Рішення

від 05.10.2023 по справі 320/6401/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2023 року № 320/6401/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Миронівський хлібопродукт" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство "Миронівський хлібопродукт" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2020 №0001484203.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що викладені в акті перевірки обставини та факти не відповідають дійсності, оскільки позивач мав всі законні підстави для формування податкового кредиту за результатами взаємовідносин з контрагентами, що підтверджується первинною документацією. Зауважив, що господарські операції між ПрАТ "Миронівський хлібопродукт" та зазначеними контрагентами реально існували та оформлені відповідно до вимог Податкового Кодексу України і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Ухвалою суду від 29 липня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки в ході перевірки встановлено порушення вимог законодавства, що свідчить про завищення ПрАТ "Миронівський хлібопродукт" суми податкового кредиту на суму 239959,00 грн.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідачем на підставі пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу та наказу Офісу великих платників податків ДПС від 28.12.2019 №771 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «Миронівський хлібопродукт» по декларації за березень 2020 року (реєстраційний номер №9085567275 від 21.04.2020), з урахуванням уточнюючих розрахунків з питань відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

За результатами проведеної перевірки було складено Акт від 19.06.2020 №833/28-10-42-03. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового періоду) на 239 959,00 грн. що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за березень 2020 року на 239 959 грн..

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення рішення від 10.07.2020 №0001484203, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 239 959,00 грн.

Незгода позивача із прийнятим податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі по тексту - Податковий кодекс).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.7 Податкового кодексу, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Аналіз наведених вище положень Податкового кодексу дає підстави для висновку, що суми податку на додану вартість, сплачені платником податків авансом у попередньому або звітному податковому періодах постачальникам товарів/послуг, враховуються при розрахунку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у випадку прийняття платником податків рішення про повернення суми бюджетного відшкодування за умови наявності у такого платника податків відповідного права на отримання бюджетного відшкодування.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі по тексту - Закон №996-XIV), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно частини першої статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.

«Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» передбачено, зокрема: господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (пункт 1.2); первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункт 2.1); первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача тощо (пункт 2.4).

З системного аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, є належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи за результатами реальної господарської операції, що підтверджують її повноту та зміст відповідно до цілей господарської діяльності платника податків.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14 січня 2015 року №К/9991/72258/12, від 21 жовтня 2014 року №К/800/6170/14 та від 26 серпня 2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідачем ставляться підсумнів господарські відносини між ПрАТ "Миронівський хлібпродукт" із контрагентами: ТОВ «Ньюрден`і ТОВ «АйсЗапоріжжя», оскільки під час проведення перевірки відповідачем не встановлено реальність здійснений операцій між ними.

Судом встановлено, що між ПрАТ «Миронівський хлібопродукт» і ТОВ «НЬЮРДЕН» було укладено договір про надання послуг від 27.12.2019 №27/12 «Н», а також угода про залік зустрічних однорідних вимог та погашення заборгованості №1 від 03 березня 2020 року;

Крім того, між ПрАТ «Миронівський хлібопродукт» і ТОВ «Айс Запоріжжя» було укладено договір зберігання майна та надання послуг/виконання робіт №411 від 04.11.2019 року.

З метою відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій, позивачем за договорами з виконавцями були оформлені первинні бухгалтерські документи, які відображають факт руху активів та зміни у власному капіталі компанії.

Так, господарські операції між позивачем і ТОВ «Ньюрден» оформлені у відповідності до чинного законодавства, а саме укладено: договір про надання послуг від 27.12.2019 №27/12 «Н», угода про залік зустрічних однорідних вимог та погашення заборгованості №1 від 03 березня 2020 року;Акт здачі-приймання маркетингових послуг від « 02» березень 2020 року

ПрАТ «Миронівський хлібопродукт» до податкової декларації з ПДВ за березень 2020 року включено до складу податкового кредиту суму ПДВ- 86832,0 грн. на підставі податкових накладних, складених та зареєстрованих в ЄДРПН ТОВ «Ньюрден».

Щодо господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «АЙС Запоріжжя», то вони підтверджені в матеріалах справи договором зберігання майна та надання послуг/виконання робіт №411 від 04.11.2019 року; Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №434 від 31.03.2020 року, №270 від 31.03.2020р., №266 від 29.02.2020р.

За даними ЄРПН за березень 2020 року ТОВ «Айс Запоріжжя» зареєстровано податкові накладні на адресу ПрАТ «Миронівський хлібопродукт».

До того ж, позивачем були здійснені передплати у лютому 2020 року на адресу ТОВ «Айс Запоріжжя», що підтверджується платіжними дорученнями:№1216450185 від 25.02.2020р. на суму 215600,00 грн.; №1216450032 від 25.02.2020р. на суму 85120,02 грн.; №1196470003 від 18.02.2020р. на суму 10336,24 грн.; №І 196470002 від 18.02.2020р. на суму 118508,89 грн.; №І196470001 від 18.02.2020р. на суму 8734,76 грн.

ТОВ «Айс Запоріжжя» зареєстровано податкові накладні на адресу ПрАТ «Миронівський хлібопродукт» за лютий 2020 року:№ 126 від 18.02.2020 на суму 118508,89 грн. вт. ч. сума ПДВ 19751,18 грн.; № 127 від 18.02.2020 на суму 8734,76 грн. в т.ч. сума ПДВ 1455,79 грн.; № 128 від 18.02.2020 на суму 10336,24 грн. в т.ч. сума ПДВ 1722,71 грн.; № 129 від 25.02.2020 на суму 215600,00 грн. в т.ч. сума ПДВ 35933,33 грн.; № 130 від 25.02.2020 на суму 85120,02 грн в т.ч. сума ПДВ 14186,67 грн.

Позивач в податковій декларації за лютий 2020р. відобразив по ТОВ «Айс Запоріжжя» суму ПДВ 73049,98 грн., та в податковій декларації за березень 2020 року відобразив по ТОВ «Айс Запоріжжя» суму ПДВ 80 077,40 грн. .

До того ж, суд зазначає, що у контрагента, ТОВ «Айс Запоріжжя» достатньо трудових ресурсів, погрузчиків, приміщень, для виконання умов договору зберігання майна та надання послуг/виконання робіт №411 від 04.11.2019р., що підтверджується: витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, договором купівлі-продажу нерухомого майна від 27.07.2007 р„ установчими документами на контрагента, схемою розташування будівель та споруд, свідоцтвами про реєстрацію технологічного транспортного засобу, копією штатного розпису (без суми окладів).

Таким чином, суд вважає, що господарські операції із закупівлі компанією послуг/робіт у постачальників на підставі вказаних вище договорів є реальними для цілей формування об`єкту оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість, оскільки останнім дотримана визначальна ознака реальності операцій зміна майнового стану позивача.

Суд наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умовами укладених між позивачем і вказаними вище контрагентами договорів.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81366768) та від 21.02.2020 у справі №815/253/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -87758646).

Верховний Суд у постанові від 04.06.2020 у справі №340/422/19 зазначив, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов`язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем у даній справі не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами, з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України).

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (Булвес АД проти Болгарії) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про дотримання позивачем податкової дисципліни при формуванні показників діяльності, необхідних для обчислення податкового кредиту за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Ньюрден» і ТОВ «Айс Запоріжжя».

Отже, враховуючи те, що матеріали справи спростовують висновки податкового органу щодо завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на додану вартість за березень2020 року на суму 239 959,00 грн., суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято необґрунтовано та безпідставно.

Таким чином, доводи, що наведені в акті перевірки не є достатніми для притягнення позивача до фінансової відповідальності, оскільки не є належними та допустимими доказами порушення позивачем приписів податкового законодавства.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 10.07.2021 №0001484203.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 3 600,00 грн., що підтверджується квитанцією № 15711 від 17.07.2020 року.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001484203 від 10.07.2020 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 239959,00 грн.;

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» (код ЄДРПОУ 25412361) сплачений судовий збір у розмірі 3600,00 грн. (три тисячі шістсот грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС України (код ЄДРПОУ 43141471).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.