Рішення

від 26.09.2023 по справі 320/15283/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2023 року № 320/15283/21

Київський окружний адміністративний суд, у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 43141377), в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.03.2021 №0761158-2409-1007;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.03.2021 №0761157-2409-1007.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що нежитлові будівлі, щодо яких позивачу були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, чого безпідставно не враховано податковим органом при формуванні та врученні позивачу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, позивач є керівником та єдиним учасником ФГ «Союз ТТТ», сільськогосподарським товаровиробником, яке веде діяльність на належних йому об`єктах нерухомого майна.

Ухвалою суду від 29 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД, з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не визначені об`єктами оподаткування згідно з пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Проте, позивачем документів щодо підтвердження використання безпосередньо нерухомого майна у сільськогосподарській діяльності до податкового органу не надані, що свідчить про правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відсутності підстав для їх скасування.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі сільськогосподарського призначення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: вигули ВРХ, загальною площею 7 189.6 кв.м.; котельня, загальною площею 128,3 кв.м.; бойня.

У зв`язку із належністю позивачу вигулу ВРХ та котельні, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №07561158-2409-1007 та №0761157-2409-1007 від 16.03.2021, якими позивачу було донараховано суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 311 267,74 грн. та 5 554,64 грн.

Незгода позивача із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями зумовило її звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст.266 ПК України.

Відповідно до пп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.

У розумінні ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Приписами пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За приписами пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп. 266.5.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За змістом п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

За приписами п.п. 266.9.1, п. 266.9, п.266.10 ст. 266 ПК України податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Фізичні особи можуть сплачувати податок у сільській та селищній місцевості через каси сільських (селищних) рад або рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про прийняття податків.

Податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується: а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення; б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації".

Згідно п. 266.8.1 п. 266.8 ст. 266 ПК України у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

За приписами пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідач оспорює призначення належних позивачу об`єктів нерухомості для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності.

Спірним між сторонами також є питання щодо тлумачення норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, а саме: чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Суд зазначає, що звільнення від сплати податку та збору є однією із форм надання податкової пільги (пп. «г» п. 30.9 ст.30 ПК України).

Відповідно до п. 30.2 ст.30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Таким чином, будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

На користь висновку, що норма пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Як і Законом України від 28.12.2014р. №71-VIII, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 р. у справі №0340/1905/18.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, що позивач використовувала належні на праві власності об`єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської діяльності, спосіб

Отже, у даному випадку основним є питання, чи є позивач сільськогосподарським товаровиробником, тобто, чи виконується друга умова для застосування пільги, встановленої пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

За змістом ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією

Згідно ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Підпунктом 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Ця норма містить застереження щодо застосування такого визначення для цілей глави 1 розділу XIV «Спеціальні податкові режими» ПК України. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульований розділом ХІІ «Податок на майно» Кодексу.

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Застереження в пп. 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235п.14.1 ст.14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст.5 ПК України.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачу на праві приватної власності належить ряд земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Безпосередньо діяльністю позивача пов`язана, в т.ч., з розведенням великої рогатої худоби (ВРХ), для чого останньою використовуються: вигули ВРХ, бойня, басейн для господарсько-побутових потреб, допоміжні приміщення, такі як котельня, тощо.

Крім того, ОСОБА_1 є керівником та єдиним учасником ФГ «Союз ТТТ»(ідентифікаційний код 34284050). Основними видами діяльності вказаного фермерського господарства є: 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів (основний); 01.50 Змішане сільське господарство; 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року №457, до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом №507 від 17.08.2000 р. затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).

Таким чином, належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 № 820/3556/17, від 10.04.2020 № 823/1751/17, від 24.04.2020 № 540/2206/19 від 17.02.2021 № 820/3707/17 та від 22.04.2021 № 822/3289/17.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивач і належне їй фермерське господарство є сільськогосподарськими товаровиробниками.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6«Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8«Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Які саме будівлі сільськогосподарського призначення мають статус інших, нормативно-правові акти не визначають.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 12.10.2021 № 580/322/20).

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Так, спірна нерухомість ОСОБА_1 належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.09.2017 (зареєстровані в реєстрі за № 2-2192 та за № 2- 2196) та отримані нею після смерті чоловіка - ОСОБА_2 .

Право власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_2 було набуто на підставі договорів купівлі-продажу віл 16.11.2006, укладених з сільськогосподарським виробничим кооперативом «Україна», тобто юридичною особою, діяльність якої спрямована на сільське господарство та яка використовувала таку нерухомість у сільському господарстві.

Рішенням Соколівської сільської ради від 22.08.2007 № 125-XV-V, сільська рада, розглянувши заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки під існуючими будівлями, які належать йому на праві приватної власності (вигули ВРХ, котельня, кормоцех, бойня),надала дозвіл на розробку відповідної технічної документації.

На підставі вказаного рішення сільради, Управлінням Держкомзему у Васильківському районі було надано висновок від 30.07.2010 № 1027/02-13, відповідно до якого земельна ділянка має обмеження та повинна використовуватись відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі, а саме без зміни цільового використання (код 1.7).

Відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі, який затверджено листом Держкомзему України від 24.04.1998 №14-1-7/1205, коду 1.7 відповідають землі іншого сільськогосподарського призначення.

Отже, об`єкти нерухомості, належні позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом нараховані податкові зобов`язання, належать до будівель/споруд, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та використовується для вигулу великої рогатої худоби та здійснення опалення місць перебування, в т.ч. такої худоби.

Будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, позичку, лізинг не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.03.2021 №500/2782/18.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Об`єкти нерухомості, які належить позивачці на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом донараховано податкові зобов`язання, є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, такі об`єкти не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні, адже позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єктівнерухомого майна - котельня та вигули ВРХ, а відтак прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 16.03.2021 року підлягають скасуванню.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення позивача до суду, нею було сплачено судовий збір у розмірі 3168,24 грн. що підтверджується випискою з карткового рахунку від 05.11.2021 року.

Таким чином, в зв`язку із задоволенням позовних вимог, на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.03.2021 №0761158-2409-1007;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.03.2021 №0761157-2409-1007.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3168,24 грн. (три тисячі сто шістдесят вісім грн.. 24 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.