Рішення

від 11.09.2023 по справі 160/7533/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року Справа № 160/7533/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В.. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року Головного управління Державної податкової служби України у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 37788,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований як фізична особа-підприємець і взятий на облік як платник податків та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ, єдиний внесок), проте, позивач фактично підприємницьку діяльність не здійснював та не отримував доходів від провадження підприємницької діяльності. При цьому, в період нарахування єдиного соціального внеску згідно спірної вимоги він взагалі не був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ), оскільки з 2013 року по 2022 рік він мав постійне офіційне місце роботи, а отже, ЄСВ за нього регулярно нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Таким чином, позивач є звільненим від сплати єдиного внеску, оскільки останнім сплачено внески із заробітної плати за основним місцем роботи, що виключає обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок, як фізична особа-підприємець відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). За наведених обставин, позивач вважає, що він не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, в розумінні цього Закону, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку позивача, спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску вказаного строку та докази на підтвердження таких обставин; належної якості копії реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_1 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області у кількості примірників, залежно від складу сторін у справі.

На виконання вимог ухвали суду від 24.04.2023 року, на адресу суду від представника позивача адвоката Савко В.В. 20.06.2023 року надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено належної якості копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_1 та копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області, разом із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023року було поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), а також прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/7533/23 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 24.07.2023 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

17.07.2023 року на адресу суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з даними інформаційних систем ДПС України (АС «Податковий блок») ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 01.04.2002 року по теперішній час перебуває на обліку в Дніпровській ДПІ, здійснював діяльність на загальній системі оподаткування та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, був платником єдиного внеску. Так, в інтегрованій картці (далі ІКП) ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000: по строку сплати 09.02.2018 нараховано за 2017 рік - 8448,00грн; по строку сплати 19.04.2018 нараховано за І квартал 2018 року -2457,18грн; по строку сплати 19.07.2018 нараховано за II квартал 2018 року - 2457,18грн; по строку сплати 19.10.2018 нараховано за III квартал 2018 року - 2457,18грн; по строку сплати 21.01.2019 нараховано за IV квартал 2018 року - 2457,18грн; по строку сплати 19.04.2019 нараховано за І квартал 2019 року - 2754,18грн; по строку сплати 19.07.2019 нараховано за II квартал 2019 року - 2754,18грн; по строку сплати 21.10.2019 нараховано за III квартал 2019 року - 2754,18грн; по строку сплати 20.01.2020 нараховано за IV квартал 2019 року - 2754,18грн; по строку сплати 21.04.2020 нараховано за І квартал 2020 року - 2078,12грн; по строку сплати 20.07.2020 нараховано за II квартал 2020 року - 1039,06грн; по строку сплати 19.10.2020 нараховано за III квартал 2020 року - 3178,12грн; по строку сплати 19.01.2021 нараховано за IV квартал 2020 року - 2200,00грн. Оскільки за даними інформаційних систем ДПС України в ІКП по ФОП ОСОБА_1 станом на 01.02.2021 обліковувався борг на загальну суму 37788,74грн., на підставі п.3 р.VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449), контролюючим органом була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року на загальну суму 37788,74грн., яку направлено на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою платника, а саме: АДРЕСА_1 . Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року отримана платником особисто 29.04.2021. У зв`язку із несплатою заборгованості та на виконання п.5 р. VІ Інструкції №449, ГУ ДПС сформовано узгоджену вимогу №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року на суму 37788,74 грн. та 16.12.2021 направлено на виконання до Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м./Дніпро), по якій 21.12.2021 відкрито виконавче провадження №67956988 на суму 37788,74 грн. щодо стягнення заборгованості по сплаті єдиного внеску з ОСОБА_1 .. Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про відсутність підстав для скасування цієї вимоги про сплату боргу.

10.08.2023 року до канцелярії суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній виклав позицію аналогічну заявленій останнім у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.03.2002 року був зареєстрований у Дніпропетровській районній державній адміністрації Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець, про що 17.01.2014 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 22031750000023862 та з 27.05.2002 перебував на обліку у Головному Управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Дніпровської ДПІ (Дніпровського р-н), як платник податків.

Водночас, Головним управління ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року, згідно якої станом на 14.12.2021 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі на суму 37788,74 грн.

Як слідує з наданого відповідачем детального розрахунку заборгованості, визначеної у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року, така заборгованість позивача нарахована останньому за період 2017-2020р.р., а саме:

- по строку сплати 09.02.2018 нараховано за 2017 рік - 8448,00грн;

- по строку сплати 19.04.2018 нараховано за І квартал 2018 року - 2457,18грн;

- по строку сплати 19.07.2018 нараховано за II квартал 2018 року - 2457,18грн;

- по строку сплати 21.10.2018 нараховано за III квартал 2018 року -2457,18грн;

- по строку сплати 21.01.2019 нараховано за IV квартал 2018 року - 2457,18грн;

- по строку сплати 19.04.2019 нараховано за І квартал 2019 року - 2754,18грн;

- по строку сплати 19.07.2019 нараховано за II квартал 2019 року - 2754,18грн;

- по строку сплати 21.10.2019 нараховано за III квартал 2019 року - 2754,18грн;

- по строку сплати 20.01.2020 нараховано за IV квартал 2019 року - 2754,18грн;

- по строку сплати 21.04.2020 нараховано за І квартал 2020 року - 2078,12грн;

- по строку сплати 20.07.2020 нараховано за II квартал 2020 року - 1039,06грн;

- по строку сплати 19.10.2020 нараховано за III квартал 2020 року - 3178,12грн;

- по строку сплати 19.01.2021 нараховано за IV квартал 2020 року - 2200,00грн.

Незгода позивача з вимогою №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року стала підставою для його звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

При цьому, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (далі- Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.03.2002 року був зареєстрований у Дніпропетровській районній державній адміністрації Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець про що 17.01.2014 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 22031750000023862.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до відомостей з ЄДР ОСОБА_1 не перебуває в процесі припинення, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне.

Як слідує з наданого відповідачем на виконання вимог суду розрахунку суми боргу (недоїмки), визначеної у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8147-53У від 26.02.2021, контролюючим органом нараховано ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 37788,74 грн. за 2017-2020р.р., а саме: за 2017 рік у сумі 8444 грн. (граничний строк сплати до 09.02.2018;); за 2018 рік - єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 21.01.2019 року), за 2019 рік на загальну суму 11016,72 грн. (1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 21.10.2019 року; 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 20.01.2020 року), а також за 2020 рік на загальну суму 8495,30 грн. (1 квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн., строк сплати до 21.04.2020 року; 2 квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн., строк сплати до 20.07.2020 року; 3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн., строк сплати до 19.10.2020 року, 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00грн., строк сплати до 20.01.2021р.).

Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 працював:

- в Українсько-німецькому сільськогосподарському підприємстві з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-аграр Дніпро» (код ЄДРПОУ 30421839), в період з 2017 року по 2020 рік;

- у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 05523553) в період з 2017 року по 2018 рік;

- в Товаристві з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ЛАЙН» (код ЄДРПОУ 41512671) в період з 2019 року по 2020 рік;

Крім того, факт сплати страхових внесків за позивача його роботодавцями - Українсько-німецьким сільськогосподарським підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-аграр Дніпро» (код ЄДРПОУ 30421839) в період з травня 2017 року по 2020 рік; ТОВ «ПІВНІЧ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 05523553) в період лютий, березень, травень, липень, грудень 2017 року та січень, лютий 2018 року; ТОВ «СОЛАР ЛАЙН» (код ЄДРПОУ 41512671) за період з грудня 2018 року по 2019 рік, включно, підтверджується Витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (Форма ОК-7), що містяться у матеріалах справи.

Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Крім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

Застосування судом вищенаведених правових норм відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 404/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Отже, твердження скаржника про наявність у позивача обов`язку щодо сплати єдиного внеску незалежно від факту перебування його у трудових відносинах є протиправним.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017-2020 роки, тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8147-53У від 26.02.2021 р. на суму 37788,74 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.

Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., а тому, зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №170323 від 17.03.2023р., укладений ОСОБА_1 з адвокатом Савко В.В.; обгрунтований розрахунок від 30.03.2023 р. у справі за позовом ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги №170323 від 17.03.2023р.; акт виконаних робіт (послуг) №3003 від 30.03.2023 р.;квитанція до прибуткового касового ордеру №1 від 30.03.2023 року; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1035006 від 03.04.2023 року; свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №736 від 18.03.2010 р.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.

Як вище було зазначено, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №170323 від 17.03.2023р.

Крім того, 30.03.2023 р. адвокатом Савко В. складено обгрунтований розрахунок від у справі за позовом ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги №170323 від 17.03.2023р., відповідно до якого представлення інтересів в суді першої інстанції з приводу скасування вимоги про стягнення боргу №Ф-8147-53У 12000 грн. , а загальна вартість без ПДВ 12000 грн.

Згідно Акта №3003 від 30.03.2023 виконаних робіт (послуг) адвокатом були проведені роботи (надані такі послуги) по Договору про надання правової допомоги №170323 від 17.03.2023р. - представлення інтересів в суді першої інстанції зприводу скасування вимоги про стягнення боргу №Ф-8147-53У 12000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.

По-перше, дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав.

По-друге, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Суд наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Крім того, суд зазначає, що окремою вимогою до витрат на професійну правничу допомогу, як-то передбачено ч. 4 ст.134 КАС України, є детальний опис послуги.

Дослідивши надані до суду докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд констатує, що він позбавлений можливості оцінити обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, співмірність послуг категорії складності даної справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, оскільки у зазначених вище документах не зазначено кількість витраченого часу та вартість часу роботи адвоката.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №160/7533/23, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем не надано належних в розумінні ст.73 КАС України доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00грн., суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 44118658, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8147-53У від 26.02.2021 року в розмірі 37788,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 44118658, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева