Рішення

від 13.09.2023 по справі 162/294/19

КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 162/294/19

Провадження №2/157/3/23

РІШЕННЯ

Іменем України

13 вересня 2023 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Антонюк О.В.,

з участю секретаря судового засідання Солошик Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Любешівська селищна рада об`єднаної територіальної громади, до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Усік Анжели Михайлівни, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування запису про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та витребування майна у добросовісного набувача,

встановив:

9 квітня 2019 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися у Любешівський районний суд Волинської області з позовом до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Усік А.М., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Любешівська селищна рада об`єднаної територіальної громади, у якому просять визнати недійсним та скасувати запис про реєстрацію права власності № 27216686 від 26 липня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Усік А.М. на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 412512507231; витребувати у добросовісного набувача ОСОБА_5 зазначене нежитлове приміщення. В обґрунтування вимог зазначають, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 31 травня 2017 року розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у справі за позовом останніх до Приватного акціонерного товариства «Стохід», ОСОБА_4 , державного реєстратора реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюка М.М. про скасування державної реєстрації права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 17 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 07 вересня 2016 року, та ці судові рішення скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції. Постановою Волинського апеляційного суду від 5 листопада 2018 року за результатами нового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Стохід», ОСОБА_4 , Центру надання адміністративних послуг Любешівської районної державної адміністрації Волинської області, треті особи на стороні відповідачів, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Регіональне відділення Фонду державного майна у Волинській області, Державний нотаріус Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І., виконавчий комітет Любешівської селищної ради, про скасування державної реєстрації права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсний за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2018 року зазначене рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким вирішено: визнати недійсним укладений між ПрАТ «Стохід» та ОСОБА_4 , і посвідчений приватним нотаріусом Любешівської районної нотаріальної контори Волинської області Кухом В.І., та зареєстрований у реєстрі за № 325, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 96,3 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 , від 08 квітня 2015 року; в іншій частині рішення щодо задоволення позову про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора прав власності на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюка М.М. № 24541188 від 22 липня 2014 року про державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства «Стохід», код ЄДРПОУ: 02968941, адреса: 44200, Волинська область, Любешівський район, смт. Любешів, вул. Бондаренка, 80, на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 412512507231, не оскаржуалося. В той самий час після ухвалення зазначених вище рішень судів, позивачам з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що відповідачем ОСОБА_4 свідомо було приховано інформацію щодо того, що ще 26 липня 2018 року ним було незаконно перепродано відповідне спірне нерухоме майно як нежитлове приміщення разом з зареєстрованими там і проживаючими позивачами, - іншій особі, а саме ОСОБА_5 . Таким чином, запис про реєстрацію права власності від 26 липня 2018 року, внесений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Усік А.М. на спірний об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , було прийнято з порушенням п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому підлягає скасуванню. У зв`язку з вступом судових рішень в законну силу, внаслідок скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно, як нежитлове, із одночасною констатацією виключного статусу гуртожитку, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 96,3 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , від 08 квітня 2015 року, укладеного між ПрАТ «Стохід» та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Любешівської районної нотаріальної контори Волинської області Кухом В.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 325, усі наступні правочини є недійсними, оскільки вони укладалися з метою ускладнення вирішення цієї справи та порушення прав мешканців гуртожитку, передбачених Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (постанова Верховного Суду України від 29.03.2017 № 6-3104цс16). Відповідно продовжується порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як осіб, які проживають у цьому приміщенні і позбавлені права приватизації. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Фактично позивачі є єдиними особами, які мають правомочності володіння, користування та розпорядження спірним майном на підставі їх постійного проживання у гуртожитку та гарантій, передбачених Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», однак реалізації їх правомочностей власників, фактичної реалізації та реєстрації перешкоджають дії відповідача ОСОБА_4 , який незаконно змінив статус приміщення (цільове призначення при наявності зареєстрованих та проживаючих осіб» та в подальшому з метою утруднення виконання рішення суду перепродав його.

Ухвалою судді Любешівського районного суду Волинської області Гладіч Н.І. від 17 квітня 2019 року позовну заяву було залишено без руху, оскільки позивачами не було сплачено судовий збір та не зазначено, з огляду на те, що заявлено дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру, ціни позову, і надано позивачам строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Любешівського районного суду Волинської області Гладіч Н.І. від 6 травня 2019 року позовну заяву постановлено вважати неподаною та повернути позивачам.

Постановою Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року зазначену ухвалу про повернення позовної заяви скасовано, цивільну справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 26 липня 2019 року суддею Любешівського районного суду Волинської області від 26 липня 2019 року ОСОБА_6 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 16 вересня 2019 року під головуванням судді Гладіч Н.І. задоволено заяву представника позивачів адвоката Лавренчука О.В. про відвід судді Гладіч Н.І.

Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року під головуванням судді Глинянчука В.Д. задоволено заяву цього судді про самовідвід.

Розпорядженням голови Любешівського районного суду Волинської області Гладіч Н.В. від 23 жовтня 2020 року справу передано на розгляд до Камінь-Каширського районного суду Волинської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 жовтня 2019 року справу для розгляду передано судді Антонюк О.В.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 січня 2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

29 листопада 2022 року представник позивачів адвокат Лавренчук О.В. подав заяву про уточнення позовних вимог, у який, посилаючись на те, що на момент подання позовної заяви до суду і на даний час відрізняється судова практика, просить брати до уваги уточнені позовні вимоги в наступній редакції: Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42248045 від 26.07.2018, на підставі якого було вчинено запис про реєстрацію права власності № 27216686 від 26 липня 2018 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Усік А.М. на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 412512507231.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 28 лютого 2023 року, яка постановою Волинського апеляційного суду від 23 травня 2023 року залишено без змін, заяву представника позивачів адвоката Лавренчука О.В. про уточнення позовних вимог залишено без розгляду.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача, нотаріуса Усік А.М., адвокат Філіпович-Силка Т.Ю. просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовити у зв`язку із неналежністю відповідача ОСОБА_7 та в обґрунтування вимог зазначає, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження по посвідченню прав і фактів, що мають юридичне значення, та вчиненню інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус не є учасником цивільних правовідносин між сторонами правочину та порушником прав, що виникають із цих відносин. Відсутня процесуальна заінтересованість в предметі спору ОСОБА_7 Посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення було здійснене ОСОБА_7 відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, та інших законів та підзаконних нормативно-правових актів. Продавцем на підтвердження права власності було надано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого 08 квітня 2015 року державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І. за № 325 та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 36079305, виданий 08.04.2015 державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І. На підставі вищевказаних документів за ОСОБА_4 зареєстроване право власності № 9325192 08.04.2015 на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 96,3 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна - 412512507231. Про наявність судових справ, спорів стосовно вищевказаного нежитлового приміщення ОСОБА_4 не повідомив, що підтверджується п. 4.1, 5.1 вищевказаного договору, посвідченого Усік А.М. 26.07.2018 за р. № 1101. До Єдиного державного реєстру судових рішень нотаріуси не підключені та відомості не перевіряють. Відповідно до інших Єдиних Державних реєстрів відомостей про заборону на вчинення нотаріальної дії не було. На момент посвідчення 26.07.2018 ОСОБА_7 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення будь-які судові рішення щодо спірного майна не набрали законної сили, заборони відчуження нежитлового приміщенні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно накладено не було. Про існування судової справи ОСОБА_7 знати не могла.

У письмових поясненнях на позовну заяву, поданих 22 травня 2020 року, приватний нотаріус Усік А.М. просить справу розглянути у її відсутності та зазначає, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження по посвідченню прав і фактів, що мають юридичне значення, та вчиненню інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус не є учасником цивільних правовідносин між сторонами правочину та порушником прав, що виникають із цих відносин. Відсутня її процесуальна заінтересованість у предметі спору. Посвідчення договору купівлі-продажу було здійснено нею відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, та інших законів та підзаконних нормативно-правових актів. Продавцем на підтвердження права власності було надано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений 08 квітня 2015 року державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І. за № 325 та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 36079305, виданий 08.04.2015 державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І. За вказаними вище документами за ОСОБА_4 зареєстроване право власності № 9325192 08.04.2015 на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 96,3 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна - 412512507231. Про наявність судових справ, спорів стосовно вищевказаного нежитлового приміщення ОСОБА_4 не повідомив, що підтверджується п. 4.1, 5.1 вищевказаного договору, посвідченого нею 26.07.2018 за р. № 1101. До Єдиного державного реєстру судових рішень нотаріуси не підключені та відомості не перевіряють. Відповідно до інших Єдиних Державних реєстрів відомостей про заборону на вчинення нотаріальної дії не було. На момент посвідчення нею 26 липня 2018 року договору купівлі-продажу нежитлового приміщення рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 липня 2018 року, яким було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ПАТ «Стохід» на спірне нерухоме майно, та постанова Волинського апеляційного суду від 5 листопада 2018 року, якою визнано недійсним договір купівлі продажу спірного приміщення, що був укладений між ПАТ «Стохід» та ОСОБА_4 не набрали законної сили, заборони на відчуження нежитлового приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно накладеного не було, та про існування судової справи вона знати не могла.

25 травня 2020 року представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Пилипчук В.Ф. подав заяву, у якій просить відмовити повністю у задоволенні позову, а у разі якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для витребування спірного майна, відмовити у позові на підставі ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України у зв`язку із спливом строку позовної давності. В обґрунтування застосування наслідків спливу строків позовної давності, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224 (провадження № 12-128гс19), зазначає, що початок строку позовної давності у позивача ОСОБА_1 належить обчислювати від дня, коли він довідався або міг довідатися про порушення свого права, а саме із 29 липня 2014 року (дата підписання його позовної заяви до Любешівської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, на підставі якої розглядалася цивільна справа № 162/799/14-ц, у якій рішенням апеляційного суду Волинської області від 18 березня 2015 року у позові відмовлено), а тому граничним строком позовної давності у цього позивача щодо спірного майна є 30 липня 2017 року, однак з позовом у цій справі позивач звернувся 9 квітня 2019 року, тобто з пропуском позовної давності на 1 рік 8 місяців. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та повторно ОСОБА_1 довідалися про порушення їхніх прав щодо спірного майна 8 травня 2015 року (дата отримання позовної заяви ОСОБА_4 , який звернувся до них з позовом у суд про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, справа № 162/810/15-ц, рішенням Любешівського районного суду від 12 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили 2 листопада 2015 року у позові відмовлено), тому із вказаної дати необхідно відраховувати строк позовної давності, який сплив 9 травня 2018 року. Представником позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатом Лавренчуком О.В. позовна заява у цій справі подана 9 квітня 2019 року, надійшла до суду 15 квітня 2019 року, тобто із пропуском строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України, понад 11 місяців. Згідно з офіційними даними державного сайту Судова влада, ОСОБА_4 26 листопада 2015 року звертався у Любешівський районний суд Волинської області, справа № 162/1643/15-ц, із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Копію зазначеної позовної заяви з додатками ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 отримали 12 грудня 2015 року, за наслідками розгляду справи ухвалено заочне рішення 24 листопада 2016 року, копія якого позивачами отримана 6 грудня 2016 року, про задоволення позову, і це рішення Апеляційним судом Волинської області від 25 квітня 2017 року залишено без змін. Отже, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повторно довідалися про порушення їхніх прав щодо спірного майна 12 грудня 2015 року (дата отримання позовної заяви з додатками, а тому із вказаної дати необхідно відраховувати строк позовної давності, який сплив 13 грудня 2018 року, а, отже позовна заява подана із пропуском строку позовної давності понад 3 місяці 28 днів. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 9 жовтня 2015 року зверталися у Любешівський районний суд Волинської області із позовом до ПАТ «Стохід», ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , справа № 162/1502/15-ц, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності, і за наслідками розгляду справи Любешівський районний суд Волинської області ухвалив рішення від 17 червня 2016 року (набрало законної сили 28 червня 2016 року), а 7 вересня 2016 року Апеляційний суд Волинської області постановив ухвалу, з яких вбачається, що представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокат Лавренчук О.В. приймав учать у розгляді справи. Враховуючи дані вказаної справи позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 стало відомо про порушення їхніх прав 8 жовтня 2015 року (дата підписання позовної заяви) шляхом пред`явлення позову. Отже, останні повторно довідалися про порушення їхніх прав щодо спірного майна 8 жовтня 2015 року, тому із вказаної дати необхідно відраховувати строк позовної давності, який сплив 9 жовтня 2018 року. Позов у цій справі пред`явлено 9 квітня 2019 року, тобто із пропуском строку позовної давності понад 7 місяців.

Представник позивачів адвокат Лавренчук О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з викладених у позовній заяві підстав і пояснив, що позивачі проживають у спірному приміщенні, це приміщення має статус гуртожитку і є їхнім житлом, фактично їх право власності на це приміщення як мешканців гуртожитку підтверджується на підставі Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а відповідач ОСОБА_4 реалізував це приміщення ОСОБА_5 як нежитлове, не маючи на це права, оскільки договір купівлі-продажу, що був укладений між ним та ПАТ «Стохід» визнано недійсним, а також скасовано рішення про реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за вказаним товариством, судами під час розгляду справ за участю ОСОБА_4 встановлено статус спірного приміщення як гуртожиток, що й стало підставою для прийняття зазначених рішень, а відтак майно підлягає витребуванню в останнього власника ОСОБА_5 на користь позивачів, та належить скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності. Крім того, представник позивача ОСОБА_9 пояснив і те, що адвокат Пилипчук В.Ф., який у цій справі представляє інтереси ОСОБА_5 , представляв у справах за участю ОСОБА_4 щодо спірного приміщення інтереси останнього, що свідчить про вжиття ним заходів для унеможливлення виконання рішення суду. Строк позовної давності позивачами не пропущений, про порушення їхніх прав шляхом реалізації спірного приміщення позивачі дізналися після ухвалення Волинським апеляційним судом 5 листопада 2018 року судового рішення.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Пилипчук В.Ф. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив і пояснив, що позивачі не є власниками спірного приміщення, а тому останнім потрібно було звертатися до суду з позовом про визнання за ними права власності на нього, у них немає жодних документів про право власності, позивачі є лише користувачами спірного нерухомого майна. Крім того, при вирішенні спору мають враховуватися не лише інтереси позивачів, а й те, що будуть порушені права нового власника у разі задоволення позовних вимог. Проживання позивачів у незаконний спосіб у приміщенні, яке є спірним, не дає права фактично на скасування договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 не володів інформацією про те, що існують судові спори щодо предмета договору, останній є добросовісним набувачем. Позивачі пропустили строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. Згідно із судовою практикою Верховного Суду з 16 січня 2020 року належним способом захисту порушених речових прав є скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а не скасування запису про державну реєстрацію права. Позивачі просять витребувати у добросовісного набувача нежитлове приміщення, однак звернулися до суду за захистом житлового права. Частина 4 ст. 82 ЦПК України, на яку посилається представник позивача, не може бути застосована, оскільки відповідач ОСОБА_5 не приймав участі у справі, в якій судами були встановлені відповідні обставини. Щодо стягнення судових витрат, то позивачами та їх представником не подано доказів на підтвердження їх розміру, а тому ці витрати не можуть бути стягнуті. Окрім того, у договорах про надання правової допомоги, укладених з позивачами, не розмежовано у якій конкретній справі надається, як зазначено, юридична (не правова) допомога згідно з цими договорами, не визначено які саме послуги надаються, їх сума.

Відповідач приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Усік А.М. у судове засідання не з`явилася, як вбачається із змісту відзиву на позовну заяву справу просить розглянути у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, хоча про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому ЦПК України порядку, причину неявки не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Любешівська селищна рада об`єднаної територіальної громади Кух О. у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у відсутності представника селищної ради.

Заслухавши думку представника позивачів адвоката Лавренчука О.В., представника відповідача ОСОБА_5 адвокат Пилипчука В.Ф., дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Любешівська селищна рада об`єднаної територіальної громади, до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Усік А.М., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування запису про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та витребування майна у добросовісного набувача, належить задовольнити частково, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про скасування запису про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та витребування майна у добросовісного набувача задовольнити повністю, зважаючи на таке.

Суд встановив, що право власності на спірне нерухоме майно, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_5 , підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42248045 від 26.07.2018, номер запису про право власності № 27216686, дата та час державної реєстрації: 26 липня 2018 року, державний реєстратор приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Усік А.М., реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 412512507231; підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.07.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Усік А.М. та зареєстрований у реєстрі за № 1101. Зазначена обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 132244905 (т. 4 а.с. 186).

З копії зазначеного договору купівлі-продажу від 26 липня 2018 року вбачається, що продавець ОСОБА_4 передав покупцю ОСОБА_5 нежитлове приміщення, загальною площею 96, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Із змісту цього договору вбачається, що предмет договору, тобто зазначений об`єкт нерухомості належить продавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого 08.04.2015 Любешівською районною державною нотаріальною контрою Волинської області за реєстровим номером 325; державну реєстрацію права власності на це приміщення проведено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 412512507231 та зареєстровано право власності на нього за № 9325192.

Як вбачається із копії договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 8 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Любешівської державної нотаріальною контри Волинської області Кухом В.І. та за реєстровим у реєстрі за номером 325; цей договір було укладено між продавцем ПАТ«Стохід» та покупцем ОСОБА_4 і за цим договором ПАТ «Стохід» зобов`язалося передати покупцю ОСОБА_4 нежитлове приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Із змісту договору купівлі-продажу від 8 квітня 2015 року вбачається, що нежитлове приміщення, яке відчужується за цим договором, належить продавцю ПАТ «Стохід» на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.1997, виданого державним архівом Волинської області; державна реєстрація права власності проведена державним реєстратором Державної реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюком М.М. 22.07.2014, номер запису про право власності: 6409596; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 412512507231, згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24541188 від 22.07.2014.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 24541188, дата та час формування: 22.07.2014 10:39:54, вбачається, що підставою для внесення запису про право власності ПАТ «Стохід» на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 412512507231, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було рішення державного реєстратора реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюк М.М. про державну реєстрацію прав та їх обмежень з індексним номером 14596656 від 22.07.2014.

Однак, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 липня 2018 року (т. 2 а.с. 251-255) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Стохід», ОСОБА_4 , Центру надання адміністративних послуг Любешівської районної державної адміністрації Волинської області, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Регіональне відділення Фонду державного майна у Волинській області, Державний нотаріус Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух Віктор Іванович, Виконавчий комітет Любешівської селищної ради, про скасування державної реєстрації права власності, визнання договору купівлі - продажу недійсним (яке набрало законної сили 5 листопада 2018 року у частині задоволення позовних вимог) визнано недійсним та скасовано рішення державного реєстратора прав власності на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюка Миколи Миколайовича № 24541188 (Як вбачається з реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 412512507231: індексний номер рішення державного реєстратора правильний 14596656 від 22.07.2014, а 24541188 це індексний номер витягу від 22.07.2014) від 22.07.2014 року про державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства «Стохід», код ЄДРПОУ: 02968941, адреса: 44200, Волинська область, Любешівський район, смт. Любешів, вул. Бондаренка, буд. 80, на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 412512507231.

Крім того, постановою Волинського апеляційного суду від 5 листопада 2018 року, яка набрала законної сили і якою скасовано зазначене рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у частині відмови у позові про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 8 квітня 2015 року, загальною площею 96,3 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , від 8 квітня 2015 року, укладений між ПрАТ «Стохід»» та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Любешівської районної нотаріальної контори Волинської області Кухом В.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 325.

Таким чином, спірне нерухоме майно було відчужено ОСОБА_4 , а у подальшому останнім ОСОБА_5 відповідно особами, які не мали права його відчужувати.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тлумачення зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на її підставі залежить від того, у який спосіб майно вибуло з володіння цього власника. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Цей правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12.

З реєстраційної справи на спірний об`єкт нерухомого майна (№412512507231, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) вбачається, що до укладення 10 грудня 1997 року договору купівлі-продажу між АТ «Волоньрембуд» та ПАТ «Стохід», спірне нерухоме майно було власністю АТ «Волиньрембуд» згідно з наказом регіонального відділення фонду державного майна України № 40 від 17 лютого 1995 року. Згідно з додатком № 1 до договору оренди майна між ВАТ «Волиньрембуд» та ЗАТ «Стохід» до основних засобів, включено гуртожиток.

Згідно з ч. 5 ст. 82 ЦК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Як було встановлено вищезазначеним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області, яке у частині скасування рішення державного реєстратора прав власності на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області про реєстрацію права власності ПрАТ «Стохід» на об`єкт нерухомого майна, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , не оскаржувалося, а відтак набрало законної сили, зазначене приміщення, тобто спірне приміщення у цій справі, є гуртожитком.

Та обставина, що вказане приміщення є гуртожитком, а також не відповідало предмету укладеного між ПАТ «Стохід» та ОСОБА_4 оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 8 квітня 2015 року, що стало підставою для визнання цього договору апеляційним судом недійсним, була встановлена постановою Волинського апеляційного суду від 5 листопада 2018 року, яка набрала законної сили.

Встановлена судами обставина щодо статусу спірного нерухомого майна як гуртожитку ні відповідачем ОСОБА_4 , ні відповідачем ОСОБА_5 та його представником у цій справі належними, достатніми та достовірними доказами не спростована.

Згідно з будинковою книгою для прописки громадян, які проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 прописаний за цією адресою з 10 грудня 1981 року, ОСОБА_3 з 1 березня 1991 року, ОСОБА_2 з 11 червня 1993 року (Т. 1 а.с. 84-109).

Спірне приміщення було надано відповідачам у зв`язку з їх роботою для проживання.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 тривалий час проживають у спірному приміщенні, яке є гуртожитком, та вважають його своїм житлом.

Відповідно до частин 2, 4 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з п. 4 ст. 31 ЦК фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього Закону (зокрема, громадяни, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання, у зв`язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв`язку з роботою (службою) за контрактом), які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку створене, а залежить від фактичних обставин, а саме, існування достатніх і триваючих зв`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання в право на повагу до житла.

«Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації в національному праві. Чи є місце конкретного проживання «житлом», право на яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме, від наявності достатніх триваючих зв`язків особи з конкретним місцем проживання.

У цій справі позивачі тривалий час проживають у спірному приміщенні, яке має статус гуртожитку та є їхнім житлом, право останніх на володіння і користування цим приміщенням захищено, у тому числі Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», і такі обставини є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним їм у розумінні ст. 8 Конвенції, а тому позбавлення їх цього права, а відповідно і житла, буде невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням права на повагу до житла.

Отже, позивачі є законними володільцями (титульними) спірного приміщення і їх право на нього, а відповідно їх право на житло, яке порушене шляхом реєстрації права власності на нього за відповідачем ОСОБА_5 підлягає захисту, зокрема шляхом витребування зазначеного приміщення з чужого незаконного володіння (віндикації).

