Рішення

від 05.10.2023 по справі 922/3424/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2023м. ХарківСправа № 922/3424/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Бублик С.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.К.М." Червоні Ряди 14,Харків,61012 до Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВКР" вул. Владислава Зубенка, 31 а,Харків,61121 про стягнення коштів за участю :

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.К.М." (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (відповідач) 49 848,80 грн заборгованості за договором поставки №65 від 27.04.2020, 7 029,61 грн пені, 15 420,08 грн інфляційних та 2 256,15 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 01.08.2022 здійснено автоматичний розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 922/3424/23 та визначено її до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою суду від 07.08.2023 року було відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Учасники справи були своєчасно повідомленні про відкриття провадження.

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався. Про розгляд справи Господарським судом Харківської області обізнаний.

Відповідно до ч. 9ст.165 ГПК України, ч.2ст.178 ГПК Українивизначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановленихГПК України.

Ухвала суду, яка направлялася на адресу відповідача, відомості про яку містяться в ЄДРПОУ, повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "адресат відсутній".

Відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, судом було направлено ухвалу суду на електронну адресу відповідача, відомості про яку містяться в ЄДРПОУ та зроблено оголошення на сайті "Судова влада" про розгляд справи.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно дост. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Мiж Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.К.М." (далі Позивач або Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВКР" (далі - Відповідач або Покупець) укладено Договір поставки № 65 від 27 квітня 2020 року. (далі - Договір), згідно з яким Постачальник зобов`язується передати у встановлені терміни товар у власність Покупця відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість вiдповiдно до умов даного договору.

Таким чином, кожна зі Сторін, уклавши вказаний вище Договір, взяла на себе зобов`язання, а саме: Позивач взяв на себе зобов`язання передати товар у власність Покупця, а Вiдповiдач взяв на себе зобов`язання прийняти такий товар та сплатити його вартість.

Вiдповiдно до п. 2.5. Договору визначено, що асортимент та iншi характеристики товарів, що постачаються. остаточно визначаються у товарних та товарно-транспортних накладних, якi мають відповідати замовленню.

Згідно з п. 5.5. Договору Покупець здiйснює розрахунки на умовах відстрочки платежу терміном 30 календарних днів з моменту отримання товару Покупцем.

На виконання умов Договору з листопада 2021 року по лютий 2022 року Позивачем було поставлено товар, а Відповідачем прийнято такий товар, про що було складено та підписано видаткові накладнi та товарно-транспортні накладні.

Зокрема, 21 лютого 2022 року було поставлено товар на суму 182,16 грн. (сто вісімдесят дві гривні шістнадцять копійок) згідно Видаткової накладної № TO-311 вiд 21 лютого 2022 року та товарно-транспортної накладної №TO-311 вiд 21 лютого 2022 року.

14 лютого 2022 року було поставлено товар на суму 182.16 грн. (сто вісімдесят дві гривнi шiстнадцять копійок) згідно Видаткової накладної № TO-260 від 14 лютого 2022 року та товарно-транспортної накладної № ТО-260 від 14 лютого 2022 року.

07 лютого 2022 року було поставлено товар на суму 1 090.08 грн. (одна тисяча дев`яносто гривень вісім копійок) згiдно Видаткової накладної № TO-208 від 07 лютого 2022 року та товарно-транспортної накладної № ТО-208 від 07 лютого 2022 року.

31 сiчня 2022 року було поставлено товар на суму 5 621,28 грн. (п`ять тисяч шістсот двадцять одна гривня двадцять вiсiм копійок) згідно Видаткової накладної № TO-159 вiд 31 січня 2022 року та товарно-транспортної накладної № ТО-159 вiд 31 сiчня 2022 року.

31 сiчня 2022 року було поставлено товар на суму 6 461.64 грн. (шість тисяч чотириста шістдесят одна гривня шістдесят чотири копійки) згідно Видаткової накладної № TO-151 вiд 31 сiчня 2022 року та товарно-транспортної накладної № TO-151 вiд 31 січня 2022 року.

24 сiчня 2022 року було поставлено товар на суму 2 303,28 грн. (дві тисячi триста три гривні двадцять вiсiм копійок) згiдно накладної № TO-110 вiд 24 сiчня 2022 року та товарно-транспортної накладної № TO-110 вiд 24 січня 2022 року.

24 сiчня 2022 року було поставлено товар на суму 3 184,20 грн. (три тисячі сто вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) згідно накладної № TO-105 від 24 січня 2022 року та товарно-транспортної накладної № ТО-105 вiд 24 сiчня 2022 року.

06 грудня 2021 року було поставлено товар на суму 1 671,12 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят одна гривня дванадцять копійок) згідно Видаткової накладної № ТО-2039 від 06 грудня 2021 року та товарно-транспортної накладної № TO-2039 від 06 грудня 2021 року.

01 грудня 2021 року було поставлено товар на суму 25 492.32 грн. (двадцять п`ять тисяч чотириста дев`яносто двi гривнi тридцять двi копійки) згiдно Видаткової накладної № ТО-1991 вiд 01 грудня 2021 року та товарно-транспортної накладної № TO-1991 вiд 01 грудня 2021 року.

01 грудня 2021 року було поставлено товар на суму 1 725,84 грн. (одна тисяча сімсот двадцять п`ять гривень вiсiмдесят чотири копійки) згiдно Видаткової накладної № ТО-1988 вiд 01 грудня 2021 року та товарно-транспортної накладної № ТО-1988 від 01 грудня 2021 року.

15 листопада 2021 року було поставлено товар на суму 71 256.96 грн. (сiмдесят одна тисяча двісті п`ятдесят шiсть гривень дев`яносто шість копійок) згідно Видаткової накладної № TO-1924 вiд 15 листопада 2021 року та товарно-транспортної накладної № TO-1924 від 15 листопада 2021 року.

На час звернення до суду. Вiдповiдач зобов`язання за договором не виконав, отриманий товар в повній мiрi не оплатив.

Згідно Акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.02.2022 - 31.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.К.М." та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВКР» на 31.05.2022 року було визначено наявність заборгованості на користь Позивача в сумі 49 848,80 грн (сорок дев`ять тисяч вісімсот сорок вісім гривень вiсiмдесят копійок).

Відповідачу 05.07.2023 року було направлено позивачем претензію №1 від 05.07.2023 року, однак претензія не була вручена через "інші причини".

Частиною ст. 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або бiльше сторін, спрямована на встановлення, змiну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати боржника виконання його обов`язку.

Вiдповiдно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термiн) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в iнших цілях, не пов`язаних з особистим. сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений iнший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звiльняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином вiдповiдно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - вiдповiдно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння вiдмова від виконання зобов`язань передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Вiдповiдно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмiрi, незалежно від відшкодування збитків.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Вiдповiдно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею с неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексi визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Вiдповiдно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцiй законом не визначено, санкції застосовуються в розмiрi, передбаченому договором. При цьому розмiр санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Вiдповiдно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Вiдповiдно до п. 6.2. Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару Постачальник має право вимагати від Покупця сплати пені в розмiрi подвiйної облікової Ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості.

Відповідно до правової позиції висловленої в Постанові КГС ВС від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18 - застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договiрних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти рiчних вiд простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) вiд боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Оскільки відповідачем не спростовано вищезазначене, суд всебічно дослідивши всі матеріали справи приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за договором поставки, а також пені, інфляційних нарахувань та 3% річних від суми основного боргу за договором поставки.

Здійснивши перевірку поданих позивачем розрахунків суд встановив:

- за накладними ТО-331, ТО-260, ТО-208, ТО-159, ТО-151, ТО-110, ТО-105, ТО-2039, ТО-1991, ТО-1988, ТО-1924 розмір пені становить 7 029,61 грн, розмір 3% річних становить 2 256,15 грн, а розмірі інфляції - 15 420,08 грн.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Судом було належним чином повідомлено відповідача, однак відповідачем не оспорено позовні вимоги, відзиву на позовну заяву не надано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги єобґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Позивачем також подано суду заяву про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (вх. №25757 від 22.09.2023 року) в розмірі 6 000,00 грн.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Разом із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, Позивач надав:

1) копію договору від 03.07.2023 № 03.07-С/1 про надання правничої допомоги (п. 3.1. договору: розмір винагороди адвокату визначається за домовленістю сторін);

2) копію додатку № 1 до договору від 03.07.2023 № 03.07-С/1 про надання правничої допомоги (п.2 додатку: кошторис послуг адвоката);

3) копію платіжної інструкції № 200 від 17.08.2023 року про оплату позивачем адвокату 6 000,00 грн (за надання правової допомоги...);

4) копію акту приймання-передачі виконаних робіт від 28.07.2023 про послуги, надані адвокатом, а саме:

- формування претензії до контрагентів - 1 000,00 грн;

- написання та подання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості за договором - 5 000,00 грн.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши обґрунтування позивача та надані до заяви докази суд, враховуючи принцип співрозмірності ціни позову і заявлених витрат на правничу допомогу, що є важливим критерієм розгляду заяви (вх. №25757 від 22.09.2023 року), задовольняє дану заяву про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу (вх. №25757 від 22.09.2023 року) в розмірі 6 000,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями124,129-1 Конституції України, статтями1,4,5,20,73,74,76-79,86,126,129,185,191,192, ст. ст.236-239Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (адреса реєстрації: 61057, м. Харків, вул. Міллера Дмитра, 3, код ЄДРПОУ 43547554) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.К.М." (адреса реєстрації: 61012, м. Харків, вул. Червоні Ряди, 14, код ЄДРПОУ 34632565):

- 49 848,80 грн заборгованості за договором поставки №65 від 27.04.2020,

- 7 029,61 грн пені;

- 15 420,08 грн інфляційних витрат;

- 2 256,15 грн 3% річних;

- 2 684,00 грн судового збору;

- 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ізст. 241 Господарського процесуального кодексу Українирішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно дост. 256 Господарського процесуального кодексу Українина рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.К.М." (адреса реєстрації: 61012, м. Харків, вул. Червоні Ряди, 14, код ЄДРПОУ 34632565);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (адреса реєстрації: 61057, м. Харків, вул. Міллера Дмитра, 3, код ЄДРПОУ 43547554).

Повне рішення складено "05" жовтня 2023 р.

СуддяС.А. Прохоров