Рішення

від 09.10.2023 по справі 910/11616/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2023Справа № 910/11616/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Буд", м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД", м. Київ

про стягнення 288 599,05 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Буд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 274 234,42 грн, штрафні санкції в розмірі 4079,71 грн та інфляційні втрати в розмірі 10 284,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою від 26.07.2023 позов було залишено без руху; надано строк позивачу на усунення недоліків у визначений судом спосіб.

08.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою від 09.08.2023 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням такого.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03022, м.Київ, провулок Жуковського Василя, буд.15, корпус 3.

Конверт з ухвалою суду про відкриття провадження було вручено адресату 16.08.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

26.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Буд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" (покупець) було укладено договір поставки №26/01-2022-1-РБ-Б7, за умовами п1.1 якого постачальник зобов`язується поставити (передати у власність) покупцеві товар партіями, вільний від прав та претензій третіх осіб, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

У п.2.1 договору №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 вказано, що загальна ціна договору визначається як сумарна вартість всіх партій товару, поставка якого здійснюється згідно з умовами цього договору.

У п.2.5 договору №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 зазначено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі рахунків-фактур в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% попередньої оплати.

Пунктом 2.6 договору №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 передбачено, що розрахунки за товар проводяться в грошовій формі шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на платіжні реквізити постачальника, що вказані в рахунку-фактурі на відповідну партію товару, наданому постачальником.

У п.3.6 договору №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 вказано, що датою поставки вважається дата передачі товару уповноваженому представнику покупця відповідно до п.3.1 цього договору, що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи покупця в первинних документах (товарно-транспортній накладній, видатковій накладній).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п.8.1 договору №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022).

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах договору №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Буд" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" прийнято товар згідно видаткових накладних №131 від 14.01.2022 на суму 71 746,63 грн, №172 від 19.01.2022 на суму 91750,28 грн, №616 від 01.02.2022 на суму 82040 грн та №1052 від 15.02.2022 на суму 89 000 грн.

Проте, у позовній заяві позивачем наголошено, що відповідачем розрахунку за поставлений товар проведено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" виникла заборгованість на суму 274 234,42 грн, що стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат, штрафу і звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як було встановлено вище, відповідно до п.2.5 договору №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 зазначено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі рахунків-фактур в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% попередньої оплати.

Судом також було встановлено, що в межах договору №26/01-2022-1-РБ-Б7 від 26.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Буд" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" прийнято товар згідно видаткових накладних №131 від 14.01.2022 на суму 71 746,63 грн, №172 від 19.01.2022 на суму 91750,28 грн, №616 від 01.02.2022 на суму 82040 грн та №1052 від 15.02.2022 на суму 89 000 грн. Проте, покупцем попередньої оплати за товар внесено не було.

Виходячи з приписів ст.692 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем товару, отриманого за видатковими накладними №131 від 14.01.2022, №172 від 19.01.2022, №616 від 01.02.2022 та №1052 від 15.02.2022, настав.

Проте, в позовній заяві вказано, що відповідачем розрахунку за поставлений товар проведено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" виникла заборгованість на суму 274 234,42 грн.

Обставини наявності означеної заборгованості підтверджуються, окрім іншого, наявними в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків за 2022 рік.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Однак, всупереч принципу змагальності учасників судового процесу та обов`язку доказування, відповідачем обставин відсутності заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму належним чином доказово не обґрунтовано.

Отже, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" в частині стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 274 234,42 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення штрафних санкцій в розмірі 4079,71 грн та інфляційних втрат в розмірі 10 284,92 грн. При цьому, суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

З огляду на порушення відповідачем строків оплати товару за договором, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції в розмірі 4079,71 грн та інфляційні втрати в розмірі 10 284,92 грн.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що під штрафними санкціями позивач фактично розуміє 3% річних, стягнення яких передбачено ст.625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 274 234,42 грн, штрафні санкції в розмірі 4079,71 грн та інфляційні втрати в розмірі 10 284,92 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Будсервіс ЛТД" (03022, місто Київ, провулок Жуковського Василя, будинок 15, корпус 3, ЄДРПОУ 33692010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Буд" (04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 7, ЄДРПОУ 33794329) заборгованість за поставлений товар в сумі 274 234,42 грн, 3% річних в сумі 4079,71 грн, інфляційні втрати в сумі 10 284,92 грн та судовий збір в розмірі 4328,99 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 09.10.2023.

Суддя В.В. Князьков