Рішення

від 19.09.2023 по справі 127/23428/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/23428/21

Провадження № 2/127/3985/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 вересня 2023 рокум.Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Шаміної Ю.А.,

при секретарі судового засідання Петуховій Н.А.,

за участі: представника позивача - адвоката Глазунової Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Литва-10», ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, мотивуючи позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після смерті якого залишилося спадкове майно квартира АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві спільної часткової власності відповідно до договору купівлі-продажу від 12.06.2002. Позивач, як спадкоємець за заповітом від 16.10.2014, подала 09.02.2015 заяву про прийняття спадщини у зв`язку з смертю спадкодавця ОСОБА_6 . Факт прийняття спадщини підтверджується також і рішенням апеляційного суду Вінницької області від 25.05.2016 по справі №127/22697/15-ц. Однак володіти і розпоряджатися спадковим майном, позивач не може, оскільки в дану квартиру самовільно вселилася сім`я відповідачів ОСОБА_7 , що підтверджується актом від 23.08.2021 та довідкою від 30.08.2021, виданою головою ОСББ «Литва-10». При цьому відповідачі мають постійне місце проживання у належній їм на праві власності у цьому ж житловому будинку АДРЕСА_2 квартирі АДРЕСА_3 , що вбачається із свідоцтва про право власності на житло від 30.12.1999 та довідки від 23.08.21, виданої головою ОСББ «Литва-10», відтак позивач вказує на необхідність виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення. За вказаних обставин позивачка просить усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_4 , шляхом виселення з даної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в загальному позовному провадженні, залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Литва-10».

Правом подання відзиву відповідачі не скористалися.

15.11.2021 представником третьої особи ОСББ «Литва-10» Паламарчуком В.І. подано пояснення (вх. №81873) згідно яких вважає, що наведені у позовній заяві аргументи свідчать про порушення прав позивачки, тому підтримує позовні вимоги (а.с. 68 т. №1).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.02.2022, яку залишено постановою Вінницького апеляційного суду від 26.05.2022 без змін, відмовлено позивачці ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з проведення будь-яких будівельних робіт в тому числі по реконструкції, перебудові, добудові, переплануванню чи дії направленні на пошкодження стану квартири АДРЕСА_4 , а також заборонити відповідачам - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії, пов`язані з вселенням будь-яких осіб, передачею в оренду, користування будь-яким іншим особам квартири АДРЕСА_4 .

Надалі позивач 25.04.2022 уточнила свої вимоги шляхом подання уточненої позовної заяви (вх. №24694) та просила усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , шляхом виселення з даної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 . Вказуючи, що спадковим майном після смерті ОСОБА_6 є саме квартира АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 , та яка належить позивачу як спадкоємцю. При цьому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 проживають у вказаній квартирі не маючи на це жодних цивільно-правових підстав, чим порушують права позивача як власника вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном.

Разом з тим, 25.04.2023 позивачкою також подано клопотання (вх. №24695) про залучення до участі в справі як співвідповідача ОСОБА_8 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2022 залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 ; залучено до участі в справі як співвідповідача ОСОБА_8 ; прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог (уточнену позовну заяву).

26.05.2022ухвалою Вінницькогоміського судуВінницької області,яку залишенопостановою Вінницькогоапеляційного судувід 22.06.2022без змін,у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів шляхом їх огляду за їх місцезнаходженням відмовлено.

29.06.2022 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області витребувано у КП «ВМБТІ» інвентаризаційну справу на житловий будинок АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_5 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.070.2022 зупинено провадження в справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №127/2411/22 за заявою Вінницької міської ради про визнання спадщини відумерлою.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.10.2022 поновлено провадження в справі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.05.2023 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.

18.09.2023ухвалою Вінницькогоміського судуВінницької області провадження у даній справі в частині вимог до ОСОБА_8 закрито.

