Рішення

від 02.10.2023 по справі 140/16469/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року ЛуцькСправа № 140/16469/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Смокович В. І, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства «Діагностичний центр» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю, позивач, Фонд) звернулося до суду з позовною заявою до приватного підприємства «Діагностичний центр» (далі ПП «Діагностичний центр», підприємство, відповідач) з урахуванням клопотання про зміну суми позовних вимог про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 34680,89 грн. та пені в сумі 1858,58 грн., всього в сумі 36539,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (даліЗакон №875-ХІІ) відповідачем у 2022 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості однієї особи. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 34680,89 грн., яка роботодавцем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій ПП «Діагностичний центр» нарахована пеня в сумі 1858,58 грн., яку позивач просить стягнути разом із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

У відзиві на позовну заяву, зареєстрованим 19 липня 2023 року за вхідним номером канцелярії суду 55415/23 відповідач позовні вимоги не визнав повністю з наступних причин.

Заперечуючи проти на претензії позивача відповідачем надана відповідь у листі від 31 травня 2023 року. Проте аргументи, зазначені у вказаному листі, позивачем до уваги взяті не були, не надано на них відповідь та застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції.

Відповідач вказує, що невиконання установленого нормативу працевлаштування особи з інвалідністю протягом березня жовтня 2022 року у кількості однієї особи було зумовлено об`єктивними економічними наслідками військової агресії РФ проти України, що трактується, як форс-мажорна обставина.

Протягом січня лютого 2022 року підприємством було забезпечено створення робочого місця і працевлаштовано одного працівника з інвалідністю. Протягом березня жовтня 2022 року працівники з інвалідністю були відсутні у штаті підприємства, у зв`язку із наслідками військової агресії РФ проти України. В цей період значно скоротилися обсяги надання послуг населенню та відповідні економічні показники підприємства, багато працівників звільнились, значна частина перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, тому фактична кількість штату працівників (без урахування осіб, що перебували у відпустці без збереження заробітної плати) становила за період з березня по жовтень 2022 року від трьох до восьми працівників. При цьому дані показники не впливають на середньооблікову кількість працівників на підприємстві, від якого здійснюється розрахунок нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, але таким чином позивач звертає увагу на економічні реалії в умовах запровадження воєнного стану в Україні для суб`єктів малого бізнесу.

У зв`язку із збільшенням числа штату фактично працюючих осіб у жовтні 2022 року до восьми працівників, 03 листопада 2022 року на підприємство влаштовано одного працівника з інвалідністю, чим протягом листопада-грудня 2022 року було забезпечено створення робочого місця особи з інвалідністю. Таким чином, робота над виконанням вимог Закону №875-ХІІ щодо нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві виконувалась, а перерви були пов`язані із форс-мажорними обставинами, зокрема із тими, що знайти працівника із інвалідністю на робоче місце фельдшера-лаборанта, яке виявилось вакантним, в умовах воєнного стану, надзвичайно складно. Проте, при відсутності стабілізації економічної ситуації на підприємстві у жовтні-листопаді 2022 року підприємство забезпечило виконання норм Закону №875-ХІІ в повному обсязі.

Робота із пошуку працівника з інвалідністю на створене раніше робоче місце фельдшера-лаборанта проводилась в період березня жовтня, але не через органи Державного центру зайнятості, пошук кандидатів через які, на думку відповідача, є малоефективним, а через електронні ресурси мережі Інтернет.

Відповідач вказує, що в умовах воєнного стану, коли певний період діяли податкові пільги, підприємство не користувалось ними та сплачувало всі належні податкові платежі вчасно і в повному обсязі. Накладення адміністративно-господарської санкції в розмірі, зазначеній у позовній заяві, є економічно складними для підприємства, оскільки воно є суб`єктом малого підприємництва, а штрафні санкції зумовлять і без того скрутне становище відповідача, що обернеться відповідача ймовірним скороченням штату працівників.

Зазначає, що підприємство, будучи надавачем медичних послуг, проводить значну соціальну роботу, на безоплатній основі обстежує воїнів ЗСУ та інших військовослужбовців, членів сімей загиблих військових, волонтерів. Крім того колишній працівник підприємства з перших днів повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ і, виконуючи обов`язок по захисту держави від ворога, загинув 25 квітня 2023 року поблизу Бахмута.

Станом на 2023 рік до штату працівників було долучено ще одну особу з інвалідністю, чим забезпечено виконання норм працевлаштування осіб з інвалідністю понад мінімально необхідний показник, що підтверджує додержання відповідачем покладених на нього соціального та юридичного обов`язку із працевлаштування осіб з інвалідністю та роботи в даному напрямку.

З наведених підстав відповідач просить відмовити у задоволенні позову та не стягувати з нього сплачену позивачем суму судового збору (арк. спр. 25 - 26).

У відповіді на відзив № 718-06/02 від 02 серпня 2023 року позивач зауважує, з посиланням на відзив позивача, що середньооблікова кількість штатних працівників у ПП «Діагностичний центр» у період з березня по жовтень 2022 року становила від 3 до 8 працівників. Однак з такими твердженнями відповідача не погоджується, оскільки, підставою позову є отримана Фондом від Пенсійного фонду України автоматизовано, без стороннього втручання, за допомогою Програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку з проблем інвалідності (ЦБІ) інформація щодо відповідача, у якого у 2022 році середньооблікова кількість штатних працівників у звітному періоді становила 9 осіб, у звітному періоді працювала 1 особа з інвалідністю лише в січні, лютому, листопаді, грудні, тобто менше 6 місяців, а тому згідно ЦБІ за 2022 рік кількість осіб з інвалідністю становить 0 осіб, норматив не виконано, відповідач є боржником зі сплати адміністративно-господарських санкцій. Викладені відповідачем заперечення не підтверджені звітністю відповідача, поданою до контролюючого органу, тому ним не доведено в повній мірі ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Вказує на ту обставину, що Законом №875-ХІІ, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено звільнення роботодавця від відповідальності за не працевлаштування осіб з інвалідністю у разі відсутності необхідних спеціалістів з інвалідністю на ринку праці та звертає увагу, що значна кількість осіб з інвалідністю щороку очікують на працевлаштування не лише з допомогою державної служби зайнятості, але і самостійно здійснюють пошук роботи з можливістю безпосередньо звернутися до роботодавця. За таких обставин важливо, щоб роботодавець самостійно виконував весь комплекс заходів для працевлаштування особи з інвалідністю та створив робоче місце.

Зазначає, що відповідачем не надано доказів здійснення усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, щодо здійснення ним комплексу правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи з інвалідністю на працю, на створення для нього належного робочого місця.

Вказує, що до застосування належать положення Закону №875-ХІІ, які є спеціальними по застосуванню до вказаних правовідносин та не передбачають звільнення роботодавця від сплати адміністративно-господарських санкцій за не працевлаштування інвалідів за жодних обставин.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позов повністю (арк. спр. 43 - 45).

У запереченнях зареєстрованим 10 серпня 2023 року за вхідним номером канцелярії суду 61865/23 відповідач вказує, що у його відзиві він не обґрунтовував, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві у період з березня по жовтень 2022 року становила від 3 до 8 працівників, а лише подавалась інформація стосовно фактичної кількості штату працівників (без урахування осіб, що перебували у відпустці без збереження заробітної плати) в розрізі місяців. Як і у відзиві на позовну, наголошує, що дані показники не впливають на середньооблікову кількість працівників на підприємстві, від якого здійснюється розрахунок нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, але таким чином, звертає увагу на економічні реалії в умовах запровадження воєнного стану в Україні для суб`єктів малого бізнесу. Тому аргументація позивача про заниження показників середньооблікової кількості штатних працівників є невірною.

На підтвердження сплати податкових зобов`язань у повному обсязі за 2022 рік до заперечення позивачем додано відповідні податкові декларації та докази подання їх податкових органів (арк. спр. 52 - 59).

Критично ставиться до посилань позивача на очікування значної кількості осіб з інвалідністю на працевлаштування та здійснення ними самостійного пошуку роботи, оскільки велика кількість таких осіб залишила межі України після початку військової агресії РФ проти України, що в тому числі спостерігалось і на підприємстві відповідача та стало причиною даного позову.

Також не погоджується з посиланням позивача на відсутність підстав звільнення роботодавця від сплати адміністративно-господарських санкцій за не працевлаштування осіб з інвалідністю за жодних обставин.

Додатково зауважує, що в умовах воєнного стану, коли держава застосовує певні кроки на підтримку малого і середнього бізнесу, як вагомої підтримки ослабленої економіки держави, який також створює і утримує робочі місця для населення, масове накладення фондами соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій багатьом суб`єктам підприємницької діяльності, та ще й у таких розмірах, зумовить і без того скрутне становище багатьох підприємств, в тому числі і відповідача (арк. спр. 51).

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 17).

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Приватне підприємство «Діагностичний центр» з 08 січня 1998 року зареєстроване як юридична особа, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (арк. спр. 61 - 62).

Як вбачається з Витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ) середньооблікова кількість штатних працівників у 2022 році у відповідача становить 9 осіб, кількість осіб з інвалідністю у 2022 році становить 0 осіб, фонд оплати праці застрахованих осіб відповідача у 2022 році становив 624256,08 грн. (спр. 8).

При цьому, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ, повинна складати 1 особа.

З використанням інформації Пенсійного фонду України Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю було створено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій становить 34680,89 грн., пеня 1917,54 грн., всього 36598,43 грн. (арк. спр. 5, 6).

Позивач вказує, що в цьому розрахунку допущено арифметичну помилку, у зв`язку з чим подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача 34680,89 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1858,58 грн. пені, всього - 36539,47 грн. та відповідний новий розрахунок (арк. спр. 20, 22).

У зв`язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем направлено претензію № 378/06-08/6-87 від 17 травня 2023 року, в якому вказало про обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 34680,89 грн. та пеню в сумі 832,20 грн. станом на 17 травня 2023 року та роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (арк. спр. 9).

У відповідь на претензію ПП «Діагностичний центр» у відповіді-поясненнях за вих. № 04 від 31 травня 2023 року повідомило ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю про свою незгоду із адміністративно-господарською санкцією в цілому. Вказує, що станом на 2022 рік виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю здійснювалось наступним чином:

- січень-лютий 2022 року забезпечено створення робочого місця і працевлаштовано одного працівника з інвалідністю;

- 28.02.2022 працівника з інвалідністю було звільнено за згодою сторін, у зв`язку з його виїздом за межі України на постійне проживання;

- березень-жовтень 2022 року працівники з інвалідністю були відсутні у штаті підприємства, у зв`язку із наслідками військової агресії РФ проти України та згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», що трактується, як форс-мажорна обставина. В цей період значно скоротилися обсяги надання послуг населенню і відповідні економічні показники підприємства. Як наслідок, багато працівників звільнились, виїхавши за межі України, значна частина перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. Таким чином фактична кількість штату працівників (без врахування осіб, що перебували у відпустці без збереження заробітної плати) становила в розрізі місяців: березень, квітень 3, травень 6, червень 5, липень 7, серпень 6, вересень 7, жовтень 8.;

- у зв`язку із збільшенням числа штату фактично працюючих осіб у жовтні 2022 року до 8 працівників, 03 листопада 2022 року працевлаштовано одного працівника з інвалідністю;

- листопад - грудень забезпечено створення робочого місця і працевлаштовано одного працівника з інвалідністю.

Таким чином, робота над забезпеченням вимог Закону №875-ХІІ на підприємстві виконувалась, а перерви були пов`язані із форс-мажорними обставинами. Зокрема із тим, що знайти працівника із інвалідністю на робоче місце фельдшера-лаборанта, яке виявилось вакантним, в умовах воєнного стану, надзвичайно складно. Проте при відносній стабілізації економічної ситуації на підприємстві у жовтні-листопаді 2022 року, підприємство забезпечило виконання Закону в повному обсязі.

З наведених підстав відповідач у вказаному відповіді-поясненні № 04 від 31 травня 2023 року клопоче перед ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю про скасування адміністративно-господарської санкції з огляду на вказані аргументи (арк. спр. 10).

ПП «Діагностичний центр» адміністративно-господарські санкції та пеня в добровільному порядку сплачені не були, що стало підставою для звернення до суду Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон № 875-ХІІ) д ля підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VІ від 05 липня 2012 року, (далі Закон № 5067-VІ) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та втратив чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 553 від 02 червня 2023 року, цей Порядок визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Отож, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання зазначеної вище норми Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі Порядок №316), який діяв на час спірних правовідносин та втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки України № 827-22 від 12 квітня 2022 року.

В подальшому, під час спірних правовідносин, Наказом Міністерства економіки України № 827-22 від 12 квітня 2022 року Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання затверджено нову Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі Порядок № 827-22)

Суд зауважує, що строки подання звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» відповідно з Порядками №316 та № 827-22 є однаковими.

В контексті положень Закону №5067-VI та Порядків №316, № 827-22, на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії), але не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року №803-XII«Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується. Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів №3-ПН не була регламентована законом. Тобто, на час спірних правовідносин (у 2022 році) законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму №3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму №3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Тому, якщо роботодавець одноразово подавши звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, вважається таким, що виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає можливість зробити висновок, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівниківосіб з інвалідністю.

Як випливає з вимог статті 18 Закону №875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Визначений Законом №875-ХІІ обов`язок роботодавця супроводжується створенням робочого місця для особи з інвалідністю та подання державній службі зайнятості відповідної інформації з метою пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування на вакантне робоче місце.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Відповідно до наданого відповідачем наказу № 157-ОС від 25 лютого 2022 року, особа, яка займала посаду на підприємстві, маючи інвалідність, була звільнена 28 лютого 2023 року (арк. спр. 28).

Як убачається з матеріалів справи ПП «Діагностичний центр» не інформувало органи зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, не подавало звіт форми № 3-ПН, як це передбачено чинним законодавством, а займалося пошуком кандидата на вакантну посаду, створену для особи з інвалідністю, самостійно через мережу Інтернет на сайті Work.ua.

Лише 03 листопада на підприємство була прийнята на роботу особа з інвалідністю відповідно до наказу № 171-ОС від 02 листопада 2022 року (арк. спр. 27).

Законом не передбачена заборона роботодавця здійснювати самостійний пошук кандидатів на відповідну роботу, чим відповідач і скористався. При цьому до посилань відповідача про малоефективність пошуку кандидатів-осіб з інвалідністю через органи зайнятості, суд ставиться критично, та зауважує, що це є єдиним, передбаченим Законом способом підбору відповідних кандидатів, а така позиція відповідача спрямована на дискредитацію державних органів.

Таким чином, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію до органів зайнятості про попит на вакансії для осіб з інвалідністю, підприємство, фактично, вживає залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 червня 2018 року №К/9901/5558/17.

Разом з тим, як установлено судом при вирішенні даного спору, відповідачем не вжито залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам у 2022 році, зокрема інформування органів зайнятості про вакантні посади на підприємстві для осіб з інвалідністю.

Інші посилання відповідача, як на підставу у відмові у задоволенні позову, є слушними, поряд з тим не звільняють його від обов`язку інформування органів зайнятості про вакантні місця для осіб з інвалідністю з метою недопущення господарського правопорушення.

При цьому наведені відповідачем обставини не є перешкодою для подання звіту форми № 3-ПН до органів зайнятості.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону УкраїниПро виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людинипередбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справіСерявін та інші проти Українивід 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З використанням інформації Пенсійного фонду України позивачем створено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ.

Як убачається з квитанції від 17 квітня 2023 року, розрахунок надісланий до електронного кабінету відповідача як роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України відповідно до пункту 4 Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 10 березня 2023 року №14-1, наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10 березня 2023 року №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2023 року за №456/39512.

Відповідач адміністративно-господарські санкції у сумі 34680,89 грн. не сплатив, доказів протилежного суду сторонами по справі не надано.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій у встановлений термін відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ нарахована пеня в сумі 1858,58 грн.

Оскільки ПП «Діагностичний центр» не надало суду належних та допустимих доказів про вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2022 році, в тому числі подання звітності форми №3-ПН до органів зайнятості, адміністративно-господарські санкції своєчасно не сплатив, що зумовило нарахування пені, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 36539,47 грн. та пені у сумі 1858,58 грн. належить задовольнити.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 6, 77, 90, 243 - 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, будинок 3А, ідентифікаційний код юридичної особи 13369882) до Приватного підприємства «Діагностичний центр» (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Макарова, будинок 68А, ідентифікаційний код юридичної особи 25091127) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Діагностичний центр» в дохід Державного бюджету адміністративно-господарські санкції в сумі 34680,89 грн. (тридцять чотири тисячі шістсот вісімдесят гривень вісімдесят дев`ять копійок) та пеню в сумі 1858,58 грн. (одна тисяча вісімсот п`ятдесят вісім гривень п`ятдесят вісім копійок), а всього 36539,47 грн. (тридцять шість тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень сорок сім копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович