ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2023 р. Справа № 440/2473/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 02.06.23 по справі № 440/2473/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.12.2022 №164550003855 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з розрахунку страхового стажу 30 років 11 місяців із дати звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області 02.04.2021, провести виплату пенсії в належному розмірі, а в подальшому виплачувати щомісячно відповідно до частини 2 статті 85 Закону України Про пенсійне забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Вказує, що відповідно до записів трудової книжки його страховий стаж становить 30 років 11 місяців, з них на посаді оператора з добування нафти та газу, що відноситься до списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - 13 років 3 місяці, що відповідає вимогам пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Проте рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 12.12.2022 №164550003855 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається, що згідно записів у трудовій книжці позивача загальний трудовий стаж становить 30 років 11 місяців, із них на посаді оператора з добування нафти та газу, що відноситься до списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" №461 від 24.06.2016 - 13 років 3 місяці, що в повному обсязі відповідає вимогам пункту «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказує, що необхідність звернення до комісії з підтвердження періодів роботи, що зараховується до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, є лише в тому випадку, коли в трудовій книжні відсутні дані про безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня у виробництві зі шкідливими умовами праці. Крім того, за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць відповідальність покладається па власника підприємства, а не працівника. Стверджує, що позивач в період роботи з 07.07.1998 по 10.12.2009 роки, з 19.02.2013 по 26.09.2014 роки та з 23.10.2018 по 19.04.2019 роки на посаді оператор по видобутку нафти і газу 3-го розряду правомірно очікував, що в майбутньому йому буде призначена пенсія за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наголошує, що позивач в період роботи з 07.07.1998 по 07.07.2003 роки не міг передбачити, що Службою безпеки України будуть вилучені документи Полтавської філії закритого акціонерного товариства «Укрнафтогазтехнологія», в тому числі і щодо кадрового обліку працівників, що мають зберігатися 75 років, організації роботи ЗАТ, а при набутті віку для призначення пенсії правоохоронний орган, що вилучив документи, не володів інформацією про їх місцезнаходження, до архівних установ такі документи не надходили. Зазначає, що позивач, подаючи позовну заяву, прохав допитати свідками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які у період із 07.07.1998 по 07.07.2003 року працювали разом із позивачем у Полтавській філії закритого акціонерного товариства «Укрнафтогазтехнологія» та можуть додатково підтвердити його роботу на посаді оператора по видобутку нафти і газу 3-го розряду.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 року без змін. Зазначає, що на виконання рішення суду у справі №440/5781/21, відповідачем повторно розглянуто заяву позивача від 02.04.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду. Вказує, що рішенням суду у справі №440/5781/21 не визначені зобов`язання стосовно зарахування періоду роботи позивача з 07.07.1998 по 07.07.2003 до пільгового стажу. Стверджує, що судом враховано, що відомості щодо умов роботи (повний, неповний робочий час) за цей період роботи у трудовій книжці позивача відсутні, документи щодо атестації до заяви не додані. Зауважує, що повторний розгляд заяви позивача показав, що його пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 08 років 04 місяці 07 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 у віці 55 років. Наголошує, що загальний страховий стаж складає 29 років 11 місяців 09 днів.
ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Вказує, що позивач вжив заходів до встановлення місця знаходження документів, але Служба безпеки України на звернення позивача, вилучених щодо його трудової діяльності документів, не повернула цих документів позивачу, а повідомила, що місцезнаходження документів невідоме. Стверджує, що необхідність звернення до комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років необхідно лише у тому випадку, коли у трудовій книжці відсутні дані про безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня у виробництві зі шкідливими умовами праці. У випадку, що розглядається, в трудовій книжці позивача чітко зазначено періоди роботи, її характер, що, в свою чергу, виключає необхідність звернення до комісії з питань роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Звертає увагу, що вимоги щодо атестації робочого місця покладено на роботодавця, найманий працівник не може нести обмеження в набутих соціальних правах за не дотримання роботодавцем формальних особливостей атестації робочих місць та не проведення атестації робочих місць.
Стосовно заявленого ОСОБА_1 клопотання про виклик в судове засідання в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , колегія суддів вказує на таке.
Частинами 1, 2 ст.65 КАС України встановлено, що як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. Учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім`я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.
Частиною 1 ст.91 КАС України встановлено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.92 КАС України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.
В заявленому клопотанні позивач зазначає, що обставини трудового стажу позивача на ЗАТ "Укрнафтогазтехнологія" у період з 07.07.1998 по 07.07.2003, який не визнається відповідачем, можуть підтвердити ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які працювали із позивачем у відповідний період.
Однак, суд враховує, що в рамках справи №440/5781/21, при первинному розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, судом задоволено аналогічне клопотання позивача і встановлено, що під час судового розгляду справи свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджено факт роботи позивача на посаді оператора по видобутку нафти і газу 3 розряду на установку комплексної підготовки газу Семиреньки Полтавської філії Закритого акціонерного товариства «Укрнафтогазтехнологія» на умовах повного робочого дня.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Заявляючи клопотання позивача про виклик в судове засідання свідків у справі №440/2473/23, позивач не зазначає нових обставин, які можуть підтвердити ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відтак, клопотання позивача про виклик в судове засідання свідків у справі №440/2473/23 необґрунтоване, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо заявленого позивачем клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участю позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч.2 ст.12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Статтею 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, у тому числі значення справи для сторін, категорію та складність справи, кількість сторін та інших учасників справи та чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес.
Враховуючи характер спірних відносин, склад учасників, предмет доказування та той факт, що розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, дана справа відноситься до справ незначної складності.
З огляду на те, що справа відноситься до категорії незначних, не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (тобто в порядку письмового провадження у відповідності до п.10 ч.1 ст.4 КАС України), характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, тому клопотання позивача не підлягає задоволенню.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 02 квітня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 6/, звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах /а.с. 102-104/ та пакетом документів, копії яких наявні у матеріалах справи.
За результатами розгляду вказаної заяви відділом призначення пенсій (Гадяцький) Управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення від 09 квітня 2021 року №669, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку /а.с. 52-53/.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі №440/5781/21, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 09.04.2021 №669 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 квітня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту б частини 1 статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено /а.с.164-173/.
12.12.2022, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі №440/5781/21, ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 02 квітня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 та прийнято рішення №164550003855 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку /а.с. 94-95/.
Як слідує зі змісту цього рішення, для підтвердження пільгового стажу роботи за списком №2 до ГУ ПФУ в Полтавській області надано:
- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.02.2021 №ПГВ004.1.4-563 Філії Газопромислового управління Полтавагазвидобування про період роботи з 23.10.2018 по 19.04.2019 (00 років 05 місяців 27 днів);
- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.11.2019 № 60-11/19 ТОВ Прайм-Газ за період роботи з 19.02.2013 по 26.09.2014 (зараховано в повному обсязі згідно рішення суду, а саме 1 рік 07 місяців 08 днів);
- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.12.2019 № 244/7 за період роботи з 10.09.2003 по 10.12.2009 ПАТ Нафтогазвидобування (зараховано в повному обсязі згідно рішення суду, а саме 06 років 03 місяці 02 дні). Згідно рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі №440/5781/21 пільговий стаж роботи за період з 10.09.2003 по 10.12.2009 на посаді оператора по видобутку газу та газового конденсату ПАТ "Нафтогазвидобування" враховано у повному обсязі, оскільки стаж підтверджений записами трудової книжки та довідкою ПАТ "Нафтогазвидобування" від 19.12.2019 №244/7.
Водночас, стаж роботи з 07.07.1998 по 07.07.2003 в ЗАТ "Укрнафтогазтехнологія" зарахований на загальних умовах, оскільки пільгову довідку, документи щодо атестації робочих місць не надано, звернення до Комісії ГУ щодо підтвердження пільгового стажу відсутнє, в трудовій книжці відомості щодо умов роботи (повний, неповний робочий час) не зазначені. Аналіз наданих документів гр. ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах показує, що пільговий стаж роботи за списком №2 становить 08 років 04 місяці 07 днів, якого не достатньо для призначення пенсії. Загальний страховий стаж складає 29 років 11 місяців 09 днів /а.с. 95/.
Позивач не погодився з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.12.2022 №164550003855 про відмову в призначенні пенсії та звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки підтверджений пільговий стаж роботи позивача із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 повний робочий день становить менше 12 років 6 місяців, тому у пенсійного органу відсутні встановлені Законом підстави для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 02.04.2021 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 2 цього Рішення передбачено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;...».
Отже, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині страхового стажу для набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 55 років та стаж роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботах, зазначених у пункті "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
З огляду на викладене вище, на пільгових на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
На час звернення із заявою про призначення пенсії (02.04.2021) ОСОБА_1 досяг 55 років (а.с. 6).
Частиною 1 ст.24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Згідно із частинами 2, 3 статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Згідно зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі №593/283/17.
Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 105-116) та відомостей щодо ОСОБА_1 , що містяться в системі персоніфікованого обліку (а.с. 85-92) страховий стаж позивача становить не менше 25 років, що підтверджується розрахунками стажу ОСОБА_1 , наданими відповідачем до суду (а.с. 99-101).
Водночас, пільговий стаж роботи за списком №2 за розрахунком пенсійного органу становить 08 років 04 місяці 07 днів, зокрема, пенсійним органом враховано:
- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.02.2021 №ПГВ004.1.4-563 Філії Газопромислового управління Полтавагазвидобування про період роботи з 23.10.2018 по 19.04.2019 (00 років 05 місяців 27 днів);
- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.11.2019 № 60-11/19 ТОВ Прайм-Газ за період роботи з 19.02.2013 по 26.09.2014 (зараховано в повному обсязі згідно рішення суду, а саме 1 рік 07 місяців 08 днів);
- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.12.2019 № 244/7 за період роботи з 10.09.2003 по 10.12.2009 ПАТ Нафтогазвидобування (зараховано в повному обсязі згідно рішення суду, а саме 06 років 03 місяці 02 дні). Згідно рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі №440/5781/21 пільговий стаж роботи за період з 10.09.2003 по 10.12.2009 на посаді оператора по видобутку газу та газового конденсату ПАТ "Нафтогазвидобування" враховано у повному обсязі, оскільки стаж підтверджений записами трудової книжки та довідкою ПАТ "Нафтогазвидобування" від 19.12.2019 №244/7.
ГУ ПФУ в Полтавській області стаж роботи з 07.07.1998 по 07.07.2003 в ЗАТ "Укрнафтогазтехнологія" зарахований на загальних умовах, однак, не зараховано як пільговий стаж роботи за списком №2, оскільки пільгову довідку, документи щодо атестації робочих місць не надано, звернення до Комісії ГУ щодо підтвердження пільгового стажу відсутнє, в трудовій книжці відомості щодо умов роботи (повний, неповний робочий час) не зазначені.
Отже, спірним в даному випадку є наявність у позивача права на віднесення періоду його роботи з 07.07.1998 по 07.07.2003 в ЗАТ "Укрнафтогазтехнологія" до пільгового стажу за списком №2, яке тягне за собою виникнення права на призначення пенсії на підставі пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за його заявою від 02.04.2021.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списком №2 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі по тексту - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Згідно з відомостями трудової книжки позивача з 07.07.1998 по 07.07.2003 він працював оператором по видобутку нафти і газу 3 розряду на УКПГ Семиреньки Полтавської філії ЗАТ "Укрнафтогазтехнологія" (а.с. 107, 108).
Посада оператора з добування нафти і газу віднесена до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 (розділ XII. Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля та сланцю; підрозділ 2 Добування нафти, газу та газового конденсату).
Також зазначена посада належала до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003) та постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016).
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442, та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41. Відповідно до зазначених нормативних актів документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації (пункти 4, 4.1 Порядку № 383).
Пунктом 4.2 Порядку №383 встановлено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку (пункт 4.3 Порядку №383).
Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 Порядку № 383 якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Якщо ж атестація з 21.08.1992 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.
Пунктом 10 Порядку №383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників передбачені пунктом 20 Порядку №637, за змістом якого у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Судом встановлено, що 26.10.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрація припинення юридичної особи Закритого акціонерного товариства "Укрнафтогазтехнологія" (ідентифікаційний код 24942422) на підставі судового рішення Господарського суду м. Києва про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 12.10.2011 №23/245-б-43/529 (запис №10711170005024403), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 143-148). Закрите акціонерне товариство "Укрнафтогазтехнологія" не має правонаступника.
Постановою Правління Пенсійного фонду України №18-1 від 10.11.2006, погодженою міністром праці та соціальної політики України та першим заступником Міністра фінансів України, затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі Порядок №18-1), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, зокрема, для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років та періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії (далі - Комісії).
Згідно із пунктом 11 Порядку №18-1 із заявою про підтвердження стажу роботи (додаток 2) заявник (його законний представник або представник, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - його представник)) може звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування цього органу.
Таким чином, звернення до комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, встановленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника, позивач мала б тоді, коли у її трудовій книжці були відсутні необхідні записи або містилися неправильні чи неточні записи про періоди її роботи.
Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працював з 07.07.1998 по 07.07.2003 на посаді оператора по видобутку нафти і газу 3 розряду на установку комплексної підготовки газу Полтавської філії Закритого акціонерного товариства «Укрнафтогазтехнологія». Записи про спірний період роботи засвідчені відповідними печатками підприємства.
Також, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 до Комісії ГУ ПФУ в Полтавській області про підтвердження стажу роботи від 12.01.2023, в якій позивач просить підтвердити роботу на посаді оператора з добування нафти і газу, що відноситься до списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» №461 від 24.06.2016 13 років 3 місяці (а.с. 62).
ГУ ПФУ в Полтавській області розглянуло заяву позивача про підтвердження стажу роботи на Комісії та листом повідомило позивача, що для розгляду питання підтвердження стажу роботи на Комісії заявник подає наступні документи: документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті її ліквідації (у тому числі архівні) щодо підприємств, установ, організації, ліквідованих до 1 липня 2004 року та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; трудову книжку; документи (за наявності), видані архівними установами, зокрема: довідка про заробітну плату; копії документів про проведення атестації робочих місць; копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати. Вказує, що надіслані позивачем копії документів подані як звернення (а.с. 64).
Колегія суддів приймає до уваги висновок суду першої інстанції про те, що заява до Комісії ГУ ПФУ в Полтавській області про підтвердження стажу роботи складена позивачем лише 12.01.2023, тобто вже після повторного розгляду відповідачем заяви позивача про призначення пенсії та прийняття оскаржуваного рішення від 12.12.2022 №164550003855, однак неврахування цієї обставини з посиланням на те, що позивач не позбавлений права звернутись до Комісії для підтвердження стажу роботи, виключає можливість перевірки всіх умов, визначених законом, для вирішення спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали позивача по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу позивача.
Зокрема, у постанові від 29.11.2019 у справі №676/1433/17, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку, якщо підприємство ліквідовано без правонаступника, то застосовуються пункти 1 та 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, а трудовий стаж установлюється, зокрема, на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві.
Колегія суддів враховує, що в рамках справи №440/5781/21, при первинному розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, судом встановлено, що під час судового розгляду справи свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджено факт роботи позивача на посаді оператора по видобутку нафти і газу 3 розряду на установку комплексної підготовки газу Семиреньки Полтавської філії Закритого акціонерного товариства «Укрнафтогазтехнологія» на умовах повного робочого дня.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Враховуючи те, що архівні дані підприємства відсутні з причин, які не залежать від волі позивача, а останній вчинив усі можливі дії для отримання таких відомостей, суд першої інстанції безпідставно не врахував факт підтвердження свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 роботи позивача на посаді оператора по видобутку нафти і газу 3 розряду на установку комплексної підготовки газу Семиреньки Полтавської філії Закритого акціонерного товариства «Укрнафтогазтехнологія» на умовах повного робочого дня.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2021 року у справі №196/67/17(2-а/196/15/2017).
Стосовно посилання відповідача, підтримані судом першої інстанції, про неподання позивачем документів, які підтверджують результати атестації відповідного робочого місця за умовами праці, колегія суддів враховує наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах, відповідно до якого на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.09.2013 року у справі №21-183а13, від 25.11.2014 року у справі №21-519а14, від 10 й 17.03.2015 року у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14.04.2015 року у справі №21-383а14, від 02.12.2015 року у справі №21-1329а15, від 10.02.2016 року у справі №21-5432а15 та від 12.04.2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Отже, беручи до уваги зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, позивач не може бути позбавлений права на пенсію через відсутність документів на підтвердження проведення атестації робочого місця, на якому він набув пільговий стаж.
Як зазначено вище, посада оператора з добування нафти і газу віднесена до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 (розділ XII. Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля та сланцю; підрозділ 2 Добування нафти, газу та газового конденсату).
Також зазначена посада належала до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003) та постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016).
Разом з тим, в матеріалах справи містяться запити позивача до Управління Держпраці у Полтавській області щодо надання документів атестації робочих місць в період роботи на УКПГ Семиреньки в Полтавській філії ЗАТ «Укрнафтогазтехнологія» з 07.07.1998 по 07.07.2023, Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо надання інформації про наявність архівних документів ЗАТ «Укрнафтогазтехнологія», Служби безпеки України щодо стану документів кадрового та бухгалтерського обліку, які вилучені в Полтавській філії ЗАТ «Укрнафтогазтехнологія».
Оскільки позивач зі свого боку вчинив усі залежні від нього дії для отримання відповідних документів, враховуючи показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо роботи позивача на посаді оператора по видобутку нафти і газу 3 розряду на установку комплексної підготовки газу Семиреньки Полтавської філії Закритого акціонерного товариства «Укрнафтогазтехнологія» на умовах повного робочого дня, встановлені рішенням суду у рамках справи №440/5781/21, яким відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2021 року, з урахуванням висновків суду, факт звернення позивача до Комісії про підтвердження стажу роботи, колегія суддів доходить висновку, що дії пенсійного органу при відмові у зарахуванні до пільгового стажу позивача періоду роботи з 07.07.1998 по 07.07.2023 в Полтавській філії ЗАТ «Укрнафтогазтехнологія» є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Зазначені обставини та досліджені судом документи в сукупності дають підстави для обґрунтованого висновку про протиправність оскарженого рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.12.2022 №164550003855 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у даній справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.12.2022 №164550003855 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного спеціального стажу, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, з зарахуванням до спеціального стажу спірного періоду його роботи.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".
В рішенні ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява №29979/04, пункт 70).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).
Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Також, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, "правомірні (законні) очікування" - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
При цьому, в своєму рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні (законні) очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15 у справі №826/4418/14, яку колегія суддів враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.
Позиція Європейського суду з прав людини та Верховного Суду свідчить про необхідність встановлення такого способу відновлення порушеного права, при якому можливість прийняття подальших протиправних рішень буде виключена.
Суд наголошує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує безпосереднього поновлення його прав та практичного застосування задекларованого принципу мовчазної згоди як ефективного механізму захисту, як того вимагає принцип верховенства права.
Крім того, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч.2 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/рішення. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення.
У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.
З огляду на викладене, враховуючи що позивач має право на зарахування до спеціального стажу періоду його роботи з 07.07.1998 по 07.07.2003 в Полтавській філії ЗАТ "Укрнафтогазтехнологія", а відмова в призначенні пенсії пов`язана саме з відсутністю необхідного стажу роботи позивача, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши до спеціального стажу спірного періоду його роботи.
При цьому, вимоги позову про зобов`язання відповідача в подальшому виплачувати пенсію щомісячно відповідно до частини 2 статті 85 Закону України Про пенсійне забезпечення, не підлягають задоволенню, з огляду на їх передчасність, оскільки в цій частині права позивача не порушені.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, зі скасуванням рішення суду.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 по справі № 440/2473/23 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.12.2022 №164550003855 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 07.07.1998 по 07.07.2003 в Полтавській філії Закритого акціонерного товариства «Укрнафтогазтехнологія».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 02.04.2021.
В іншій частині в позові відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2684,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош
Суд | Другий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.10.2023 |
Оприлюднено | 09.10.2023 |
Номер документу | 113966151 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них |
Адміністративне
Другий апеляційний адміністративний суд
Подобайло З.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні