Постанова

від 05.10.2023 по справі 183/4981/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6136/23 Справа № 183/4981/21 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2023 року,

по справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжний Новомосковськ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2021 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжний Новомосковськ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 16 квітня 2013 року установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжний Новомосковськ» було створене вказане ОСББ «Молодіжний Новомосковськ», а також обрано ОСОБА_2 . Головою Правління ОСББ «Молодіжний Новомосковськ», обрано членів Правління. Вказане підтверджується протоколом № 1 від 16 квітня 2013 року. Рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області № 200 від 24 квітня 2013 року було вирішено зареєструвати ОСББ «Молодіжний Новомосковськ». Протоколом № 10 загальних зборів ОСББ «Молодіжний Новомосковськ» від 05 липня 2018 року (дата закриття протоколу 20 липня 2018 року) були внесені зміни до кошторису та затверджено тариф за квадратний метр власності (орендованого майно) 5,14 грн. Протоколом № 11 загальних зборів ОСББ «Молодіжний Новомосковськ» від 05 липня 2019 року (дата закриття протоколу 20 липня 2019 року) були внесені зміни до кошторису та затверджено встановлено розмір внеску на утримання будинку та прибудинкової території для співвласників з 1 квадратний метр: 1-й поверх квартири та нежитлові приміщення 4,84 грн., з 2-го по 10-й поверхи 5,14 грн., з 01 липня 2019 року. Жодне з вказаних рішень, протоколів жодним зі співвласників в судах України відповідно до законодавства не оскаржувалось. ОСОБА_1 , яка, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 листопада 2017 року, є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Площа вказаного приміщення 89,2 квадратних метрів. Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованою за допомогою кабінету електронних сервісів, починаючи з серпня 2018 року та по теперішній час, обов`язкові платежі за утримання будинку та прибудинкової території не здійснювала, в результаті чого, станом на 01 вересня 2021 року за нею числиться заборгованість у розмірі 16 737,62 грн. Вказану суму позивач просить стягнути з відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2023 року позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжний Новомосковськ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжний Новомосковськ» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги, за період з 01 серпня 2018 року по 01 вересня 2021 року у розмірі 16737 гривень 62 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжний Новомосковськ» судовий збір у розмірі 2270 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Новомосковського міськрайонного суду у справі № 183/4981/21 від 06.04.2023 року скасувати, та постановити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСББ «Молодіжний Новомосковськ» у повному обсязі.

У відзиві Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжний Новомосковськ» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2023 року просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2023 року по справі №183/4981/21 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 квітня 2013 року установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжний Новомосковськ» було створене ОСББ «Молодіжний Новомосковськ», а також обрано ОСОБА_2 . Головою Правління ОСББ «Молодіжний Новомосковськ», обрано членів Правління, що підтверджується протоколом № 1 від 16 квітня 2013 року.

Рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області № 200 від 24 квітня 2013 року було вирішено зареєструвати ОСББ «Молодіжний Новомосковськ».

07 травня 2013 року ОСББ «Молодіжний Новомосковськ» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14 травня 2013 року.

Відповідно до наказу № 1 від 01 червня 2013 року ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків Голови Правління ОСББ «Молодіжний Новомосковськ».

Рішенням загальних зборів ОСББ «Молодіжний Новомосковськ» від 13 грудня 2016 року (протокол № 8) було затверджено нову редакцію статуту ОСББ «Молодіжний Новомосковськ».

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Статуту, метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом.

Також, відповідно до п. 3 розділу ІІ Статуту, завданням та предметом діяльності об`єднання є забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном, забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами, забезпечення виконання співвласниками своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Статуту, до виключної компетенції загальних зборів належать визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Відповідно до п. 11 розділу ІІІ Статуту, рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.

Відповідно до п. 3 розділу ІV Статуту, сплата встановлених загальними зборами об`єднання внесків і платежів є обов`язковою для всіх співвласників.

Відповідно до п. 2 розділу VI Статуту, у разі несплати співвласником (орендарем) обов`язкового внеску і платежу на утримання будинку та прибудинкової території об`єднання, платежу на ремонт, реконструкцію, реставрацію, поточного та капітального ремонтів, утримання неподільного майна та відповідної частки загального майна у відповідний розрахунковий період, вказаний у рахунку, по закінченню 60 календарних днів від останнього дня відповідного розрахункового періоду, вказаного в рахунку, об`єднання звертається до суду для стягнення нарахованих платежів у судовому порядку.

Протоколом № 10 загальних зборів ОСББ «Молодіжний Новомосковськ» від 05 липня 2018 року (дата закриття протоколу 20 липня 2018 року) були внесені зміни до кошторису та затверджено тариф за квадратний метр власності (орендованого майно) 5,14 грн.

Протоколом № 11 загальних зборів ОСББ «Молодіжний Новомосковськ» від 05 липня 2019 року (дата закриття протоколу 20 липня 2019 року) були внесені зміни до кошторису та затверджено встановлено розмір внеску на утримання будинку та прибудинкової території для співвласників з 1 квадратний метр: 1-й поверх квартири та нежитлові приміщення 4,84 грн., з 2-го по 10-й поверхи 5,14 грн., з 01 липня 2019 року.

ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 листопада 2017 року, є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Площа вказаного приміщення 89,2 квадратних метрів. Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованою за допомогою кабінету електронних сервісів від 14 квітня 2021 року за № 252668382.

Відповідач не здійснює своєчасно плату за житлово-комунальні послуги, в результаті чого у неї виникла заборгованість за період з 01 серпня 2018 року до 01 вересня 2021 року в сумі 16737,62 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Серед обов`язків співвласників багатоквартирного будинку, визначених у статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", є наступні: виконання рішення зборів співвласників; своєчасна оплата за спожиті житлово-комунальні послуги.

Таким чином, Закон покладає обов`язок утримання квартири та сплати житлово-комунальних послуг на власника квартири у багатоквартирному будинку.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (ст. 3 цього закону).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Порядок користування приміщеннями, а також утримання житлових будинків визначається Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572 в редакції від 14.01.2009 року і ст. ст. 20, 21 Закону України від 24.06.2004 року «Про житлово-комунальні послуги» відповідно до яких власник або споживач, зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом та інше.

Так, пунктом 1 частини першої статті 20 Закону передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зміни до ЦК України (відповідно до вимог ст. 4 ЦК України) Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.

За змістом ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (сплатити гроші).

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на правову позицію ВС України, викладену у постанові від 10.10.2012 року по справі №6-110цс12, свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов`язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Так, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають обов`язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.

Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У разі такої відмови, виходячи з положень ст. ст. 3, 6, 12, 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові ВС України від 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

У постанові від 25 листопада 2014 року у справі № 916/3566/13 ВС України дійшов висновку, що правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не є наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином надає житлово-комунальні послуги за адресою АДРЕСА_1 , а відповідач отримує ці послуги, що породжує у цих сторін відповідні права та обов`язки. В свою чергу, обов`язки сторонами повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, іншими актами цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України), а з огляду на приписи ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

У відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з розрахунком проведеного позивачем, з яким погоджується суд, заборгованість відповідача за житлово-комунальні послуги за період з 01 серпня 2018 року до 01 вересня 2021 року складає 16737,32 грн.

З урахуванням того, що відповідач споживає житлово-комунальні послуги, пов`язані з утриманням житлового приміщення, докази сплати заборгованості матеріали справи не містять та відповідачем не надані, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки відповідач споживає житлово-комунальні послуги, пов`язані з утриманням житлового приміщення, докази сплати заборгованості матеріали справи не містять та відповідачем не надані, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції в порушення вимог закону незаконно прийняв до уваги те, щодо включення до тарифів вартості електропостачання та водопостачання, оскільки у ОСББ відсутні прав на надання таких послуг, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно із ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ОСББ не надає послуги, а здійснює функції, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяє співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно прийняв до уваги розрахунок заборгованості, оскільки він не є складеним у відповідності до вимог законодавства, відтак не є допустимим та належним доказом, колегія суддів ставиться критично, оскільки до матеріалів справи додані протоколи загальних зборів ОСББ, якими згідно Статуту ОСББ та законодавства України, затверджувались нові розцінки на утримання будинку та прибудинкових територій, а також калькуляції, де вказані суми витрат по кожній статті та виведені розцінки з розрахунку на квадратні метри загальної площі користувача.

Колегія суддівзвертає увагу,що матеріалисправи немістять відомостейпро оскарженнявідповідачем вустановленому закономпорядку прийнятихзагальними зборамиОСББ рішеньпро затвердженнякошторису івизначення розмірувнесків.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова