоді як відповідач частково сплатив вартість наданих послуг загалом на суму 1 701 831,25 грн, внаслідок чого у нього виникло 145 700,00 грн заборгованості перед позивачем.

На підтвердження обставин надання відповідачу послуг на загальну суму 1 847 531,25 грн до позовної заяви долучено копії підписаних сторонами актів наданих послуг:

№ 3 від 22.01.2019 на суму 42 700,00 грн;

№ 54 від 12.03.2019 на суму 10 000,00 грн;

№ 125 від 30.04.2019 на суму 58 125,00 грн;

№ 78 від 26.03.2020 на суму 20 000,00 грн;

№ 87 від 31.03.2020 на суму 106 500,00 грн;

№ 302 від 27.08.2020 на суму 57 562,50 грн;

№ 303 від 27.08.2020 на суму 19 800,00 грн;

№ 318 від 31.08.2020 на суму 35 200,00 грн;

№ 386 від 30.09.2020 на суму 93 950,00 грн;

№ 418 від 23.10.2020 на суму 74 025,00 грн;

№ 465 від 31.10.2020 на суму 50 525,00 грн;

№ 484 від 30.11.2020 на суму 37 887,50 грн;

№ 487 від 30.11.2020 на суму 10 600,00 грн;

№ 492 від 30.11.2020 на суму 84 700,00 грн;

№ 548 від 22.12.2020 на суму 6 500,00 грн;

№ 553 від 28.12.2020 на суму 38 500,00 грн;

№140 від 06.04.2021 на суму 12 000,00 грн;

№ 212 від 14.05.2021 на суму 21 250,00 грн;

№ 370 від 19.08.2021 на суму 47 850,00 грн;

№ 411 від 31.08.2021 на суму 72 450, 00 грн;

№ 412 від 31.08.2021 на суму 82 200, 00 грн;

№ 433 від 30.09.2021 на суму 221 925,00 грн;

№ 435 від 30.09.2021 на суму 165 600, 00 грн;

№ 505 від 31.10.2021 на суму 6 600,00 грн;

№ 517 від 31.10.2021 на суму 52 918,75 грн;

№ 518 від 31.10.2021 на суму 15 525,00 грн;

№ 519 від 31.10.2021 на суму 36 225,00 грн;

№ 520 від 31.10.2021 на суму 229 350, 00 грн;

№ 552 від 30.11.2021 року на суму 90 750, 00 грн;

№ 553 від 30.11.2021 на суму 46 312, 50 грн (далі акти/акти наданих послуг).

Стосовно ж обставин проведення часткових оплат та виникнення відповідної суми боргу, додаючи до позову виписки з банківського рахунку і таблицю наданих послуг та проведених оплат, позивач зауважив, що з моменту підписання договору відповідач виконував грошові зобов`язання, допускаючи незначні прострочення оплат, попри те:

- починаючи з 06.10.2021, після підписання сторонами актів №№433, 435 від 30.09.2021 різниця між загальною сумою усіх актів та сплачених відповідачем коштів склала 414 750,00 грн і прострочення з оплати такої суми тривало з 06.10.2021 до 04.11.2021;

- починаючи з 04.11.2021, після підписання сторонами актів №№505, 517, 518, 519, 520 від 31.10.2021 різниця між загальною сумою усіх актів та сплачених відповідачем коштів склала 755 368,75 грн і прострочення з оплати такої суми тривало з 04.11.2021 до 06.12.2021;

- починаючи з 06.12.2021, після підписання сторонами актів №№552, 553 від 30.11.2021 різниця між загальною сумою усіх актів та сплачених відповідачем коштів склала 892 431,25 грн і прострочення з оплати такої суми тривало з 06.12.2021 до 29.12.2021.

Надалі, як зауважив позивач, внаслідок проведених відповідачем часткових платежів: 30.12.2021 на суму 415 050,00 грн, 07.02.2022 на суму 100 000,00 грн та 22.02.2022 на суму 231 681,25 грн заборгованість відповідача, відповідно, зменшилась та склала:

- з 30.12.2021 по 06.02.2022 477 381,25 грн;

- з 07.02.2021 по 21.02.2022 377 381,25 грн;

- з 22.02.2022 і по час звернення до суду із позовом 145 700,00 грн.

