Рішення

від 19.11.2007 по справі 10/124-2179(3/241-2977)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/124-2179(3/241-2977)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" листопада 2007 р.Справа № 10/124-2179(3/241-2977)

Господарський суд Тернопільської області  складі

 судді Півторака М.Є.             

Розглянув справу

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь”, м. Кременець, вул. Дубенська, 148 Тернопільської області

До відповідач: Міського споживчого товариства “Діброва”, м. Кременець, вул. Шевченка, 42 Тернопільської області

Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кременецьке районне бюро технічної інвентаризації, м. Кременець, вул. Шевченка, 75 Тернопільської області

За участю представників:

Позивача: Скакальського Л.Л. –представника, довіреність № 52 від 08.06.2007 року;

Відповідача: Гроди П.П. –представника, довіреність від 12.12.2006 року; Сурматюка С.С. –представника, довіреність від 14.06.2007 року;

Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не прибув.

В судовому засіданні присутнім представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1  Господарського процесуального кодексу України.

Згідно клопотання Міського споживчого товариства “Діброва“, м. Кременець судом проводиться технічна фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів, а саме: програмно –апаратного комплексу “Діловодство суду“.

Суть справи:

До господарського суду Тернопільської області звернулося з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю “Волинь”, м. Кременець, вул. Дубенська, 148 до Міського споживчого товариства “Діброва”, м. Кременець, вул. Шевченка, 42 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кременецьке районне бюро технічної інвентаризації, м. Кременець, вул. Шевченка, 75 Тернопільської області про визнання недійсним Договору купівлі-продажу приміщення ресторану ТзОВ “Волинь” від 23 грудня 2003 року укладеного між ТзОВ “Волинь” та Міським споживчим товариством “Діброва”; витребування у Міського споживчого товариства “Діброва” оригінал Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ТзОВ “Волинь” від 23 грудня 2003 року та стягнення з відповідача судових витрат.

Як зазначено у позовній заяві ( вх. № 3862(н) від 27.10.2005 року її підписав Генеральний директор ТзОВ “Волинь“ М. І. Ярощук.

31 жовтня 2005 року ТзОВ “Волинь” подало до господарського суду Тернопільської області заяву б/н від 31.10.2005р. про забезпечення позову та просить накласти арешт на майно, нежитлове приміщення, яке розташоване по вул. Дубенська, 148, м. Кременець з забороною третьою особою Кременецьким районним комунальним бюро технічної інвентаризації вчиняти дії, що стосуються реєстрації права власності та видачу Свідоцтва на право власності на дане нежитлове приміщення.   

16 березня 2006 року ТзОВ “Волинь” звернулося до господарського суду з заявою №17 від 07.03.2006р. про збільшення позовних вимог: щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу приміщення ресторану ТзОВ “Волинь” від 23.12.2003р. та усунення перешкод в користуванні майном.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що укладений Договір купівлі –продажу від 23.12.2003 року є недійсним, так як він суперечить чинному законодавству України і порушує майнові та немайнові права та обов'язки ТзОВ “Волинь” та підлягає скасуванню. Окрім того вважає, що при укладенні даного договору було порушено норми п. 6.13 Статуту ТзОВ “Волинь”, так як Чуненкова Г.О., як директор від імені ТзОВ “Волинь” не мала права підписувати Договір купівлі-продажу від 23.12.2003р., тому що існувало обмеження на укладення директором Договору відчуження майна ТзОВ “Волинь” прийнятими рішенням Зборів учасників ТзОВ “Волинь” ( Протокол №1 від 11.01.1996р.), яким визначили, що  директор ТОВ “Волинь” має право розпоряджатися, заставляти , відчужувати майно, основні засоби, у  зв'язку з чим підписувати договори та інші документи від імені ТОВ “Волинь” складених на суму, що не перевищує 500 (п'ятсот мільйонів крб.), станом на 23.12.2003р. по курсу НБУ обмеження становить 5 000 грн.

Оскільки,  вартість продажу приміщення ресторану “Волинь” в м. Кременець значно вища, встановленого обмеження ( приміщення продається згідно оспорюваного Договору за 40 325 ( сорок тисяч триста двадцять п'ять)  грн. і зазначена умова суперечить вимогам Статуту ТзОВ “Волинь” та волевиявленню засновників (учасників) товариства.

Далі Позивач стверджує, що Рішення зборів учасників ТзОВ “Волинь” щодо схвалення незаконного Договору купівлі-продажу приміщення ресторану даного товариства від 23.12.2003р. не приймалося, а також вказує на те, що цей договір не має юридичної сили з моменту підписання, оскільки, засвідчений недійсним, незаконним дублікатом круглої печатки ТзОВ “Волинь”, яка була безпідставно та незаконно виготовлена Чуненковою Г.О., так як дійсний оригінал печатки товариства знаходився у користуванні генерального директора ТзОВ “Волинь”, особи яка очолює колегіальний виконавчий орган (дирекцію) на підставі ст. 6.6. Статуту ТзОВ “Волинь”.

Міське споживче товариство ”Діброва”,  м. Кременець заперечує заявлені позовні вимоги повністю та стверджує, що Договір купівлі-продажу від 23.12.2003р. укладений у відповідності до чинного законодавства України, що підтверджується рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08.06.2005р., рішенням колегії суддів судової палати  в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 25.08.2005р., а тому просить припинити провадження по справі в порядку ст. 80 п. 2  ГПК України, оскільки є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Кременецьке районне комунальне бюро технічної інвентаризації у клопотанні № 368 від 07 червня 2007 року  заперечень щодо заявлених  позовних вимог суду не надало, однак зазначило, що у зв'язку з виробничим завантаженням приймати участь в судовому засіданні його представник не може та просить справу розглядати без його участі.

Справа вже розглядалася  в господарському суді Тернопільської області та Львівському апеляційному господарському суді.

Вищий господарський суд України, розглядаючи касаційну скаргу ТзОВ “Волинь“, м. Кременець  12 квітня 2007 року своєю постановою скасував рішення господарського суду Тернопільської області по справі № 3/241-2977 від 23.03.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 року і передав справу на новий  розгляд  до господарського суду Тернопільської області в іншому складі суддів та вказав підстави для їх скасування.

Зокрема, в Постанові зазначається, що посилання суду на обмеження встановлені в протоколі №1 зборів учасників (засновників) ТзОВ „Волинь” від 11.01.1996р., який є невід'ємною частиною статуту та передбачає право директора підписувати від імені товариства договори та інші документи на суму, що не перевищує 500 мільйонів крб. (5 000 грн.) є помилковим, оскільки, жодним нормативним актом не передбачено, що протокол зборів учасників ТзОВ є невід'ємною частиною його статуту, а в п. 6.13 Статуту позивача вказано про визначення меж щодо права директора розпоряджатися майном товариства, а також суд в порушення вимог ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР не застосував передбачених законом наслідків визнання угоди недійсною, а саме –зобов'язання кожної із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, що згідно постанови п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р. 33 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” є обов'язком, а не правом суду.

Також вказується на те, що позивачем надано лише копію протоколу № 1 зборів учасників ( засновників ) товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь“ від 11.01.1996 року, ідентичність оригіналу якого заперечує відповідач, а тому суд повинен витребувати та оглянути у судовому засіданні оригінал зазначеного договору.

Окрім того, звернуто увагу на те, що визнаючи договір купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених ст. 50 ЦК УРСР суд не вказав яким конкретно цілям діяльності ТзОВ „Волинь” він суперечив, а також зайвим є посилання в судових рішеннях на норми ЦК України від 16.01.2003р., що регулюють питання визнання недійсним правочинів, оскільки щодо угод, вчинених до набрання чинності цим Кодексом підстави і наслідки їх недійсності визначаються ст.ст. 47-58 ЦК УРСР, якщо угода не підпадає під дію інших законів, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Статтею 111-12 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

            На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у Постанові, ухвалою господарського суду від 22 червня 2007 року  витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь“, м. Кременець Оригінал Протоколу № 1 Зборів учасників ( засновників ) товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь“ від 11 січня 1996 року та належним чином засвідчений документ, який підтверджує  проведення оплати за не житлове приміщення відповідно до Договору купівлі-продажу від 23 грудня 2003 року.

               Вимоги ухвали суду позивачем не виконані, оригінал Протоколу № 1 зборів учасників ( засновників ТзОВ ”Волинь“ від 11 січня 1996 року суду не представлено, а також не представлено документ, який підтверджує проведення оплати за не житлове приміщення відповідно до Договору купівлі-продажу від 23.12.2003 року.

У судовому засіданні 06 липня 2007 року представник позивача пояснив, що надати документи, які б підтверджували оплату за придбаний об'єкт ТзОВ “Волинь“ немає можливості, так як головою ТзОВ Чуненковою Г.О. вони не були передані на зберігання, окрім того, звернувся до суду з клопотанням про  витребування з Кременецького районного суду у справі № 22а-1440 оригінал Протоколу № 1 зборів учасників ТзОВ “Волинь“ від 11.01.1996 року.

Представник відповідача –Міського споживчого товариства “Діброва“, м. Кременець вважає, що клопотання позивача про витребування від Кременецького районного суду оригіналу Протоколу № 1 зборів учасників ТОВ “Волинь“ від 11.01.1996 року є надуманим і спрямованим на затягування розгляду позову по суті, оскільки,  під час розгляду справи в Кременецькому районному суді в 2005 році в матеріалах справи знаходиться не оригінал протоколу, а лише копія, про що прямо зазначено в мотивувальній частині рішення і стверджує, що оригіналу протоколу № 1 зборів учасників ТОВ ”Волинь“ від 11.01.1996 року взагалі немає.

Крім того, відповідачем надано копії рішення Кременецького районного суду від 08 червня 2006 року, рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2005 року та  ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 26 січня 2007 року і вказує, що у вказаних судових інстанціях вже було предметом розгляду правомірність укладання договору купівлі-продажу майна –приміщення ресторану “Волинь“ від 23 грудня 2003 року. З відповідним позовом звертався Ярощук Микола Іванович до Чуненкової Галини Олександрівни.

І Кременецький районний суд, і колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області відмовили Ярощуку М.І. у позові про скасування договору купівлі-продажу майна –приміщення ресторану “Волинь“ від 23 грудня 2003 року.

Відповідач вважає, що є рішення Кременецького районного суду з даного предмету спору і з зазначених підстав, а тому господарський суд повинен застосувати приписи ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та відмовити ТзОВ “Волинь“ в позові.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання ТзОВ “Волинь“ про витребування з Кременецького районного суду оригінал протоколу зборів часників ТОВ “Волинь“ від 11.01.1996 року, суд вважає, що воно не підлягає до задоволення.

У поданому до суду копії рішення Кременецького районного суду від 08 червня 2005 року зазначається, що позивачем представлено суду ксерокопію протоколу № 1 від 11 січня 1996 року. Однак, позивачем не представлено доказів відповідності ксерокопії протоколу оригіналу.

Отже, під час розгляду справи в Кременецькому районному суді позивачем було надано лише ксерокопію, про що суд зазначив в мотивувальній частині. Як зазначено у рішенні  від 08 червня 2005 року, справа розглядалася за участю адвокатів  Скакальського Л.Л. і Гроди П.П.

Адвокат Скакальський Л.Л. представляє під час розгляду справи інтереси позивача ТзОВ “Волинь“, і оскільки він брав участь у справі в Кременецькому районному суді, а тому йому відомо, що в матеріалах справи Кременецького районного суду знаходиться лише ксерокопія протоколу № 1 зборів учасників ТОВ “Волинь“ від 11.01.1996 року, а не оригінал.

В судовому засідання, призначеному вперше до розгляду на 08 червня 2007 року, оголошувалась перерва до 14:00 год. 06.07.2007 року, до 16:30 год. 10.07.2007 року, 10:00 год. 13.07.2007р.,16:00 год. 17.07.2007р. та слухання справи відкладалось до 11:00 год. 22.06.2007 року і 14:00 год. 06.07.2007р., з підстав, викладених в ухвалі суду від 22.06.2007 року в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

          В судових засіданнях представник позивача заявлені вимоги підтримав повністю.

            17 липня 2007 року  господарський суд Тернопільської області виніс ухвалу, якою зупинив провадження по справі №10/124-2179(3/241-2977) у відповідності до ч. 1 ст. 79 ГПК України, оскільки, 12 липня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Волинь“ звернулося до суду з клопотанням про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається Кременецький районним судом, представивши в обґрунтування заявлених вимог те, що 06 липня 2007 року Кременецьким районним судом відкрито провадження у справі № 2-а-51/2007р. за позовом Чуненкової Галини Олександрівни до Державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації Кременецької районної державної адміністрації, третьої особи на стороні позивача ТзОВ “Волинь“ про визнання протиправної бездіяльності Державного реєстратора та зобов'язання вчинити дії.

            Ухвалою господарського суду від  22 жовтня 2007 року поновлено провадження у справі.

            В судовому засіданні оголошувалася перерва до 17 годин 19 листопада 2007 року в порядку статті 77 Господарського процесуального Кодексу України для розгляду клопотання ТзОВ “Волинь“ про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно - приміщення ресторану “Волинь“ , в порядку статті 43-1 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представників відповідача,  дослідивши представлені документи, суд встановив наступне:

Згідно статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом свої порушених або оспорюваних і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського Кодексу України визначено, що кожен суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом  визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Позивач по справі: Товариство з обмеженою відповідальністю „Волинь”, місцезнаходження органів управління якого м. Кременець, вул. Дубенська, 148, є юридичною особою, яке зареєстроване у встановленому законом порядку і включене до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України, ідентифікаційний код 14038638, що підтверджується Довідкою Головного управління статистки у Тернопільській області №30 від 10 квітня 2007 року, а тому наділене правом на звернення до суду з позовом за захистом свої прав.

Відповідно до ст.6 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, –неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Предметом позову є правомірність договору купівлі-продажу майна, укладеного 23 грудня 2003 року  у м. Кременець між Товариством з обмеженою відповідальністю „Волинь”, м. Кременець та Міським споживчим товариством „Діброва”, м. Кременець з підстав, зазначених у позовній заяві.

Стаття 4 Цивільного Кодексу Української РСР визначила, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян та організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Частина друга зазначеної статті визначала підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 4 Закону України “Про власність“ ( чинного на момент виникнення правовідносин ) надано право власнику на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджається належним йому майном. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону: використовувати майно для здійснення господарської та іншої, незабороненої діяльності, зокрема: передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Надані сторонами матеріали свідчать, що на момент укладання оспорюваного договору ТзОВ “Волинь”, м. Кременець було власником  майна, зазначеного у Договору купівлі –продажу від 23.12.2003 року, зокрема нежитлового приміщення –ресторану, як зазначено у позовній заяві, а тому в силу приписів статті 12 Закону України “Про господарські товариства“  та статті  4 Закону України “Про власність“ вправі було вчиняти дії щодо нього, в тому числі і укладати договори купівлі-продажу.

Як встановлено в судовому засіданні,  23 грудня 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Волинь”, м. Кременець, в особі директора Чуненкової Г.О., діючого на основі Статуту (надалі - Продавець) та Міським споживчим товариством „Діброва”, м. Кременець, в особі голови Чуненкова Б.П. ( надалі - Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке належить Продавцю на праві колективної власності згідно купівлі-продажу комунального майна від 18.12.1995р. зареєстрованого рішенням Голови Кременецької райдержадміністрації від 04..01.1996р. №5 між представництвом Фонду державного майна України в Кременецькому районі та товариством громадян України, і реєстраційного посвідчення №136 від 13.10.1998р. Об'єкт розташований за адресою: м. Кременець, вул. Дубенська, 148, на земельній ділянці, яка у користуванні Продавця. На момент укладення Договору будівля  індивідуалізована. Об'єкт продажу складає 227,4 кв.м. ( п. 1 Договору).

Приміщення продається за 40 352,00 грн. ( пункт 2 Договору ).

Пунктом 4 Договору сторони визначили, що оплата майна, що продається, здійснюється Покупцем впродовж 55 днів з моменту укладення даного Договору шляхом перерахування всієї (чи часткових) сум на розрахунковий рахунок продавця.

Окрім того, п. 7 даного Договору передбачено, що з моменту передачі майна до Покупця переходять права володіння та користування. Право розпорядження переходить в момент одержання Продавцем кінцевого платежу. Факт передачі продажу фіксується актом передачі-приймання, який підписується обома Сторонами і є Додатком до Договору.

Як зазначено у Договорі, від імені Продавця –Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь“ його підписано директором  Чуненковою Галиною Олександрівною та скріплено відтиском мокрої печатки ( належним чином завірена копія  Договору знаходиться в матеріалах справи ).

Оскільки, Спірний договір купівлі –продажу укладений та підписаний представниками сторін 23.12.2003 року, а тому положення спірної угоди повинні відповідати вимогам Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.

                 Згідно ст.153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в  потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. При цьому, істотними є ті умови договору, які визнані такими за  законом або необхідні для договорів даного виду, а  також  усі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.  В силу ст.224 ЦК УРСР істотними умовами договору купівлі-продажу є його предмет і ціна. При цьому, предметом договору є майно, яке продавець зобов'язується передати покупцеві. Таким майном може бути як індивідуально визначена річ, так і речі, визначені родовими ознаками.

                 У  поданому до суду позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь”, оспорюючи правомірність укладення вищезазначеного договору купівлі –продажу, посилається на відсутність  повноважень у голови ТзОВ – Чуненкової Г.О. на його укладання.

Статтею 20 Закону України “Про власність“ було визначено, що господарські товариства є суб'єктом права колективної власності. Тобто, все майно, яке є власністю товариства є об'єктом права колективної власності.

Зазначене положення було  закріплене і у статті 29 Цивільного кодексу Української РСР, згідно якої юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через органи, що діють у межах прав, наданих їм Законом або Статутом (положенням).

Статтею 4 Закону України “Про господарські товариства” передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту.  

Згідно частини 1 статті 58 вищезазначеного Закону вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Збори учасників товариства обирають голову  товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства, відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України “Про господарські товариства”.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме Протоколу №1 зборів учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь” від 11 січня 1996 року затверджено Статут та Установчий договір даного товариства; обрано виконавчий орган: дирекцію в складі 3-ох членів дирекції, а саме: Ярощук М.І., Бондарчук Н.І., Ярощук Т.І.; колегіальний орган –дирекцію очолює Ярощук М.І.; затверджено  положення виконавчого органу ТзОВ “Волинь”; обрано головою ТзОВ “Волинь” –Чуненкову Г.О., якій надані повноваження Статутом ТОВ та чинним законодавством України та крім того доручено провести реєстрацію товариства, дано дозвіл на виготовлення кутового штампу та печатки, бути представником та відповідальною особою при отриманні їх, а також Свідоцтва про реєстрацію, довідки ЦСУ та інших документів в державних установах. Крім того, затверджено ревізійну комісію з 3-ох членів товариства та зазначено, що Загальні збори учасників ТзОВ “Волинь” делегують повноваження виконавчому органу дирекції приймати рішення про відчуження майна, основних фондів будь-яким способом.   

З метою визначення об'єму повноважень органів управління ТзОВ “Волинь” у судовому засіданні досліджено Статут та Установчий Договір Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь” із Додатком № 1, які є невід'ємною частиною Установчого договору, затверджених зборами учасників (Засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь”, зареєстрованих: Статут –Кременецькою районною державною адміністрацією 29.01.1996 року; Установчий договір та Додаток №1 Внески засновників (учасників) в статутний фонд ТзОВ “Волинь” –посвідчений Кременецькою нотаріальною конторою 16.01.1996 року (належним чином завірені копії Статуту та Установчого договору з Додатком №1 до нього знаходяться в матеріалах справи).

Згідно п. 6.1. Статуту Вищим органом Товариства є Збори Учасників, Збори Учасників правомочні приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства.

Збори Учасників обирають Голову товариства на строк до одного року. (п. 6.3. Статуту).

Відповідно до п. 6.6. Статуту у Товаристві створюється виконавчий орган: дирекція на чолі з Генеральним директором (директором).

Членами дирекції можуть бути як учасники, так і особи, які не є учасниками. Положення про виконавчий орган Товариства затверджується Зборами учасників.

Генеральний директор (директор) здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства на засадах єдино начальства в межах компетенції і прав, що визнані Статутом та рішеннями Зборів Учасників. (п. 6.11 Статуту).

Відповідно до п. 6.12 Статуту ТзОВ “Волинь” одним із прав Генерального директора (директора) є розпоряджатися всім майном Товариства, включаючи кошти.  

Крім того, Генеральний директор (директор) має право розпоряджатися майном Товариства в межах, що визначені Зборами Учасників Товариства за цим Статутом. (п. 6.13.).

Отже, на час укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу установчими документами ТзОВ “Волинь” згідно ст. 4 Закону України “Про господарські товариства” були Установчий договір та Статут.

Однак, Протоколом №1 від 11 січня 1996 року Зборами Учасників (Засновників) ТзОВ “Волинь”  встановлено обмеження, згідно якого Директор ТОВ має право розпоряджатися, заставляти відчужувати майно, основні засоби в зв'язку з чим підписувати договори та інші документи від імені ТзОВ “Волинь” укладених на суму, що не перевищує 500 (п'ятсот мільйонів крб. –5 000 грн.), а вартість майна згідно Договору купівлі-продажу від 23.12.2003р. становить –40 325,00 грн., що еквівалентно сумі - 4 042 500 000 крб., що являється значно більше, як передбачено та затверджено Зборами Учасників (засновників).

На підставі зазначеного рішення зборів учасників, зміни до установчих документів Товариства не вносилися.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

          Суд вважає, що Посилання позивача на приписи зборів учасників Товариства від 11 січня 1996 року , які оформлені Протоколом № 1 є безпідставними, оскільки  жодним нормативним актом не передбачено, що протокол зборів учасників ТОВ є невід'ємною частиною його статуту.

          У судовому засіданні встановлено , що правомірність укладання договору купівлі-продажу приміщення ресторану “Волинь“, укладеного 23.12.2003 року вже було предметом судового розгляду.

           Так, Кременецький районний суд Тернопільської області 08 червня 2005 року виніс рішення у справі за позовом Ярощука Миколи Івановича до Чуненкової Галини Олександрівни та Кременецького БТІ про визнання недійсним протоколу зборів учасників ТзОВ “Волинь“ від грудня 2003 року; скасування договору купівлі-продажу майна: приміщення ресторану “Волинь“, про визнання недійсним та скасування дублікату свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ “Волинь“, про визнання недійсним та скасування дублікату круглої печатки ТОВ “Волинь“ та вилучення дублікату круглої печатки ТОВ “Волинь“  та визнання недійсним та скасування протоколу зборів учасників ТОВ “Волинь“ від 01.02.2004 року, яким відмовив у позові.

               25 серпня 2005 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області розглянувши апеляційну скаргу Ярощука Миколи Івановича, апеляційну скаргу задовольнила частково; рішення Кременецького районного суду від 08.06.2005 року  в частині визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ “Волинь“  від 01.02.2004 року скасувати  ухвалено нове рішення, яким визнати недійсним рішення зборів учасників ТОВ “Волинь“ від 01.02.2004 року; в решті рішення суду залишити без змін.

               Зокрема, в мотивувальній частині Рішення зазначається, що колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що реалізація майна ТОВ “Волинь“ пройшла за підписом керівника, що не суперечить як статутним вимогам, установчому договору так і ст. 62 Закону України “Про господарські товариства“.

               Ухвалою від 26 січня 2007 року колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  касаційну скаргу Ярощука Миколи Івановича відхилила, а рішення Кременецького районного суду від 08 червня 2005 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2005 року залишила без змін.

               Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що  рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

               Отже, Рішенням Кременецького районного суду  від 08 червня 2005 року укладений договір купівлі-продажу  приміщення ресторану “Волинь“ від 23.12.2003 року  визнано правомірним;  даний висновок підтверджений  рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2005 року  та ухвалою Верховного Суду України від 26 січня 2007 року.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод, встановлені статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону.

          Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 ЦК Української РСР бути підставою для визнання угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

            Твердження позивача, що договір купівлі-продажу приміщення ресторану “Волинь“ від 23.12.2003 року не уповноваженою особою Чуненковою Г.О. спростовується дослідженими у судовому засіданні документами, а тому суд прийшов до висновку, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь” Чуненкова Г.О.  була уповноважена щодо прийняття рішення про укладення угоди, яка передбачала відчуження нерухомого майна – нежитлового приміщення (ресторану) за вартістю 40 352,00 грн.

З огляду на наведене суд визнає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь“, м. Кременець безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Витрати по сплаті державного мита та за інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. згідно статті 49 ГПК України , покладається на позивача.

На підставі наведеного, керуючись статтями 43,49,82,84 Господарського процесуального Кодексу України, статтями 29, 48, 63 ,64,69,151,161, 216  Цивільного Кодексу Української РСР, статтями 4,7,20,30 Закону України “Про власність“, статтями 12 ,59,62 Закону України “Про господарські товариства“, Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито“  господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення  десятиденного строку з дня його прийняття.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття рішення  через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                          М.Є. Півторак