Ухвала

від 06.10.2023 по справі 1-549/11

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 1-549/11

Провадження № 1-в/487/66/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2023 року місто Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Миколаєва заяву захисника засудженої ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про розстрочення виконання вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 15.05.2013 року у кримінальній справі №1-549/11 (провадження №1/487/49/13), яким ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 визвано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 15.05.2013 року у кримінальній справі №1-549/11 (провадження №1/487/49/13) ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 визвано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України. Вказаним вироком на відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі, на користь Міністерства праці та соціальної політики України (або іншого компетентного державного органу) стягнуто 269280 гривень солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_8 ; 100665 гривень солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 і ОСОБА_7

13.04.2023 року до Заводського районного суду міста Миколаєва надійшла заява захисника засудженої ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про розстрочення виконання вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 15.05.2013 року у кримінальній справі №1-549/11 (провадження №1/487/49/13) на 12 місяців.

В обґрунтування заяви зазначено, що в провадженні Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває зведене виконавче провадження №56296804 від 17.04.2018 року з примусового стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі, на користь Міністерства праці та соціальної політики України у сумі 269280 гривень на підставі виконавчого листа №1-549/11, виданого Заводським районним судом міста Миколаєва 08.02.2018 року. ОСОБА_3 має намір добровільно здійснити погашення суми боргу та нею вже сплачено на рахунок виконавчої служби 20000 гривень. З причини тяжкого фінансового становища та погіршення рівня життя в умовах воєнного стану, вона не має можливості сплатити всю суму боргу одним платежем, у зв`язку з чим просить розстрочити ОСОБА_3 виконання вироку суду наступним чином: квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року по 20774 гривні щомісяця, січень, лютий, березень 2014 року по 20774 гривні щомісяця.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 25.04.2023 року заяву про розстрочення виконання вироку було призначено до розгляду.

Прокурор у судове засіданні не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, задоволенні заяви про розстрочку виконання вироку просив відмовити.

Інші учасники судового провадження у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомили, що не є перешкодою для розгляду поданої заяви.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Відповідно доч.1ст.539КПК України потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов`язків чи законних інтересів.

Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Частиною 2 ст. 539 КПК України встановлено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу Україниза умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 3 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово, крім питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, розгляд якого здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380КПК України, з урахуванням положень цього розділу.

За змістомч.5ст.539КПК України у судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов`язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 533 КПК України визначено, що вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Отже, судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної, судової влади, яким вирішується правовий спір від імені держави Україна. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов`язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень.

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Статтею 31 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разіякщо викладенау виконавчомудокументі резолютивначастина рішенняє незрозумілою,виконавець абосторони виконавчогопровадження маютьправо звернутисядо суду,який видаввиконавчий документ,із заявоюпро роз`ясненнявідповідного рішення. У разі якщо зміст виконавчого документа незрозумілий, виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення його змісту.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55); обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129); суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частини перша, друга статті 129-1).

Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов`язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи:

- «конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі» (абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012);

- «держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Конституційний Суд України вказував, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні.

Аналіз статей3,8,частин першої,другої статті55,частин першої,другої статті129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, наведених юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі „Shmalko v. Ukraine від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі „Fuklev v. Ukraine від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі „Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі „Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine від 15 жовтня 2009 року).

Зазначене відповідає змісту рішення Конституційного Суду України від 15.05.2019 року №2-р(ІІ)/2019.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 2-54/08 відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Згідно повідомлення від 07.08.2023 року №70463, на виконані в Інгульському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває зведене виконавче провадження №56296804 у складі якого: 1) виконавче провадження №56201457, відкрите постановою від 17.04.2018 року на підставі виконавчого листа №1-549/11, виданого 08.02.2028 року Заводським районним судом міста Миколаєва про стягнення солідарно на користь Міністерства праці та соціальної політики України з ОСОБА_6 , ОСОБА_3 матеріальної шкоди у сумі 269280 гривень 00 копійок; 2) виконавче провадження №56087826, відкрите постановою від 04.04.2018 року на підставі виконавчого листа №1-549/11, виданого 08.02.2028 року Заводським районним судом міста Миколаєва про стягнення солідарно на користь Міністерства праці та соціальної політики України з ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 матеріальної шкоди у сумі 100665 гривень 00 копійок.

Таким чином, загальна сума матеріальної шкоди, яка підлягає солідарному стягненню з боржників на користь Міністерства праці та соціальної політики України складає 369945 гривень 00 копійок.

Згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 07.08.2023 року з боржника стягнуто та перераховано за виконавчим провадженням №56201457: витрати виконавчого провадження у сумі 152 гривні 40 копійок 09.12.2020 року, витрати виконавчого провадження, користування АСВП (депозитний) у сумі 51 гривня 00 копійок; виконавчий збір у сумі 160 гривень 95 копійок 09.12.2020 року, кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача у сумі 13234 гривень 40 копійок 11.05.2023 року, виконавчий збір 1323 гривні 44 копійки 24.03.2023 року; за виконавчим провадженням №56087826: витрати виконавчого провадження у сумі 152 гривні 40 копійок 09.12.2020 року, витрати виконавчого провадження, користування АСВП (депозитний) у сумі 51 гривня 00 копійок; витрати виконавчого провадження 6 гривень 22 копійки 16.8.2021 року, виконавчий збір у сумі 160 гривень 95 копійок 09.12.2020 року, кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача у сумі 4947 гривень 42 копійки 11.05.2023 року, виконавчий збір 494 гривні 74 копійки 24.03.2023 року.

Залишок заборгованості складає: ВП №56201457: борг на користь стягувача 256045 гривень 60 копійок, виконавчий збір 25443 гривні 61 копійка; за ВП №56087826: борг на користь стягувача 95717 гривень 18 копійок, виконавчий збір 9571 гривня 76 копійок.

Отже, з наведено вбачається, що з моменту постановлення вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 15.05.2013 року, протягом 10 років, солідарними боржниками було сплачено присуджену на користь Міністерства праці та соціальної політики України матеріальну шкоду у розмірі 18181 гривня 82 копійки, що складає лише 4,9 % від загальної суми матеріально шкоди, яка повинна була бути сплачена боржниками (18181,82х100:368945). Крім того, існує заборгованість зі сплати виконавчого збору у розмірі 35015 гривень 37 копійок (9571,76+25443,61).

Також, слід звернути увагу, що платежі за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року по 20774 гривні щомісяця, про намір здійснення яких було зазначено ОСОБА_3 при звернення до суду з заявою про розстрочення виконанню вироку, останньою здійснені не були, що свідчить про відсутність дійсного наміру щодо виконання вироку суду у встановлений законом строк.

Жодних доказів на підтвердження наявності підстав для розстрочення виконання вироку суду засудженою ОСОБА_3 надано не було.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_3 про розстрочення виконання вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 15.05.2013 року у кримінальній справі №1-549/11 (провадження №1/487/49/13), є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 128, 533, 537, 539 КПК України, ст. 435 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви захисника засудженої ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про розстрочення виконання вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 15.05.2013 року у кримінальній справі №1-549/11 (провадження №1/487/49/13), яким ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 визвано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1