Ураховуючи вказані обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача 145 700,00 грн заборгованості та 54 106,57 грн інфляційних втрат, нарахованих:

з 06.10.2021 по 03.11.2021 на 414 750, 00 грн боргу;

з 04.11.2021 по 05.12.2021 на 755 368, 75 грн боргу;

з 06.12.2021 по 29.12.2021 на 892 431, 25 грн боргу;

з 30.12.2021 по 04.02.2022 на 477 381, 25 грн боргу;

з 07.02.2022 по 21.02.2022 на 377 381, 25 грн боргу;

з 22.02.2022 по 30.09.2022 на 145 700, 00 грн боргу.

Згідно відзиву на позовну заяву ФОП Тараненко А.А. визнав обставини виникнення заборгованості у сумі 145 700,00 грн, зауважуючи про цьому на те, що затримки в оплатах, зумовлені реальним надходженням коштів на рахунки відповідача та карантинними обмеженнями, були погодженні з позивачем шляхом усної домовленості і жодних претензій позивач не пред`являв протягом спірного періоду.

Водночас відповідач заперечив проти вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат, як особливої міри відповідальності боржника, оскільки порушення зобов`язання та прострочення оплат сталось в період дії обставин непереборної сили.

В розрізі наведених заперечень відповідач зауважив, що указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, а обставини перебування Київської області під окупацією є загальновідомими.

Так, відповідач зазначив, що Торгово-промислова палата України (далі ТПП України) на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, зокрема ТПП підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

З огляду на вказане, враховуючи розірвання договірних відносин з іншими контрагентами та те, відповідач зазначив, що він є інвалідом 1 групи і не може самостійно пересуватися без сторонньої допомоги, що загалом унеможливило здійснення підприємницької діяльності.

На підтвердження наведених обставин відповідачем до відзиву долучено копії: листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1; посвідчення інваліда з дитинства І групи серії ААБ № 091333; довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0379391; листа ТОВ «АМК РЕМ-БУД» від 27.12.2022 №93; договору про надання послуг від 17.08.2021 № 17082021; заключної виписки з банку за період з 22.02.2022 по 27.12.2022.

Отже, на переконання відповідача, до нього не може бути застосована відповідальність у вигляді нарахованих позивачем інфляційних втрат, як непомірний тягар в силу положень ч. 1 ст. 617 ЦК України, а тому у задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних витрат відповідач просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд дійшов таких висновків.

Приписами ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Поряд з тим, приписами ст. ст. 627, 629 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання.

Враховуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що підписання сторонами договору про надання послуг без будь-яких зауважень чи заперечень щодо його змісту свідчить про погодження, зокрема, відповідача з умовами відповідно укладеного правочину, що, з огляду на підписання сторонами актів наданих послуг без претензій щодо вартості та обсягу наданих позивачем і отриманих відповідачем послуг, породжує для ФОП Тараненко А.А. обов`язок по оплаті їх вартості остаточно у повному обсязі у передбачений п. 3.3. договору строк - протягом 3 робочих днів з моменту підписання актів, зокрема:

- за актами №№ 411, 412 від 31.08.2021 на загальну суму 154 650,00 грн;

- за актами №№ 433, 435 від 30.09.2021 на загальну суму 387 525,00 грн;

- за актами №№ 505, 517-520 від 31.10.2021 на загальну суму 340 618,75 грн;

- за актами №№ 552, 553 від 30.11.2021 на загальну суму 137 062,50 грн.

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ч. 2 ст. 74, ч. 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Однак станом на момент ухвалення рішення у зазначеній справі, окрім наданих позивачем доказів на підтвердження частково проведених відповідачем оплат загалом на суму 1 701 831,25 грн суду не надано жодних інших, належних доказів на підтвердження обставин оплати решти вартості отриманих відповідачем послуг у розмірі 145 700,00 грн.

Водночас вказані обставини відповідачем у відзиві не заперечено та, власне, визнано наявність заборгованості у розмірі 145 700,00 грн.

Поряд з тим, в розрізі наведеного та викладених відповідачем у відзиві доводів про те, що прострочення в оплатах було погоджено усно між сторонами, судом враховано, що законодавчі приписи та умови укладеного між сторонами договору не передбачають такої форми внесення змін до договору як усна домовленість.

Також судом враховано, що наведені позивачем обставини формування у відповідача сум заборгованості у певні періоди, починаючи з жовтня 2021 року, відповідають дійсності, а вказані суми боргу є арифметично правильними та такими, що формувались внаслідок зарахування сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення найдавнішої суми боргу, що відповідає положенням пункту 2.15. договору про надання послуг, згідно якого у разі якщо на момент здійснення чергової оплати, замовник має заборгованість з оплат за раніше надані послуги, то сплачений замовником платіж незалежно від вказаного призначення платежу автоматично зараховується в рахунок погашення заборгованості, що виникла раніше, відповідно до календарної черговості її виникнення.

За таких обставин, оскільки станом на день прийняття рішення відповідач решту вартості отриманих послуг у повному обсязі не сплатив, враховуючи арифметичну відповідність заявленої суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 145 700,00 грн заборгованості підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами і визнана відповідачем.

Стосовно ж вимоги позивача про стягнення з відповідача 54 106,57 грн інфляційних втрат слід зазначити таке.

Водночас, відповідно до ст. ст. 612, 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду наведених норм закону та встановлених вище обставин прострочення відповідачем грошового зобов`язання, оскільки розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат, обрахований судом за обґрунтовано визначені позивачем періоди, є арифметично правильним, суд дійшов висновку про доведеність та задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 54 106,57 грн інфляційних втрат.

Доводи ж відповідача про відсутність підстав для стягнення з нього інфляційних втрат з огляду на наявність форс-мажорних обставин судом відхиляються, позаяк:

- платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, і така компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові;

- статтею 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, тоді як стаття 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

З огляду на вказане та те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, як і 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю, тобто такі нарахування входять до складу грошового зобов`язання і не є штрафними санкціями, при прийнятті рішення у зазначеній справі не підлягає дослідженню та вирішенню питання звільнення відповідача від сплати сум інфляційних втрат, у том числі частково з 24.02.2022, внаслідок обставин непереборної сили.

Крім того в розрізі наведеного та доводів відповідача про стан його здоров`я суд вважає за необхідне зауважити, що:

- згідно статті 42 ГК України суб`єкт господарювання, у тому числі фізична особа, під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, як наслідок поведінка сторони у площині господарських правовідносин має бути такою, яка б не шкодила інтересам контрагентів та не ставила їх у нерівне фінансове становище;

- форс-мажор не є підставою для звільнення від виконання зобов`язань, а тому стороною договору має бути підтверджено не стільки настання обставин непереборної сили, скільки їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання;

- з огляду ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України не вважаються обставинами непереборної сили як недодержання своїх обов`язків контрагентами боржника, так і відсутність у боржника необхідних коштів;

- строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором сплив до настання обставини повномасштабної збройної агресії РФ проти України та введення воєнного стану, наявність же яких не звільняє особу від доведення того, що такі обставини мали непереборний характер саме при виконанні грошового зобов`язання згідно договору.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Крім того у позовній заяві ТОВ «АТП Промбуд» заявлено клопотання про відшкодування за рахунок відповідача понесених позивачем 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, на підтвердження чого до позову додано, зокрема, копії підписаних позивачем та адвокатським об`єднанням договору про надання правничої допомоги №1411 від 14.11.2022 та специфікації №1 від 14.11.2022 до вказаного договору.

Також до позовної заяви додано попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, до яких, окрім суми судового збору, включено 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу які складаються:

- з підготовки довіреності на представництво інтересів товариства та складання орієнтовного розрахунку 100,00 грн;

- зі складання позовної заяви 9 000,00 грн;

- з підготовка додатків до позовної заяви, їх завіряння та надсилання позову відповідачу і до суду 900,00 грн.

Своєю чергою відповідач у відзиві на позов зазначив про необгрунтованість витрат позивача на правничу допомогу, оскільки до позовної заяви не долучено акт наданих послуг, виписку з рахунку про отримання коштів.

До того ж, на переконання відповідача, необґрунтованою є і кількість часу, яку витратив адвокат на складання позову на 4 аркушах 14 шрифтом 18 годин, що складає більше двох 8-годинних днів, тоді як підготовка додатків до позову, їх завіряння та похід адвоката на пошту не є правничою допомогою у розумінні ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

З огляду на вказане відповідач просить відмовити позивачу у стягненні 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Частинами 2, 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для цілей розподілу судових витрат, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно пунків 1, 2 частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

В розрізі наведеного вище суд вважає за необхідне вказати, що:

- під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу;

- розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, як наслідок суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи;

- у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у cправі №911/2652/17 (911/3581/20).

До того ж з огляду наведеного суд вважає за необхідне звернутися до викладеної у додаткових постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №915/517/21 та від 16.02.2023 у справі №911/1779/21 правової позиції, згідно якої:

- для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача згідно ст. 126 ГПК України має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим, тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою;

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність;

- у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, ураховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як слідує зі змісту договору про надання правничої допомоги №1411 від 14.11.2022, зокрема пунктів 3.1. 3.3. та 4.2. договору позивачем та адвокатським об`єднанням погоджено, відповідно, таке:

- замовник зобов`язується оплатити послуги виконавця за правничу допомогу, передбачену даним договором згідно додатків до даного договору, які є його невід`ємною частиною;

- в разі якщо фактична кількість послуг, зазначених в специфікації №1 буде більшою або меншою, ніж зазначено в цій специфікації, замовник оплачує фактично надані йому послуги, відповідно до акту наданих послуг, який підписується обома сторонами;

- за домовленістю сторін оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу.

Водночас у специфікації №1 від 14.11.2022, окрім переліку послуг та їх вартості, позивачем та адвокатським об`єднанням погоджено, що замовник зобов`язується здійснити оплату в розмірі 10 000,00 гривень на розрахунковий рахунок виконавця до 31.12.2022, тоді як остаточний розрахунок здійснюється протягом трьох днів з дати підписання замовником і виконавцем акта наданих послуг у розмірі різниці між сумою здійсненої замовником попередньої оплати та сумою фактично наданих послуг.

Отже, з наведеного слідує, що укладеним між позивачем та адвокатським об`єднанням договором та специфікацією до нього погоджено вартість правничої допомоги, зокрема, у твердій/фіксованій сумі 10 000,00 грн, що фактично є сумою попередньої оплати, яка не вимагає складення між сторонами акта наданих послуг.

За таких обставин, виходячи з наведених вище критеріїв розподілу судових витрат, враховуючи складність спору у даній справі та обсяг позовних матеріалів, у тому числі і самого позову, враховуючи заперечення відповідача щодо суми заявлених позивачем витрат, суд дійшов висновку, що співмірними, пропорційними та необхідно розумними під час розгляду позову у зазначеній справі є витрати ТОВ «АТП Промбуд» на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

В розрізі вказаного вище суд звертає увагу на те, що:

- пропорційність, яка застосовується судами у розподілі судового збору, і яка визначається виключно через кількісний критерій заявлених немайнових вимог не є тотожною пропорційності, яка у даному випадку не пов`язується виключно з кількісним аспектом і визначається через співвідношення між поставленою метою позову в цілому (захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права та законного інтересу), конкретними матеріально-правовими вимогами, як способами її досягнення та отриманим результатом;

- критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №922/4022/20.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує такі ж критерії, як критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Підсумовуючи зазначене, суд висновує, що надані позивачем документи на підтвердження судових витрат не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеній в таких документах сумі, позаяк розмір витрат має бути не лише доведений та документально обґрунтований, а й відповідати наведеним вище критеріям розподілу судових витрат. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №873/212/21.

Судом відхиляються викладені відповідачем доводи про відсутність акта наданих послуг та банківських виписок про оплату позивачем витрат на правову допомогу, оскільки судом вище було зроблено висновок відсутність необхідності у складенні акта з метою сплати 10 000,00 грн авансу, тоді як згідно пункту 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України підлягає відшкодуванню вартість витрат на правничу допомогу адвоката як уже сплачена, так і та, що підлягає сплаті відповідною стороною.

Стосовно ж доводів відповідача про те, що підготовка додатків до позову, їх завіряння та похід адвоката на пошту не є правничою допомогою у розумінні ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд звертає увагу на те, що вказана стаття визначає перелік видів адвокатської діяльності, що не є тотожним поняттю видам правничої допомоги, яка може включати роботи різного характеру, зокрема правовий супровід діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Водночас, прохаючи відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу повністю, відповідач не обґрунтував та не надав суду доказів, які свідчили б про неспівмірність, нерозумність та/або нереальність заявлених до стягнення витрат, що попри те не спростовує зробленого судом вище висновку про співмірність, пропорційність та необхідну розумність під час розгляду первісного позову у зазначеній справі витрат ТОВ «АТП Промбуд» на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на вказане вище суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають частковому розподілу в пропорційному і співмірному розмірі 5 000,00 грн, що підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тараненка Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП ПРОМБУД» (03179, м. Київ, вул. Дмитра Яворницького, буд. 24, оф. 34, ідентифікаційний код 42699865):

- 145 700 (сто сорок п?ять тисяч сімсот) грн заборгованості;

- 54 106 (п?ятдесят чотири тисячі сто шість) грн 57 коп. інфляційних втрат;

- 2 997 (дві тисячі дев?ятсот дев?яносто сім) грн 10 коп. судового збору.

- 5 000 (п?ять тисяч) грн 00 коп. судових витрат на правничу допомогу;

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складено та підписано 04.10.2023.

Суддя В.А. Ярема