Ухвала

від 05.10.2023 по справі 907/829/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"05" жовтня 2023 р. м. УжгородСправа № 907/829/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Віндоус", м. Чернівці

про стягнення 2 090,40 грн.

без виклику сторін

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 2 090,40 грн. безпідставно отриманих коштів, посилаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 08.09.2023 р. позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 залишено без руху.

28.09.2023 р. до суду представником позивача подано заяву про відкриття провадження у справі.

Разом з тим, розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що дана справа не підсудна Господарському суду Закарпатської області з огляду на наступне.

За правилами ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, місцезнаходженням відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Віндоус", (58000, Чернівецька область, місто Чернівці, вулиця Небесної Сотні, будинок 20, код ЄДРПОУ 39093726).

При цьому, позивач вказує на підсудність даної позовної заяви Господарському суду закарпатської області у відповідності до вимог ч.5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник з Договорів підряду, в яких визначено місце їх виконання і виконувати які через його правову природу можна тільки в певному місці - казарми № 35 військового містечка № 13 по вулиці Куруців, № 21, в місті Мукачево Закарпатської області.

Однак, дана позиція позивача не може бути взята судом до уваги з огляду на наступне.

Приписами ст. 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено підсудність справ за вибором позивача.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно із ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Аналіз ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законом передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов`язання є договірною умовою та узгоджується сторонами в договорі; сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, зручне для них. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами в договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов`язок виконання договору саме в погодженому сторонами місці.

Слід зазначити, що виконання договірного зобов`язання - це вчинення боржником на користь кредитора або третьої особи певних дій, що становлять предмет виконання договірного зобов`язання. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Судом встановлено, що укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами підряду та підставою виникнення в їх сторін прав та обов`язків, визначених цими договорами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно із ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Поряд із цим, суд зауважує, що предметом заявленого позову виступає матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача безпідставно одержаних грошових коштів, а підставою включення таких до вартості виконаних будівельних робіт за відсутності первинних документів, які підтверджують, що означені грошові кошти є витратами відповідача на відрядження. Водночас зобов`язання з оплати безпідставно отриманих грошових коштів не є такими, що можуть виконуватись лише в певному місці, оскільки зазначена сплата здійснюється безготівково шляхом переказу коштів із одного банківського рахунку на інший. Крім того, спірні правовідносини між сторонами взагалі не пов`язані з нерухомим майном, оскільки укладені між сторонами договори породжують виключно обов`язки з виконання робіт та оплати за їх фактичне виконання і жодним чином не стосуються прав та інтересів щодо об`єкта як нерухомого майна. Об`єктом, який передається однією стороною договору іншій в обмін на грошові кошти, є результат робіт, а не нерухоме майно. Таким чином, зобов`язання, про порушення яких стверджує позивач, не є такими, які через їх особливість належить виконувати тільки в певному місці.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду, термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках ЄСПЛ дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Таким чином, логічним є висновок про те, що розгляд справи судом, яка йому не підсудна, є безумовною підставою для скасування процесуального рішення, ухваленого за результатами вирішення спірних правовідносин, а також може розцінюватись як перевищення судом повноважень, компетенції, прийняття ним завідомо неправосудного рішення тощо.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування в даній справі положень ч. 5 ст. 29 ГПК України та про необхідність визначення підсудності спору за загальними правилами, з урахуванням ст. 27 ГПК України.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч. 9 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

З огляду на наведене, беручи до уваги відсутність підстав для застосування при визначенні підсудності даного спору приписів ч. 5 ст. 29 ГПК України, а також враховуючи те, що місцезнаходженням відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Віндоус", є Чернівецька область, місто Чернівці, вулиця Небесної Сотні, будинок 20, суд дійшов висновку, що матеріали позовної заяви (справи №907/829/23) підлягають надісланню до Господарського суду Львівської області за підсудністю.

Керуючись ст. 27, 30, 31, 233 ГПК України, Господарський суд Закарпатської області,-

УХВАЛИВ:

Матеріали справи №907/829/23 за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Віндоус", м. Чернівці про стягнення 2 090,40 грн. передати за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Чернівецької області (58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14).

Ухвала набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена у строки та порядку, визначеному розділом IV ГПК України.

Ухвала складена та підписана 05.10.2023.

Суддя Ремецькі О.Ф.