Вибуття спірного приміщення з володіння позивачів відбулося на підставі його відчуження особами, які не мали на це права: рішення про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення ПАТ «Стохід», яким ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу було судом скасовано, зазначений договір визнаний судом недійсним, а тому останній не мав права на відчуження цього приміщення ОСОБА_5 .

Вищезазначені обставини свідчать, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивачів поза їх волею.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника.

Віндикаційний позов може бути поданий власником або титульним володільцем. Віндикувати (жадати повернення, повертати) майно може титульний володілець: орендар (наймач); суб`єкт права господарського відання; суб`єкт права оперативного управління.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження « 14-148гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у цій справі є ОСОБА_5 як останній набувач спірного майна, від якого, з урахуванням тієї обставини, що таке майно вибуло з володіння позивачів не з їхньої волі, іншим шляхом, належить це майно витребувати на користь останніх.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що наведений у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19, у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду сформульовано висновки щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до цих висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21 наведено правовий висновок, згідно з яким з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

У цій справі позивачі є титульним (правомірними) володільцями спірного нерухомого майна, їх право на спірне приміщення, що є їхнім житлом і яке захищене як нормами національного права, так і міжнародного, було порушено шляхом проведення державної реєстрації права власності на нього за відповідачем ОСОБА_5 (відповідний запис про цього відповідача є у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), а тому з урахуванням конкретних обставин цієї справи суд дійшов висновку, що для повного вирішення наявного між сторонами спору необхідно вирішити також питання щодо скасування відповідної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_5 з метою застосування ефективного способу захисту порушених прав позивачів, що призведе до реального поновлення порушеного права, забезпечить припинення його невизнання (оспорювання).

Державна реєстрація - офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на майно.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, у цьому випадку державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_5 - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно за останнім. Внаслідок цього було порушено право позивачів та між сторонами виник спір про право цивільне.

Статтею 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Як вбачається із позовної заяви, що була подана до суду 9 квітня 2019 року, позивачі просили визнати недійсним та скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на спірний об`єкт нерухомого майна.

Частина 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з часу звернення позивачів до суду захистом своїх прав зазнала змін.

На відміну від попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна з 16 січня 2020 року редакція цього Закону встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом, та беручи до уваги обраний спосіб захисту, який станом на час звернення позивачів до суду був ефективним для захисту їхнього права у спірних правовідносинах, і те, що порушення прав позивачів відбулось шляхом державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_5 , а також враховуючи принцип jura novit curia («суд знає закони») згідно з правовими висновками Великої палати Верховного Суду, наведеними у постановах у від 04.12.2019 справа № 917/1739/17 2) ВП ВС від 26.06.2019 справа № 587/430/16-ц 3) ВП ВС від 12.06.2019 справа № 487/10128/14-ц 4) ВП ВС від 11.09.2019 справа № 487/10132/14-ц 5) ВП ВС від 04.09.2019 справа № 265/6582/16-ц, суд дійшов висновку, що належить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42248045 від 26.07.2018, на підставі якого було вчинено запис про реєстрацію права власності № 27216686 від 26 липня 2018 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Усік А.М. на спірний об`єкт нерухомого майна, що забезпечить відновлення становища позивачів, яке існувало до прийняття державним реєстратором такого рішення.

Надмірно формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений законом) суперечить завданню цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова може призвести до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.

У цій справі встановлено порушення прав позивачів на спірне нерухоме майно, яке є їхнім житлом, і таке право у тому числі порушене шляхом реєстрації права власності на це нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_5 .

У разі відмови у позові в частині скасування реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна виключно з причини посилання на певний спосіб захисту, який з часу звернення з позовом до суду змінений внаслідок змін до законодавства, завдання цивільного судочинства виконані не будуть, та порушення права позивачів на належне їм житло продовжуватиметься, відповідач матиме можливість надалі розпорядитися спірним майном.

З огляду на те, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити саме із цієї підстави.

Не є належним відповідачем у цій справі за пред`явленими позовними вимогами і відповідач ОСОБА_4 , тому у позові і до цього відповідача також необхідно відмовити з цієї ж підстави.

Щодо строку позовної давності, то суд не вважає такий строк пропущеним, виходячи з таких підстав.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з правовим висновком, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи.

Належний відповідач у цій справі є ОСОБА_5 як останній набувач спірного майна. Право позивачів на вказане нерухоме майно порушене шляхом державної реєстрації права власності на нього за цим відповідачем.

За таких обставин, позивачі могли довідатися про порушення їхнього права на нерухоме майно відповідачем ОСОБА_5 лише після реєстрації права власності на це майно.

Відсутні докази того, що позивачі могли дізнатися про таке порушення вищезазначеним шляхом їхнього права раніше.

Доводи представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Пилипчука В.Ф. про те, що позивачі знали про порушення їхнього права на спірне нерухоме майно ще із 29 липня 2014 року ( ОСОБА_1 ), а також з 8 травня 2015 року, і повторно з 10 грудня 2015 року, 8 жовтня 2015 року ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), оскільки у провадженні суду за їх участю щодо спірного майна розглядалися справи, є безпіставними, адже у цій справі належним відповідачем за позовом є ОСОБА_5 як останній визнаний державою власник спірного майна, а у справах, на які посилається представник відповідача участі ОСОБА_5 не приймав.

Отже, строк позовної давності для звернення позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом до відповідача ОСОБА_5 про витребування у останнього спірного майна та скасування відповідної реєстрації права власності, за обставин цієї справи, не пропущений.

Наведені у заяві представником відповідача ОСОБА_10 доводи щодо пропуску строку позовної давності не ґрунтуються на обставинах справи, як і його посилання на вказаний ним правовий висновок, який стосується інших фактів та обставин, відмінних від цієї справи.

Суд вважає, що витребування спірного приміщення у відповідача ОСОБА_5 не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, бо цей набувач, із власності якого витребовується спірне приміщення, яке є гуртожитком, не позбавлений можливості пред`явити вимогу до продавця про відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки позовні вимоги позивачів до відповідача ОСОБА_5 про скасування запису про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та витребування майна у добросовісного набувача задоволено повністю, а тому з відповідача ОСОБА_5 належить стягнути на користь кожного з позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 понесені та документально підтверджені останніми судові витрати у розмірі по 512 грн 26 коп.

Частинами 2, 3 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з договорів про надання правничої допомоги - послуг захисника/представника від 16 грудня 2016 року, укладених між адвокатом Лавренчуком О.В. та позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , гонорар адвоката становить 300 грн. за одну відпрацьовану годину адвоката, однак всупереч вимогам ч. 3 ст. 137 ЦПК України останніми суду не було подано детального опису наданих послуг, виконаних робіт, у зв`язку з цим в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 10-13, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Любешівська селищна рада об`єднаної територіальної громади, до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Усік Анжели Михайлівни, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування запису про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та витребування майна у добросовісного набувача, - задовольнити частково.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про скасування запису про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та витребування майна у добросовісного набувача задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 03.04.1998 Любешівським РВ УМВС у Волинській області), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий 24.07.2012 Любешівським РВ УМВС у Волинській області), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 15.06.1998 Любешівським РВ УМВС у Волинській області) приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 412512507231).

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42248045 від 26.07.2018, на підставі якого було вчинено запис про реєстрацію права власності № 27216686 від 26 липня 2018 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Усік А.М. на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщеня за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраійний номер об`єкта нерухомого майна: 412512507231.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 512 гривень 26 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 512 гривень 26 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 512 гривень 26 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: https://km.vl.court.gov.ua/sud0304/gromadyanam/csz/.

Дата складення повного тексту рішення - 22 вересня 2023 року.

Головуючий: О. В. Антонюк