Рішення

від 26.09.2023 по справі 927/948/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

26 вересня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/948/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ПАФ Гарант,

код ЄДРПОУ 32478714, вул. Ради Європи, 15, смт. Гоголеве, Миргородський район, Полтавська область, 38310

Відповідач: Фермерське господарство Лосьове,

код ЄДРПОУ 40627689, с. Лосівка, Новгород-Сіверський район, Чернігівська обл., 15400

Предмет спору: про стягнення 2 628 479,28 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Іваненко О. О., адвокат;

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАФ Гарант» звернулось до суду з позовом до Фермерського господарства «Лосьове», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 2 628 479,28 грн заборгованості, з яких 1 900 000,00 грн основного боргу (попередньої оплати), 630 735,40 грн інфляційних втрат та 97 743,88 грн - 3% річних.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 17.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 15.08.2023 об 11:00 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 17.07.2023 відповідач отримав 22.07.2023, а отже останнім днем для подання відзиву є 07.08.2023.

31.07.2023 від відповідача до суду надійшло клопотання, у якому він просить зупинити провадження у справі до закінчення війни та повернення голови ФГ «Лосьове» як єдиного уповноваженого представника відповідача з лав Збройних Сил України.

02.08.2023 представник позивача через систему «Електронний суд» подала клопотання про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 04.08.2023 повернуто заявнику без розгляду.

07.08.2023 представник позивача через систему «Електронний суд» подала клопотання про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою суду від 14.08.2023.

Відповідач був належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 15.08.2023 не з`явився.

Ухвалою суду від 15.08.2023 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 07.09.2023 на 10:00; повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання 07.09.2023.

Відповідач був належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 07.09.2023 не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 07.09.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У підготовчому засіданні 07.09.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.09.2023 на 14:00.

Ухвалою суду від 07.09.2023 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 26.09.2023.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання 26.09.2023 не з`явився, будь-яких клопотань та заяв до суду не подавав.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 26.09.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У судовому засіданні 26.09.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки №20/10 від 20.10.2021 позивач перерахував відповідачу попередню оплату за товар у розмірі 4 024 125,00 грн, проте останній здійснив поставку товару лише на суму 1 384 792,64 грн, а також на вимогу позивачу частково повернув позивачу надлишково сплачені кошти у розмірі 739 332,36 грн. Решту отриманої передоплати у розмірі 1 900000,00 грн відповідач позивачу не повернув, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

20.10.2021 між Фермерським господарством «Лосьове» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАФ Гарант» (далі - Покупець) було укладено договір поставки №20/10 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити Товару українського походження, врожаю 2021 року на умовах, зазначених у цьому Договорі (далі Товар).

У п. 1.2 Договору зазначені характеристики Товару: найменування зерно соняшнику врожаю 2021 року; орієнтовна кількість 200 т (+/-5%); ціна 18 350,00 грн/т з ПДВ.

Остаточна кількість та вартість товару узгоджується сторонами та визначається в рахунках-фактурах та/або накладних за кожною партією окремо.

Згідно з п. 2.1 Договору строк поставки Товару не пізніше 25.10.2021.

За умовами п. 3.1 Договору оплата Товару здійснюється Покупцем у грошовій формі після надання рахунків-фактур, виставлених Продавцем, у розмірі 86% від вартості партії Товару. Остаточний розрахунок за відвантажений Товар здійснюється впродовж 3-х банківських днів після реєстрації електронної податкової накладної на партію Товару в ЄРПН та надання Постачальником Покупцю документів, зазначених у п. 2.5 цього Договору.

Відповідач виставив позивачу рахунки-фактури на оплату зерна соняшнику врожаю 2021 року, а саме: №СФ-000020 від 20.10.2021 на суму 3 670 000,00 грн та №СФ-000021 від 21.10.2021 на суму 917 500,50 грн.

Позивач частково оплатив вказані рахунки-фактури, перерахувавши відповідачу кошти у загальному розмірі 4 024 125,00 грн, на підтвердження чого надано платіжні доручення №566 від 20.10.2021 на суму 3 219 300,00 грн та №621 від 21.10.2021 на суму 804825,00 грн.

Відповідно до видаткових накладних №РН-0000050 від 22.10.2021 на суму 349 581,74 грн, №РН-0000051 від 22.10.2021 на суму 347 419,16 грн, №РН-0000052 від 24.10.2021 на суму 347 916,49 грн, №РН-0000053 від 24.10.2021 на суму 339 875,25 грн відповідач поставив, а позивач прийняв Товар на загальну суму 1 384 792,64 грн.

25.11.2021 позивач засобами електронного зв`язку направив відповідачу лист №312 від 25.11.2021, у якому просив повернути надлишково сплачені кошти у розмірі 2 639 332,36 грн, які були перераховані за Договором.

Платіжним дорученням №364 від 29.12.2021 відповідач перерахував позивачу кошти у розмірі 739 332,36 грн з призначенням платежу «повернення коштів згідно листа №312 від 25.11.2021 та договору №20/10 від 20.10.2021».

Отже, залишок неповернутих відповідачем позивачу коштів, отриманих як попередня оплата за товар, який не був поставлений, становить 1 900 000,00 грн.

Відповідач доказів повернення вказаних коштів позивачу суду не надав.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 статті 712 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення попередньої оплати.

Як встановив суд, позивач перерахував відповідачу кошти у загальному розмірі 4024125,00 грн як попередню оплату за Товар, який останній відповідно до умов Договору зобов`язався поставити позивачу у термін до 25.10.2021.

Відповідач здійснив поставку Товару позивачу на загальну суму 1 384 792,64 грн, а також на вимогу позивача повернув частину отриманої попередньої оплати у розмірі 739 332,36 грн.

Отже, залишок неповернутих відповідачем позивачу коштів, отриманих як попередня оплата за товар, що не був псотавлений, становить 1 900 000,00 грн.

Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку непоставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Таким чином, відповідно до ч. 2 статті 693 ЦК України, ч. 1 статті 530 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 26.10.2021.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару, за який він отримав попередню оплату, у встановлений у Договорі термін не виконав, а позивач звернувся з вимогою про повернення такої попередньої оплати, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 900 000,00 грн грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних

Позивач просить стягнути з відповідача 97 743,88 грн 3% річних за період з 26.10.2021 по 21.06.2023 та 630 735,40 грн інфляційних втрат за листопад 2021 року травень 2023 року.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (п. 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Суд, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про правильне їх нарахування, а тому вони підлягають стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Отже, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 39 427,20 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

У позовній заяві позивач зазначив попередній розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких складає 13 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В матеріалах справи наявний ордер на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Іваненко О. О., проте до ухвалення рішення суду доказів фактичного надання адвокатом послуг з правничої допомоги у цій справі позивач суду не надав.

Відтак підстави для здійснення розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у суду відсутні.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 46, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства Лосьове (код ЄДРПОУ 30875436, вул. Незалежності, 51, с. Калюжинці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПАФ Гарант (код ЄДРПОУ 32478714, вул. Ради Європи, 15, смт. Гоголеве, Миргородський район, Полтавська область, 38310) 1 900 000,00 грн попередньої плати, 97 743,88 грн - 3% річних, 630 735,40 грн інфляційних втрат та 39427,20 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 06.10.2023.

Суддя В. В. Шморгун