Рішення

від 28.09.2023 по справі 914/2005/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2023 Справа № 914/2005/23

за позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах

позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: ПП Львівський Дистрибютор, м. Львів

про: стягнення заборгованості

Суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Полюхович Х.М.

Представники:

Від прокуратури: Панькевич Роман Васильвич (посвідчення № 068824 від 01.03.2023) прокурор;

Від позивача: Шматолоха Оксана Петрівна представник;

Від відповідача: не зявився

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів до відповідача ПП Львівський Дистрибютор, м. Львів про стягнення 3 116 902,62грн. Також позивач просить стягнути з відповідача 46 753,53грн. сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 03.07.2023 року прийнято справу №914/2005/23 до розгляду за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 27.07.2023 на 10:00 год. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Від відповідача заяв по суті справи не надходило.

Ухвалою суду від 08.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 28.09.2023 р. о 10:30 год.

У судове засідання 28.09.2023 року прокурор та позивач явку представників забезпечили, надали додаткові пояснення по суті справи, які підтримали позовні вимоги та просять позов задоволити.

В судове засідання 28.09.2023 року відповідач явку представника не забезпечив, був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, що підтверджується розсилкою поштової кореспонденції за 28.07.2023 року. Слід зазначити, що до суду від відповідача повернулися конверти із зазначенням причини повернення на довідці Укрпошти «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвали суду надіслані учасникам справи за встановленими адресами, відтак вони належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання, що підтверджується списками розсилки поштової кореспонденції, які знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Отже, в матеріалах справи достатньо доказів для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення.

З урахуванням того, що розгляд справи відбувається за правилами загального позовного провадження, в суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, які передбачені статтями 202, 216 ГПК України.

Суд оголосив у судовому засіданні вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи прокуратури.

Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів звернувся до суду з позовом до відповідача ПП Львівський Дистрибютор, м. Львів про стягнення 3 116 902,62грн. заборгованості з пайового внеску.

Галицькою окружною прокуратурою проведено вивчення законності в сфері дотримання містобудівного законодавства, зокрема щодо повноти та своєчасності сплати пайових внесків на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова та прийнято рішення про звернення до суду з позовом в інтересах Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ПП Львівський Дистрибютор про стягнення 3 116 902,62 грн. Прокурор зазначає, що відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 3 116 902,62 грн. по 30 червня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію). Проте, відповідного зобов`язання згідно укладеного договору між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПП Львівський Дистрибютор, відповідач не виконав.

Відтак, прокурор вважає, внаслідок не отримання коштів місцевим бюджетом за договором про пайову участь порушуються інтереси територіальної громади м. Львова, тому просить стягнути з відповідача на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заборгованість зі сплати пайового внеску у розмірі 3 116 902,62грн. Також прокурор просить стягнути з відповідача на користь львівської обласної прокуратури 46 753,53грн. сплаченого судового збору.

Аргументи позивача.

Позивач явку представника у судове засідання забезпечив, який надав усні пояснення по суті справи та в судовому засіданні представником позивача подано витяг з Реєстру документів ЄДЕССБ, відповідно до якого 21.04.2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями та паркінгами на вул. Варшавській, 201-А зі знесенням існуючих нежитлових будівель у м. Львові». Представник позивача підтримав поданий прокуратурою позов до відповідача та просить стягнути з відповідача на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заборгованість зі сплати пайового внеску у розмірі 3 116 902,62грн., яка виникла на підставі укладеного 06.12.2018 року договору про пайову участь №222 (Договір) у зв`язку із здійсненням будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями та паркінгами на вулиці Варшавській, 201-А у місті Львові та яка не погашена відповідачем станом на час подання позову прокурором до суду.

Аргументи відповідача.

Вимог ухвали суду не виконав, проти позову в установленому порядку не заперечив. Тому суд розглянув справу без участі представника відповідача та його відзиву на позов, за наявними у ній матеріалами.

Обставини, встановлені судом.

Галицькою окружною прокуратурою міста Львова проведено вивчення законності у сфері дотримання містобудівного законодавства, зокрема щодо повноти та своєчасності сплати пайових внесків на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова.

Відповідно до матеріалів справи, Галицькою окружною прокуратурою встановлено, що виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 745 від 13.07.2018 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво ПП Львівський дистрибютор багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами на вул. Варшавській, 201-А зі знесенням існуючих нежитлових будівель».

В подальшому виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 1254 від 16.11.2018 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 13.07.2018 № 745».

Так, на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради (Позивач) та замовником ПП «Львівський Дистрибютор» (Відповідач), 06.12.2018 року укладено договір про пайову участь №222 (Договір) у зв`язку із здійсненням будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями та паркінгами на вулиці Варшавській, 201-А у місті Львові.

Відповідно до п.1.1 Договору, Відповідач зобов`язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим Договором

Згідно з п.2.2 Відповідач зобов`язується сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 3 116 902,62 грн. по 30 червня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Докази сплати відповідачем пайового внеску у визначеному розмірі (розрахунок здійснений 06.12.2018 р. відповідно до ухвали міської ради від 03.04.2008 р. № 1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (зі змінами), показник опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01 січня 2018 р становить 11 095,0 грн / кв.м (наказ Мінрегіонбуд від 01.03.2018 № 46), про що зазначено у розрахунку пайового внеску, підписаного завідувачем сектору, заступником начальника відділу податкового та тарифного регулювання, начальником управління) - відсутні.

Позивачем 22.01.2021 за вихідним №2301-вих-4214 та від 01.05.2023 за вихідним №2301-вих-52188 надіслано на адресу Відповідача претензію про наявність заборгованості за договором, які залишились без відповіді та реагування.

Відповідно до інформації Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 22.05.2023 встановлено, що вищевказані містобудівні умови та обмеження щодо здійснення будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями та паркінгами на вул.Варшавській, 201-А у м.Львові є чинними.

Крім цього, відповідно до інформації Інспекції державного архітектурно- будівельного контролю у м.Львові від 19.05.2023 у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва наявна інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт від 30 листопада 2018 №ЛВ112183340576 «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями та паркінгами на вул.Варшавській, 201-А із знесенням існуючих нежитлових будівель».

Згідно витягу з Реєстру документів ЄДЕССБ, 21.04.2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями та паркінгами на вул. Варшавській, 201-А зі знесенням існуючих нежитлових будівель у м. Львові», проте доказів оплати пайового внеску згідно укладеного 06.12.2018 року між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради (Позивач) та замовником ПП «Львівський Дистрибютор» (Відповідач), договору про пайову участь №222 (Договір) у зв`язку із здійсненням будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями та паркінгами на вулиці Варшавській, 201-А у місті Львові, у розмірі 3 116 902,62грн. в матеріалах справи відсутні.

Відтак, прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заборгованість зі сплати пайового внеску у розмірі 3 116 902,62грн.

Щодо підставності звернення Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова до суду та щодо порушення інтересів держави в даному випадку, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається, в тому числі, Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно з ч. 4 ст.53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. п. З, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Як визначено ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань щодо затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання відповідного бюджету. Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Ненадходження коштів зі сплати пайового внеску до місцевого бюджету перешкоджає належному функціонуванню органу місцевого самоврядування, що порушує інтереси держави. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів (ч. 4 ст. 71 Бюджетного кодексу). До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать зокрема надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (ч.І ст.69-1 Бюджетного кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу, надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають зокрема кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на: соціально- економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних проектів; будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об`єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; збереження та розвиток історико- культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; оновлення матеріально-технічної бази комунальних закладів охорони здоров`я, комп`ютеризацію та інформатизацію закладів загальної середньої освіти і комунальних закладів охорони здоров`я; природоохоронні заходи; інші заходи, пов`язані з розширеним відтворенням. Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних і: треб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі не обхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Відтак, внаслідок не отримання коштів місцевим бюджетом за договором про пайову участь порушуються інтереси територіальної громади м. Львова та держави в цілому.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим».

Позивачу, як стороні договору, з часу ненадходження коштів, з 22.01.2021, стало відомо про порушення його прав. Галицькою окружною прокуратурою міста Львова 03.05.2023 за вихідним №14.50/99-4596вих-23, 16.05.2023 за №14.50/99-5118вих-23, 24.05.2023 за №14.50/99-5462вих-23 скеровано Позивачу листи в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та попереджено про те, що у разі невжиття заходів з метою стягнення заборгованості такі буде вжито прокурором.

Листами Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №2301-вих-56652 від 11.05.2023, №2301-вих-59823 від 17.05.2023, №2301-вих- 65046 від 30.05.2023 прокурора повідомлено про наявність заборгованості, зазначено, що позов про стягнення коштів до суду не подавався.

Відтак, незважаючи на обізнаність Позивача про існування заборгованості, Позивач обмежився лиш надісланням претензій на адресу Відповідача, проте не вжив достатніх та ефективних заходів до захисту свого порушеного права, зокрема не пред`явив позов до суду.

Отже, у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - територіальної громади) й замовника будівництва, та стягненні коштів за договором про пайову участь до бюджету. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, підставою для представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради, шляхом подання позову є невиконання Відповідачем договірних зобов`язань, що полягають у сплаті коштів до бюджету, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем, як уповноваженим органом, не вжито належних заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету. Наведене стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави в особі позивача.

Норми права та мотиви суду.

Предметом доказування є встановлення обставин неналежного виконання відповідачем умов договору в частині сплати пайового внеску.

Між позивачем і відповідачем виникли правовідносини на підставі договору про пайову участь №222 від 06.12.2018 року.

Закон України Про регулювання містобудівної діяльності у редакції, чинній на час укладення договору між сторонами, регламентував пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (ст. 40). Так, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення зобов`язань є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.І ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ (далі - Закон №132- IX), якими статтю 40 Закону №3038-УІ виключено. Згідно з пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом Закону №132-ІХ та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020 року.

Крім того, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

Договір про пайову участь від 06.12.2018 №222 є чинним, рішень суду щодо внесення змін, або розірвання Договору не постановлялося.

Окрім того, згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами і Позивачем договірні зобов`язання не порушувались.

Укладаючи 06.12.2018 року договір, сторони діяли відповідно до названого Закону та встановили обов`язок відповідача, передбачений Законом. Більше того, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Згідно витягу з Реєстру документів ЄДЕССБ, 21.04.2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями та паркінгами на вул. Варшавській, 201-А зі знесенням існуючих нежитлових будівель у м. Львові».

Відтак, укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь замовника будівництва у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 06.12.2018 року є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами.

Відповідно до ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів залежно від класу наслідків здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації або на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу, що договором сторони погодили, що пайовий внесок сплачується по 30.06.2020 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію). Тобто, у випадку чинності договору про пайову участь, що має місце в даній ситуації, інформація про його виконання, а його виконанням є, зокрема, сплата пайового внеску, повинна відображатись у відповідних дозвільних документах. Така інформація поданому витязі відсутня, відтак зобов`язання по укладеному договору залишились не виконаним відповідачем, докази оплати пайового внеску в матеріалах справи відсутні.

Аналізуючи положення договору стосовно строку сплати пайового внеску не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, його зазначення з одночасним визначенням конкретної дати 30.06.2020 року, суд зазначає, що вказівка на таку подію має значення у випадку настання такої швидше, ніж настання конкретної дати.

Суд приходить до такого тлумачення умови договору, виходячи із сукупного аналізу умов договору про пайову участь та положень ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, яка діяла на час укладення договору та відповідно до якої встановлювались зобов`язання замовника по договору про пайову участь.

Договором, що є підставою стягнення в даній справі, визначено для сплати пайового внеску період в часі до 30.06.2020 року, який за логікою договірних відносин не буде перевищувати строку будівельних робіт, завершення яких відбувається здачею об`єкта в експлуатацію.

Суд також звертає увагу, що відповідачем за час розгляду даної справи не подано відзиву на позовну заяву із запереченням обставин, наведених у позовній заяві, як підстав позову. У свою чергу подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Суд зазначає, що розмір пайового внеску відповідач не заперечив під час розгляду даної справи. Відсутні докази оспорювання такого і до звернення з позовом до суду

Враховуючи наведені обставини, суд доходить висновку, що у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача.

Відтак, відповідач свої договірні зобов`язання по сплаті пайового внеску не виконує належним чином. Відтак, станом на дату подання позовної заяви заборгованість Відповідача перед позивачем зі сплати пайового внеску становить 3 116 902,62 грн.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про задоволення позову.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Львівською обласною прокуратурою при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 46 753,53грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1285 від 21 червня 2023 року.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури підлягає судовий збір в сумі 46 753,53грн.

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76 - 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ПП Львівський Дистрибютор (79000, м. Львів, пл. Маланюка, 3, код ЄДРПОУ 30162780) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 34814859) заборгованість зі сплати пайового внеску у розмірі 3 116 902,62грн.

3. Стягнути з ПП Львівський Дистрибютор (79000, м. Львів, пл. Маланюка, 3, код ЄДРПОУ 30162780) на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м. Києві (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19) 46 753,53грн. судового збору.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст складено та підписано 06.10.2023 року.

Суддя Коссак С.М.