Рішення

від 26.09.2023 по справі 463/5123/23

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/5123/23

Провадження № 2/463/1394/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Львові впорядку спрощеногопозовного провадженнябез проведеннясудового засіданняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Граве Україна Страхування життя» про відшкодування моральної шкоди -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, просить ухвалити рішення про стягнення з відповідача на її користь 20000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що в жовтні 2007 року між нею та відповідачем було укладено договір страхування життя з участю у додаткових резервах, що підтверджується полісом №11,070.116, уклавши даний договір позивач набула статусу споживача.

Вказує, що відповідно до умов страхування предметом укладеного нею договору страхування є головне страхування життя на випадок смерті і дожиття з участю у резервах бонусів з незмінною страховою премією, що сплачується протягом всього строку страхування або за коротший період і диференційованою страховою сумою на випадок смерті, в разі дожиття цим договором визначено, що вигодонабувачем буде страхувальник, тобто позивач. Крім страхування життя на випадок смерті і дожиття договором страхування передбачено ще додаткові страхування. За весь період страхування з нею не стався жоден страховий випадок, тому виплати від страховика, тобто відповідача, вона не отримувала.

Сума сплачених нею страхових платежів (страхових премій) становить 243 375,42 грн..

У вересні 2022 року від відповідача - ПрАТ "ГРАВЕ УКРАЇНА Страхування життя" (нове найменування ЗАТ "Страхова акціонерна компанія "Граве Україна"), як страховика, їй надійшов лист-повідомлення від 13.06.2022р., яким її, як страхувальника, застраховану особу та вигодонабувача в одній особі, повідомлено:

-про закінчення строку страхування за полісом №11,070.116;

-надано перелік документів, які їй необхідно надіслати на адресу офісу для одержання суми за випадком дожиття;

-що згідно з ст. 170.8.2 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 18 відсотків від суми перевищення страхової виплати над сумою внесених страхових платежів у національній валюті при одноразовій страховій виплаті за договором довгострокового страхування життя у разі досягнення застрахованою особою певного віку, обумовленого в такому страховому договорі, чи її доживання до закінчення строку такого договору, за умови якщо вигодонабувач є страхувальником за таким договором;

-згідно п.16 (1) підрозділу 10 розділу 20 Кодексу, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір за ставкою 1,5 відсотка від загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;

-звернуто увагу на те, що зазначена у американських доларах страхова виплата буде перерахована у гривнях за курсом НБУ на день здійснення сплати на мій банківський рахунок.

Доданим до вищезазначеного листа-повідомлення Страховим актом за випадком дожиття, підготовленого страховиком, засвідчено, що за полісом №11,070.116 страхова виплата за тарифом (ЗХ-58 складає 14 087,00 дол.США, резерв бонусів - 467,26 дол.США, що разом складає 14 554,26 дол. США.

Визначені в Страховому акті у доларах США суми вона вважала правильними.

Проте, утримання страховиком (відповідачем) податку з доходів фізичних осіб у розмірі 18 відсотків від суми перевищення страхової виплати над сумою внесених нею страхових платежів у національній валюті та утримання 1,5 відсотків від всієї суми такого перевищення вважала неправильним, таким, що значно, відносно до очікуваної, зменшило суму, що підлягала перерахуванню на її рахунок.

Перерахування на її банківський рахунок суми, меншої від очікуваної, яка б повинна була бути вірно визначена при утриманні податку з доходів фізичних осіб за ставкою 18 відсотків з 60 відсотків величини перевищення страхової виплати над сумою внесених нею страхових платежів (страхових премій) та правильному утриманні військового збору у сумі 1,5 відсотків з 60 відсотків величини такого перевищення, є наданням страхових послуг неналежної якості, що порушує її права, як споживача страхових послуг.

На її звернення до ДПС України листом від 27.04.2023 їй надала Індивідуальну податкову консультацію,якою роз`яснено,що якщовигодонабувач єстрахувальником задоговором довгостроковогострахування життята уразі досягненнязастрахованою особоюпевного віку, обумовленого утакому страховомудоговорі, чи їїдоживання дозакінчення строкутакого договору, податковий агентутримує тасплачує (перераховує)до бюджетуподаток надоходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків з 60 відсотків величини перевищення страхової плати над сумою внесених страхових платежів.

Зазначена Індивідуальна консультація є однозначною та не допускає різночитання.

Відтак, відповідач повинен був здійснити утримання податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків з 60 відсотків величини перевищення страхової виплати над сумою внесених нею страхових платежів, а також військовий збір за ставкою 1,5 відсотків з 60 відсотків величини перевищення над сумою внесених нею страхових платежів.

Вказує, що 26.05.2023 на її банківський рахунок відповідачем перераховано 475902,48 грн., що є меншою сумою від суми, яка підлягала перерахуванню. В подальшому після її звернення з даним позовом в суд відповідачем було здійснено доплату в розмірі 22530,57 грн., яка відповідає розміру недоплаченої суми.

Зазначає, що відповідач мав намір надати їй послугу неналежної якості, як споживачу, вважає, що відповідач, своїми протиправними діями заподіяв їй моральну шкоду, яка полягає у завданні їй душевних страждань, які спричинили незручності у її житті. Душевні страждання викликані несправедливим до неї ставленням, відчуттям обманутості, нехтуванні її інтересами та вимушеністю самостійно відшукувати роз`яснення щодо правильного застосування норм податкового кодексу при оподаткуванні страхової виплати, додатковим витрачанням часу та зусиль на листування з відповідачем, ДПС України, НБУ та на звернення за захистом до суду. Тому просить ухвалити рішення про стягнення з відповідача на її користь 20000 грвень на відшкодування моральної шкоди.

08.09.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що відповідач здійснив всі виплати позивачу згідно укладеного з неою договору стархування. Факт спричинення позивачці моральної шкоди відповідач заперечує з підстав того, що відповідач у найкоротший строк після одержання Індивідуальної податкової консультації, діючи відповідно до отриманих роз`яснень ДПС застосування норм податкового законодавства здійснив відповідну доплату страхової суми позивачу. Тривалий розгляд звернення позивачки спричинений положеннями Податкового кодексу, якими продовжені строки надання відповідей на індивідуальні податкові консультації внаслідок дії коронавірусної хвороби COVID-19) та відповідно введенням в Україні військового стану, внаслідок якого для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тому вважає, що відповідачем добросовісно виконано обов`язок перед позивачкою, тому в задоволенні позову просить відмовити.

18.09.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивачка зазначає, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не спростовано правомірності її позовних вимог, наведені у відзиві заперечення вважає безпідставними.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 21.06.2023.

Суддя своєю ухвалою від 17.07.2023 прийняв позовну заяву та відкрив провадження у справі, призначивши справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (а.с.82), в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Таким чином, суд виконав вимоги ст. 221 ЦПК України.

Ухвалами судду від від 26.09.2023 відмовлено у в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Граве Україна Страхування життя» в частині позовної вимоги про зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Граве Україна Страхування життя» виплатити на її користь недоплачену суму страхової виплати у розмірі 22530,46 грн., розраховану як еквівалент суми 616,11 доларів США за курсом НБУ на день здійснення даної виплати, залишено без розгляду за клопотанням позивачки.

В силу вимог Закону та враховуючи предмет спору дана справа є малозначною, а тому, відповідно до вимог ч.3 ст.279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим, як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази. Суд також розглянув усі клопотання сторін, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловити свою позицію.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч.ч.2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Під час розгляду справи в становлено, що згідно полісу №11,070.116 від 02.10.2023 між позивачкою та відповідачем було укладено договір страхування життя з участю у додаткових резервах (а.с.11-13).

Відповідно до умов страхування, предметом укладеного договору є головне страхування життя на випадок смерті і дожиття позивачки з участю у резервах бонусів з незмінною страховою премією, що сплачується протягом всього строку страхування або за коротший період і диференційованою страховою сумою на випадок смерті, разі дожиття цим договором визначено, що вигодонабувачем буде страхувальник, тобто позивач. Крім страхування життя на випадок смерті і дожиття договором страхування передбачено ще додаткові страхування (а.с.14-36).

Відповідно до ст.2 Загальних Правил Договір страхування укладається на підставі письмової пропозиції страхувальника (заяви про страхування). Якщо Страховик приймає рішення укласти договір страхування, він надсилає Страхувальнику страховий поліс. Пропозиція про страхування, страховий поліс та узгоджені Правила страхування з тарифами є формою договору страхування як юридичної основи взаємовідносин Страховика та Страхувальника і в подальшому будуть називатися договором страхування.

Листом від 13.06.2023 (а.с.45) відповідачем повідомлено позивачку про закінчення строку страхування за вказаним вище полісом, вказано перелік документів для отримання страхової виплати. З посиланням на норми Податкового кодексу України з приводу утримання та сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб та військового збору

Після отримання даного повідомлення та з метою уникнення неправомірного зменшення розміру належної страхової виплати позивач звернулась до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області за роз`ясненням як повинна оподатковуватись одноразова страхова виплата за договороми тривалого стархування життя у випадку, коли вигодонабувач є страхувальником, а в подальшому за своїм зверненням отримала Індивідуальну податкову консультатцію з зазначеного питання (а.с.46-74).

Під час розгляду даної справи встановлено, що відповідачем здійснено доплату в розмірі 22530,57 грн., яка відповідала розміру недоплаченої суми, що відповідно до позовної заяви підлягала стягненню, даний факт підтверджено сторонами під час розгляду даної справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити, чи є підстави для відшкодування моральної шкоди та чи доводиться зібраними доказами обставини, про які згадується в позові.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 22 ч,1 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" дано визначення споживача, відповідно до якого споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п.47 ч.1 ст.1 Закону України "Про страхування" споживач - це фізична особа, яка звернулася за отриманням або отримує страхову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою або незалежною професійною діяльністю, а також інші особи, визначені договором страхування як застраховані особи та/або вигодонабувачі, які є фізичними особами, або інші фізичні особи, які мають право на отримання страхової виплати. Пунктом 52 цієї статті Закону дано визначення страхової послуги, відповідно до якого страхова послуга - це вид фінансової послуги, що надається страховиком для забезпечення потреби потенційного страхувальника у страховому захисті на підставі договору страхування.

Пунктом 9 ч.1 ст.4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" послуги у сфері страхування віднесено до фінансових послуг.

Таким чином, уклавши з ЗАТ "Страхове акціонерне товариство "Граве Україна" договір страхування життя з участю в додаткових резервах, що підтверджується Полісом №11,070.116, позивач безумовно набула статусу споживача страхової послуги, яка є видом фінансової послуги, а також, відповідно до умов договору, - статусу страхувальника та вигодонабувача.

Згідно пунктів 1, 2, 5 та 6 ч.1 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, для задоволення своїх особистих потреб мають право: на захист своїх прав державою; на належну якість продукції; на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Продукцією, в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до п.19 ч.1 ст.1 цього Закону, є будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Послугою, відповідно до п.17 ч.1. ст.1 зазначеного Закону, є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договоромматеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Отримавши, на думку позивачки, послугу неналежної якості, з намаганням її обманути, остання ввжає, що їй завдано моральну шкоду, розмір якої становить 20000 грн.

Разом з тим, при вирішенні даного судового спору суд звертає увагу на те, що стаття 23 ЦК Українипередбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 р. та №1 від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Позивач повинен навести докази на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. Крім того, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 6 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від12.04.1996р.№ 5«Про практикурозгляду цивільнихсправ запозовами прозахист правспоживачів» передбачено, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено, коли і в чому це виявилося, про способи захисту, які належить вжити суду, про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням, про докази, що підтверджують позов.

При ухваленні даного рішення суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом частини першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов`язаних із не наданням доказів.

Однак, у справі яка розглядається спір фактично полягає у спричиненні позивачці моральної шкоди внаслідок правильного (не правильного) трактування норм Податкового кодексу України, в даному випадку слід звернути увагу на те, що після отримання відповідачем відповідних роз`яснень від органів державної податкової служби України обов`язок по здійсненні страхової виплати виконано, тому суд приходить до висновку про те, що факт завдання позивачці моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача не доведено, відтак в задоволенні позову суд відмовляє.

Щодо судових витрат.

У зв`язку з відмовою в позові судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 3, 8, 11, 15, 16, 203, 207, 215, 509, 626,627, 638 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Граве Україна Страхування життя» (03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська,65) про, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.