Рішення

від 26.09.2023 по справі 175/3590/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/3590/22

Провадження № 2/175/1016/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2023 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Бойка О.М.

при секретареві Бабко-Малій В.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні усмт.Слобожанське цивільнусправу запозовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Садівниче товариство «Поліграфіст», Дніпровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності та виключення майна із спадкової маси, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Садівниче товариство «Поліграфіст», Дніпровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності та виключення майна із спадкової маси.

В листопаді 2022 року позивач через свого представника адвоката Бервено О.М. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Садівниче товариство «Поліграфіст», Дніпровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності та виключення майна із спадкової маси.

Справа, згідно автоматизованого розподілу між суддями програмою «Д-3» була розподілена до провадження судді Бойко О.М.

В позовній заяві позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 , право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 0,0548 га, на якій розташований будинок та виключити садовий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, та земельну ділянку № НОМЕР_1 , які знаходяться у садівничому товаристві «Поліграфіст» в смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області зі складу спадкового майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 20 лютого 2007 року вона уклала з ОСОБА_4 попередній Договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та земельну ділянку на якій розташований будинок, загальною площею 0,00548 га, в простій письмовій формі, відповідно до п. 4.2 якого сторонами було досягнуто домовленості про нотаріальне посвідчення цього договору в строк до 01 квітня 2007 року. На виконання попереднього договору купівлі-продажу, в присутності двох свідків, ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_4 повну вартість нерухомого майна в сумі 118 675,00 грн., що на момент підписання даного договору еквівалентно 23 500 доларів США, про що ОСОБА_4 надав ОСОБА_1 розписку. Позивачка вказує, що нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу не відбулося, так як ОСОБА_5 уникав такого оформлення, а зараз, через смерть ОСОБА_4 , уникає його донька відповідачка ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, позивачка просилапросила визнати дійсним договір купівлі-продажу садового будинку, за яким ОСОБА_4 передав у її, ОСОБА_1 власність садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та земельною ділянкою на якій він розташований, загальною площею 0,00548 га; визнати за нею право власності на цей садовий будинок з допоміжними будівлями та спорудами та право власності на земельну ділянку на якій розташований будинок.

З метою належного оформлення набуття права власності позивач у 2019 році звернулась до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 20 лютого 2007 року дійсним та визнання права власності на садовий будинок АДРЕСА_2 (справа 175/3552/19-ц).

Проте, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивачка подала апеляційну скаргу на заочне рішення суду першої інстанції, проте Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційна скарга залишена без задоволення.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року Позивачу відмовлено у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами.

Не погодившись з ухвалою суду, Позивач звернулась до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою, проте Дніпровський апеляційний суд своєю постановою від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишив без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року - без змін.

Таким чином, станом на день подання позовної заяви, садовий будинок АДРЕСА_2 , зареєстровані на ОСОБА_4 , а позивач до теперішнього часу не має можливості належним чином оформити право власності на належне (як вона вважає) їй нерухоме майно, яке вона добросовісно придбала та яким, починаючи з березня 2007 року (тобто більш ніж 15 років), відкрито, безперервно володіє та користується.

В судове засідання позивач не з`явилась, надала до канцелярії суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, відзиву не подала, надала клопотання про розгляд справи без її участі та визнала позовні вимоги.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається зі змісту ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно матеріалів справи встановлено, що 20 лютого 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено попередній Договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та земельну ділянку на якій розташований будинок, загальною площею 0,0548 га, в простій письмовій формі, відповідно до п. 4.2 якого сторонами було досягнуто домовленості про нотаріальне посвідчення цього договору в строк до 01 квітня 2007 року. На виконання попереднього договору купівлі-продажу, в присутності двох свідків, ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_4 повну вартість нерухомого майна в сумі 118 675,00 грн., що на момент підписання даного договору еквівалентно 23 500 доларів США, про що ОСОБА_4 надав ОСОБА_1 розписку.

Належність вищевказаного садового будинку та земельної ділянки відповідачу ОСОБА_4 підтверджується: Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22 листопада 2006 року виданим Дніпропетровською районною радою на підставі розпорядження голови районної ради від 19 жовтня 2006 року №508-р, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12608875 від 22 листопада 2006 року виданим Дніпропетровським районним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» та Державним актом на право приватної власності на землю серія ДП Дн №003349 виданим 06 вересня 1995 року виданого на підставі Рішення 3-ї сесії 22 скликання Ювілейної селищної Ради народних депутатів від 16 березня 1995 року.

Згідно ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

А відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Таким чином, умовою застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ст. 210 ЦК України, правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не дійсними» від 06 листопада 2009 року, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Отже до моменту державної реєстрації договір купівлі-продажу житлового будинку юридично не є укладеним. За змістом ч. 2 ст. 220 ЦК України суд може визнати дійсним нікчемний договір, а не договір який не є укладеним. У зв`язку з цим, оскільки договір не був укладеним, суд не може визнати його дійсним на підставі ст. 220 ЦК України.

З огляду на вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що визнання в судовому порядку договору купівлі-продажу нерухомого майна з порушенням вимог ст. 220 ЦК України, не тільки суперечить нормам чинного законодавства, а й призводить до ухилення від сплати громадянами податку в дохід державного бюджету при реєстрації нерухомого майна.

Окрім цього, суд відзначає, що не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_1 та її адвоката про те, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки відповідачка надала до суду заяву про визнання позовних вимог. Тобто вона повідомлена про хід справи та згодна на здійснення державної реєстрації нерухомості на користь позивачки.

Таким чином, суд спростовує доводи позивача в частині відмови відповідача в добровільному порядку нотаріально посвідчити угоду купівлі-продажу, оскількипозивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі ч. 2ст. 220 ЦК України. При цьому, само по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір не може бути безумовною підставою для застосування цієї статті.

Виходячи з висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 березня 2019 року по справі №665/2266/16-ц однією з умов застосування ч. 2ст. 220 ЦК Українита визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини справи та вищевказані норми законодавства, суд прийшов до висновку, що правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210, 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов`язки, тому посилання ОСОБА_1 на ст. 220 ЦК України є безпідставним. Затаких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 20 лютого 2007 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена.

Відповідно до вимог ст. 12, 13, 77, 78, 79, 80, 81, 82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним слід відмовити, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на садовий будинок та земельну ділянку, що знаходиться на території садового товариства «Поліграфіст» в смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області за №115, тобто позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивачку.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 182, 210, 220, 334, 640, 657, 658 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 77-81, 197-198, 200, 206, 259, 263-265, 279, 280-282 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Садівниче товариство «Поліграфіст», Дніпровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності та виключення майна із спадкової маси відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровськогоапеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Бойко