Постанова

від 26.09.2023 по справі 455/1808/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 455/1808/21 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір А.В.

Провадження № 22-ц/811/626/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Назар Х.Б.

за участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - ліцей

с. Стрілки Дик С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - ліцей с. Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - ліцей с. Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення її від роботи, поновити її на роботі та зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення її від роботи.

На обґрунтування позову посилалася на те, що 08.11.2021 наказом директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ліцей с.Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської Циб Я.І. № 82-к, її, прибиральницю закладу, було відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19.

Вважає вищевказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що у листопаді 2021 року відповідач, із грубим порушенням її конституційного права, незаконно вимагав від неї на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 05.11.2021 вона написала на ім`я директора ліцею заяву про відмову від ризикованого медичного втручання в її організм, однак 08.11.2021 відповідачем її було повідомлено про наказ №82-к від 08.11.2021 про відсторонення її від роботи з підстав відсутності такого щеплення.

Вказує, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, такого зобов`язання її перед відповідачем немає, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Також вказує, що вона неодноразово повідомляла директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ліцей с. Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської Циб Я.І. про те, що у неї алергія.

Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковим і включається до календаря щеплень. Звертає увагу на те, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, і цим законом щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.Також зазначає, що ні положеннями ст.46 Кодексу законів про працю України ні іншими Законами України не передбачено правової можливості відсторонення її від роботи з підстав відсутності у неї щеплення відCOVID-19.

Також вказує, що відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Крім цього, вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є добровільною, а тому відсутні правові підстави у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися та/або притягувати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову від такої вакцинації.

З огляду на наведене, просить суд задовольнити позов.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28.01.2022 у задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу на те, що у листопаді 2021 року відповідач, із грубим порушенням її конституційного права, незаконно вимагав від неї на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 05.11.2021 вона написала на ім`я директора ліцею заяву про відмову від ризикованого медичного втручання в її організм, однак 08.11.2021 відповідачем її було повідомлено про наказ №82-к від 08.11.2021 про відсторонення її від роботи з підстав відсутності такого щеплення.

Вказує, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, такого зобов`язання її перед відповідачем немає, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Також вказує, що вона неодноразово повідомляла директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ліцей с. Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської Циб Я.І. про те, що у неї алергія.

Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковим і включається до календаря щеплень. Звертає увагу на те, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, і цим законом щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.Також зазначає, що ні положеннями ст.46 Кодексу законів про працю України ні іншими Законами України не передбачено правової можливості відсторонення її від роботи з підстав відсутності у неї щеплення відCOVID-19.

Також вказує, що відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Крім цього, вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є добровільною, а тому відсутні правові підстави у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися та/або притягувати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову від такої вакцинації.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В судовомузасіданні апеляційноїінстанції представникОСОБА_1 ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу, представник Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - ліцей с. Стрілки Дик С.М. заперечила проти задоволення скарги, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 працює прибиральницею у Закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - ліцей с. Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області.

Наказом Закладу загальноїсередньої освітиІ-ІІІступенів -ліцей с.Стрілки Стрілківськоїсільської радиСамбірського районуЛьвівської області № 82-к від 08.11.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021, на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Із акту про відмову від підпису від 08.11.2021 №2 вбачається, що ОСОБА_1 ознайомили з наказом про відсторонення від роботи, але вона відмовилася підписати такий.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від04.10.2021№ 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83.

В свою чергу, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08.11.2021, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14.04.1995 (далі Інструкція № 66).

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Положення чинного законодавства з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює прибиральницею у Закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - ліцей с. Стрілки, відтак як працівник закладу освіти, підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , посада якої віднесена до тих, працівники на якій підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, не надала директору Закладу загальноїсередньої освітиІ-ІІІступенів -ліцей с.Стрілки ні довідки відповідної форми про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, ні сертифікату про проходження вакцинації, що беззаперечно підтверджує відсутність у неї протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та те, що ОСОБА_1 не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що відповідно до згаданого вище законодавства було її обов`язком.

Разом з тим, у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Також, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Як встановлено в суді апеляційної інстанції, характер виконуваної позивачкою роботи на посаді прибиральниці пов`язаний із значною кількістю прямих та непрямих контактів з іншими особами впродовж робочого дня, в тому числі із дітьми, а зміст і характер службових обов`язків позивачки позбавляє її можливості працювати дистанційно (стаття 60-2 КЗпП України) чи надомно (статті 60-1 КЗпП України).

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Заклад загальноїсередньої освітиІ-ІІІступенів -ліцей с.Стрілки правомірно ухвалив рішення про відсторонення позивачки від роботи, що відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Аналогічний підхід щодо законності відсторонення прибиральниці за схожих фактичних обставин, викладено в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №203/537/22 (провадження № 61-10855св22).

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), колегія суддів не вважає, що мало місце порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 06.10.2023

Головуючий

Судді