Постанова

від 27.09.2023 по справі 905/201/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 905/201/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Янківський С.В.

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 (у складі колегії суддів: Радіонова О.О. (головуючий), Зубченко І.В., Чернота Л.Ф.)

та рішення Господарського суду Донецької області від 20.09.2021 (суддя Харакоз К.С.)

за позовом Керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України

до: 1. Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне об`єднання "Герц"

про визнання недійсним рішення уповноваженої особи з питань публічних закупівель та визнання недійсним договору підряду від 16.03.2020 №38/2020,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Маріупольської місцевої прокуратури №2 (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби (далі - Позивач, Держаудитслужба) до Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" (Відповідач-1, КП "Міське управління капітального будівництва") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне об`єднання "Герц" (Відповідач-2, ТОВ "БО "Герц") про визнання недійсним рішення уповноваженої особи з питань публічних закупівель та визнання недійсним договору про закупівлю робіт №38/2020 від 16.03.2020 на суму 53 687 738,40 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовані порушенням Відповідачем-1 вимог статті 16 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо безпідставності визнання пропозиції Відповідача-2 такою, яка відповідає кваліфікаційним вимогам та вимогам тендерної документації, за результатами якої укладений оспорюваний договір підряду.

1.3. Звернення до суду Прокурор обґрунтовував бездіяльністю компетентного органу щодо виявлення порушень під час процедури закупівлі - Держаудитслужби.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.09.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №905/201/21, у задоволені позову відмовлено.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що подані сторонами докази доводять дотримання Відповідачем-2 вимог щодо документального підтвердження відповідності учасника кваліфікаційним критеріям та досвіду виконання робіт.

2.3. При цьому суд апеляційної інстанції врахував викладений у постанові від 07.07.2021 у справі №905/1562/20 висновок Верховного Суду про те, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності не є ефективним способом захисту.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 16, 22 Закону України "Про публічні закупівлі" стосовно необхідності дотримання учасником кваліфікаційних вимог, які визначені тендерною документацією, та надання належних документів, що підтверджують наявність в учасника права на укладення оспорюваного договору та відповідність договору кваліфікаційним критеріям згідно з вимогами вказаних статей, а також похідних від цих норм - статей 28, 29 Закону України "Про публічні закупівлі" стосовно розкриття, оцінки та розгляду тендерних пропозицій та статті 31 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо відхилення тендерної пропозиції у разі її невідповідності кваліфікаційним критеріям.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу КП "Міське управління капітального будівництва" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Рішенням уповноваженої особи КП "Міське управління капітального будівництва" (протокол №13 від 21.11.2019) затверджена тендерна документація для учасників процедури відкритих торгів на закупівлю "Реконструкція будівлі лікувального корпусу комунального закладу Міська лікарня №1 по вул. Раділа М.В., у Кальміуському району м. Маріуполя" (код ДК 021:2015 45454000-4 - Реконструкція) (далі - тендерна документація).

4.2. 05.02.2020 опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів №UA-2020-02-05-004241-b щодо закупівлі КП "Міське управління капітального будівництва" вищезазначених робіт з очікуваною вартістю 53 688 503 грн та строком надання послуг до 31.03.2021.

4.3. Відповідно до даних реєстру отриманих тендерних пропозицій, на участь в процедурі закупівлі подано дві тендерні пропозиції: ТОВ "ВІРТУМ СТРОЙ" з остаточною пропозицією 53 590 425 грн з ПДВ; ТОВ "БО "Герц" з остаточною пропозицією 53 687 738,40 грн з ПДВ.

4.4. Згідно з протоколом розгляду тендерних пропозицій уповноваженої особи з питань публічних закупівель замовника №18 від 28.02.2020, в ході розгляду тендерної пропозиції ТОВ "ВІРТУМ СТРОЙ", яку визначену системою електронного аукціону найбільш економічно вигідною (на 97 313,40 грн менше ніж пропозиції ТОВ "БО "Герц"), встановлено, що вона не відповідає тендерній документації, а саме не надано забезпечення тендерної пропозиції, не підтверджено відповідність кваліфікаційному критерію наявності досвіду виконання аналогічних договорів.

Як наслідок, за приписами статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі" ухвалено рішення про відхилення тендерної пропозиції ТОВ "ВІРТУМ СТРОЙ", як такої, що не відповідає умовам тендерної документації.

4.5. Відповідно до протоколу розгляду тендерних пропозицій уповноваженої особи з питань публічних закупівель Замовника №20 від 02.03.2020, переможцем торгів визнано ТОВ "БО "Герц", тендерна пропозиція якого відповідає кваліфікаційним вимогам та умовам тендерної документації.

4.6. На підставі зазначеного рішення уповноваженої особи з питань публічних закупівель, 16.03.2020 між КП "Міське управління капітального будівництва" (замовник) та ТОВ "БО "Герц" (підрядник) укладений договір про закупівлю робіт (договір підряду) №34.03-17/4, який опубліковано 03.08.2020.

За змістом пунктів 1.1., 1.2. договору замовник доручив, а підрядник зобов`язався відповідно до проектної документації та умов цього договору виконати роботи з "Реконструкція будівлі лікувального корпусу комунального закладу "Міська лікарня №1" по вул. Раділа М.В., у Кальміуському району м. Маріуполя" (код ДК 021:2015: 45454000-4 - Реконструкція) на об`єкті. Об`єкт: "Реконструкція будівлі лікувального корпусу комунального закладу "Міська лікарня №1" на вул. Раділа М. В., у Кальміуському району м. Маріуполя" (без зовнішніх мереж електропостачання). Місце розташування об`єкта: вул. Раділа М.В. у Кальміуському району м. Маріуполя.

4.7. Апеляційним господарським судом також встановлено, що Зобов`язання за вищезазначеним договором були виконані, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, підписаними сторонами цього договору.

4.8. За результатами вивчення Маріупольською місцевою прокуратурою №2 документів, наданих учасником ТОВ "БО "Герц" у складі тендерної пропозиції, встановлено, що вони не відповідають вимогам тендерної документації та Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку з чим Прокурор звернувся до суду з даним позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у справі №905/1562/20, виходив з того, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту.

5.3. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

5.4. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

5.5. Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

5.6. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

5.7. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

5.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 15.02.2023 у справі №910/18214/19.

5.9. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

5.10. Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

5.11. У постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

5.12. Крім цього, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

5.13. Відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

5.14. Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі").

5.15. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

5.16. Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".

5.17. Рішення, яке приймається за наслідками розгляду та оцінки тендерних пропозицій, про визначення переможця та намір укласти з ним договір, є частиною процедури закупівлі (пункти 7, 8 частини першої статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі").

5.18. Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі, зокрема, в частині визнання недійсним реалізованого рішення тендерного комітету про визначення переможця торгів та намір укласти з ним договір, не є ефективним способом захисту. При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

5.19. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

5.20. Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

5.21. Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.22. Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

5.23. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів.

5.24. У випадку порушення вимог законодавства при укладенні договору про закупівлю, за винятком тих, що передбачені статтею 43 "Нікчемність договору про закупівлю", Закону України "Про публічні закупівлі", такий договір може бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, тобто є оспорюваним.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №904/180/22.

5.25. З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі" та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

5.26. Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

5.27. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

5.28. Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

5.29. Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

5.30. Разом з цим, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного / частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

5.31. З огляду на викладене, з урахуванням висновків Верховного Суду, у тому числі щодо ефективності способу захисту, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини виконання договору, укладеного в результаті закупівлі, та беручи до уваги, що: (1) Прокурор звернувся з неефективною вимогою про визнання недійсним рішення уповноваженої особи з питань публічних закупівель, яке реалізоване укладенням договору про закупівлю, та (2) одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги щодо реституції або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем тендеру, в дохід держави, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

5.32. Що стосується висновків місцевого і апеляційного господарських судів в частині відповідності проведеної процедури закупівлі вимогам чинного законодавства, то колегія суддів їх не перевіряє, враховуючи, що, як зазначалося вище, відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину є самостійною підставою для відмови в позові.

5.33. У зв`язку з тим, що обрання неефективного способу захисту прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, Суд зазначає, що посилання в касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм статей 16, 28, 30 Закону України "Про публічні закупівлі" не впиває на результати вирішення спору.

5.34. У свою чергу, посилання в касаційній скарзі в якості підстави для її подання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм:

- статей 16, 22 Закону України "Про публічні закупівлі" - щодо необхідності дотримання учасником кваліфікаційних вимог, які визначені тендерною документацією, та надання належних документів, що підтверджують наявність в учасника права на укладення оспорюваного договору та відповідність договору кваліфікаційним критеріям згідно з вимогами вказаних статей;

- статей 28, 29 Закону України "Про публічні закупівлі" - стосовно розкриття, оцінки та розгляду тендерних пропозицій;

- статті 31 Закону України "Про публічні закупівлі" - щодо відхилення тендерної пропозиції у разі невідповідності її кваліфікаційним критеріям,

колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки відповідні положення чинного законодавства є чіткими й однозначними, та їх застосування цілком залежить від встановлених під час розгляду конкретної справи фактичних обставин. Водночас, з огляду на те, що обрання неефективного способу захисту прав, як зазначалося вище, є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, такі доводи також не впливають на результат касаційного перегляду.

При цьому доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до необхідності переоцінки фактичних обставин у цій справі у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З огляду на викладене, а також з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на заявника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 20.09.2021 у справі №905/201/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко