Ухвала

від 03.10.2023 по справі 755/11860/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/11860/23

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"03" жовтня 2023 р. м.Київ

Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

11.08.2023 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє - адвокат Харіна Тетяна Геннадіївна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, яку в порядку автоматизованого розподілу справ між суддями передано на розгляд судді Коваленко І.В.

Дослідивши матеріали поданої позовної заяви, вважаю, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач є громадянином Ліванської Республіки.

Крім того, шлюб був укладений в м.Бейрут Ліванської Республіки 03.06.2017 року за законами шаріату, та який було зареєстровано старостою населеного пункту ОСОБА_3 у відділі зі справ громадянського стану 29.03.2018 року, актовий запис №90.

Оскільки позивачка є громадянкою України, а відповідач громадянином іншої країни, то правовідносини між сторонами обтяжені ознакою іноземний елемент, а тому вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу в судових органах України необхідно здійснювати відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право", з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.

Так, стаття 3 Цивільно-процесуального кодексу України встановлює, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Згідно з ч. 2 і 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.

Загальні правила підсудності цивільних справ судами України визначаються стосовно іноземців так само, як і стосовно громадян України.

Відповідно до ст. 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Тобто, при визначенні підсудності цивільних справ за участю іноземної особи може мати місце загальна територіальна підсудність, альтернативна, виключна та договірна підсудність.

Статтею 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позивачем у позовній заяві зазначено адресу відповідача: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини шостої статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України судом зроблено запит до органу реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_2 .

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання Відділу з питань реєстрації місця проживання Дніпровської РДА відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вибув з зареєстрованого місця проживання на підставі документу про припинення права користування, що позбавляє суд можливості визначити підсудність даного позову Дніпровському районному суду міста Києва, в порядку частини першої статті 27 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Позивачка зазначає у позові, що малолітні діти проживають разом з нею, однак не зазначає про наявність доказів на підтвердження цієї обставини та не додає їх до позову, а також не зазначає, що такі докази не можуть бути подані разом із позовною заявою.

У зв`язку з цим, судом було направлено запити до органу реєстрації місця проживання позивачки разом з дітьми. З відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, отримана інформація про те, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 02.02.2022 року вибула з зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі документу про припинення права проживання, а діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованими не значаться.

Статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачені загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених ст. 77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується). Такої угоди для визначення підсудності до матеріалів позову не надано.

За таких обставин, відсутність вказаних вище даних унеможливлює зробити висновок про підсудність позовної заяви.

Таким чином, необхідно звернути увагу позивача на необхідність зазначення в позовній заяві підстав звернення саме до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом про розірвання шлюбу з іноземним елементом, та за наявності підстав, передбачених ст.ст. 27, 28 ЦПК України, надати докази на їх підтвердження.

Згідно з ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про Міжнародне приватне право України» шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.

Згідно статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.

Згідно з ст. 63 Закону України «Про Міжнародне приватне право України» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Документом, який встановлює безпосередні процедури легалізації шлюбу, укладеного за кордоном, є Наказ Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні (із змінами та доповненнями). Відповідно до цих Правил, документи, видані компетентними органами іноземних держав, що свідчать про акти громадянського стану, вчинених за межами України за законами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Тобто, щоб держава Україна визнала шлюб, укладений в іншій країні, з усіма правовими наслідками, цей шлюб необхідно легалізувати.

За загальним правилом, легалізація - це процедура приведення документів у ту форму, яка відповідає законодавству іноземної держави і визнається державними органами цієї держави. Процедура легалізації в Україні таких документів, як: свідоцтво про укладення шлюбу або розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, скоєних за кордоном, відбувається на підставі Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04.06.2002 року.

Суд звертає увагу позивачки на те, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставлення апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн (Австрія, Сполучене Королівство Великобританії, Данія, Італія, Іспанія, Ізраїль, Греція, Німеччина, Португалія, Південна Корея, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Марокко та інші).

Відповідно до міжнародного договору ст. 1 Гаазької Конвенції від 5 жовтня 1961 року передбачено, що її умови поширюються на офіційні документи, які були видані на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Такими документами визнаються: 1) документи, що походять від прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; 2) адміністративні документи; 3) нотаріальні акти та інші. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був виданий (ст.3 Конвенції). При цьому апостиль повинен відповідати вимогам Доповнення до Конвенції.

Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.

Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

Позивач просить розірвати шлюб з відповідачем, укладений за законами шаріату 03 червня 2017 року, посвідчений шаріатським суддею Шейхом Васім Юсефом Фалахом, № 1286/2017 від 03.06.2017 року.

При цьому, надане суду свідоцтво про шлюб, видане шаріатським суддею Шейх Васім Юсеф Фалах в Бейруті апостилю не містить.

Суд звертає увагу позивачки на те, що документи про акти громадянського стану, видані компетентними органами іноземних держав за законами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації (апостилю).

Таким чином, вищевказане свідоцтво про укладення шлюбу має бути засвідчено та легалізовано, відповідно до Інструкції про порядок легалізації офіційних документів в Україні, оскільки, вирішити питання про розірвання шлюбу між сторонами, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів про його укладення, не є можливим.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий.

Відповідно до ч.1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 95, 175, 177, 185 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.

Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж п`ять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.

Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І.В.Коваленко