Рішення

від 05.10.2023 по справі 904/846/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2023м. ДніпроСправа № 904/846/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: представник не з`явився;

від позивача: представник не з`явився;

розглянувши матеріали справи №904/846/23

за позовом Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Візаві Плюс"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Державне підприємство "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 09.02.2023 за вих. № 25/254-2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Візаві Плюс" (далі - відповідач) про стягнення 219.112,47 грн збитків. Фактичною підставою позовних вимог визначено договір на виконання робіт від 11.12.2019 № 5105719.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/846/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2023.

Ухвалою від 20.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Як убачається з матеріалів справи ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 надсилалася відповідачу на адресу: 49050, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ВОЛОДІ ДУБІНІНА, будинок 8, офіс 24, за трек-номером 4930021117163.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду 11.04.2023 з відміткою про отримання 09.08.2023.

Ухвалою від 01.05.2023 провадження у справі №904/846/23 зупинено до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №916/334/22 палатою Верховного Суду.

Ухвалою від 30.06.2023 поновлено провадження у справі №904/846/22, здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи почати спочатку. Замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 25.07.23.

Як убачається з матеріалів справи ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2023 надсилалася відповідачу на адресу: 49050, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ВОЛОДІ ДУБІНІНА, будинок 8, офіс 24, за трек-номером 4930023002707.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 27.07.2023 з відміткою пошти «адресат відсутній».

Через систему «Електронний Суд» 24.07.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою від 25.07.2023 відкладено підготовче засідання у справі до 22.08.2023

Як убачається з матеріалів справи ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 надсилалася відповідачу на адресу: 49050, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ВОЛОДІ ДУБІНІНА, будинок 8, офіс 24, за трек-номером 4930023308918.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 18.09.2023 з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Увалою від 22.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання у справі до 20.09.2023.

Як убачається з матеріалів справи ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2023 надсилалася відповідачу на адресу: 49050, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ВОЛОДІ ДУБІНІНА, будинок 8, офіс 24, за трек-номером 4930023336482.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 13.09.2023 з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Через систему «Електронний Суд» 19.09.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою від 20.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2023.

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою «відмова від отримання».

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Більш того, обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.

Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов`язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.

Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв`язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).

Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023, 01.05.2023, 30.06.2023, 25.07.2023, 22.08.2023, 20.09.2023 були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Так, суд встановив, що ухвала від 30.06.2023 вважається врученою відповідачу у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, а саме 20.07.2023.

Відповідачу(ам) в ухвалі від 30.06.2023 встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Крім цього, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Отже, строк для подачі відзиву відповідачем тривав до 04.08.2023.

Станом на час винесення рішення відзив відповідачем не надано.

Через систему "Електронний Суд" 05.10.20023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі, всі необхідні документи долучені до матеріалів справи.

Сторони явку представників в судове засідання не забезпечили.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч положенням законодавства та взятим на себе зобов`язанням не здійснив реєстрації податкових накладних за господарськими операціями з позивачем. Відтак, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму заявлених збитків.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач відзив не надав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: виникнення між сторонами господарських зобов`язань; реєстрації/нереєстрації відповідачем податкових накладних за господарськими операціями з позивачем, наявності/відсутності збитків у позивача.

11 грудня 2019 року між Державним підприємством "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Візаві Плюс" (виконавець, відповідач) укладено договір на виконання робіт №5105719.

Відповідно до умов пункту 1 договору виконавець зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати роботи: Будівництво дослідно- промислового об`єкта виготовлення фракцій з амонію перхлорату та приготування робочої суміші порошків. ДП «НВО» «ПХЗ» Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, 44. Зовнішні мережі і споруди водопостачання і каналізації в обсягах та у строки, що зазначені у календарному плані виконання робіт згідно з додатком 1 (далі календарний план), а замовник прийняти виконані роботи і оплатити їх.

Підставою для укладення договору є контракт на виконання робіт за державним оборонним замовленням від 17.082018 №20 (п. 2 договору).

Вартість робіт визначається з урахуванням погодженої сторонами під час проведення переговорів щодо укладання договору динамічної ціни (далі - договірна (орієнтована) ціна), яка становить 2.644.724,12грн (п. 6 договору).

Вартість робіт без урахування податку на додану вартість на момент укладення договору становить 2.203.936,77гр. Податок на додану вартість (20%) становить 440.787,35грн. Загальна вартість робіт становить 2.644.724,12грн (п. 8 договору).

Відповідно до п. 11 договору при наявності відповідного фінансування розрахунки проводяться шляхом здійснення замовником:

оплати проміжними платежами при визначенні вартості виконаних обсягів будівельних робіт, інших робіт в міру їх виконання, в строки, передбачені в календарному плані.

Остаточний розрахунок за виконані роботи проводиться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість, а саме:

«Акту приймання виконаних будівельних робіт» (примірка форма № КБ-2в) і «Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» (примірна форма № КБ-3) за формою, наведеною у додатку Т та додатку У ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 за виконанні будівельні роботи. Роботи можуть бути розпочаті в одному періоді, а здані замовнику в іншому. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються виконавцем та надаються замовнику до 25 числа місяця, в якому здаються роботи. На акті приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) повинен бути вказаний номер. На акті приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма № КБ-3) замовник проставляє дату складання (підписання) первинного документа.

Дата складання податкової накладної повинна збігатися з датою складання (підписання) первинних документів.

Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов`язаний оплатити виконані роботи.

У разі виявлення невідповідності робіт, пред`явлених до оплати, встановленим вимогам, завищення їх обсягів або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін, розцінок та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, замовник має право за участю виконавця скоригувати суму, що підлягає сплаті.

В пункті 13 договору визначено, що передача виконавцем та приймання замовником виконаних робіт оформлюється актом приймання-передачі відповідно до вимог Загальних умов та інших нормативних актів, які регламентують прийняття закінчених об`єктів в експлуатацію.

Після завершення робіт виконавець подає замовникові акт приймання виконаних будівельних робіт (п. 15 договору).

Датою виконання етапу робіт є дата підписання замовником акта приймання виконаних будівельних робіт (п. 17 договору).

Замовник має право, зокрема зменшувати обсяг робіт, зазначених у календарному плані, та загальну вартість робіт залежно від реального фінансування видатків, пов`язаних з виконанням оборонного замовлення. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до договору (п. 20 договору).

Сторони у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 24 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року, з урахуванням статті 631 ЦК України (п. 32 договору).

Договір підписаний сторонами без зауважень.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Актом №1 від 20.12.2019 відповідач виконав частину будівельних робіт згідно умов договору №5105719 на загальну суму 1.314.674, 82 грн. (в т.ч. ПДВ 219.112,47 грн.), що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі виконаних будівельних робіт та рахунком №5 від 20.12.2019 (арк. 21-27, том 1).

26.12.2019 позивач згідно рахунку відповідача №5 від 20.12.2019 сплатив відповідачу за виконані роботи згідно акту №1 від 20.12.2019 кошти в загальній сумі 1.314.674,82 грн.

Однак, у визначені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України строки, не було зареєстровано податкову накладну на другу частину авансу у розмірі 219.112,47грн в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим, позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов`язання на загальну суму 219.112,47грн, що є його збитками.

Згідно інформації з Єдиного реєстру податкових накладних відповідач 14.01.2020 склав та направив на реєстрацію податкову накладну №2 від 20.12.2019 (а.с. 29) на загальну суму 1.314.674,82грн (в т.ч. ПДВ 219.112,47грн), однак її реєстрація згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної спочатку була зупинена (а.с. 30), а згодом за рішенням комісії відповідачу було відмовлено в реєстрації податкової накладної №2 від 20.12.2019 (а.с. 31).

Позивач зазначає, що протягом 1095 календарних днів з дати складання податкової накладної (дата складання 20.12.2019) відповідач так і не вжив належних заходів направлених на реєстрацію податкової накладної від 20.12.2019 (порядковий номер 2) на загальну суму 1.314.674,82грн (в т.ч. ПДВ 219.112,47грн) та не оскаржив в судовому порядку рішення комісії про відмову в реєстрації податкової накладної, чим позбавив позивача права на включення ПДВ в сумі 219.112,47грн до складу податкового кредиту.

І таким правом (правом включення ПДВ в сумі 219.112,47грн до складу податкового кредиту) позивач скористатися вже не зможе, оскільки від дати коли відповідач намагався зареєструвати податкову накладну (у реєстрації якої відповідачу було відмовлено) пройшло 1095 календарних днів. Вказане вище позбавило позивача права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту, внаслідок чого позивач сплатив збільшену суму ПДВ, чим позивач зазнав фінансових збитків в розмірі 219.112,47грн.

Кім того, позивачем направлялись на адресу ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Візаві Плюс" листи за вих. №38/734-106 від 14.04.2020; №38/734-140 від 20.05.2020; №38/734-318 від 10.11.2020; №38/734-50 від 18.02.2021, №38/734-225 від 22.07.2022, з проханням здійснити реєстрацію податкових накладних (а.с.46-63).

У відповідь на лист №38/734-318 від 10.11.2020 відповідач повідомив, що є рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 у справі №160/12035/19 про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, зокрема за вересень 2019 року (а.с. 64).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником (ч. 1 ст. 844 ЦК України).

Частиною 1 ст. 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ст. 854 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання зобов`язань щодо оплати авансу на загальну суму 1.314.674,82грн (ПДВ 219.112,47грн).

Отже, як зазначає позивач, у нього як у замовника (за умови реєстрації відповідачем податкових накладних за господарськими операціями з позивачем) виникло б право на податковий кредит в розмірі зазначених сум ПДВ. Однак відповідач всупереч положенням законодавства та взятим на себе зобов`язанням не здійснив реєстрації податкових накладних, внаслідок чого позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму заявлених збитків.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Позивач зазначає, що відповідачем, у визначені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України строки, не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями з позивачем, у зв`язку з чим позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов`язання на вказану вище загальну суму ПДВ, що є його збитками.

Предметом доказування у цій справі є: обставини, пов`язані з наявністю підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми збитків; обставини, пов`язані з наявністю в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п. 14 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).

При цьому доведеність протиправних дій відповідача у цій справі, з урахуванням підстав позову, потребує доведення факту порушення відповідачем правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, що вбачається з усталеної судової практики у подібній категорії справ (п. 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 911/224/19).

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (п.п. 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Відповідач, у свою чергу, має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (п. 37 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.22018 у справі № 918/219/17).

Положеннями статті 173 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків, відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу та статті 224 Господарського кодексу України, є порушення зобов`язання.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (пункт 37 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 918/219/17).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 73, частина 1 статті 74, частина 1 статті 76, частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинної на момент виникнення правопорушення) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 1 Наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.2015 "Про затверджені форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної" (в редакції, яка діяла на момент виникнення правопорушення) (далі - Наказ № 1307) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Платник податку має право зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкові накладних на суму податку, обчислену за формулою, зазначеною у пункті 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України і пункті 9 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постанова Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569, або обчислену відповідно до пункту 200-1.9 статті 200-1 II України (пункт 3 Наказу № 1307).

Пунктом 5 Наказу № 1307 визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань постачальника (продавця), крім випадків, передбачених Податковим кодексом України та цим порядком.

Згідно з пунктом 3 Наказу № 1307, усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення, викладені в пунктах 9-15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових наклад і у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення правопорушення) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (абзац 1 пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу 1 пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до абзацу 14 та 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Згідно з пунктом 14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними.

Відповідно, лише зареєстрована в Єдиному реєстрі податкова накладна є підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, наведеними нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними суми податку можуть бути віднесені покупцем товарів/послуг до складу податкового кредиту.

Статтею 201 Податкового кодексу України унормовано таке.

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

З огляду на вказані положення норм матеріального права Об`єднаною Палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 викладено наступний правий висновок, який в силу вимог частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховуються господарським судом при розгляді даної справи.

Так, Верховний Суд зазначив, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.

Судом встановлено, що ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Візаві Плюс" склало та направило на реєстрацію до ЄРПН податкову накладну від 20.12.2019 №2, у реєстрації яких ДПС України відмовила рішенням, яке є чинним, та за обставин цієї справи підтверджує факт неналежного виконання відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН.

Оскільки відповідач не виконав вимог податкового законодавства, що призвело до відмови у реєстрації податкових накладних, скаржник був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 219.112,47грн.

Очевидним є прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Відповідач встановленого Податковим кодексом України обов`язку щодо реєстрації податкових накладних не виконав.

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження складення та реєстрації відповідачем податкових накладних в ЄРПН щодо поставки (оплати) товару на вищевказану загальну суму ПДВ матеріали справи не містять.

З наведеного вбачається, що такі порушення відповідача позбавили позивача права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на вищевказану загальну суму ПДВ, тобто позивач поніс збитки.

Виходячи з вищевикладеного обов`язок продавця (виконавця робіт, послуг) зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку в публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало відповідачеві збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18).

Відтак, має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивачем та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі №910/3338/21.

Крім того, згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

У пункті 15 цієї ж постанови Верховний суд зазначив таке: "Таким чином, відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму... З огляду на викладене у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.". Аналогічні за змістом висновки наведені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, а саме:

"п. 5.27. Верховний Суд не погоджується із доводами колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в ухвалі від 11.01.2023 у цій справі, про необхідність відступу від висновків, що містяться в постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/20686/20 про те, що факт вчинення відповідачем податкового правопорушення може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства. У постановах Верховного Суду, на які послалася колегія суддів в ухвалі від 11.01.2023 (від 03.12.2018 у справі №908/76/18, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21), а також у постановах Верховного Суду, які були ухвалені після передачі цієї справи на розгляд палати (від 31.01.2023 у справі №904/72/22, від 19.04.2023 у справі № 906/824/21), висновок про наявність підстав та умов для стягнення збитків був зроблений через те, що судами був встановлений факт порушення відповідачем господарського зобов`язання, передбаченого договором (відсутність реєстрації в ЄРПН податкової накладної на суму ПДВ, передбачену договором). Цей висновок був зроблений за умов очевидності факту податкового порушення (не реєстрації податкової накладної чи відмови податкового органу у такій у реєстрації). Отже, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.".

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок між допущеним відповідачем порушенням вимог законодавства та взятих на себе господарських зобов`язань щодо своєчасного складення та реєстрації податкової накладної та відсутністю у позивача можливості включити суму ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшити податкове зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Тобто, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі №916/334/22.

З урахуванням встановлених вище обставин справи, суд дійшов висновку про наявність у позивача підстав для стягнення збитків у розмірі 219.112,47 грн.

Такого висновку у подібних правовідносинах дійшов і Центральний апеляційний господарський суд у постановах від 04.07.2023 у справі №904/121/23, від 12.07.2023 у справі №904/1116/23, від 24.07.2023 у справі №904/137/23, від 24.07.2023 у справі № 904/137/23 тощо.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Візаві Плюс" (49050, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ВОЛОДІ ДУБІНІНА, будинок 8, офіс 24; ідентифікаційний код 36395705) на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, 44, ідентифікаційний код 14310112) 219.112,47 грн (двісті дев`ятнадцять тисяч сто дванадцять грн 47 к.) збитків, 3.286,69 грн (три тисячі двісті вісімдесят шість грн 69 к.) судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05.10.2023

Суддя С.А. Дупляк