Постанова

від 19.09.2023 по справі 911/1406/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1406/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопрогрес"

на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2022 (суддя Ярема В. А.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 (головуючий суддя Тищенко О. В., судді Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.)

у справі № 911/1406/20

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопрогрес", 2) Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Фінанс Груп" і 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1) Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів і 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Ойл Трейд",

про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Дудник О. Є., Погодін В. О., третьої особи-1 - Поштук Я. Є.)

СУТЬ СПОРУ

1. Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - позивач, АТ "Банк Кредит Дніпро") з 2015 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 площею 3,6148 га.

2. Вважаючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопрогрес" (далі - відповідач-1, ТОВ "Нафтопрогрес") і Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Фінанс Груп" (далі - відповідач-3, ТОВ "ФК "Фінанс Груп") порушують право власності позивача на зазначену земельну ділянку внаслідок розташування на її значній частині автозаправного комплексу і рекламної конструкції, АТ "Банк Кредит Дніпро" звернулося з позовом у цій справі про звільнення земельної ділянки від будь-яких споруд шляхом їх знесення.

3. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково в частині зобов`язання ТОВ "Нафтопрогрес" і ТОВ "ФК "Фінанс Груп" звільнити спірну земельну ділянку від будь-яких споруд, рекламних конструкцій шляхом їх знесення, в також зобов`язання відповідача-1 привести земельну ділянку у придатний для використання стан.

4. Не погодившись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, ТОВ "Нафтопрогрес" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

5. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на викладене нижче у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

6. АТ "Банк Кредит Дніпро" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Нафтопрогрес", Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач-2, Бориспільська РДА), ТОВ "ФК "Фінанс Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" (далі - відповідач-4, ТОВ "Глуско Рітейл"), в якому, з урахуванням заяв про відмову від частини позовних вимог та про зменшення позовних вимог, просило:

- зобов`язати ТОВ "Нафтопрогрес" звільнити неправомірно зайняту земельну ділянку, що належить АТ "Банк Кредит Дніпро" з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024, розташовану в межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, від будь-яких споруд шляхом їх знесення;

- зобов`язати ТОВ "ФК "Фінанс Груп" звільнити неправомірно зайняту земельну ділянку, що належить АТ "Банк Кредит Дніпро" з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024, розташовану в межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, від будь-яких рекламних конструкцій шляхом їх знесення;

- зобов`язати ТОВ "Нафтопрогрес" відновити межі та стан земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 до стану, що був до будівництва будівель, споруд, привести земельну ділянку з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 у придатний для використання стан;

- стягнути з ТОВ "Нафтопрогрес" на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" збитки у розмірі 667 895,00 грн;

- стягнути з ТОВ "ФК "Фінанс Груп" на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" збитки у розмірі 17 843,00 грн.

7. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував про знаходження на належній йому земельній ділянці з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 нерухомого майна ТОВ "Нафтопрогрес" та рекламної конструкції ТОВ "ФК "Фінанс Груп".

8. В свою чергу, позивачем були направлені на адресу відповідачів відповідні вимоги щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, які останніми залишені без задоволення.

9. Отже, оскільки АТ "Банк Кредит Дніпро" як власник майна (земельної ділянки) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, позивач вважав наявними підстави для звернення з відповідним позовом.

10. Також позивач стверджував, що він не мав можливості отримувати дохід шляхом здачі відповідачу-1 в оренду фактично зайнятої земельної ділянки, оскільки автозаправний комплекс знаходиться на земельній ділянці незаконно, крім того, відповідач-3 взагалі відмовився укладати запропонований позивачем договір оренди частини земельної ділянки, внаслідок чого позивачем понесені збитки у заявленій до стягнення сумі.

11. Правовою підставою позову визначено положення статей 317, 319, 321, 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт "г" частини першої статті 96, частини першої, другої статті 103, частини шостої статті 106, статей 152, 211, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Стислий виклад фактичних обставин справи

12. Відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015, укладеного між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" як іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консент-Плюс" як іпотекодавцем, а також витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.05.2015 за № 38014240, АТ "Банк Кредит Дніпро" 25.05.2015 набуло та зареєструвало право власності на земельну ділянку площею 3,6148 га з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024.

13. Водночас, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.06.2019 НВ-3215606032019 державну реєстрацію земельної ділянки площею 3,6148 га з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 проведено 04.03.2008.

14. За наслідком проведення у справі судової земельно-технічної експертизи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено обставини:

- суміжності земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0001, яка перебуває в оренді ТОВ "Нафтопрогрес", із земельною ділянкою з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 площею 3,6148 га, яка перебуває у власності ПАТ "Банк Кредит Дніпро";

- розміщення нерухомого майна - автозаправного комплексу та рекламного щита виключно на частині належної позивачу земельної ділянки площею 0,8027 га з кадастровими номером 3220880900:09:001:0024.

15. Судами також встановлено, що відповідачі-1, -3 під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій не заперечили проти того, що саме вони є власниками вказаного вище нерухомого майна - автозаправного комплексу та рекламного щита (конструкція/біл-борд).

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

16. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023, позовні вимоги задоволено частково:

- зобов`язано ТОВ "Нафтопрогрес" звільнити спірну земельну ділянку від будь-яких споруд шляхом їх знесення;

- зобов`язано ТОВ "ФК "Фінанс Груп" звільнити спірну земельну ділянку від будь-яких рекламних конструкцій шляхом їх знесення;

- зобов`язано ТОВ "Нафтопрогрес" привести земельну ділянку з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 у придатний для використання стан.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

17. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, виходив з того, що за встановленими у цій справі обставинами відповідачами-1, -3 не підтверджено належними та допустимими доказами наявного у них відповідного речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 або її частину і, зокрема, у відповідача-1 - станом на момент реєстрації права власності на нерухоме майно - автозаправний комплекс, або до такого моменту.

18. При цьому укладений відповідачем-1 з місцевою радою договір оренди земельної ділянки від 01.12.2004 суди визнали таким, що не свідчить про наявність відповідного речового права на земельну ділянку, на якій розміщений автозаправний комплекс, позаяк такий договір не містить ідентифікуючих даних ані щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024, ані щодо будь-якої іншої зареєстрованої у передбаченому законом порядку земельної ділянки з місцем розташування та координатами, які б відповідали місцю розташування нерухомого майна.

19. Відтак, оцінивши встановлені у справі обставини у своїй сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність порушення права позивача як власника земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 площею 3,6148 га, на частині якої площею 0,8027 га побудовано комплекс автодорожнього сервісу, що належить ТОВ "Нафтопрогрес", орендарю суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0001, а також розміщено належну ТОВ "ФК "Фінанс Груп" рекламну конструкцію.

20. Водночас, відмовляючи у задоволенні інших вимог позивача в частині відновлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024, а також відновлення стану цієї земельної ділянки до стану, що був до будівництва будівель, суди дійшли висновку про їх необґрунтованість та неефективність.

21. Відмова ж судів у вимозі про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленому позивачем розмірі, мотивована судами недоведеністю останнім понесення таких збитків, а також відсутністю причинно-наслідкового зв`язку між заявленими до стягнення сумами та протиправною поведінкою відповідачів-1,-3.

Касаційна скарга

22. ТОВ "Нафтопрогрес" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі в частині, що стосується задоволених судами попередніх інстанцій позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

23. У касаційній скарзі скаржник зазначає про ухвалення судами рішень з неправильним застосуванням статті 391 ЦК України та без урахування висновків щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 924/1220/17 в частині підстав для задоволення позову у справі як негаторного.

24. Скаржник наголошує на тому, що відсутність протиправної поведінки зі сторони ТОВ "Нафтопрогрес" щодо реконструкції (будівництва) автозаправного комплексу та реєстрації права власності за останнім, виключає наявність правових підстав для задоволення заявленого у справі позову як негаторного.

25. Скаржник зазначає, що між позивачем і ТОВ "Нафтопрогрес" існує невизначеність правовідносин щодо індивідуально-визначеного майна - земельної ділянки, і така невизначеність зумовлена наступними обставинами:

- відсутності зі сторони ТОВ "Нафтопрогрес" неправомірної поведінки для можливості бути відповідачем за негаторним позовом;

- наявності факту накладення земельних ділянок, коли земельна ділянка позивача поглинає майже 90 % земельної ділянки, яка перебуває в оренди ТОВ "Нафтопрогрес";

- наявності у позивача претензій до ТОВ "Нафтопрогрес" щодо розміщення майна останнього на земельній ділянці позивача;

- виникнення у ТОВ "Нафтопрогрес" права оренди земельної ділянки площею 1 га до набуття позивачем у 2015 році у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024;

- нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці ТОВ "Нафтопрогрес", не є самочинним будівництвом.

26. За огляду на що, на думку скаржника, усунення такої невизначеності є предметом розгляду позову про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України, а не предметом позову про усунення перешкод у користуванні майном, що свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту. Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Позиція інших учасників справи

27. АТ "Банк Кредит Дніпро" подало відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

28. Від третьої особи у справі - Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів надійшли пояснення по суті касаційної скарги у справі, в яких третя особа підтримала доводи касаційної скарги.

29. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Розгляд клопотань

30. 19.09.2023 представник скаржника - ТОВ "Нафтопрогрес" адвокат Тащі Сергій Михайлович (свідоцтво від 11.01.2013 № 2512) через "Електронний суд" подав до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі № 911/1406/20.

31. Верховний Суд відмовляє у його задоволенні з підстав, аналогічних тим, з яких у судовому засіданні, яке відбулося 19.09.2023, було відмовлено у задоволенні подібного клопотання АТ "Банк Кредит Дніпро".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

32. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

33. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються відповідачем-1 лише в частині задоволених позовних вимог з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

34. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

35. Так, відповідно до поданого АТ "Банк Кредит Дніпро" позову метою заявлених вимог є звільнення належної позивачу земельної ділянки від нерухомого майна відповідача-1 та рекламної конструкції відповідача-3, як таких що розміщені на земельній ділянці, що не відведена для такого будівництва та без дозволу власника, що, відповідно, перешкоджає позивачу здійснювати господарську діяльність на належній йому земельній ділянці, а всі використані ним способи урегулювання з відповідачами-1, -3 спірних відносин залишились безрезультатними.

36. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

37. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

38. Частинами другою, третьої статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

39. Частинами першою, другою статті 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

40. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

41. Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 24.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 14.05.2020 у справі № 908/394/19.

42. Звертаючись із касаційною скаргою у цій справі, ТОВ "Нафтопрогрес" основним аргументом наводить посилання на неврахування попередніми судами висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.03.2019 у справі № 924/1220/17, в частині застосування статті 391 ЦК України, внаслідок чого, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про по те, що за відсутності протиправної поведінки відповідача-1 у здійснені реконструкції (будівництва) автозаправного комплексу та реєстрації права власності на нього у встановленому законом порядку, заявлений у справі позов як негаторний не підлягає задоволенню.

43. Так, статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

44. Отже, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України) і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання негаторного позову, що є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

45. У розумінні приписів статті 391 ЦК України право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі).

46. Таким чином, позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном. Водночас умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими способами.

47. Частиною першою статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

48. Частиною другою статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

49. Як уже зазначалося та встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті проведення судової земельно-технічної експертизи встановлено та підтверджено як обставини суміжності земельних ділянок з кадастровими номерами 3220880900:09:001:0001 та 3220880900:09:001:0024, так і обставини розміщення нерухомого майна та рекламного щита виключно на земельній ділянці з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024.

50. Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідачі-1, -3 не заперечили обставин того, що саме вони є власниками вказаного вище нерухомого майна - автозаправного комплексу, та рекламного щита (конструкція/біл-борд).

51. При цьому надаючи оцінку щодо правомірності здійснення будівництва на спірній земельній ділянці, суди виходили з того, що відповідачами не надано жодних належних та допустимих у розумінні статей 74, 76, 77 ГПК України доказів на підтвердження обставин отримання станом на момент звернення позивача до суду із вказаним позовом відповідного речового права на земельну ділянку, на якій розміщено зазначене вище нерухомо майно - автозаправний комплекс, та рекламний щит (конструкція/біл-борд), зокрема речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 або її частину. Відповідачами не підтверджено належними доказами наявного у них відповідного речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 або її частину, зокрема, станом на момент реєстрації права власності на нерухоме майно або до такого моменту.

52. Судами також обґрунтовано не прийнято укладений відповідачем-1 з місцевою радою договір оренди від 01.12.2004, оскільки, як встановили суди, такий не свідчить про наявність відповідного речового права на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно, позаяк не містить ідентифікуючих даних ані земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024, ані будь-якої іншої зареєстрованої у передбаченому законом порядку земельної ділянки з місцем розташування та координатами, які б відповідали місцю розташування нерухомого майна.

53. Водночас, на вирішення судової експертизи у цій справі виносилось питання, зокрема щодо порушення меж та накладання земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0001 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024, відповідно до правовстановлюючих документів та вимог нормативно-правових актів, а не відповідно до договору від 01.12.2004.

54. При цьому сам договір оренди від 01.12.2004 не спростовує вказаних вище обставин та відсутності у відповідача-1 відповідного речового права на земельну ділянку, на якій розміщено зазначене вище нерухомо майно - автозаправний комплекс та відповідно порушення прав позивача.

55. Водночас, питання правомірності користування скаржником земельною ділянкою з кадастровим номером 3220880900:09:001:0001 і розташування на ній частини автрозаправного комплексу не є предметом спору у справі.

56. Вказаним вище також спростовуються доводи скаржника щодо здійснення будівництва відповідно до вимог законодавства, з огляду на отримання усіх дозволів на відповідно відведеній для такого будівництва земельній ділянці.

57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 зробила висновок, що правомірне розміщення на земельній ділянці одного власника об`єкта рухомого майна (зокрема малої архітектурної форми) іншого власника, наприклад, на умовах оренди, не обмежує прав власника після того, як строк користування землею власника рухомого майна закінчиться (зокрема після закінчення строку договору оренди). Натомість знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

58. У цій частині колегія суддів Касаційного господарського суду вважає доцільним акцентувати увагу на правовій позиції Верховного Суду, яку було викладено у постанові від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 і яка полягає у тому, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. Обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає саме у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

59. Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав передбачених законодавством, не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.

60. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 ЗК України).

61. За таких установлених обставин, доводи скаржника про те, що отримання дозволів на проведення будівництва є свідченням законності будівництва як такого (як встановлено судами - будівництво здійснено саме на земельній ділянці з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024) і виключає вину відповідача-1 як необхідну умову для задоволення негаторного позову, визнаються колегією суддів необґрунтованими.

62. Отже, під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідачами не було спростовано установлених судами обставин, які у своїй сукупності підтверджують порушення права позивача як власника земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0024 площею 3,6148 га, на частині якої площею 0,8027 га побудовано комплекс автодорожнього сервісу, що належить ТОВ "Нафтопрогрес", орендарю суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:001:0001, а також розміщено належну ТОВ "ФК "Фінанс Груп" рекламну конструкцію.

63. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що господарські суди, урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, дійшли обґрунтованого висновку, що обраний АТ "Банк Кредит Дніпро" спосіб захисту є належним.

64. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

65. При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

66. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

67. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, на неврахуванні висновків з якої посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини стосувались вимог орендаря щодо захисту його речового права шляхом визнання недійсним договору оренди, укладеного орендодавцем з іншим орендарем на частину майна, отриману позивачем раніше в оренду, а також шляхом усунення перешкод у користуванні орендованим майном шляхом надання позивачу вільного доступу до нього.

68. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, обставини щодо порушення прав позивача як власника земельної ділянки у зв`язку із знаходженням на ній об`єкта нерухомості іншого власника, що істотно обмежує права власника землі, суд касаційної інстанції вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

69. Водночас з огляду на конкретні, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судами в оскаржуваних рішеннях норми права (статті 391 ЦК України), без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у зазначеній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду.

70. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

71. Щодо посилань відповідача-1 на підставу касаційного оскарження, передбачену в пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.

72. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

73. Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

74. Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

75. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верхового Суду щодо застосування статті 392 ЦК України в частині обрання позивачем неправильного способу захисту.

76. Однак, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права в контексті спірних правовідносин, як і не наводить мотивованого обґрунтування помилковості застосування/незастосування чи порушення судом вказаної норми.

77. При цьому відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаної скаржником норми у наведеному випадку не є таким, що потребує вирішення в межах спірних правовідносин, що виникли у цій справі, зважаючи на викладене вище, а також встановлені обставини цієї справи, предмет та підстави позову, висновки суду, покладені в основу оскарженого судового рішення, межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, та не впливає на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

78. Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування зазначеної у касаційній скарзі скаржником норми права у контексті спірних правовідносин та визнає такі доводи необґрунтованими.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

79. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

80. До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

81. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

82. Інші доводи касаційної скарги Суд відхиляє, оскільки вони не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору та/або не підпадають під правове регулювання частини другої статті 287 ГПК України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

83. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

84. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

85. З огляду на що, Верховний Суд погоджується з доводами АТ "Банк Кредит Дніпро", наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

87. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

88. Звертаючись із касаційною скаргою, прокурор, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

89. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Нафтопрогрес" залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

90. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопрогрес" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 911/1406/20 в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил