Постанова

від 04.10.2023 по справі 752/8014/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 752/8014/21 Головуючий у суді першої інстанції - Шевченко Т.М.

Номер провадження № 22-ц/824/4442/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінко Юкрейн», подану представником Ткачуком Віталієм Валерійовичем, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінко Юкрейн» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Мінко Юкрейн» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії, в якому просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Мінко Юкрейн» про звільнення ОСОБА_1 від 26 лютого 2021 року № 02-к на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин;

- зобов`язати ТОВ «Мінко Юкрейн» внести запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з 29 грудня 2020 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 17 березня 2016 року її прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера ТОВ «Мінко Юкрейн».

Вказувала, що 13 грудня 2020 року нею написано заяву про звільнення з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, яка направлена на адресу ТОВ «Мінко Юкрейн» поштою, та отримана відповідачем 15 грудня 2020 року.

Згодом, 23 грудня 2020 року вона на адресу відповідача направила повідомлення про перебування на лікарняному з 14 грудня 2020 року.

Позивач зазначила, що вона перебувала на лікарняному у періоди з 14 грудня 2020 року по 19 грудня 2020 року, та з 24 грудня 2020 року по 29 грудня 2020 року.

В подальшому позивачем отримано наказ від 26 лютого 2021 року № 02-к про звільнення з 26 лютого 2021 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вказувала, що була відсутня на робочому місці у зв`язку із перебуванням на лікарняному, про що повідомила відповідача та надавала копії відповідних документів, які відповідачем проігноровано та всупереч вимогам діючого законодавства звільнено позивача із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Мінко Юкрейн» про звільнення ОСОБА_1 від 26 лютого 2021 року № 02-к на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Змінено формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера ТОВ «Мінко Юкрейн», вказавши формулювання звільнення - у зв`язку з розірванням трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст.38 КЗпП України з 30 червня 2020 року.

Зобов`язано ТОВ «Мінко Юкрейн» внести запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з 29 грудня 2020 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ «Мінко Юкрейн» - Ткачук В.В. подав апеляційну скаргу, в якій наголошує, що у заяві від 13 грудня 2020 року позивач не просила звільнити її за два тижні, відповідно до ст. 38 КзПП України, а вимагала звільнити її у конкретний день - 14 грудня 2020 року. Враховуючи, що відповідну заяву отримано роботодавцем наступного дня - 15 грудня 2020 року, підстав для виконання вимог заяви та звільнення ОСОБА_1 заднім числом у роботодавця не було.

Крім того, апелянт вказує, що позивачем не було надано до заяви жодних поважних причин для звільнення саме 14 грудня 2020 року, що додатково підтверджує відсутність підстав у роботодавця для її звільнення саме у вказаний в заяві день.

Зазначає, що про викладені обставини позивач повідомлялась неодноразово, однак не надала інших заяв про звільнення в іншу дату, як не надала роботодавцю за основним місцем роботи й оригіналів листків непрацездатності, як передбачено ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-ХІV. Вказані оригінали були пред`явлені після спливу двох років з моменту звільнення в судовому засіданні, але так й не надані роботодавцю.

Враховуючи викладене, представник ТОВ «Мінко Юкрейн» - Ткачук В.В. просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

Представник позивача у справі ОСОБА_1 , адвокат Завойко Д.І., направив до апеляційного суду клопотання про розгляд даної справи у відсутність позивача та його представника.

Представник відповідача у справі ТОВ «Мінко Юкрейн» - адвокат Ткачук В.В. був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену ним в його ж заяві від 26 червня 2023 року ( а.с. 190, 205, 206)

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що з 17 березня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Мінко Юкрейн».

13 грудня 2020 року ОСОБА_1 направлено засобами поштового зв?язку на адресу ТОВ «Мінко Юкрейн» заяву від 13 грудня 2020 року, в якій просила звільнити її з 14 грудня 2020 року згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з посади головного бухгалтера (а.с. 9-10).

Зазначена заява отримана ТОВ «Мінко Юкрейн» 15 грудня 2020 року, що вбачається з повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 11).

Листом ТОВ «Мінко Юкрейн» від 21 грудня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виконання трудової функції протягом двох тижнів з моменту отримання підприємством заяви. Також, запропоновано повідомити про причини відсутності на робочому місці з 14 грудня 2020 року (а.с. 14).

23 грудня 2020 року ОСОБА_1 направлено на адресу ТОВ «Мінко Юкрейн» повідомлення, в якому вказано про перебування на лікарняному, відкритому з 14 грудня 2020 року, також порушено питання про проведення остаточного розрахунку при звільненні (а.с. 15-16).

Листом ТОВ «Мінко Юкрейн» від 29 грудня 2020 року запропоновано ОСОБА_1 з`явитись особисто на підприємство, надати оригінал листка непрацездатності та повернути оригінал довіреності підприємства і ввірені матеріальні цінності (а.с. 17).

05 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Мінко Юкрейн» із заявою про видачу копії наказу про звільнення та трудової книжки (а.с. 18).

Листом ТОВ «Мінко Юкрейн» від 12 січня 2021 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що надані нею лікарняні листки не в повній мірі відповідають вимогам Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян. Вчергове запропоновано з`явитись особисто на підприємство та надати оригінал листка непрацездатності (а.с. 19-20).

Наказом ТОВ «Мінко Юкрейн» від 26 лютого 2021 року № 02- к звільнено ОСОБА_2 головного бухгалтера 26 лютого 2021 року за прогул без поважних причин з 14 грудня 2020 року по 26 лютого 2021 року, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказано провести остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 114 к.д. з період роботи з 17 березня 2016 року по 11 грудня 2020 року (а.с. 21).

Матеріали цивільної справи містять копії двох листків непрацездатності (а.с. 12-13). Згідно листка непрацездатності серії АЛА№017908, виданого лікарем загальної практики - сімейної медицини ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 14 грудня 2020 року по 19 грудня 2020 року. Згідно листка непрацездатності серії АЛА№ 017912, виданого лікарем загальної практики - сімейної медицини ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 24 грудня 2020 року по 29 грудня 2020 року.

Листом ФОП ОСОБА_3 від 14 травня 2021 року № 03-05/21, останнім підтверджено видачу вказаних листків непрацездатності ОСОБА_1 (а.с.73).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у чинному законодавстві відсутня заборона на звільнення працівника у відповідності до ст. 38 КЗпП, у період його перебування на лікарняному, аналогічна позиція міститься у ст. 40 КЗпП.

Суд першої інстанції зазначив, що звільнення позивача з роботи згідно наказу ТОВ «Мінко Юкрейн» від 26 лютого 2021 року № 02-к на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України без розгляду заяви про звільнення за власним бажанням від 13 грудня 2020 року суперечить вимогам закону.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позову не відповідає з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не тільки визначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, а й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника у разі незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частиною другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення і тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, результат аналізу зазначених правових норм у їх сукупності з нормами статті 43 Конституції України та статті 240 1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким необхідно розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до частини третьої статі 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з пунктом 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, днем звільнення вважається останній день роботи, тобто останній робочий день. Робочий день - це встановлена законодавством тривалість (у годинах) роботи протягом доби (Наказ Міністерства охорони здоров`я від 27 грудня 2001 № 528 «Про затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу»). Тривалість робочого дня визначено законом. Тобто робочий день, це встановлена державою кількість годин на добу, протягом яких робітники й службовці виконують свої службові обов`язки на підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, днем звільнення працівника є його останній робочий день (робочий час), протягом якого він виконує посадові обов`язки, а не календарний день.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що позивачка перебувала на лікарняному, проте законом не встановлено заборони звільнити працівника за власним бажанням.

Матеріали цивільної справи містять копії двох листків непрацездатності (а.с. 12-13). Згідно листка непрацездатності серії АЛА№017908, виданого лікарем загальної практики - сімейної медицини ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 14 грудня 2020 року по 19 грудня 2020 року. Згідно листка непрацездатності серії АЛА№ 017912, виданого лікарем загальної практики - сімейної медицини ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 24 грудня 2020 року по 29 грудня 2020 року.

Згідно з Технічним описом листа непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом від 03 листопада 2004 року N 532/274/136-ос/1406, бланки листків непрацездатності є бланками суворої звітності, які засвідчують тимчасову непрацездатність застрахованої особи.

Згідно з пунктами 3, 5 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застраховані особи зобов`язані: знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов`язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації; дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності.

Відповідно до частини сьомої статті 54 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд та страхувальники зобов`язані подавати органам державного нагляду або їх уповноваженим усі документи та довідки, необхідні для виконання ними функцій контролю у сфері соціального страхування.

Отже, обов`язку роботодавця прийняти, обробити листки тимчасової непрацездатності та здійснити на їх підставі відповідні виплати, а також врахувати їх при видачі наказів з кадрових питань кореспондує обов`язок працівника виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, зокрема, своєчасно надати отриманий оригінал листка непрацездатності роботодавцю для заповнення всіх належних розділів, а також для забезпечення перевірки Фондом соціального страхування України та його робочими органами обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованій особи. Лише у такому разі, листок непрацездатності зі всіма заповненими розділами, включаючи розділи, що підлягають обов`язковому заповненню роботодавцем, після перевірки обґрунтованості його видачі та продовження може бути визнаний документом, неврахування якого тягне за собою правові наслідки для роботодавця.

До зазначеного правового висновку дійшов Касаційний Цивільний Суд у складі Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2019 року справа №553/4211/15-ц, яка відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України обов`язковому врахуванню при вирішенні аналогічних справ.

Суд першої інстанції, скасовуючи наказ ТОВ «Мінко Юкрейн» від 26 лютого 2021 року № 02-к на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, не взяв до уваги, що будь-яких належних та допустимих письмових доказів на підтвердження того, що лікарняні листи позивача відповідали вимогам закону та були чинними, матеріали справи не містять, оскільки як вбачається із наданих копій вказаних листів, останні не були заповнені відповідно до Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності.

Крім того, доказів того, що позивачка надала відповідачу оригінали листків непрацездатності для підтвердження факту перебування її на лікарняному, матеріали справи також не містять.

Надані копії листків непрацездатності ОСОБА_1 по суті є неповністю заповненими бланками листків непрацездатності та можуть набути статус документу оформленого належним чином, лише після їх оброблення табельщиком роботодавця, заповнення відповідальними особами роботодавця всіх розділів зворотного боку листка із завіренням їх підписів печаткою підприємства, а отже, додані до справи ксерокопії листків непрацездатності доказами неправомірності дій відповідача ТОВ «Мінко Юкрейн», зокрема видачі 26 лютого 2021 року наказу №02-к в частині звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, бути не можуть.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що позивачка по справі ОСОБА_1 13 грудня 2020 року направила засобами поштового зв`язку на адресу ТОВ «Мінко Юкрейн» заяву від 13 грудня 2020 року, в якій просила звільнити її з 14 грудня 2020 року згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з посади головного бухгалтера (а.с.9-10).

Проте, зазначена заява отримана ТОВ «Мінко Юкрейн» 15 грудня 2020 року, що вбачається з повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с.11).

Таким чином, вказані обставини повністю виключають можливість для відповідача задовольнити подану заяву ОСОБА_1 про звільнення її із займаної посади з 14 грудня 2020 року.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у справі звертаючись до суді з апеляційною скаргою сплатив судовий збір у розмірі 2 724 грн, тому вказані витрати повинні бути йому компенсовані за рахунок позивача.

Крім того, апеляційний суд встановив, що звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 не сплатила судовий збір у розмірі 1 816 грн як за дві немайнові вимоги.

Позивачка не є особою, яка була звільнена від сплати судового збору за подачу позовної заяви.

Таким чином, вказаний розмір судового збору 1 816 грн підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь держави.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінко Юкрейн», подану представником Ткачуком Віталієм Валерійовичем, задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінко Юкрейн» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінко Юкрейн» (ЄДРПОУ:38781801, 03150, м. Київ, вул. Малевича Казимира, буд.48) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 724 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 816 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 04 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв