Рішення

від 06.10.2023 по справі 910/9726/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.10.2023Справа №910/9726/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/9726/23

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметалгруп"

про стягнення 42186,26 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметалгруп" (далі - відповідач) про стягнення 42186,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу №ПЗ/НХ-225522/НЮ від 30.09.2022 року несвоєчасно здійснив авансовий платіж, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 42186,26 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9726/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.07.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та зауважує на тому, що згідно змісту пункту 2.4.1 договору обов`язок з оплати у покупця настає на підставі отриманого рахунку на оплату, який так і не був виставлений позивачем у передбачений умовами договору спосіб. Вказує, що філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" не наділена повноваженнями діяти від імені продавця за договором, у тому числі на складення та направлення рахунків на оплату, а листування з електронної поштової адреси czvmb.uz@ukr.net не передбачено умовами договору, так як неможливо ідентифікувати її належність саме продавцю, а тому долучений позивачем скріншот електронного направлення рахунку на оплату не є належним та допустимим доказом направлення відповідачу рахунку.

Окрім того, цього ж дня, через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, яке обґрунтоване необхідністю встановлення обставин справи на підставі електронних доказів, які є достатньо новим інструментом в господарському судочинстві, а саме рішення у даній справі може вплинути на економічний стан відповідача, оскільки розмір штрафних санкцій є значним в умовах воєнного стану.

Розглянувши подане клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При цьому, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в заявах, письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01. Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із вищевказаних справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії, а тому обставина відсутності відкритого розгляду не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Враховуючи наведені положення Господарського процесуального кодексу України та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем у поданому клопотанні обставини необхідності призначення судового засідання не є тим виключними обставинами для призначення у даній справі судового засідання з викликом сторін, у зв`язку з чим у задоволенні поданого клопотання належить відмовити.

19.07.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зауважує на тому, що філія "ЦЗВ" діє в інтересах Акціонерного товариства "Українська залізниця" та виключно в межах повноважень, делегованих їй товариством, що підтверджується Положенням про філію та довіреностями. При цьому, звертає увагу на те, що надана відповідачем платіжна інструкція №733 від 14.02.2023 містить посилання на виставлений позивачем рахунок на оплату №ЦЗВМБ-128/п від 05.10.2022, що підтверджує його фактичне отримання відповідачем, а умови укладеного договору не містять чіткого визначення з якої саме електронної поштової адреси продавець повинен відправити рахунок на оплату. Наголошує на тому, що відправлений позивачем лист містив ідентифікуючі ознаки, а в самому тексті направленого листа чітко визначено про направлення рахунку на оплату на виконання умов укладеного договору.

При цьому, разом з відповіддю на відзив позивачем заявлено про поновлення процесуального строку на її подання, яке обґрунтоване тим, що встановлений п`ятиденний строк є занадто коротким, адже 2 з 5 днів припали на вихідні дні, що позбавило можливості зібрати необхідну інформацію та її обробити. Окрім того, вказує, що Акціонерне товариство "Укрзалізниця" є великим підприємством з розгалуженою системою структурних підрозділів, що впливає на своєчасність опрацювання інформації безпосереднім виконавцем.

Розглянувши заявлене позивачем клопотання про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив з урахуванням наведених причин поважності його пропуску, суд дійшов такого висновку.

Так, за приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 26.06.2023 року строк для подання позивачем відповіді на відзив є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.

Тому, суд дійшов висновку про залишення без задоволення заяви позивача про поновлення пропущеного строку для подання відповіді на відзив.

Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску позивачем строку для подання відповіді на відзив та з власної ініціативи продовжити позивачу такий строк до дати фактичного подання відповіді на відзив.

Так, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

В аспекті вищезазначеного суд звертається до практики ЄСПЛ, який у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження позивачу строку для подачі відповіді на відзив до дати фактичного її подання та прийняття відповіді до розгляду.

Відповідач своїм правом на подання заперечень у відповідності до приписів статті 167 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2022 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторметалгруп" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу №ПЗ/НХ-225522/НЮ від 30.09.2022 року (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передавати у власність, а покупець прийняти і оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002, далі - товар).

Умовами пункту 2.1 договору сторони визначили, що ціна договору складається з сукупної вартості товару відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) та вартості послуг щодо організації навантаження товару (у разі їх надання) відповідно до специфікації (-й) щодо організації навантаження товару (додаток 3 до договору) та становить: вартість товару - 1001494,98 грн без ПДВ, вартість послуг щодо організації навантаження товару - 154765,60 грн (з ПДВ), загальна ціна договору складає 1156260,58 грн. Відповідно до пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України ПДВ на вартість товару не нараховується.

