Постанова

від 04.10.2023 по справі 918/566/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року Справа № 918/566/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі № 918/566/23 (суддя Войтюк В.Р., повний текст складено 08.08.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"

про стягнення в сумі 543 462, 15 грн

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Процун О.І.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна" (далі - позивач, ТОВ "ДКП Україна") звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (далі - відповідач, ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "РАЕС") про стягнення в сумі 543 462, 15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 06.10.2022 № 53-122-13-22-12369 в частині оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.08.2023 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 105 258 грн основного боргу, 24 345, 41 грн інфляційних втрат, 7 825, 09 грн 3 % річних та 2 873, 82 грн судового збору. В решті позову відмовлено. Провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача 400 000 грн основної заборгованості, закрито.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Також місцевим господарським судом встановлено, що предмет спору в частині стягнення 400 000 грн основної заборгованості по договору поставки відсутній, тому провадження у даній частині закритj на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних на інфляційних втрат.

До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "РАЕС" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі № 918/566/23, в якій апелянт просить скасувати рішення суду в частині, ухвалити нове, яким задоволити клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних на 90 %.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- на теперішній час внаслідок військовій агресії відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину доходу підприємства від реалізації електроенергії. Поряд з цим, відповідач продовжує і надалі нести витрати з утримання об`єктів та персоналу ВП "Запорізька АЕС", не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу ніякого доходу. Вказані втрати виробничих потужностей вкрай негативно вплинули на фінансовий стан підприємства. За період 2022 відповідачем отриманий збиток в розмірі 6,75 млрд грн, що підтверджується наявним у справі звітом про фінансові результати за 2022;

- постійні ракетні атаки рф на енергетичну інфраструктуру України також безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. У зв`язку зі зниженням частоти в енергосистемі країни на енергоблоках спрацьовує система аварійного захисту, через що енергоблоки автоматично відключаються та працюють у проектному режимі, без генерації у вітчизняну енергосистему;

- відповідачем із початку роботи нової моделі ринку електричної енергії України (з 01.07.2019), яка введена згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", виконує спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електроенергії для побутових споживачів. Внаслідок цього у відповідача виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов`язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо. Відповідач фактично забезпечує покриття основного фінансового навантаження, необхідного для реалізації загальносуспільного інтересу, і зазнає надзвичайно великих фінансових витрат у межах його виконання, за відсутності джерела та механізму компенсації за виконання таких спеціальних обов`язків;

- вищевказаних обставин суд першої інстанції не врахував, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку, що подане клопотання про зменшення інфляційних втрат та 3 % річних є необґрунтованим.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Листом від 30.08.2023 матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.

08.09.2023 матеріали справи надійшли до суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "РАЕС" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі № 918/566/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 04.10.2023 об 16:00 год.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.10.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду в частині, ухвалити нове, яким задоволити клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних на 90 %.

Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "ДКП Україна" (постачальник) та ДП "НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє ВП "РАЕС" (замовник) укладено договір № 53-122-13-22-12369 від 06.10.2022 на поставку продукції згідно специфікації № 1. Предметом поставки є продукція: 42530000-0 комплектуючі та інструменти для кондиціонерів.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність продукцію, а замовник зобов`язується оплатити її.

Пунктом 1.4 визначено місце виконання договору місто Вараш Рівненської області.

Згідно п. 3.1 договору сторонами погоджено, що продукція поставляється в строк по 10 грудня 2022. Продукція поставляється постачальником на склад вантажоодержувача за адресом: 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".

В пункті 6.1 договору сторони визначили, що оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної.

На виконання умов договору, позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 1 149 185 грн, а саме: 01.12.2022 на суму 169 007 грн, що підтверджується видатковою накладною № 4 від 01.12.2022, ярлик на придатну продукцію № 1-6-289 від 05.12.2022; 12.12.2022 на суму 122 000 грн, що підтверджується видатковою накладною № 5 від 12.12.2022, ярлик на придатну продукцію № 1-6-310 від 13.12.2022; 12.12.2022 на суму 200 469 грн, що підтверджується видатковою накладною № 6 від 12.12.2022, ярлик на придатну продукцію № 1-6-311 від 13.12.2022; 12.12.2022 на суму 18 300 грн, що підтверджується видатковою накладною № 7 від 12.12.2022, ярлик на придатну продукцію № 1-6-312 від 13.12.2022; 22.12.2022 на суму 62 151 грн, що підтверджується видатковою накладною № 8 від 22.12.2022, ярлик на придатну продукцію № 1-6-359 від 23.12.2022; 22.12.2022 на суму 472 000 грн, що підтверджується видатковою накладною № 10 від 22.12.2022, ярлик на придатну продукцію № 1-6-358 від 23.12.2022; 24.03.2022 на суму 105 258 грн, що підтверджується видатковою накладною № 3 від 24.03.2023, ярлик на придатну продукцію № 1-6-096 від 27.03.2023.

Відповідач свої зобов`язання з оплати поставленого товару не виконав, кошти в сумі 1 149 185 грн у встановлені строки - протягом 45 календарних днів, на поточний рахунок позивача, повністю не сплатив.

10.02.2023 та 20.03.2023 позивач надіслав відповідачу претензії, в яких просив сплатити кошти за поставлений товар по договору поставки продукції № 53-122-13-22-12369 від 06.10.2022. Вказані претензії залишено відповідачем без відповіді, сума заборгованості за поставлений товар не погашеною.

Станом на даний час відповідачем, із урахуванням часткових оплат, не оплачено позивачу за поставлену та прийняту продукцію кошти в розмірі 505 258 грн.

Предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення із відповідача 505 258 грн заборгованості, 12 675, 99 грн 3 % річних та 25 528,46 грн інфляційних втрат у зв`язку із неналежним виконанням умов договору поставки від 06.10.2022 № 53-122-13-22-12369 в частині оплати поставленого товару.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду в частині стягнення з відповідача 24 345, 41 грн інфляційних втрат та 7 825, 09 грн 3 % річних. Відтак, апеляційний суд, враховуючи визначений відповідачем предмет оскарження судового рішення, приймаючи до уваги межі розгляду справи апеляційним судом, визначені у ст. 269 ГПК України, зазначає, що обумовлений скаржником в апеляційному суді предмет оскарження унеможливлює апеляційний перегляд судового рішення в частині задоволення позову про стягнення з відповідача основного боргу та закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом першої інстанції в процесі розгляду справи встановлено, що предмет спору в частині стягнення 400 000 грн основної заборгованості по договору поставки від 06.10.2022 № 53-122-13-22-12369 відсутній, тому провадження в даній частині підлягає закритт. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

В свою чергу, як встановив суд першої інстанції, решта суми основного боргу по договору поставки від 06.10.2022 № 53-122-13-22-12369 в розмірі 105 258 грн залишається неоплаченою відповідачем, а відтак суд дійшов висновку, що вказані кошти підлягають стягненню на користь позивача з відповідача. Рішення суду першої інстанції в даній частині сторонами не оскаржувалося та зроблені судом висновки учасниками справи не заперечуються.

Матеріалами справи підтверджується те, що позивачем здійснено нарахування 25 528, 46 грн інфляційних втрат та 12 675, 99 грн 3 % річних у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 06.10.2022 № 53-122-13-22-12369 на підставі ст. 625 ЦК України.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок даних нарахувань встановив, що позивачем невірно нараховано суму інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідно до розрахунку суду, розмір 3 % річних становить 7 825, 09 грн та інфляційних втрат 24 345, 41 грн.

Суд апеляційної інстанції не встановив обставин того, що судом першої інстанції невірно здійснено перерахунок даних нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат. Учасники справи не заперечують щодо правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних, а тому в суді апеляційної інстанції відповідач просить зменшити їх розмір на 90 %.

У клопотанні про зменшення сум нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат, а також в апеляційній скарзі, відповідач посилається на різні моделі роботи ринку електричної енергії ДП "НАЕК Енергоатом", окупацію Запорізької АЕС та отримання збитку в 2022 році, а тому враховуючи вимоги ст. ст. 219, 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, а також постанову ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, просить зменшити нараховані позивачем інфляційні втрати та 3 % річних на 90 %.

Надаючи оцінку даним доводам відповідача суд вказує, що відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив. Якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 222 ГК України та ч. 2 ст. 19 ГПК України визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язанні поновити їх, не чекаючи пред`явлення ім. претензії чи звернення до суду. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси, позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Суд відхиляє посилання відповідача на застосування до спірних відносин за аналогією висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 про те, що суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.

Так, у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Водночас, у справі № 902/417/18 суд, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавив кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Колегія суддів зазначає, що заявлені до стягнення позивачем у справі № 918/566/23 інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є надмірними для відповідача та виступають мінімальною гарантією кредитора для захисту власних інтересів від несвоєчасного повернення грошових коштів за отриману продукцію.

При цьому згідно п. 6.1 договору оплата за поставлену продукцію мала здійснюватися замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію.

Доводи відповідача про різні моделі роботи ринку електричної енергії ДП "НАЕК Енергоатом" 2019-2021 роках, окупацію Запорізької АЕС та отримання збитку в 2022 році (хоча діючими залишаються Рівненська атомна електростанція (4 енергоблоки), Південноукраїнська атомна електростанція (3 енергоблоки) та Хмельницька атомна електростанція (2 енергоблоки)), не підтверджують неможливість своєчасного виконання умов договору поставки та не вказують на те, що заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати є надмірними.

Із урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, а доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі даного висновку суду першої інстанції не спростовують, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі №918/566/23 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "РАЕС" - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі №918/566/23 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2023

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.