Ухвала

від 05.10.2023 по справі 904/2297/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/2297/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Булгакової І. В., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради (далі - Департамент, скаржник)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023

у справі №904/2297/22

за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломереж»

до Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Криворізька міська рада

про стягнення суми боргу за послугу постачання теплової енергії в розмірі,

ВСТАНОВИВ:

Департамент 08.09.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати повністю постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 (повний текст 31.08.2023) у справі №904/2297/22 та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2023.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №904/2297/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Булгакової І. В., Колос І. Б.

Департамент 15.09.2023, через представника - Карого Івана Олександровича, на електронну адресу Касаційного господарського суду, підписану кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом, та 14.09.2023 засобами поштового зв`язку (згідно з поштовими відмітками на конверті) подав заяви від 13.09.2023 №12/15/3556 в яких просить зупинити дію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №904/2297/22 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2023 касаційну скаргу Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №904/2297/22 залишено без руху, надано скаржнику строк тривалістю 10 днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання касаційної скарги в новій редакції та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України, зазначити які норми матеріального права та які норми процесуального права було порушено попередніми судовими інстанціями, а також навести підставу касаційного оскарження з урахуванням статті 310 ГПК (конкретна її частини/частини та її пункт/пункти), якщо вважає, що постанова апеляційного суду не ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та суд не повно дослідив зібрані докази надані Департаментом.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №904/2297/22 Департамент 28.09.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подав касаційну скаргу від 28.09.2023 №12/15/3730, зареєстровану канцелярією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду й передану судді-доповідачу - 02.10.2023, до якої додано заяву про зупинення дії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №904/2297/22 до закінчення її перегляду в касаційному порядку

З огляду на викладене скаржник подав матеріали усунених недоліків касаційної скарги у межах строку, наданого Судом ухвалою від 20.09.2023 у справі №904/2297/22.

Згідно з частиною третьою статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Так, підставами для подання касаційної скарги Департамент з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що необхідно вирішити, які норми законодавства регулюють поняття «споживач» та спірне правовідношення: статті 1, 25 Закону «Про теплопостачання», пункт 6 частини першої статті 1, частини першої статті 6, частин першої - третьої статті 12 та статті 13 Закону «Про житлово-комунальні послуги»; вирішення цього питання впливає на законодавчі вимоги щодо законності та обґрунтованості судових рішень в численних подібних спорах між виконавцями комунальних послуг, управителями та споживачами, як учасниками договірних відносин.

Також скаржник посилається й пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу для подання касаційної скарги та зазначає, що:

«При винесенні постанови Центральним апеляційним господарським судом від 21.08.2023 року колегією суддів враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 по справі№904/2238/17 та від 16.10.2018у справі №904/73 77/17.

При цьому, застосувавши правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року по справі №904/2238/17 встановлено, що відповідач, в даній справі є власником нежитлового приміщення, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

При застосуванні правового висновку від 16.10.2018 року по справі №904/7377/17 встановлено, що відповідачем в даній справі є орендар, який використовує нежитлове приміщення на підставі договору оренди майна».

«Задовольняючи апеляційні скарги КП Криворіжтепломережа щодо стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення суд апеляційної інстанції виходив з того, що управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради виступає в даних правовідносинах не тільки як балансоутримувач нерухомого майна, а й власник комунального майна територіальної громади міста, який здійснює повноваження щодо управління, користування та розпорядження майном, передачі в орендне користування комунального майна, визначеного рішенням Криворізької міської ради від 23.09.2020 року №5014 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.07.2016 року №754 «Про затвердження Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради в новій редакції».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив у постанові по справі №910/21848/21 від 14.07.2023 року, що Верховний Суд у справі №910/5841/21 дійшов висновку, що на особу, у господарському віданні якої перебуває майно, покладені права та обов`язки власника такого майна, але обмежена можливість його розпоряджання. Суть спору у справі №910/5841/21 полягала в тому, чи повинна особа, якій передані у господарське відання квартири, сплачувати внески на утримання будинку. Верховний Суд погоджується із доводами скаржника щодо того, що суд апеляційної інстанції помилково вказав, що нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, буд. 68/1 перебуває на балансі Керуючої компанії. Водночас, це не вплинуло на результат вирішення спору, адже саме факт закріплення за Керуючою компанією на праві господарського відання нежитлових приміщень, а не перебування їх на балансі, покладає на суб`єкта обов`язок належним чином утримувати вказані приміщення (пункти 69,70 Постанови Верховного Суду від 14 липня 2023 року по справі №910/21848/21).

Департамент є балансоутримувачем нерухомого майна щодо якого виник спір, об`єкти нерухомого майна, не закріплені за Департаментом на основі прав господарського відання або оперативного управління. Крім того, підтверджуючих документів, які б встановлювали зазначений факт КП Криворіжтепломережа або іншими учасниками справи не надано».

- посилаючись на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України обґрунтовує наявність випадків для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб:

- дана справа становить значний суспільний інтерес, оскільки стягнення з міського бюджету коштів на користь позивача тягне за собою витрачання коштів платників податків та зборів, тоді як, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти в інтересах територіальних громад.

Криворізькою міською радою приймаються рішення про виділення коштів на здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією наслідків збройної агресії російської федерації пошкоджених конструктивних елементів житлових будинків.

На замовлення департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, по зруйнованим житловим будинкам, проектними організаціями, проводиться інструментальне обстеження житла, після чого надається висновок - чи можливо відновити його, чи потребує будинок знесенню.

Також, сертифікованими експертними організаціями проводиться оцінка кожної зруйнованої квартири і надається висновок її вартості. Місто проводить виплати експертної вартості власникам квартир, та додаткові першочергові витрати.

Так, з початку війни матеріальну допомогу мешканцям пошкоджених (але не зруйнованих) квартир та приватних будинків вже надано для понад 2 000 домоволодінь на суму 27,7 млн грн. Виплати мешканцям тривають далі.

Таким чином, ураховуючи аргументи та доводи оскаржуваної постанови щодо стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення ставляться інтереси позивача вище за інтереси територіальної громади міста.

Кошти, які стягнуто з Департаменту за послуги з централізованого опалення, які фактично Департамент не одержував та не користувався, могли б допомогти сім`ям міста, які постраждали внаслідок терористичних дій російської федерації.

Департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, як орган місцевого самоврядування, у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України, рішеннями міської ради та її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, у межах делегованих повноважень.

Відповідно до рішення Криворізької міської ради від 22.04.2020 року №4618 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.06.2018 №2801 «Про затвердження Положення про департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради» Департамент, в межах повноважень, забезпечує затвердження та виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участі в розробленні та виконанні відповідних державних і регіональних програм; подання пропозицій до проектів місцевих програм соціально-економічного розвитку щодо поліпшення комунального обслуговування населення, благоустрою та дорожньо-мостового господарства міста. Також, Департамент надає пропозиції з питань реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного стану міста, якості питної води, поліпшення технічного стану внутрішньобудинкових систем тепло,- водопостачання та водовідведення, запобіганню підтопленню об`єктів міста та ліквідації його наслідків.

Перелік повноважень Департаменту не є вичерпним.

Адже, житлово-комунальне господарство важлива соціальна галузь, яка забезпечує населення, підприємства та організації міста необхідними житлово-комунальними послугами, суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин міста.

Тому, хибне формування судової практики судом апеляційної інстанції щодо стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання призведе до скорочення відповідних витрат бюджету на розвиток міста в цілому, тим паче в період воєнного стану.

Відповідно до делегованих повноважень департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради не виконує функції управління, користування та розпорядження комунальним майном територіальної громади міста та не являється власником таких приміщень, не користується ними та не отримує комунальні послуги для власних потреб;

- винятковість вказаної справи обґрунтовує тим, що за вказаної позиції суду апеляційної інстанції, щодо стягнення заборгованості на послуги з централізованого опалення, позивач матиме право подавати позовні заяви з предметом позову аналогічній цій справі та призведе до фактично «автоматичного» задоволення цих позовних вимог;

- фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами.

«Так, зокрема правові висновки рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі 904/1313/21 від 18.05.2021, яке апеляційна інстанція залишила без змін зазначивши, що «...Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-ІУ, який діяв у період спірних правовідносин та втратив чинність 01.05.2019 та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, який відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень введено в дію з 1 травня 2019 року.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За таких обставин та з огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що період стягнення заборгованості (лютий 2018 року - липень 2020 року) мав місце як до, так і після набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017, який відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень введено в дію з 1 травня 2019 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-ІУ та Закону України «Про житлово- комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-УІІІ...».

Вимоги ТОВ «УЮТ-2011» про стягнення заборгованості за надані послуги задоволено в повному обсязі ураховуючи період виникнення зобов`язання.

Схожа правова позиція висловлена Центральним апеляційним господарським судом по справі №904/2026/21.

При розгляді справ №№904/2297/22 та 904/3144/22 Господарський суд Дніпропетровської області урахував вимоги приписів Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вже діючої редакції.

У даному випадку на вирішення Верховного Суду ставиться питання неоднакового тлумачення судами різних інстанцій положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги». В даній категорії справ практика судів різних інстанцій не є сталою та однаковою».

Також Департамент зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме, статті 2, 7, 11, 13, 42, 73-80, 86, 236, 237, 238 ГПК України, оскільки не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та безпідставно їх відхилив, як неналежні та недопустимі і побудовані на концепції негативного доказу.

Наведені скаржником і зазначені у касаційній скарзі доводи у контексті змісту оскаржуваних судових рішень зі справи не є очевидно неприйнятними щодо наявності випадків передбаченого підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і з огляду на викладене вище, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Департаменту подана із додержанням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, а саме пунктів 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Отже, на момент відкриття касаційного провадження доводи касаційної скарги не є очевидно неприйнятними, а відтак подані матеріали достатні для касаційного розгляду на підставі пунктів 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Суд доходить висновку, що скаржником на виконання ухвали Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №904/2297/22 усунуто недоліки касаційної скарги.

Щодо поданих Департаментом заяв від 13.09.2023 №12/15/3556 про зупинення дії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №904/2297/22 до закінчення її перегляду в касаційному порядку поданих 15.09.2023, через представника - Карого Івана Олександровича, на електронну адресу Касаційного господарського суду, підписану кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом, 14.09.2023 засобами поштового зв`язку (згідно з поштовими відмітками на конверті), які є тотожними та розглядаються як одна та заяви від 28.09.2023 №12/15/3729 про зупинення дії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №904/2297/22 до закінчення її перегляду в касаційному порядку подану 28.09.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) додану до касаційної скарги від 28.09.2023 №12/15/3730 Суд має зазначити таке.

Так заява скаржника від 13.09.2023 №12/15/3556 про зупинення дії оскаржуваної постанови, обґрунтована тим, що в касаційній скарзі зазначалися обґрунтування Департаментом від 21.08.2023, а тому з посиланням на приписи статті 332 ГПК України просить винести ухвалу про зупинення дії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі 904/2297/22 до закінчення перегляду її в касаційному порядку.

Водночас Департамент й у заяві від 28.09.2023 №12/15/3729 просить винести ухвалу про зупинення дії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі 904/2297/22 до закінчення перегляду її в касаційному порядку з посиланням лише на приписи статті 332 ГПК України.

З аналізу абзацу другого частини четвертої статті 294 та статті 332 ГПК України вбачається, що заява про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії має містити обґрунтування необхідності зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії.

Повноваження суду стосовно зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії унормовано положенням частини першої статті 332 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Однак необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Клопотання про зупинення виконання судових рішень або зупинення їх дії, має бути мотивованим, містити підстави для зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, підтверджені належними доказами. У клопотанні заявник повинен навести обґрунтування його вимог та довести, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень або зупинення їх дії у разі, якщо вони будуть скасовані.

Заява про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії повинна містити не лише посилання на правові норми, що надають суду можливість здійснити таку процесуальну дію, а й бути обґрунтованою посиланням на конкретні обставини (утруднення повторного розгляду справи, перешкоди у здійсненні повороту виконання, запобігання порушенню прав осіб, які брали/не брали участі у розгляді справи, але рішенням суду вирішено питання про їх права та обов`язки) та наявністю доказів в підтвердження таких обставин (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2019 у справі №904/94/19).

Сумніви скаржника щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм права під час постановлення оскаржених судових рішень покладені в основу касаційної скарги та за умов дотримання їх відповідності нормам ГПК України є підставою для перегляду цих рішень судом касаційної інстанції. Водночас вони (аргументи для касаційного оскарження) не обґрунтовують підстави для зупинення виконання оскарженого рішення або зупинення його дії та не можуть аргументовано свідчити про таку необхідність.

Сама по собі незгода учасника судового процесу із судовим рішенням не є достатньою підставою для зупинення його виконання або для зупинення його дії, оскільки правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права суд касаційної інстанції перевіряє, переглядаючи по суті у касаційному порядку судові рішення. За таких міркувань Суд відхиляє доводи заявника в цій частині.

Суд, вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, необхідності забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки тощо.

У разі зміни або скасування судового рішення після його виконання статтею 333 ГПК України унормовано вирішення питання про поворот виконання рішення, постанови.

Так, навіть саме по собі проведення виконавчих дій не є безумовною підставою для зупинення судом касаційної інстанції виконання (дії) оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій, що набрали законної сили і є обов`язковими до виконання (стаття 1291 Конституції України, стаття 326 ГПК України).

Суд має право зупинити виконання судових рішень, зокрема, якщо кінцеве рішення невідворотне та його негайне виконання може завдати значної шкоди. При цьому сторона, проти якої ухвалено судове рішення у справі, має обґрунтувати свою заяву належним чином і навести обґрунтування його вимог та довести, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень або зупинення їх дії у разі, якщо вони будуть скасовані.

Разом з тим в ухвалі про зупинення виконання судового рішення суд не вправі обґрунтовувати своє рішення припущеннями, суд має навести підстави для такого зупинення.

Саме по собі твердження скаржника, що судові рішення прийнятті з порушенням не свідчать про автоматичну необхідність їх зупинення. Право на оскарження само по собі не є причиною зупинення виконання судового рішення.

Слід зауважити, що за змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Крім того, Касаційний господарський суд враховує те, що необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (§ 43).

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції»).

Суд враховує, що у заявах скаржника про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду не наведені аргументовано/обґрунтовані доводи, що дають підстави для висновку про необхідність зупинення її дії. Крім того відсутні й докази на підтвердження факту необхідності зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи викладене, зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії в силу статті 332 ГПК України є правом, а не обов`язком суду, та беручи до уваги, що однією із засад (принципів) господарського судочинства є обов`язковість судового рішення й з огляду на відсутність у суду касаційної інстанції належно обґрунтованих і підтверджених підстав для висновку про необхідність зупинення дії оскаржуваного судового рішення до закінчення касаційного перегляду, в задоволенні заяв скаржника слід відмовити.

Зважаючи на зміст частини тринадцятої статті 8 та частини четвертої статті 301 ГПК України, перегляд оскаржених рішень має здійснюватися без повідомлення/виклику учасників справи у порядку письмового провадження.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 294, 301 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Відкрити касаційне провадження у справі №904/2297/22 за касаційною скаргою Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №904/2297/22 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

2. Учасники справи мають право подати відзиви на касаційну скаргу до 23 жовтня 2023 року до Верховного Суду Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, або через систему «Електронний суд». Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

3. Відмовити Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради у задоволенні заяв про зупинення дії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №904/2297/22.

4. Повідомити учасників справи, що з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

5. Витребувати матеріали справи №904/2297/22 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломереж» до Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Криворізька міська рада про стягнення суми боргу за послугу постачання теплової енергії в розмірі.

6. Копію ухвали надіслати до Господарського суду Дніпропетровської області та Центрального апеляційного господарського суду для виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос