Рішення

від 02.10.2023 по справі 527/1815/23

ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 527/1815/23

провадження 2/527/602/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого- судді Павлійчук А.В.,

за участю секретаря Козинко Ю.С.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Глобинського районного суду Полтавської області в м. Глобине цивільну справу № 527/1815/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Глобинської міської ради Полтавської області, за участю третіх осіб: Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області, приватного нотаріуса Похилої Ірини Григорівни про визнання, в порядку спадкування за законом, права засновника селянського (фермерського) господарства та визнання права постійного користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання, в порядку спадкування за законом, права засновника селянського (фермерського) господарства та визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Заявлені вимоги мотивують тим, що Селянське (фермерське) господарство «С.Барвінок», створене 23 лютого 1998 року та провадить свою господарську діяльність у с. Коломицівка Кременчуцького району Полтавської області. Засновником СФГ «С.Барвінок» є фізична особа ОСОБА_3 , який виконував обов`язки голови СФГ до 13 липня 2022 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 засновник СФГ «С.Барвінок» ОСОБА_3 помер. На час смерті засновника СФГ, інших членів СФГ «С.Барвінок», згідно статуту юридичної особи, не мало. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на матеріальні і нематеріальні цінності, права та обов`язки спадкодавця. Спадкоємцями ОСОБА_3 є його син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 які спадщину прийняли у визначеному Законом порядку та у відведений для прийняття спадщини час. Таким чином, після смерті засновника селянського (фермерського) господарства «С.Барвінок» та за відсутності інших членів СФГ, виникла необхідність у спадкуванні прав засновника селянського (фермерського) господарства задля можливості продовження діяльності фермерського господарства та виконання його, передбачених статутом, обов`язків. При оформленні спадкових прав, приватний нотаріус Похила І.Г. надала роз`яснення, з якого випливає, що права засновників селянського (фермерського) господарства не включені до обсягів спадкових прав і не можуть бути успадковані шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом чи законом. Для реалізації таких прав, спадкоємцям необхідно звертатися до Суду. Крім того, відповідно до рішення 12 сесії 2 скликання Глобинської районної ради Полтавської області від 21 серпня 1997 року, громадянину України, як майбутньому засновнику селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 передано у постійне користування земельну ділянку площею 50.0 ГА на території Жуківської сільської ради (нині Жуківський старостат Глобинської міської ради) згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ПЛ № 020003 від 17 лютого 1998 року, з цільовим призначенням : «для створення селянського (фермерського) господарства», що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІІ-ПЛ № 020003 від 17 лютого 1998 року. З описаного часу і до нині СФГ «С.Барвінок» обробляло вказану земельну ділянку. В процесі господарської діяльності СФГ «С.Барвінок» частина наданої у постійне користування земельної ділянки була розпайована та визначеним Державою шляхом приватизована з реєстрацією права приватної власності. Так згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 612536 від 3 грудня 2002 року у приватну власність ОСОБА_3 із вищезазначеної земельної ділянки виділено у приватну власність землю площею 6.50 ГА. Отже, станом на час звернення до Суду, у постійному користуванні СФГ залишилась земельна ділянка площею 43.50 ГА, з цільовим призначенням «Для ведення фермерського господарства», якій присвоєно кадастровий номер: 5320682200:00:002:0011, що крім іншого, підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 140878379 від 10.10. 2018 року. Таким чином вказана вище земельна ділянка хоч і надавалася громадянину України ОСОБА_3 як фізичній особі, однак ця земля перебувала не у приватній власності фізичної особи, а надавалася у постійне користування задля створення фермерського господарства і після смерті засновника фізичної особи на яку видано державний акт на право постійного користування землею, повинна залишитись не у власності фізичної особи, а лише як об`єкт права постійного користування юридичною особою селанського (фермерського) господарства «С.Барвінок» і спадкуванню в загальному порядку не підлягає.

Посилаючись на викладене, позивачі просили суд, визнати за ними в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право засновника селянського (фермерського) господарства «С.Барвінок», у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 23.02.1998 року, номер запису 1 561 120 0000 000395, ідентифікаційний код юридичної особи 25167103, юридична адреса фермерського господарства: село Коломицівка Кременчуцького (колишнього Глобинського) району Полтавської області. Визнати за селянським (фермерським) господарством «С.Барвінок» державну реєстрацію якого проведено 23.02.1998 року, номер запису 1 561 120 0000 000395, ідентифікаційний код юридичної особи 25167103, юридична адреса фермерського господарства: село Коломицівка Кременчуцького (колишнього Глобинського) району Полтавської області, право постійного користування земельною ділянкою площею 43.50 га, кадастровий номер: 5320682200:00:002:0011 розташовану на території Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

У судове засідання позивачі не з`явились, подали до суду заяву, в якій просили справу розглядати за їх відсутності та вказали, що позовні вимоги підтримують.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву в якій просив справу розглядати за його відсутності та вказав, що заперечень проти позову не має.

Представник третьої особи Кременчуцької РДА та приватний нотаріус Похила І.Г. в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, з якої слідує, що учасник справи, має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно до ч.2ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Законність та обґрунтованість позовних вимог підтверджується дослідженим у судовому засіданні наступними доказами:

- копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 виданого повторно 10 січня 2023 року (а.с. 18);

- копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 586303 від 23.02.1998 року (а.с. 22);

- копією Статуту СФГ «С.БАРВІНОК» в новій редакції від 27 вересня 2017 року (а.с. 23-32);

- копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 виданого 15 липня 2022 року (а.с. 36);

- Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 71155694 від 13.01.2023 (а.с. 37);

- копією Державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ПЛ № 020003 виданого ОСОБА_3 17 лютого 1998 року (а.с. 38);

- Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 140878379 від 10.10.2018 (а.с. 39);

- копією Державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 612536 виданого ОСОБА_3 03 грудня 2002 року (а.с. 40);

- копією Статуту СФГ «С.БАРВІНОК» в редакції від 17 лютого 1998 року (а.с. 58-66);

- копією спадкової справи № 3 за 2023 рік після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (а.с. 78-84).

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1статті 16 Цивільного кодексу України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частини 1статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідност. 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 2ст.1223 ЦК Україниу разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України.

Згідно ст.ст.1258,1261 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідност. 191 ЦК України,підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство»визначено, що до складумайнафермерськогогосподарства(складеного капіталу) можутьвходити:будівлі,споруди,облаштування,матеріальніцінності,цінніпапери,продукція,вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство»успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").

Статті27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а такожстаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 рокуне передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей2,4,5,7,8,10,11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей1,5,7,8і12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей31,92 ЗК України від 25 жовтня 2001 рокупісля отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першоюстатті 55 цього кодексуу тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений устатті 1219 ЦК України.За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина першастатті 20 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина першастатті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина першастатті 23 того ж Закону).

Згідно положень статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Частинами 1 та 2статті 116 Земельного кодексу Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першоюстатті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною 1статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 1статті 125 Земельного кодексу Українивизначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Частиною 1статті 126 цього Кодексупередбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Відповідно до статей152,155 Земельного кодексу України,захист правгромадян таюридичних осібна земельніділянки здійснюється,зокрема,шляхом визнанняправ, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст.55, ст.124 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1995 року, на момент створення СФГ «С.Барвінок») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1995 року, на момент створення СФГ «С.Барвінок») користування землею може бути постійним або тимчасовим.У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1995 року, на момент створення СФГ «С.Барвінок») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки СФГ «С.Барвінок» , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1995 року № 3312-XII, на момент створення СФГ «С.Барвінок»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ «С.Барвінок», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичнихосіб- підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Такі висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважємо, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності Земельним кодексом України), було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси випливає , що громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України(у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Отже з наведеного вище випливає , що вказана земельна ділянка не може бути вилучена з постійного користування СФГ «С.Барвінок», право постійного користування земельною ділянкою зберігається за СФГ до моменту ліквідації такої юридичної особи.

Приймаючи до уваги вищевикладене, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.15,16, 1217, 1218, 1223, 1266, 1268 ЦК України, ст.ст.ст.ст.3-15, 76, 82, 206, 211, 247,258, 259, 263, 265, 268,273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп: НОМЕР_3 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право засновника селянського (фермерського) господарства «С.Барвінок», у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 23.02.1998 року, номер запису 1561120 0000 000395, ідентифікаційний код юридичної особи 25167103, юридична адреса фермерського господарства: село Коломицівка Кременчуцького (колишнього Глобинського) району Полтавської області.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп: НОМЕР_4 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право засновника селянського (фермерського) господарства «С.Барвінок», у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 23.02.1998 року, номер запису 1561120 0000 000395, ідентифікаційний код юридичної особи 25167103, юридична адреса фермерського господарства: село Коломицівка Кременчуцького (колишнього Глобинського) району Полтавської області.

Визнати за селянським (фермерським) господарством «С.Барвінок» державну реєстрацію якого проведено 23.02.1998 року, номер запису 1 561 120 0000 000395, ідентифікаційний код юридичної особи 25167103, юридична адреса фермерського господарства: село Коломицівка Кременчуцького (колишнього Глобинського) району Полтавської області, право постійного користування земельною ділянкою площею 43.50 га, кадастровий номер: 5320682200:00:002:0011 розташовану на території Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду .

Повне найменування сторін:

Позивачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_4 );

Відповідач: Глобинська міська рада Полтавської області (Полтавська область, м. Глобине, вул. Центральна, 285, ЄДРПОУ: 04382056);

Треті особи: Кременчуцька районна державна адміністрація Полтавської області (Полтавська область, м. Кременчук, вул. Соборна, 14/23, ЄДРПОУ: 04057586), приватний нотаріус Похила Ірина Григорівна (Полтавська область, м. Глобине, вул. Мічуріна, 155).

Повний текст рішення виготовлений 06.10.2023 року.

Суддя А. В. Павлійчук