Пунктом 2.4 договору сторонами погоджено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку: сума першої попередньої оплати 25%, яка становить 250373,75 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку; сума другої оплати 25%, яка становить 250373,74 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку; сума третьої оплати 25%, яка становить 250373,75 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку; сума четвертої оплати 25%, яка становить 250373,74 грн (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку. Кожна наступна оплата здійснюється покупцем після відвантаження товару на не менш ніж 80% від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.

Рахунки для оплати вартості товару та послуг щодо організації навантаження товару надсилаються покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах покупця в розділі 11 цього договору (пункт 2.6 договору).

Датою оплати за товар та послуги щодо організації навантаження товару вважається дата надходження суми платежу/ів на поточний рахунок продавця (пункт 2.10 договору).

Пунктом 4.1 договору визначені обов`язки покупця, зокрема, своєчасна та в повному обсязі оплата за товар та послуги щодо організації навантаження товару (у разі їх надання) відповідно до умов цього договору.

Відповідальність сторін визначена розділом 5 договору, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Так, пунктом 5.2 договору сторони визначили, що за порушення покупцем строків оплати за товар та/або послуги щодо організації навантаження товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього договору, продавець має право стягувати з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов`язання, за кожен день прострочки.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.7 договору).

У специфікації №1, що є додатком №1 до договору та невід`ємною його частиною, сторони погодили: найменування товару - брухт, вид №3 згідно ДСТУ 4121-2002; одиниця виміру - тонна; кількість 212,638 тон; ціна за одиницю без ПДВ - 4709,8589 грн; загальна вартість без ПДВ - 1001494,98 грн.

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору, 05.10.2022 року з електронної пошти філії "ЦЗВ "АТ "Укрзалізниця" czvmb.uz@ukr.net на електронну адресу відповідача vtormetallgrup@gmail.com, яка вказана в реквізитах договору, було направлено рахунок на попередню оплату №ЦЗВМБ-128/п від 05.10.2022 року на суму 250373,74 грн, про що свідчить долучений до позову скріншот з електронної пошти czvmb.uz@ukr.net.

На підставі виставленого рахунку, 14.02.2023 відповідачем здійснено оплату у розмірі 250373,74 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №733 від 14.02.2023 року з призначенням платежу "Авансовий платіж за БРУХТ ВИД №3 ДСТУ 4121-2022 згідно договору купівлі-продажу №ПЗ/НХ-225522/НЮ, рахунку №ЦЗВМБ-128/п від 05.10.2022 р., без ПДВ".

Відтак, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання за договором, 11.04.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №ЦЗВ-20/1077, в якій просив розглянути її у строки, встановлені чинним законодавством та сплатити пеню у розмірі 42186,26 грн.

Однак, вищевказана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що всі розрахунки за договором здійснені відповідачем у повному обсязі, а рахунок на оплату був надісланий з електронної пошти, що не визначена умовами договору, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом направлення рахунку на адресу відповідача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами пункту 2.4 договору сторони погодили, що оплата вартості товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами, зокрема, сума першої попередньої оплати 25%, яка становить 250373,75 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку (пункт 2.4.1 договору).

Отже, як вбачається з пункту 2.4.1 укладеного договору, першу попередню оплату у розмірі 250373,75 грн відповідач повинен був здійснити протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору.

Договір купівлі-продажу №ПЗ/НХ-225522/НЮ між сторонами підписано 30.09.2022.

Відтак, уклавши з позивачем договір купівлі-продажу 30.09.2022 року, відповідач взяв на себе зобов`язання зі сплати першої частини вартості товару протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку, тобто у строк до 13.10.2022 року включно.

При цьому, умова договору про те, що оплата здійснюється на підставі надісланого продавцем рахунку не встановлює строку виконання зобов`язання та не є відкладальною умовою.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору стосовно того, що оплата здійснюється на підставі виставленого рахунку не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Відповідно до частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Однак, суд наголошує на тому, що вказівка у договорі, що відповідач здійснює оплату на підставі виставленого рахунку не може бути відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов`язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони в момент укладення договору можуть визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов`язання між сторонами, тобто права і обов`язки у обох сторін.

Таким чином, відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватись саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов`язків у обох сторін договору.

Отже, умова договору про те, що оплата здійснюється на підставі надісланого продавцем рахунку, не встановлює строку виконання зобов`язання та не є відкладальною умовою, а відтак міркування відповідача про те, що умовами договору передбачено настання одночасно двох обставин для виникнення у покупця обов`язку здійснити першу попередню оплату за товар не знайшли свого підтвердження.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, першу частину вартості товару в розмірі 250373,75 грн, відповідач сплатив лише 14.02.2023 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №733 від 14.02.2023 року.

Пунктом 5.2 договору сторони визначили, що за порушення покупцем строків оплати за товар та/або послуги щодо організації навантаження товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього договору, продавець має право стягувати з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов`язання, за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог озумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати першої частини вартості товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 5.2 договору, позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, за кожен день прострочення в сумі 42186,26 грн за період з 14.10.2022 року по 13.02.2023 року.

При цьому суд звертає увагу на те, що за умовами укладеного договору день підписання договору є днем для початку відліку строку для здійснення відповідачем оплати першої частини вартості товару, а відтак термін прострочення оплати починається з 14.10.2022 року.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати першої частини вартості товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені у заявленому розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення пеню.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача про те, що жодних рахунків від позивача він не отримував, у зв`язку з чим у нього не настав строк виконання обов`язку з оплати першої частини попередньої оплати, а філія "Центр забезпечення виробництва" не має повноважень діяти від Акціонерного товариства "Українська залізниця" та не мала повноважень складати на надсилати рахунок на оплату, оскільки строк виконання відповідачем обов`язку з оплати встановлений договором - 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору та не починає свій перебіг від дати отримання відповідачем рахунку на оплату.

Поміж тим, суд зауважує на тому, що умовами укладеного договору визначено розмір першої попередньої оплати, що має бути сплачений відповідачем, строк його оплати та у розділі 11 вказаного договору вказані реквізити для здійснення розрахунку за товар, а саме - філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця", а відтак з моменту підписання договору купівлі-продажу №ПЗ/НХ-225522/НЮ від 30.09.2022 року відповідач є обізнаним зі взятими на себе зобов`язаннями.

Окрім того, як вже було зазначено судом, пунктом 2.6 договору сторони погодили, що рахунки для оплати вартості товару та послуг щодо організації навантаження товару надсилаються покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах покупця в розділі 11 цього договору.

Так, у розділі 11 договору вказано електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметалгруп" - vtormetallgrup@gmail.com, на яку філією позивача і здійснено направлення рахунку на оплату №ЦЗВМБ-128/п від 05.10.2022 року.

При цьому, помилковими є твердження відповідача про те, що направлення рахунку на оплату здійснено з електронної пошти, яка відсутня в договорі, оскільки умови укладеного договору не містять чіткого визначення з якої саме електронної поштової адреси продавець повинен відправити рахунок на оплату, а визначена лише адреса відповідача на яку має направитися рахунок. Заперечення відповідача про те, що він не отримував вказаного рахунку спростовуються тим, що здійснюючи оплату по ньому, у призначенні платежу відповідач вказав реквізити рахунку №ЦЗВМБ-128/п від 05.10.2022 на суму 250373,74 грн, що свідчить про суперечливість тверджень відповідача.

Заперечення ж відповідача стосовно того, що філія "Центр забезпечення виробництва" не мала повноважень на складення та надсилання рахунку спростовуються, зокрема, тим, що у розділі 11 договору філія вказана в якості особи для здійснення розрахунків за товар.

Не приймаються судом до уваги і твердження відповідача про те, що наданий позивачем скріншот з електронної пошти на підтвердження факту направлення відповідачу рахунку на оплату є неналежним доказом, оскільки лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення з відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо, а тому є належним доказом у справі.

Твердження ж відповідача про те, що рахунок було надіслано з адреси електронної пошти не вказаної в договорі, не приймаються судом до уваги, оскільки умовами пункту 2.6 договору не передбачено чіткого визначення адреси електронної пошти, з якої продавець має направляти рахунки на оплату покупцеві, а лише зазначено, що рахунки для оплати вартості товару надсилаються покупцю на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах покупця в розділі 11 цього договору, а пунктами 3.7., 8.6., 8.7. договору визначені адреси електронної пошти, які мають використовуватися при виконанні інших умов договору, не пов`язаних із надсиланням покупцеві рахунків на оплату товару.

Крім того, суд вважає безпідставними доводи відповідача про направлення рахунку на оплату №ЦЗВМБ-128/п від 05.10.2022 не уповноваженою договором особою, оскільки відповідно до приписів статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Так, за умовами пункту 2.1 Положення про Філію "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця", філія є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства "Українська залізниця", який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені та в інтересах товариства, здійснює делеговані товариством функції відповідно до мети, завдань та предмета діяльності товариства.

Як вбачається з розділу 11 договору, для розрахунків за товар вказані реквізити саме філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця", а тому, логічним є направлення на електронну адресу відповідача рахунку на оплату за товар саме філією "Центр забезпечення виробництва", а не будь-якою іншою філією.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у заявленому розмірі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 75-80, 91, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметалгруп" про стягнення 42186,26 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметалгруп" (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, ідентифікаційний код 43658939) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 11/15, ідентифікаційний код 40081347) пеню у розмірі 42186 (сорок дві тисячі сто вісімдесят шість) грн 26 коп. та судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2023.

Суддя Т.В. Васильченко