У судовому засіданні 18.09.2023 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Глазунова Л.М., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АВ №1033877 від 10.03.2022, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, вказуючи, що останні доведено доказами, які містяться у матеріалах справи. Зауважила, що відповідачі в ході розгляду даної справи зловживали своїми процесуальними правами з метою затягування її розгляду шляхом подання заяв про відкладення, які або не обґрунтовані, або подані за день до засідання. Не заперечувала щодо заочного розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання вкотре не з`явилися про день, час та місце судового засідання повідомлялись в порядку, визначеному чинним законодавством, шляхом направлення судових повісток про виклик до суду на адресу їх реєстрації, відзиву на позов не надали. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про причини неявки суд вчергове не повідомили. Відповідач ОСОБА_2 18.09.2023 через Відділ прийому та реєстрації (канцелярія) Вінницького міського суду Вінницької області в черговий раз подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із його перебуванням на лікарняному, без надання належних доказів на підтвердження цього. Суд звертає увагу, що заявами відповідача ОСОБА_2 судові засідання у справі відкладалися неодноразово, зокрема, 13.06.2023 та 16.08.2023. Крім того, відповідач, будучи обізнаним про відкриття провадження у справі, своїм правом подати відзив на позовну заяву, а також необхідні докази на підтвердження обставин необґрунтованості позовних вимог, чи викласти заперечення щодо поданих позивачем письмових доказів не скористався.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Враховуючи тривалі строки перебування даної справи на розгляді та належне здійснення судом виклику відповідачів, що вчергове не з`явились у судове засідання, а також відсутність належних доказів поважності причин їх неявки, заяву відповідача ОСОБА_2 про відкладення судового засідання судом залишено без задоволення.

З огляду на викладене, суд ухвалив (без винесення окремого процесуального документа із занесенням ухвали до протоколу судового засідання) провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, оскільки представник позивача не заперечувала проти такого порядку розгляду справи.

ОСОБА_5 як третя особа та представник третьої особи ОСББ «Литва-10» у судовому засіданні заявив клопотання про розгляд справи у його відсутність у зв`язку із необхідністю перебування в іншому судовому процесі, яке судом було задоволено, після чого видалився із зали судового засідання.

Допитана в судовому засіданні 16.08.2023 як свідок ОСОБА_9 показала, що проживає за адресою: АДРЕСА_6 та є сусідкою позивачки ОСОБА_1 . Повідомила, що ОСОБА_2 забрав квартиру, в яку не може добратися ОСОБА_1 . Квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_7 межують, входи у квартири знаходяться поряд. Фактично у квартирі АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 проживають ОСОБА_10 та його дочка ОСОБА_11 , яких вона (свідок ОСОБА_9 ) бачить майже кожного дня. ОСОБА_2 проводить ремонтні роботи у квартирі, зі свого двору зробив балкон та драбину до квартири, що знаходиться на другому поверсі, яка належить ОСОБА_12 . Разом з тим свідок ОСОБА_9 із фотоматеріалів вказала, що на а.с 49 т. №2 зображені вхідні двері та вікно до квартири АДРЕСА_8 , а також двері до квартири належної ОСОБА_1 . Далі зображено паркан, яким відгороджено двір ОСОБА_7 . Також вказала, що на фотоматеріалах зафіксовано жінку, яка є матір`ю ОСОБА_2 ОСОБА_4 . Показала також, що на фотоматеріалах зафіксовано драбину, яку побудовано ОСОБА_2 із його двору до квартири належної ОСОБА_1 .

Допитаний в судовому засіданні 16.08.2023 як свідок ОСОБА_13 показав,що проживаєз 1975року заадресою: АДРЕСА_9 тає сусідомпозивачки ОСОБА_1 . Вказав, що ОСОБА_6 придбав квартиру АДРЕСА_4 , збудував два поверхи. Після смерті ОСОБА_6 (приблизно після похорону) ОСОБА_1 не змогла вже потрапити до квартири, так як були змінені замки. ОСОБА_2 почав у тій квартирі робити ремонт та жити там разом із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_14 . Також ОСОБА_2 прибудував балкон до другого поверху квартири, яка належала ОСОБА_6 . При цьому сім`я ОСОБА_7 має у власності квартиру АДРЕСА_3 на першому поверсі цього ж будинку.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 17.10.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 9 т. №1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12.06.2002, посвідченого 12.06.2002 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. та зареєстрованого в реєстрі за №6206, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_15 , яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_16 , ОСОБА_6 була придбана квартира АДРЕСА_5 ), що складає 43/100 (сорок три сотих) частин квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 . Загальна площа 34,4 кв.м, знаходиться в цегляному будинку «А», загальна житлова площа якого - 187,3 кв.м та складається з: житлової кімнати 1б-2, житловою площею 29,0 кв.м, і 43% кухні 1б-1-5,4 кв.м (а.с. 10 т. №1; а.с.9 т. №3).

Як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи №1124 на будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 належало по 1/2 частки квартири АДРЕСА_4 при спільній частковій власності 43/100. Загальна площа квартири становить 34,4 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 28.02.2002, виданого згідно рішення від 28.02.2002 №286 (а.с. 8 т. №3).

Згідно довідки КП «ВМБТІ» №592 д/вих від 17.03.2014 станом на 29.12.2012 в реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_6 , 1965 р.н., зареєстровано квартиру АДРЕСА_5 , що складає 43/100 частку квартир АДРЕСА_10 (а.с. 28 т. №3).

Водночас, власником 11/100 частин квартири АДРЕСА_4 була ОСОБА_17 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 26.07.1996, виданого згідно рішення від 26.07.1996 №592. Загальна площа квартири становить 27,2 кв.м (а.с. 5 т. №3).

На підставі договору купівлі-продажу від 11.04.2001 ОСОБА_17 продала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 , з відповідною частиною господарчих будівель. Загальна площа квартири становить 27,2 кв.м., що знаходиться в цегляному житловому будинку «А» 1959 року побудови, загальною площею - 187,3 кв.м. Договір посвідчено 11.04.2001 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. та зареєстровано в реєстрі за №3035 (а.с. 6 т. №3).

16.10.2014 ОСОБА_6 заповів належну йому на праві особистої власності всю квартиру під номером АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 (а.с. 15 т. №1).

Згідно з Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №39573653 від 09.02.2015 Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 09.02.2015 заведена спадкова справа №57084206 після померлого ОСОБА_6 (а.с. 20 т. №1), однак свідоцтво про право на спадщину не отримано.

Крім того, у цивільній справі №127/22697/15-ц рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25.05.2016, яким скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05.04.2016, встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, яка подала заяву від 09.02.2015 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , інших спадкоємців немає (а.с. 16-17 т. №1). Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень вказане рішення набрало законної сили 25.05.2016.

До того ж, постановою Вінницького апеляційного суду від 15.09.2022 у справі №127/2411/22 рішення Вінницького міського суду від 05.04.2022, яким квартиру АДРЕСА_4 , що складає 43/100 частин квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 визнано відумерлою спадщиною та передано її у власність Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради, скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні заяви Вінницької міської ради про визнання спадщини відумерлою, так як ухвалене Вінницьким міським судом рішення у цій справі безумовно порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6 та вчасно звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 118-119 т. №2).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Аналіз ч. 5 ст. 1268 ЦК України та ст. 331, ст. 1297 ЦК України засвідчує, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

Так, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та, згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Між тим, статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати це право в уповноважених органах.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №463/6829/21-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 362/3238/16-ц, а також у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.

Зазначене свідчить, що закон визнає за спадкоємицею померлого ОСОБА_6 ОСОБА_1 , яка прийняла у спадщину нерухоме майно, до здійснення державної реєстрації права власності, таких речових прав (правомочностей) як право володіння, право користування житлом, що належало за життя спадкодавцю, а також - наявність майнового (речового) інтересу, який визначено Конституційним судом України як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного права і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл (Рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначеними нормами закону закріплено принцип непорушності права приватної власності в тому числі і часткової, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника (в тому числі частини майна) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику майна чи його частини право вимагати усунення будь-яких порушень його права, зокрема, права користування.

Вищенаведені норми цивільного законодавства України дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №688/63/15-ц (№6-709цс16).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Як слідує з акту, складеного 23.08.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_13 , що внаслідок самовільного заселення у квартирі АДРЕСА_4 , станом на день складення акту, проживають громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є власниками квартири АДРЕСА_11 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на прохання відчинити двері та пояснити на якій підставі вони проживають у даній квартирі, не реагували. Власника квартири ОСОБА_1 до приміщення не впустили (а.с. 11 т. №1).

Згідно довідки ОСББ «Литва-10» від 30.08.2021, засвідченої головою ОСББ ОСОБА_5 , в квартирі за адресою: АДРЕСА_12 без реєстрації та правових підстав проживають особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (а.с. 12 т. №1).

Відповідно до довідки ОСББ «Литва-10» від 31.03.2022, засвідченої головою ОСББ ОСОБА_5 , в квартирі за адресою: АДРЕСА_12 проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 (а.с.158 т. №1).

Крім того, проживання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у квартирі, належній позивачці, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , наданими у судовому засіданні.

Відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 03.11.2011, виданого виконкомом Вінницької міської ради, на підставі рішення №2680 від 03.11.2011 квартира АДРЕСА_11 належить на праві приватної власності: ОСОБА_2 1/2, ОСОБА_4 1/4, ОСОБА_3 1/4. Квартира в цілому складається з однієї двокімнатної квартири житловою площею 37,6 м2 та загальною площею 63,1 м2. Реєстрація права власності на підставі вказаного свідоцтва проведена 13.11.2011 КП «ВМБТІ» в реєстровій книзі №698 номер запису 1692/71913 (а.с. 25, 26, т. №3).

Разом з тим, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_13 , що підтверджується довідкою ОСББ «Литва-10» від 23.08.2021 (а.с. 13 т. №1), довідкою ОСББ «Литва-10» від 25.02.2022 (а.с. 159 т. №1), довідками про реєстрацію місця проживання особи №65512, №65506, №65509, виданими 10.09.2021 Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради (а.с. 34, 30, 32 т. №1).

Відповідно до ч. 1, 3 ст.47Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР).

Згідно зі ст. 109ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При розгляді питання про припинення права користування житлом відповідачами, суд має вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У § 27 рішення ЄСПЛ у справі «Садов`як проти України» від 17 травня 2018 року зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (пункти 42, 43) Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 44).

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Статтею 41 Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Поняття «майно» у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Із приписів Конституції України випливає, що кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкод власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників). (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_18 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» від 14.07.2020 року№ 8-р/2020.

Верховний суд у постанові від 10.12.2021 по справі № 372/808/19 сформував правовий висновок, що власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї.

У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29.11.2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09.10.2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

У постанові від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17 Велика палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, що ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України. Велика Палата дійшла висновку, що законодавець при прийнятті ЦК України у ст. 9 ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у справі № 569/4373/16-ц сформулювала висновок про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Виселення має оцінюватися на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ, позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

При вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 року справі № 442/8188/19 (провадження № 61-7095св21).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачі користуються спірним житлом без жодної на те правової підстави, протилежного відповідачами не доведено.

Факт проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_4 ними не заперечується та підтверджений довідками ОСББ «Литва -10», актом та показаннями свідків. Відповідачі не довели обставин, що вони пов`язані спільним побутом із позивачкою, а тому їх право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна.

Таких висновків за схожих обставин дійшов Верховний Суд України у постановах від 16.11.2016 року у справі №709цс16, від 15.05.2017 року у справі №6-2931цс16.

Водночас із матеріалів цивільної справи та інвентаризаційної справи №1124 вбачається, що відповідачі зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_13 , яка належить їм на праві приватної власності. Доказів про неможливість проживання відповідачів за місцем реєстрації матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Позивачкою заявлено вимогу про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , шляхом виселення з даної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Як встановлено під час розгляду даної справи ОСОБА_1 належить право володіння та користування конктретним об`єктом нерухомості - квартирою АДРЕСА_5 ), що складає 43/100 (сорок три сотих) частин квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 .

Суд враховує, що права позивача порушено, а тому вважає, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає об`єму її прав відповідно до ст. 391 ЦК України, оскільки захисту підлягає саме право користування та володіння належним їй майном.

При цьомусуд враховуєінтереси відповідачів,які жодних правомочностейщодо домоволодіння(житла)не мають, зареєстровані у квартирі по іншому місцю проживання, яка є їх власністю, у разі виселення із квартири забезпечені житлом.

Враховуючи те, що відповідачі мешкають у квартирі АДРЕСА_4 без належних правових підстав, чим порушують права позивача на володіння, користування своєю власністю, а тому суд на підставі статті 391 ЦК України дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у частині усунення позивачці перешкод у користуванні належним їй майном, а саме квартирою АДРЕСА_5 ), що складає 43/100 (сорок три сотих) частин квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 шляхом виселення з даної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , так як захисту підлягають саме порушені права позивача щодо належного їй окремого об`єкту нерухомості, а не квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 в цілому.

З огляду на викладене позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. Зважаючи, що позовні вимоги судом задоволено частково, а позивачкою при зверненні до суду із трьома немайновими позовними вимогами сплачено судовий збір на загальну суму 2724,00 грн, тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню по 454,00 грн судового збору (пропорційно задоволеним вимогам).

Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що відповідно до ст. 131 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються в разі задоволення позову - на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує ряд обставин, визначених ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

Позивачем заявлено про врахування судових витрат понесених ним (професійна правнича допомога) при розподілі судових витрат між сторонами. На підтвердження цих обставин суду надано копію угоди №7 від 21.08.2021, копію угоди №8 від 21.08.2021, копію прибуткового касового ордеру №7 від 21.08.2021 про оплату 2000,00 грн на підставі угоди №7 від 21.08.2021, копію прибуткового касового ордеру №18 від 21.08.2021 про оплату 3000,00 грн на підставі угоди №18 від 21.08.2021 (а.с. 7-8 т. №1).

При розподілі цього виду судових витрат, суд враховує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним тавраховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

При визначенні та розподілі судових витрат суд враховує критерії, визначені положеннями ЦПК України: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При цьому враховує, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Надаючи оцінку наданим доказам, суд вважає, що позивачкою доведено обставину отримання професійної правничої допомоги в межах цієї цивільної справи, заявлений розмір витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням обставин справи та значення його для позивача.

За наведеного суд дійшов висновку, що загальна вартість наданих адвокатом послуг у справі з урахуванням визначеної у договорі вартості послуги адвоката, яка підлягає розподілу. становить 5000,00 грн, при цьому зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідачів на користь позивачки підлягає стягненню по 833,33 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 322, 328, 391 ЦК України, ст. 4, 5, 10, 18, 76-80, 81, 89, 95, 141, 259, 263-265, 273, 280 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_5 , що складає 43/100 частин квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , шляхом виселення з неї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без надання іншого приміщення.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі по 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні) з кожного, а також відшкодування витрат на правничу допомогу по 833,33 грн (вісімсот тридцять три гривні тридцять три копійки) з кожного.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_14 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_13 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_13 ;

відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_13 ;

третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Литва-10», код ЄДРПОУ 34939461, місцезнаходження: пров. Литовський, буд. 10, . Вінниця, Вінницька область;

третя особи: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_15 .

Повний текст рішення суду складено 09.10.2023.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна