Ухвала

від 09.10.2023 по справі 910/4905/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4905/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріального забезпечення "Райвел"

до Міністерства оборони України

за участю Офісу Генерального прокурора

про стягнення 162 044 317 грн,

ВСТАНОВИВ:

02.10.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі № 910/4905/20, подана 29.09.2023 разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху з огляду на таке.

Згідно з частиною 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються, зокрема, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання позовної заяви у цій справі) ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, позов у цій справі поданий у 2022 році, предметом якого є стягнення 162 044 317,00 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 становив 2 102, 00 грн.

З урахуванням викладеного при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 1 471 400, 00 грн (162 044 317,00 х 1,5%, але більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 200%).

Натомість скаржник в касаційній скарзі виклав клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у цій справі, яке обґрунтоване тим, що процес виділення відповідних бюджетних асигнувань на сплату судового збору потребує тривалого часу.

Розглянувши це клопотання, Суд відмовляє в його задоволенні, зважаючи на таке.

Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно з частиною другою статті 8 зазначеного вище Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З системного аналізу змісту статті 8 Закону України "Про судовий збір" убачається, що положення цієї статті, не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява № 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01)

Верховний Суд відмічає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

ЄСПЛ в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Оскільки за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" не передбачено відстрочення сплати судового збору юридичним особам, відповідне клопотання Міністерства оборони України не підлягає задоволенню в силу закону.

У зв`язку з цим, з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід сплатити судовий збір у сумі 1 471 400, 00 грн, який має бути перерахований за реквізитами, що зазначені на офіційному сайті Верховного Суду в розділі "Судовий збір" та надати належні докази сплати судового збору касаційному суду.

Враховуючи викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 910/4905/20.

2. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення недоліків до 24.10.2023, але строк виконання цієї ухвали не може перевищувати десяти днів з дня вручення її скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Ю .Я. Чумак