Рішення

від 06.10.2023 по справі 320/413/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2023 року № 320/413/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірної та скасування постанови ,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

- визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Примак К.В. від 22.05.2020 у виконавчому провадженні №60414001.

Позов обґрунтованим тим, що оскаржувана постанова, яку отримано позивачем у додатку «Дія» 05.01.2021 року, є необґрунтованою, не містить підстав застосування до позивача штрафу, та винесена без перевірки державним виконавцем виконання судового рішення боржником.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №320/413/21; роз`яснено позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

26.02.2021 року матеріали адміністративної справи №320/413/21 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду та 03.03.2021 року за результатами автоматизованого розподілу передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зокрема, пунктом 3 резолютивної частини ухвали витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №60414001, які зобов`язано подати у строк до 15.03.2021 року.

Згідно з матеріалами справи, про відкриття провадження у справі відповідач проінформований судом шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом судді, що підтверджується Повідомленням про прочитання судового рішення електронною поштою від 10.03.2021 року.

Разом з тим, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, витребувані судом докази не подав.

Заяви або клопотання відповідача в порядку частини сьомої статті 80, частини другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) у матеріалах справи відсутні.

Згідно з частиною дев`ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на відсутність у відповідача наміру подати суду відзив на позовну заяву та витребувані судом документи, суд дійшов висновку про процесуальну можливість вирішення справи за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом установлено, що 03.06.2021 року Києво-Святошинським районним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)змінено найменування юридичної особи на Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), без зміни адреси місцезнаходження та ідентифікаційного коду в ЄДРПОУ.

Відтак, суд змінює назву відповідача на актуальну Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34903037).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Постановою Київського апеляційного суду від 02.10.2019 року у справі №369/8238/19Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.07.2019 року в частині відмови у встановленні заборони реєстрації відповідними органами та особами речових прав на нерухоме майно на спірних земельних ділянках та в частині відмови у встановленні заборони ОСОБА_1 та іншим особам проводити будівельні та ремонтні роботи на земельних ділянках - скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення. Встановлено заборону будь-яким особам, які виконують функції державних реєстраторів, нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно будь-яких об`єктів нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , і мають кадастрові номери № 3222485901:01:010: 5188 і № 3222485901 : 01 : 010 : 5189. Встановлено заборону ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам проводити будівельні роботи та/або ремонт на земельних ділянках, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , і мають кадастрові номери № 3222485901:01:010:5188 і № 3222485901 : 01 : 010:5189. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Постановою державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Примак К.В. від 24.10.2019 року відкрито виконавче провадження №60414001 з виконання виконавчого листа №369/8238/19, виданого 23.10.2019 року Київським апеляційним судом про заборону ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам проводити будівельні роботи та/або ремонт на земельних ділянках, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , і мають кадастрові номери № 3222485901:01:010:5188 і № 3222485901 : 01 : 010:5189.

Божником у виконавчому провадженні №60414001 визначено ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ).

Постановою державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Примак К.В. від 22.05.2020 року у виконавчому провадженні №60414001 за невиконання рішення суду накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 1700 грн.

Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) (далі також Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону №1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Пунктом 6 частиною п`ятою статті 19 Закону №1404 встановлено, що боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Статтею 63 Закону встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною першою статті 75 Закону №1404 встановлено розміри штрафу, які застосовуються виконавцем: на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу, є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф виконавець (державний чи приватний) зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 23.05.2018 у справі №537/3986/16-а.

Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція) визначено окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, висновується, що постанову про накладення штрафу державним виконавцем може бути винесено лише після перевірки виконання такого рішення та у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Суд зауважує, що під час примусового виконання рішення активні дії щодо виконання рішення суду мають вчинятися не лише боржником, але й виконавцем в межах повноважень.

Постанова про накладення штрафу є своєрідним примусовим заходом для боржника, водночас, така постанова має бути вмотивованою.

Згідно з пунктом 7 розділу І Інструкції, постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити, зокрема: мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.

Так, предметом оскарження у справі є постанова державного виконавця від 22.05.2020 року про накладення штрафу на позивача фізичну особу, за невиконання рішення суду.

З матеріалів справи судом встановлено, що судовим рішенням постановою Київського апеляційного суду від 02.10.2019 року, про що видано виконавчий лист у справі №369/8238/19, який перебуває на примусовому виконанні в межах виконавчого провадження №60414001, ОСОБА_1 встановлено заборону вчиняти дії, а саме проводити будівельні роботи та/або ремонт на земельних ділянках, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , і мають кадастрові номери № 3222485901:01:010:5188 і № 3222485901 : 01 : 010:5189.

Водночас, відповідачем не подано ні копій матеріалів виконавчого провадження №60414001, ні жодних доказів, на кшталт складених державним виконавцем актів, протоколів, вимог, запитів, якими б підтверджувалися активні дії державного виконавця щодо перевірки виконання боржником судового рішення та фіксації порушення ним такого обов`язку перед прийняттям рішення про накладення на боржника штрафу. Зокрема, відсутні докази з`ясування державним виконавцем причин невиконання боржником судового рішення.

Посилань на такі докази або інші обставини невиконання судового рішення боржником у виконавчому провадженні №60414001 не містить й мотивувальна частина оскаржуваної постанови. Натомість, в останній лише зазначено про невиконання рішення суду, проте, з яких мотивів державний виконавець дійшов висновку про невиконання судового рішення боржником, не вказано.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази направлення оскаржуваної постанови позивачу у спосіб та строки, встановлені частиною першою статті 28 Закону №1404.

Суд також зауважує, що дослідивши відомості Автоматизованої системи виконавчого провадження (реєстраційний номер 60414001; ідентифікатор доступу: 41ДВД97ДВ00) встановлено відсутність інформації щодо вчинення державним виконавцем вищевказаних дій та складання процесуальних документів, якими б підтверджувалося невиконання боржником судового рішення, яке перебуває на примусовому виконанні в рамках виконавчого провадження №60414001.

Отже, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не обґрунтовано винесено оскаржувану постанову від 22.05.2020 року про накладення штрафу на позивача.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України зважає на практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Отже, оцінюючи процедуру винесення оскаржуваної постанови у межах виконавчого провадження №60414001, суд дійшов висновку, що постанова від 22.05.2020 року про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що за подання позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 908, 00 грн., що підтверджується чеком АТ «Укрпошта» від 06.01.2021 року за платежем №1051992906.

З огляду на задоволення позовних вимог, сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241-246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Примак К.В. від 22.05.2020 року, винесену у виконавчому провадженні №60414001.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34903037).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Балаклицький А. І.