Рішення

від 04.10.2023 по справі 923/169/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/169/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19"

до відповідача-1- Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області

відповідача -2 - Державної установи "Інститут охорони грунтів України"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області

про визнання недійсним наказу та скасування держреєстрації права

за участю представників:

від позивача - Малюк Є.В.

від відповідачів та третьої особи - не прибули

23.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" подало до Господарського суду Херсонської області позовну заяву до відповідача Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області, якою просить суд:

- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області від 02.09.2021 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 6510136900:01:001:3259 у постійне користування Державній установі "Інститут охорони грунтів",

- скасувати державну реєстрацію права постійного користування Державної установи "Інститут охорони грунтів" на земельну ділянку кадастровий номер 6510136900:01:001:3259, площею 0,8284, за адресою: м. Херсон вул. Кольцова 59.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2022 р. справу розподілено судді Немченко Л.М., однак справу не було розглянуто через введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану та окупацію м. Херсона.

Розпорядженням голови Верховного Суду № 11/0/9-22 від 18.03.2022 змінено територіальну підсудність справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.

Після деокупації міста Херсон справа передана на розгляд судді Господарського суду Одеської області Литвиновій В.В. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023.

Згідно з ч. 14 ст. 32 ГПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Ухвалою від 20.06.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали.

Ухвала від 20.06.2023, надіслана на зазначену позивачем адресу м. Херсон вул. Кольцова 57 повернулась до суду з відміткою пошти адресат відсутній за вказаною адресою.

Разом з тим, 30.06.2023, у встановлений строк, від представника позивача адвоката Малюка Є.В. надійшло клопотання про надання йому доступу до електронної справи для ознайомлення, а також продовжити строк для усунення недоліків на 5 днів.

Відповідно до довідки про доставку електронного документу ухвалу від 20.06.2023 адвокат отримав 13.07.2023 в своєму електронному кабінеті.

04.07.2023 позивач подав докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 02.08.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 06.09.2023, залучено до участі у справі третю особу-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну установу "Інститут охорони грунтів України".

29.08.2023 від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідача-2 Державну установу "Інститут охорони грунтів України", до якого додано докази направлення позову з додатками цій установі.

06.09.2023 суд залучив Державну установу "Інститут охорони грунтів України" до участі у справі в якості відповідача-2.

Ухвалою від 20.09.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 04.10.2023.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач-1 в засідання не прибув, надіславши 04.08.2023 поштою до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову. У відзиві звертає увагу суду на наступне.

Відповідно до приписів пункту 5 частини 4 статті 186 Земельного кодексу України технічна документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування Верховною Радою Автономної республіки Крим, Радою Міністрів Автономно; Республіки Крим, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - рішенням таких органів.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви земельна ділянка з кадастровим номером 6510136900:01:001:3259 (далі - спірна земельна ділянка) знаходиться за адресою: вул.Кольцова, 59 м.Херсон.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7421712492021 від 02.09.2021, що доданий позивачем до матеріалів позову, цільове призначення земельної ділянки - 03.11 для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки (категорія земель - землі житлової та громадської забудови).

Головне управління як територіальний орган Держгеокадастру відповідно до приписів частини четвертої статті 122 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) здійснювало розпорядження виключно земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності. Таким чином територіальні органи Держгеокадастру, в тому числі і Головне управління Держгеокадаструув Чернігівськійобласті не здійснювало розпорядження земельними ділянками громадської та житлової забудови, а відповідно не могло приймати будь-яких наказів про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням 03.11 для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки, тим більш не могло приймати будь-яких рішень про надання у постійне користування спірної земельної ділянки Державній установі «Інститут охорони грунтів України».

З 1 січня 2013 року набрали чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів» та Закон України «Про Державний земельний кадастр».

Згідно з вказаними Законами з 2013 року було запроваджено ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно як єдиної державної інформаційної системи, яка має містити відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно до приписів статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систем державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України та йо територіальні органи; суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районі районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

В свою чергу відповідно до приписів статті 6 Закон України «Про Державний земельний кадастр» Держгеокадастр здійснює ведення адміністрування Державного земельного кадастру та є його держателем.

Таким чином з 01.01.2013 року Держгеокадастр та його територіальні органи втратили повноваження щодо здійснення державної реєстрації прав і . нерухоме майно (земельні ділянки), залишилися повноваження щодо державно реєстрації земельних ділянок, як об`єктів нерухомості в Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що Головне управління з 2013 року не є органом державної реєстрації прав, а тому не є належним відповідачем за пред`явленою позовною вимогою про скасування державної реєстрації права постійного користування Державної установи «Інститут охорони грунтів України» на земельну ділянку кадастровий номер 6510136900:01:001:3259, площею 0,8284 га, за адресою: м.Херсон вул.Кольцова, 59.

Відповідно до приписів пункту 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення ЗК України земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Головне управління не заперечує той факт, що внесення відомостей про спірну земельну ділянку до Державного земельного кадастру було здійснено 02.09.2021 кадастровим реєстратором Головного управління на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за принципом екстериторіальності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №445 від 03.06.2020 «Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності в державній реєстрації земельних ділянок» (далі Постанова №445).

У відповідності до вимог Тимчасового порядку взаємодії між державним) кадастровими реєстраторами територіальних органів Держгеокадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності в державній реєстрації земельних ділянок, затвердженого Постановою №445, було запроваджено принцип екстериторіальності щодо державної реєстраціі земельних ділянок, тобто обрання за принципом випадковості територіального органу Держгеокадастру іншої області для розгляду поданих документів на державну реєстрацію земельної ділянки. Розгляд документів здійснювався кадастровим реєстратором шляхом опрацювання документів в електронній формі за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Після розгляду документів заява із сформованими документами та документацією із землеустрою автоматично була повернута територіальному органу Держгеокадастру за місцем їх подання та у державного кадастрового реєстратора, який здійснив реєстрацію, зазначені документи після обробки заяви уже не відображаються в Державному земельному кадастрі.

Необхідно враховувати положення частини четвертої статті 25 Закону України «Про землеустрій», де зазначено, що відповідність документації із землеустрою в електронному вигляді положенням нормативно- технічних документів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується кваліфікованим електронним підписомсертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою, з використанням кваліфікованої електронної позначки часу, а в паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою.

Підстави для відмови у здійснення державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі передбачені у статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Враховуючи, що державним кадастровим реєстратором було прийнято рішення про здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, очевидно, що були відсутні підстави для прийняття рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації, передбачені частиною шостою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

На думку Головного управління позивачем не доведено поданими доказами порушення його прав та законних інтересів у спірних правовідносинах Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області.

Відповідач-2 в судове засідання не прибув, 18.019.2023 надіслав Клопотання про розгляд справи без участі свого представника за наявними в матеріалах справи документами. У відзиві посилається на наступне.

Державна установа «Інститут охорони ґрунтів України» є юридичною особою, заснована на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, в структуру якої входять філії, як відокремлені підрозділи, що створені та знаходяться в областях та виконують функції ДУ «Держґрунтохорона» у відповідних областях. Відповідно до Положення Херсонської філії державної установи «Інститут охорони ґрунтів України», затвердженого наказом ДУ «Держґрунтохорона» від 01.07.2021 року № 42, Херсонська філія державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» є відокремленим підрозділом державної установи «Інститут охорони ґрунтів України». Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 03.11.1999 року № 339 «Про створення Головної державної інспекції захисту рослин та Державного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції» проектно-розвідувальні (вишукувальні) станції хімізації сільського господарства Автономної республіки Крим і областей було перетворено на державні проектно-технологічні центри охорони родючості ґрунтів і якості продукції Автономної республіки Крим і областей. На підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04.09.2012 № 542 «Про реорганізацію державних установ, діяльність яких пов`язана з охороною родючості ґрунтів та якістю продукції», Херсонський обласний державний проектно-технологічний центр охорони родючості ґрунтів і якості продукції реорганізовано шляхом приєднання до державної установи «Державний науково-технологічний центр охорони родючості ґрунтів» «Центрдержродючість» та визнано його правонаступником майнових прав та обов`язків. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства від 20.03.2013 року № 198 «Про перейменування та затвердження нової редакції Положення про державну установу «Інститут охорони ґрунтів України», державну установу «Державний науково-технологічний центр охорони родючості ґрунтів» «Центрдержродючість» перейменовано у державну установу «Інститут охорони ґрунтів України», який є правонаступником майнових прав та обов`язків державної установи «Державний науково-технологічний центр охорони родючості ґрунтів» «Центрдержродючість». Пунктом 1.3. Положення про державну установу «Інститут охорони ґрунтів України» Установа є правонаступником майнових прав і обов`язків державної установи «Державний науково-технологічний центр охорони родючості ґрунтів «Центрдержродючість». Відповідно до передавального акту основних засобів від однієї установи до іншої від 22.04.2013 року №1 ДУ Херсонський обласний державний проектно- технологічний центр охорони родючості ґрунтів і якості продукції передав основні засоби державній установі «Інститут охорони ґрунтів України», а саме земельну ділянку за адресою: м. Херсон, вул. Кольцова, 59, яка знаходиться в постійному користуванні відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія І-ХС №000229 XIX-1 від 01.10.1998 року. Згідно акту приймання-передачі майна від 30.04.2013 року №2 державна установа «Інститут охорони ґрунтів України» передає та закріплює за Херсонською філією майно закріплене за нею Міністерством аграрної політики та продовольства України на праві оперативного управління, а Херсонська філія приймає та користується закріпленим майном відповідно до Положення ДУ «Держґрунтохорона», свого положення та чинного законодавства України.Отже, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія І-ХС №000229 ХІХ-1 від 01.10.1998 року, право постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку з численними реорганізаціями належить державній установі «Інститут охорони грунтів України» в особі Херсонської філії державної установи «Інститут охорони ґрунтів України».

Документом, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, є Державний акт на право постійного користування землею серія І-ХС №000229 XIX-1 від 01.10.1998 року, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 15.09.1998 року №542.

Відповідно до приписів пункту 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Позивачем надано Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до наданого Витягу об`єкти нерухомого майна зареєстровані за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вулиця Кольцова, буд 57, місце розташування земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні Херсонської філії державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» Херсонська обл., м. Херсон, вулиця Кольцова, буд 59, тобто частина ділянки площею 0,1448 га самовільно зайнята Товариством з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19», збудувавши на ній свої споруди без належного на те рішення відповідного суб`єкта. Слід зазначити, що відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.01.2006 року № 9489262 власником майна є держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» без належного дозволу самовільно зайняло частину ділянки, що є державною власністю, площею 0,1448 та із загальної площі 0,8284 га земельної ділянкиз кадастровим номером 6510136900:01:001:3259, яка розташована м. Херсон, вул. Кольцова, 59 перебуває у постійному користуванні Державної установи «Інститут охорони ґрунтів України», що посвідчує Державний акт на право постійного користування землею від 01.10.1998 серія І-ХС №000229 та використовується єдиним масивом із суміжною земельною ділянкою з кадастровим номером 6510136900:01:001:0580, шляхом встановлення на бетонній основі цегляної огорожі чим обмежено доступ до земельної ділянки законим землекористувачам в особі Херсонської філії ДУ «Держґрунтохорона» та шляхом будівництва капітальних споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Позивачем на наданого жодного документа, який би посвідчував його право власності на ділянку площею 0,1448 га із загальної площі 0,8284 га земельної ділянки з кадастровим номером 6510136900:01:001:3259.

Третя особа-1 в засідання не прибула, направивши 14.08.2023 до суду через підсистему Електронний суд пояснення, у яких просить розглянути справу без участі її представника та вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки державний кадастровий реєстратор виконав вимоги законодавства: на підставі поданих заявником документів та за відсутності підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки здійснив державну реєстрацію земельної ділянки.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши представника позивача, який прибув в судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Пересувна Механізована Колона №19» (надалі - Позивач) стверджує, що 27.01.2022 року йому стало відомо про здійснення державної реєстрації права постійного користування за Державною установою «Інститут охорони ґрунтів» на земельну ділянку площею 0,8284 га за кадастровим номером 6510136900:01:001:3259 за адресою м. Херсон, вул. Кольцова, 59.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку державна реєстрація земельної ділянки відбулась 02.09.2021 року на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 21.07.2020 року.

На думку позивача, рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації земельної ділянки є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушує норми діючого законодавства під час прийняття такого рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до рішення Господарського суду Херсонської області від 06.01.2009 року у справі №7/12-ПН-09 за позивачем визнано право власності на об`єкти нерухомості: нежитлову будівлю сторожу літ. «А»; адміністративну будівлю з боксами літ. «Б»; навіс для автотранспорту літ. «В»; сарай літ «Г»; навіс зі сходами літ. «Д»; огорожі №1; огорожі воріт №2; мостіння №1, розташовані за адресою: м.Херсон, вул.Кольцова, 59. Згідно інформації Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду Херсонської області від 22.03.2013 р. у вищезазначеному рішенні виправлено описку та резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: визнати за ТОВ «Пересувна механізована колона №19» право власності на об`єкти нерухомості: нежитлову будівлю сторожу літ. «А»; адміністративну будівлю з боксами літ. «Б»; навіс для автотранспорту літ. «В»; сарай літ «Г»; навіс зі сходами літ. «Д»; огорожі №1; огорожі воріт №2; мостіння №1, розташовані за адресою: м.Херсон, вул.Кольцова, 57.

Вищевикладене підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1, а.с. 9, 10).

Відповідно до Державного Акту на право постійного користування землею І-ХС 000229 ХІХ-1, - Державний акт на право постійного користування землею площею 0,8284 за адресою: м.Херсон, вул.Кольцова, 59 видано Херсонській обласній проектно-розвідувальній станції хімізації сільського господарства (т.1, а.с.18-20).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Акту обстеження земельної ділянки від 12.10.2021 №750-ДК/311/АО/10/01/-21 (т.2, а.с.25-27), - земельна ділянка державної форми власності з кадастровим номером 6510136900:01:001:3259 площею 0,8284 га відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, розташована: м.Херсон, вул.Кольцова, 59, перебуває у користуванні Державної установи «Інститут охорони грунтів України», що підтверджує Державний акт на право постійного користування землею від 01.10.1998 І-ХС 000229 ХІХ-1. Частина земельної ділянки площею 0,1448 га із загальної площі 0,8284 га земельної ділянки з кадастровим номером 6510136900:01:001:3259 за адресою: м.Херсон, вул.Кольцова, 59 самовільно зайнята ТОВ «ПМК-19» та використовується єдиним масивом із суміжною земельною ділянкою з кадастровим номером 6510136900:01:001:0580 за адресою: м.Херсон, вул.Кольцова, 57.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. З Земельного кодексу України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Згідно норм статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно приписів статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Пунктом «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою, у тому числі, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК у поєднанні з нормою статті 125 ЗК слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно p ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Підсумовуючи викладене, суд констатутє, що саме позивачу у справі належало вчинити необхідні дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин згідно із вимогами законодавства щодо наслідків переходу права власності на нерухоме майно.

Суд звертає увагу позивача, що ним не надано до матеріалів справи доказів того, що органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування приймалось відповідне рішення щодо земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно позивача на праві власності (право власності визнано рішенням суду), - нежитлової будівлі сторожу літ. «А»; адміністративної будівлі з боксами літ. «Б»; навісу для автотранспорту літ. «В»; сараю літ «Г»; навісу зі сходами літ. «Д»; огорожі №1; огорожі воріт №2; мостіння №1.

Лист Херсонського обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості грунтів і якості продукції від 05.04.2006 №21-01/122 (т.1 а.с.14) не є належним доказом у даній справі.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Право або інтерес позивача, який вважає себе власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності іншої особи.

Враховуючи викладене, а також Акт обстеження земельної ділянки від 12.10.2021 №750-ДК/311/АО/10/01/-21, - суд дійшов висновку, що державна реєстрація земельної ділянки площею 0,8284 га з кадастровим номером 6510136900:01:001:3259 за Державною установою «Інститут охорони грунтів» відбулась без врахування правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на вказаній земельній ділянці та належать Позивачу на праві власності, а тому державна реєстрація права постійного користування Державної установи «Інститут охорони грунтів» на земельну ділянку площею 0,8284 га з кадастровим номером 6510136900:01:001:3259, розташовану за адресою: м.Херсон, вул.Кольцова, 59, підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 02.09.2021, то позивач в засіданні просить закрити провадження у справі в цій частині за відсутністю предмету спору.

Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У контексті завдань господарського судочинства (статті 2, 4 ГПК України) звернення до суду є способом захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів позивача.

Отже, особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Підстави закриття провадження у справі визначені у статті 231 ГПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20.

У постанові від 12.07.2022 у справі № 909/1036/21 Верховний суд у складі Касаційного господарського суду зазначив, що пункт 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України текстуально відповідає пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Тому відповідні норми процесуального права мають застосовуватися судом однаково.

Враховуючи клопотання позивача та відсутність в матеріалах справи спірного наказу від 02.09.2021, тому провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним наказу підлягає закриттю, оскільки відсутній предмет спору.

У випадках закриття провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, то це питання наразі судом не вирішується.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.

При розподілі судових витрат суд виходить з приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 5, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Скасувати державну реєстрацію права постійного користування Державної установи «Інститут охорони грунтів» (код 25835792, м. Київ пров. Бабушкіна 3) на земельну ділянку кадастровий номер 6510136900:01:001:3259, площею 0,8284, розташованої за адресою м. Херсон, вул. Кольцова, 59.

3.Закрити провадження щодо позовної вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02.09.2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 6510136900:01:001:3259 у постійне користування Державній установі «Інститут охорони грунтів» відмовити.

4.Стягнути з Державної установи «Інститут охорони грунтів України» (код 25835792, м. Київ пров. Бабушкіна 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» (код 21284591, м. Херсон вул. Кольцова 57) судовий збір в сумі 2481,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги в строк, встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2023 р.

Суддя В.В. Литвинова