Постанова

від 25.09.2023 по справі 739/1003/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 вересня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 739/1003/22

Головуючий у першій інстанції - Чепурко В. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/314/23, 22-ц/4823/431/23

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Поклад Д.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційними скаргами: ОСОБА_1 , Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області у складі судді Чепурка В.В. від 08 листопада 2022 року, місце ухвалення рішення м. Новгород-Сіверський, дата складання повного тексту рішення 11 листопада 2022 року; за апеляційною скаргою Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області у складі судді Чепурка В.В. від 08 грудня 2022 року, дата складання повного тексту додаткового рішення 13 грудня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що вона працювала у відповідача на посаді чергової по гуртожитку. Наказом №18 від 31.08.2022 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників. Позивач стверджувала, що в даному наказі міститься посилання на наказ №52 від 07.06.2022 року "Про внесення змін до штатного розпису", письмове попередження про звільнення від 07.06.2022 року та акт про відмову від підпису і отримання попередження. При цьому, перед звільненням з 08.06.2022 року позивача було відправлено у відпустку без збереження заробітної плати, але вона із відповідною заявою до відповідача не зверталась. Листом від 31.08.2022 року ОСОБА_1 було запрошено до відповідача, з метою повідомлення про звільнення, та надіслано наказ про звільнення. Посилаючись на статтю 26 Закону України "Про відпустки", статтю 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", позивач вказувала, що відпустка без збереження заробітної плати без обмеження її строку, може надаватися лише на прохання працівника, при цьому, примусове відправлення працівника у відпустку є безпідставним відстороненням від роботи. Таким чином, оскільки позивач із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати не зверталася, то ОСОБА_1 стверджувала, що період її перебування в даній відпустці, з 08.06.2022 року до 31.08.2022 року є вимушеним прогулом, який має бути оплачений відповідачем. Також позивач зазначала, що вона не володіє інформацією про зміни в організації та виробництві відповідача, внаслідок чого її було звільнено, з наказом про внесення змін до штатного розпису її не ознайомлювали, документи, які б підтверджували факт дотримання роботодавцем передбачених КЗпП України гарантій, у позивача відсутні. За даних обставин, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 08.06.2022 року до 31.08.2022 року, поновити її на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2022 року по дату ухвалення рішення у даній справі.

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року позов ОСОБА_1 , задоволено частково. Судом поновлено ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради з 31.08.2022 року. У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради. Стягнуто з Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради в дохід держави судового збору у розмірі 992 грн. 40 коп.

Додатковим рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.12.2022 року задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за її позовом до Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 року по 08.11.2022 року у розмірі 17 776 грн. 22 коп. Стягнуто з Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради в дохід держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині мотиву поновлення позивача на роботі, та задовольнити вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 року по 31.08.2022 року. В доводах апеляційної скарги апелянт ОСОБА_1 погоджується із висновком суду першої інстанції щодо незаконності її звільнення під час перебування у відпустці, але вважає, що у рішенні суду мають бути зазначені і інші наявні підстави поновлення позивача на роботі, які мали місце. Апелянт ОСОБА_1 вказує, що згідно статті 42 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний врахувати переважне право працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці на залишення на роботі. За доводами ОСОБА_1 , вона має перевагу для залишення на роботі серед інших двох чергових по гуртожитку, оскільки має більш тривалий стаж безперервної роботи на підприємстві. На думку апелянта ОСОБА_1 , відповідач не виконав вимоги статті 42 КЗпП України, проте, суд першої інстанції не надав відповідної оцінки даній обставині. ОСОБА_1 зазначає, що серед мотивів її поновлення на роботі має бути зазначено недотримання відповідачем вимог статті 42 КЗпП України, щодо врахування переважного права працівника залишитися на роботі.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 року по 31.08.2022 року, за час перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, апелянт вказує, що вона подала заяву про надання даної відпустки під психологічним примусом, після чого 21.06.2022 року позивач подала заяву про відкликання даної заяви, проте, робоче місце адміністрацією установи їй безпідставно не було надано. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що зазначення нею у заяві про відкликання з відпустки "відпустка за власний рахунок", а не "відпустка без збереження заробітної плати" не свідчить про те, що відповідач об`єктивно не був спроможний правильно зрозуміти зміст даної заяви та розглянути її, відкликавши позивача з відпустки та надавши їй робоче місце. На думку апелянта, наслідком з`ясування даних обставин мало стати рахування періоду, як мінімум, з 28.06.2022 року по 31.08.2022 року, як вимушеного прогулу, пов`язаного із безпідставним ненаданням адміністрацією працівнику робочого місця, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апелянт ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином зазначені докази, внаслідок чого дійшов неправильного висновку відносно того, що лише наявність заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати є достатньою для визначення дій адміністрації установи, як правомірних.

В іншій частині рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року ОСОБА_1 не оскаржується.

В апеляційній скарзі на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку з 31.08.2022 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради. Доводи апеляційної скарги Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради вказують, що рішення суду першої інстанції від 08.11.2022 року ухвалено із неправильним застосуванням судом норм матеріального права. В доводах апеляційної скарги Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради зазначає, що визнаючи незаконним звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність порушення відповідачем закону під час звільнення, оскільки ч.1 статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" надає роботодавцю право звільнити працівника під час його перебування у відпустці, при цьому, дата звільнення, зазначена у наказі про звільнення, вважається першим днем після закінчення відпустки. За доводами апелянта, дата звільнення позивача 31.08.2022 року і є першим робочим днем після закінчення відпустки. При цьому, апелянт Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради вважає, що якщо для правомірного звільнення необхідно відкликати працівника із відпустки, то таке звільнення вже не буде звільненням під час перебування у відпустці, і дана норма втрачає будь-який сенс.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.12.2022 року Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради просить скасувати оскаржуване додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.12.2022 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви ОСОБА_1 до Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради вказують, що додаткове рішення суду першої інстанції від 08.12.2022 року є необґрунтованим та таким, що ухвалено судом із неправильним застосуванням норм матеріального права, а також суд неповно з`ясував обставини справи. В доводах апеляційної скарги Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради зазначає, що на момент звільнення позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, згідно наказу №30 від 08.06.2022 року, який залишився чинним, і з даної відпустки на момент звільнення позивач не відкликалась, у зв`язку з чим, після поновлення її на роботі за рішенням суду, позивач продовжила перебувати у зазначеній відпустці, а тому кошти, які суд першої інстанції постановив стягнути з відповідача на користь позивача, не могли бути нею зароблені. У доводах апеляційної скарги Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради вказує, що позивач не була позбавлена можливості виконувати свою трудову функцію, оскільки вона її не виконувала за власним бажанням, і виходячи із реальних подій, об`єктивно неможливо припустити, коли б почала виконувати. Доводи апеляційної скарги Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради стверджують, що судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення від 08.12.2022 року не було враховано факту отримання позивачем вихідної допомоги при звільненні, що призвело до неправильного розрахунку суми, яка стягнута із відповідача. Апелянт вважає, що з відповідача може бути стягнуто лише різницю між сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме, 17 776 грн. 22 коп. та сумою, яка вже була фактично отримана позивачем в якості вихідної допомоги - 7 162 грн. 30 коп., що становить: 10 613 грн. 92 коп. Апелянт вважає, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку бажає отримати позивач з відповідача, має бути зменшена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, у зв`язку із її безпідставністю.

В судових засіданнях апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Костюченко В.К. підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року, у оскаржуваній частині, та просив залишити без задоволення апеляційні скарги Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 08.12.2022 року, у зв`язку із їх безпідставністю.

В судових засіданнях апеляційного суду представники відповідача Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради - адвокати Йовенко О.В., Ткаченко А.М. підтримали вимоги та доводи поданих апеляційних скарг Комунальним закладом "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року та на додаткове рішення цього ж суду від 08.12.2022 року, та просили залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року, у зв`язку із її необґрунтованістю.

В судові засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилась. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи поданих апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що позивач працювала в Комунальному закладі "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" з 02.08.2004 року. З 15.09.2012 року позивач була переведена на посаду чергової по гуртожитку (а.с.8-8,зворот).

Станом на 01.01.2022 року, згідно штатного розпису, у Комунальному закладі ''Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради було 3,25 посади чергового по гуртожитку (а.с.41), які обіймали позивач, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.77).

12.05.2022 року приміщення гуртожитку КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" зазнало пошкоджень, що обумовило необхідність внесення змін до організації виробництва і праці, та скорочення штату працівників, задіяних в утримані гуртожитку (а.с.75).

03.06.2022 року Управлінням охорони здоров`я Чернігівської ОДА було погоджено зміни до штатного розпису КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради, зокрема, і скорочення з 01.09.2022 року 2,25 посади чергового по гуртожитку (а.с.42-42,зворот).

03.06.2022 року розпорядженням в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігігвської обласної ради було створено комісію, з метою визначення переважного права по залишенню на роботі працівника, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників (а.с.78).

Згідно протоколу №1 від 06.06.2022 року засідання комісії по визначенню переважного права по залишенню на роботі чергових по гуртожитку, та відповідних додатків (а.с.79-95), було ухвалено: комісія рекомендує в.о. директора ОСОБА_4 визначити переважне право по залишенню на роботі чергової по гуртожитку ОСОБА_3 , у зв`язку з вищим рівнем продуктивності праці, ніж у ОСОБА_1 та ОСОБА_2

07.06.2022 року наказом в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради №52 було внесено зміни до штатного розпису, та відповідно, скорочено по спеціальному фонду до 01.09.2022 року ряд посад, в тому числі, і 2,25 штатної посади чергового по гуртожитку (а.с.39-40).

07.06.2022 року ОСОБА_1 було надано попередження про звільнення, у зв`язку із скороченням посади чергової по гуртожитку (а.с.44), від отримання якого ОСОБА_1 відмовилась, що підтверджується актом про відмову від 07.06.2022 року №01-16/108 (а.с.45). У зв`язку із даною відмовою від отримання вказаного попередження, попередження про звільнення було надіслано на адресу позивача поштовим відправленням (а.с.46).

08.06.2022 року ОСОБА_1 подала на ім`я в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради заяву про надання їй відпустки, без збереження заробітної плати з 08.06.2022 року на весь період дії воєнного стану, до його скасування (а.с.35).

Наказом в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради №30 від 08.06.2022 року позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати з 08.06.2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні (а.с.36).

28.06.2022 року відповідачем зареєстрована заява від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ім`я в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради, в якій вони просили вважати їх заяви про відпустки за свій рахунок відкликаними (а.с.37).

У відповідь на вказану заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11.07.2022 року відповідачем було повідомлено, що їх заяви про надання відпустки за свій рахунок в навчальному закладі не зареєстровані (а.с.38).

29.08.2022 року позивачу було повідомлено засобами телефонного зв`язку про необхідність з`явитися 31.08.2022 року о 09 год. 00 хв. до коледжу для ознайомлення та отримання документів про звільнення, про що складено відповідний акт (а.с.47).

31.08.2022 року наказом в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради №18 ОСОБА_1 було звільнено з посади чергової по гуртожитку, у зв`язку зі скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, бухгалтерії доручено провести розрахунок із позивачем, виплативши їй вихідну допомогу, згідно статті 44 КЗпП України та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку (а.с.7).

31.08.2022 року позивач до КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" не з`явилась, що підтверджується актом (а.с.48), у зв`язку з чим на її адресу засобами поштового зв`язку, із описом вкладеного, було надіслано повідомлення про звільнення разом із копією відповідного наказу (а.с.49-54).

02.09.2022 року позивач з`явилась до КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради, але від ознайомлення з наказом про звільнення відмовилася, що підтверджується відповідним актом від 02.09.2022 року (а.с.55).

Матеріали справи містять в собі платіжне доручення №479 від 09.09.2022 року (а.с.56) та відомості розподілу виплат (а.с.57), з яких вбачається перерахування позивачу відповідних грошових сум.

Як вбачається із рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову в частині її поновлення на посаді чергового по гуртожитку, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що відповідачем було прийнято рішення про скорочення 2,25 посад чергового по гуртожитку, одну з яких обіймала позивач. У зв`язку з цим було проведено оцінку працівників, які обіймали відповідні посади, на предмет продуктивності їх праці, відповідно до вимог статті 42 КЗпП України, та було вирішено звільнити позивача і ОСОБА_2 , залишивши на роботі працівника ОСОБА_3 , як таку, що має вищу продуктивність праці. Про прийняте рішення і майбутнє скорочення позивач була попереджена належним чином. При цьому, з 08.06.2022 року за заявою позивача їй було надано відпустку без збереження заробітної плати, на весь період дії воєнного стану в Україні, до його скасування. 31.08.2022 року відповідачем було видано наказ про звільнення позивача з посади чергового по гуртожитку із даної дати. Водночас, на день звільнення позивач продовжувала перебувати у відпустці без збереження заробітної плати, яка не закінчилась, і з якої позивач не відкликалась. Суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначене свідчить про те, що звільнення позивача відбулось із порушенням вимог статті 5 Закону України ''Про правовий режим воєнного стану'', відповідно до якої датою звільнення має бути перший робочий день після закінчення відпустки. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача є незаконним. Із врахуванням положень ч.1 статті 235 КЗпП України та встановлених по справі обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідно поновити позивача на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу ''Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж'' Чернігівської обласної ради з 31.08.2022 року.

Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що в ході судового розгляду даної справи встановлено, що 08.06.2022 року позивач подала на ім`я в.о. директора КЗ ''Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж'' заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 08.06.2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування, на підставі якої відповідачем було видано наказ №30 від 08.06.2022 року про надання позивачу такої відпустки. Судом першої інстанції встановлено, що будь-яких доказів примусу чи неправомірного впливу на позивача, з метою змусити ОСОБА_1 подати відповідну заяву про надання даної відпустки, стороною позивача не надано. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що надання позивачу за її заявою відпустки без збереження заробітної плати з 08.06.2022 року на весь період дії воєнного стану в Україні, до його скасування здійснено у відповідності до чинного законодавства, і не може розцінюватись, як відсторонення від роботи, на що вказують позивач та її представник. У зв`язку із даними обставинами, як вважав суд першої інстанції, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, і тому позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Як вбачається із оскаржуваного додаткового рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.12.2022 року, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 року по 08.11.2022 року у розмірі 17 776 грн. 22 коп., суд першої інстанції виходив із приписів ч.2 статті 235 КЗпП України, якою регламентовано, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, оскільки позивача було незаконно звільнено 31.08.2022 року, у зв`язку з чим вона поновлена на займаній посаді рішенням суду від 08.11.2022 року, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 01.09.2022 року по 08.11.2022 року, тобто по день ухвалення судом рішення у даній справі. При цьому, суд першої інстанції вказав, що зі змісту ч.2 статті 235 КЗпП України, вбачається, що законодавець не пов`язує право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з тим, чи перебуває особа на день звільнення на роботі та виконувала відповідну трудову функцію, або ж у відпустці, зокрема й без збереження заробітної плати. Судом також враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, відповідно до якого середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

В апеляційній скарзі на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині мотиву поновлення позивача на роботі, та задовольнити вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 року по 31.08.2022 року. В доводах апеляційної скарги апелянт ОСОБА_1 погоджується із висновком суду першої інстанції щодо незаконності її звільнення під час перебування у відпустці, але вважає, що у рішенні суду мають бути зазначені і інші наявні підстави поновлення позивача на роботі, які мали місце. Апелянт ОСОБА_1 вказує, що згідно статті 42 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний врахувати переважне право працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці на залишення на роботі. За доводами ОСОБА_1 , вона має перевагу для залишення на роботі серед інших двох чергових по гуртожитку, оскільки має більш тривалий стаж безперервної роботи на підприємстві. На думку апелянта ОСОБА_1 , відповідач не виконав вимоги статті 42 КЗпП України, проте, суд першої інстанції не надав відповідної оцінки даній обставині. ОСОБА_1 зазначає, що серед мотивів її поновлення на роботі має бути зазначено недотримання відповідачем вимог статті 42 КЗпП України, щодо врахування переважного права працівника залишитися на роботі.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Оскільки, як встановлено судом і ці обставини підтверджуються вищевказаними матеріалами справи, відповідачем було прийнято рішення про скорочення 2,25 посад чергового по гуртожитку, одну з яких обіймала позивач, у зв`язку з чим було проведено оцінку працівників, які обіймали відповідні посади, на предмет продуктивності їх праці, відповідно до вимог статті 42 КЗпП України, та вирішено звільнити позивача і ОСОБА_2 , залишивши на роботі працівника ОСОБА_3 , як таку, що має вищу продуктивність праці. Про прийняте рішення і майбутнє скорочення позивач була попереджена належним чином. При цьому, інформації щодо оскарження позивачем вищевказаного рішення матеріали даної цивільної справи не містять.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 року по 31.08.2022 року, за час перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, апелянт ОСОБА_1 вказує, що вона подала заяву про надання даної відпустки під психологічним примусом, після чого 21.06.2022 року позивач подала заяву про відкликання даної заяви, проте, робоче місце адміністрацією установи їй безпідставно не було надано. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що зазначення нею у заяві про відкликання з відпустки "відпустка за власний рахунок", а не "відпустка без збереження заробітної плати" не свідчить про те, що відповідач об`єктивно не був спроможний правильно зрозуміти зміст даної заяви та розглянути її, відкликавши позивача з відпустки та надавши їй робоче місце. На думку апелянта, наслідком з`ясування даних обставин мало стати рахування періоду, як мінімум, з 28.06.2022 року по 31.08.2022 року, як вимушеного прогулу, пов`язаного із безпідставним ненаданням адміністрацією працівнику робочого місця, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апелянт ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином зазначені докази, внаслідок чого дійшов неправильного висновку відносно того, що лише наявність заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати є достатньою для визначення дій адміністрації установи, як правомірних.

Вказані доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом в.о. директора Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради №30 від 08.06.2022 року позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати з 08.06.2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні (а.с.36).

Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, матеріали даної справи не містять в собі належних та достатніх, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України, доказів на підтвердження наявності примусу чи неправомірного впливу на позивача, з метою змусити її подати відповідну заяву про надання вказаної відпустки.

28.06.2022 року відповідачем була зареєстрована заява від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ім`я в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради, в якій вони просили вважати їх заяви про відпустки за свій рахунок відкликаними (а.с.37).

У відповідь на вказану заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11.07.2022 року відповідачем було повідомлено, що їх заяви про надання відпустки за свій рахунок в навчальному закладі не зареєстровані (а.с.38).

На підставі вищенаведеного, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо необгрунтованої відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог заявленого нею позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період її перебування у відпустці без збереження заробітної плати, з 08.06.2022 року по 31.08.2022 року, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 08.11.2022 року у вказаній частині. Оскільки, як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції з даного приводу, обіцянка залишити позивача на роботі, якщо до медичного коледжу вступить необхідна кількість студентів, сама по собі не може бути розцінена, як примус до написання такої заяви. Суд першої інстанції дійшов висновку, що надання позивачу за її заявою відпустки без збереження заробітної плати з 08.06.2022 року на весь період дії воєнного стану в України здійснено у відповідності до чинного законодавства, і не може розцінюватись, як відсторонення від роботи, на що посилалася сторона позивача. Отримавши повідомлення відповідача від 11.07.2022 року відносно того, що заява ОСОБА_1 про надання їй відпустки ''за свій рахунок'' в навчальному закладі не зареєстрована, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звернутися до відповідача повторно із такою заявою, із зазначенням у ній формулювання наданої їй відпустки, згідно з чинним законодавством.

Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків рішення суду першої інстанції від 08.11.2022 року, у оскаржуваній апелянтом ОСОБА_1 частині.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року Чернігівської обласної ради в частині щодо задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову про поновлення на роботі, відносно того, що даний висновок суду першої інстанції не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду від 08.11.2022 року, у вказаній частині, оскільки дані доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради зазначає, що визнаючи незаконним звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність порушення відповідачем закону під час звільнення, оскільки ч.1 статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" надає роботодавцю право звільнити працівника під час його перебування у відпустці, при цьому, дата звільнення, зазначена у наказі про звільнення, вважається першим днем після закінчення відпустки. За доводами апелянта, дата звільнення позивача 31.08.2022 року і є першим робочим днем після закінчення відпустки. При цьому, апелянт Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради вважає, що якщо для правомірного звільнення необхідно відкликати працівника із відпустки, то таке звільнення вже не буде звільненням під час перебування у відпустці, і дана норма втрачає будь-який сенс.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону України "Про відпустки").

Відповідно до пункту 5 статті 4 Закону України "Про відпустки" одним із видів відпусток є відпустка без збереження заробітної плати, яка надається відповідно до статей 25, 26 цього Закону.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (стаття 84 КЗпП України, стаття 26 Закону України "Про відпустки").

Відповідно до статті 1 Закону України ''Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану'' (із наступними змінами і доповненнями), цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України ''Про правовий режим воєнного стану''.

Згідно ч.3 статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 29.05.2023 року у справі №201/4759/22, провадження №61-3963св23. Як зазначив Верховний Суд у зазначеній постанові: "...Так, відповідно до статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Убачається, що апеляційний суд установивши, що позивачку було звільнено в останній день її відпустки, змінив дату її звільнення, що не суперечить положенням статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

08.06.2022 року ОСОБА_1 подала на ім`я в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради заяву про надання їй відпустки, без збереження заробітної плати з 08.06.2022 року на весь період дії воєнного стану, до його скасування (а.с.35).

Наказом в.о. директора КЗ "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради №30 від 08.06.2022 року позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати з 08.06.2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні (а.с.36).

Відповідної інформації щодо відкликання ОСОБА_1 із вищевказаної відпустки матеріали даної цивільної справи в собі не містять, і вказана обставина сторонами спору не оспорюється.

За даних обставин, встановивши, що на день звільнення позивач продовжувала перебувати у відпустці без збереження заробітної плати, яка не закінчилась, і з якої ОСОБА_1 не відкликалась, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у оскаржуваному рішенні від 08.11.2022 року, що вказана обставина свідчить про звільнення позивача відповідачем із порушенням вимог статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" №2136-ІХ, відповідно до якої, датою звільнення має бути перший робочий день після закінчення відпустки. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дане звільнення позивача ОСОБА_1 є незаконним.

Приймаючи до уваги вищенаведене, доводи апеляційної скарги відповідача щодо безпідставного поновлення ОСОБА_1 на роботі з 31.08.2022 року, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Доводи апеляційної скарги Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.12.2022 року вказують, що додаткове рішення суду першої інстанції від 08.12.2022 року є необґрунтованим та таким, що ухвалено судом із неправильним застосуванням норм матеріального права, а також суд неповно з`ясував обставини справи. В доводах апеляційної скарги Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради зазначає, що на момент звільнення позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, згідно наказу №30 від 08.06.2022 року, який залишився чинним, і з даної відпустки на момент звільнення позивач не відкликалась, у зв`язку з чим, після поновлення її на роботі за рішенням суду, позивач продовжила перебувати у зазначеній відпустці, а тому кошти, які суд першої інстанції постановив стягнути з відповідача на користь позивача, не могли бути нею зароблені. У доводах апеляційної скарги Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради вказує, що позивач не була позбавлена можливості виконувати свою трудову функцію, оскільки вона її не виконувала за власним бажанням, і виходячи із реальних подій, об`єктивно неможливо припустити, коли б почала виконувати.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вищезазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції від 08.12.2022 року, виходячи із наступного.

Приписами ч.2 статті 235 ЦПК України регламентовано, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За наведених обставин, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 року по 08.11.2022 року у розмірі 17 776 грн. 22 коп., суд першої інстанції обґрунтовано виходив із приписів ч.2 статті 235 КЗпП України, оскільки позивача було поновлено на займаній посаді рішенням суду від 08.11.2022 року у даній цивільній справі. При цьому, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що зі змісту положень ч.2 статті 235 КЗпП України вбачається, що законодавець не пов`язує право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з тим, чи перебуває особа на день звільнення на роботі та виконувала відповідну трудову функцію, або ж у відпустці, зокрема й без збереження заробітної плати. Судом першої інстанції було прийнято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.02.2022 року, у справі №755/12623/19, відповідно до якого, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Доводи апеляційної скарги Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради стверджують, що судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення від 08.12.2022 року не було враховано факту отримання позивачем вихідної допомоги при звільненні, що призвело до неправильного розрахунку суми, яка стягнута із відповідача. Апелянт вважає, що з відповідача може бути стягнуто лише різницю між сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме, 17 776 грн. 22 коп. та сумою, яка вже була фактично отримана позивачем в якості вихідної допомоги - 7 162 грн. 30 коп., що становить: 10 613 грн. 92 коп. Апелянт вважає, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку бажає отримати позивач з відповідача, має бути зменшена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги відповідача не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції від 08.12.2022 року, виходячи із наступного.

Згідно з вимогами статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Із посиланням на статті: 601, 1212, 1215 ЦК України в доводах апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 08.12.2022 року, відповідач вказує, що враховуючи, що при визнанні наказу про звільнення позивача незаконним, у відповідача виникає право на повернення суми виплаченої ОСОБА_1 вихідної допомоги, то сума середнього заробітку, яку бажає отримати позивач, має бути зменшена шляхом зарахування однорідних вимог, проте, суд першої інстанції не застосував даного закону.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду першої інстанції від 08.12.2022 року, є безпідставними, виходячи із наступного.

Відповідно до приписів ч.1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за рахунок іншої особи; 3) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а і тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Згідно ч.1 статті 1215 ЦК України, яка регламентує безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц, провадження № 14-445цс18 дійшла наступного висновку: ''...у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Доказів про набуття відповідачем 10 142,33 грн. у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Відмовляючи у позові у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що: 1) виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку; 2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена.

Суди вважали, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог статті 1212 ЦК України відсутні.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій …''.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, незважаючи на те, що після поновлення особи на роботі, підстава для виплати вихідної допомоги відпала (наказ, на підставі якого було здійснено виплату вихідної допомоги, скасований рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03.03.2015 року), в силу вимог статті 1215 ЦК України, ці кошти поверненню не підлягають.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач Комунальний заклад "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради із відповідними зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 не звертався.

На підставі вищенаведеного, доводи апеляційної скарги Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного додаткового рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.12.2022 року, оскільки його висновки узгоджуються із нормами права та фактичними обставинами справи.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги: ОСОБА_1 , Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року, необхідно залишити без задоволення. При цьому, рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.11.2022 року, необхідно залишити без змін.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08.12.2022 року, підлягає залишенню без задоволення. При цьому, додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2022 року, підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги: ОСОБА_1 , Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 листопада 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 листопада 2022 року, залишити без змін.

Апеляційну скаргу Комунального закладу "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської обласної ради на додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2022 року - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2022 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 02.10.2023 року.

Головуючий: Судді: