Рішення

від 09.10.2023 по справі 120/6308/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 жовтня 2023 р. Справа № 120/6308/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Махнівської сільської ради вул. Нікольського, 15, с. Махнівка, Хмільницький район, Вінницька область, 22133)

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Махнівської сільської ради (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 17.11.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2, 0000 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0164, яка розташована за межами села Вовчинець на території Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області; зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2, 0000 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0164, яка розташована за межами села Вовчинець на території Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 29.11.2021 року він звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Вовчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Рішенням відповідача від 21.12.2021 року №85-17-08 вирішено перенести розгляд питання щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на наступне засідання. Позивач зазначає, що вказане рішення отримав 31.03.2023 року. На час пред`явлення позову, за наслідком розгляду клопотання, відповідачем не прийнято мотивованого рішення щодо відмови (із зазначенням недоліків документації та причин відмови) або затвердження проекту із землеустрою. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо розгляду поданого клопотання протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями вказані матеріали передані на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Богоноса Михайла Богдановича.

Так, ухвалою суду від 16.05.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 01.06.2023 року №595/0/15-23 "Про призначення ОСОБА_2 на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів" Богоніс М.Б. не може здійснювати розгляд вказаної адміністративної справи.

Враховуючи наведене та відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30 (із змінами та доповненнями), Засад використання автоматизованої системи документообігу у Вінницькому окружному адміністративному суді, затверджених рішенням Зборів суддів Вінницького окружного адміністративного суду від 30.03.2022 року № 13, на підставі розпорядження виконуючого обов`язки керівника апарату суду «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справ» від 12.06.2023 №19, проведено повторний автоматизований розподіл справи №120/6308/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023 року дану справу передано для розгляду судді Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олені Степанівні.

Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід О.С. від 19.06.2023 року адміністративну справу № 120/6308/23 прийнято до свого провадження. Відтак подальший розгляд справи здійснюється суддею Маслоід О.С.

Ухвала про відкриття провадження від 16.05.2023 року, а також ухвала про прийняття справи до провадження від 19.06.2023 року отримані відповідачем, що підтверджується матеріалами справи. Правом на подання відзиву відповідач не скористався, з огляду на що, суд, відповідно до положень КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

29.11.2021 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 17.11.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Вовчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області загальною площею 2 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0164.

Рішенням відповідача №85-17-08 від 21.12.2021 року вирішено перенести на наступне засідання ради розгляд клопотання позивача.

З метою отримання інформації щодо розгляду клопотання позивача, його представник звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому, окрім іншого, просив повідомити про стан розгляду клопотання від 17.11.2021 року та, у разі наявності відповідного рішення, надати його копію.

Листом від 10.02.2023 за вих. № 310 відповідач надав представнику позивача завірені копії клопотання позивача, рішення сесії ради та витяг з протоколу засідання земельної комісії.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо прийняття рішення за результатами розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України).

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

П.«б» ст. 12 ЗК України передбачає, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Правовий статус відповідача визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Ст. 26 Закону №280/97-ВР передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед іншого, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно ч. 1, 2 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, а також відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовані Законом України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон №858-IV).

Відповідно до ст. 25 Закону № 858-IV документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. До видів документації із землеустрою належать, серед іншого, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

За нормами ч. 1 ст. 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.

Суд зазначає, що за змістом ст. 30 Закону № 858-IV погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Як зазначалось судом вище, відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст.118 ЗК України).

Ч. 8 ст. 186 ЗК України визначає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до ч. 10 ст. 186 ЗК України висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Законодавцем визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Зокрема, передбачено, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ст. 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою належить до виключних повноважень міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність міської ради про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, надання земельних ділянок, залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави.

В ході розгляду справи судом встановлено, що рішенням 17 сесії 8 скликання Махнівської сільської ради від 21.12.2021 року № 85-17-08 "Про детальне вивчення та перенесення на слідуюче засідання про затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність громадян за межами населених пунктів" відповідач вирішив перенести на наступне засідання питання щодо розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у його власність земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 0521481000:03:003:0164, яка розташована за межами села Вовчинець на території Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Відтак за результатом розгляду клопотання позивача відповідачем не було прийнято жодного з передбачених законодавством рішень.

Виходячи з вищенаведеного, суд наголошує, що при вирішенні питання про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою відповідач здійснює владно-управлінські функції на підставі закону та від імені держави вирішує питання щодо передачі земельних ділянок у власність або користування громадянам.

Тобто, відповідне рішення є актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається органом державної влади в процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.

Відтак за своєю юридичною природою рішення затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, яке приймається відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України, має відповідати формі розпорядчого документа.

Правовий статус відповідача визначає ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед іншого, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно ч. 1, 2 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Аналізуючи у комплексі норми ч. 9 ст. 118 ЗК України та ч. 1, 2 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" суд зазначає, що при вирішенні клопотання позивача про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою у ради виникає обов`язок, по - перше розглянути клопотання у двотижневий строк і по - друге - прийняти одне із двох рішень, а саме: 1) про затвердження такого проекту або 2) про відмову у затвердженні.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.04.2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

У даній справі, за наслідками розгляду клопотання позивача, в силу вимог ЗК України та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідач був зобов`язаний прийняти відповідне управлінське рішення.

Відтак, не прийняття відповідного рішення відповідачем "за" чи "проти" за результатами розгляду клопотанням позивача у визначений законом строк, свідчить про протиправну бездіяльність.

При прийнятті рішення у даній частині позовних вимог, суд враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 23.11.2021 року у справі № 580/704/21.

Вищенаведене також узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові № 800/304/17 від 27.02.2020 року під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, а результати поіменного голосування, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися відмовою у затвердженні проекту землеустрою.

В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення суб`єкта владних повноважень про затвердження проекту землеустрою чи відмову у його затвердженні, свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Відтак за обставин, коли позивач дотримався встановленої законом процедури, а відповідач, будучи уповноваженим органом влади, без наведення жодних мотивів, не прийняв відповідне рішення, то, на переконання суду, негативні наслідки від такої поведінки органу влади не можуть перекладатися на фізичну особу.

Суд вважає, що відповідач неправомірно у встановлений законом строк не розглянув по суті клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у його власність земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації.

З огляду на викладене та враховуючи очевидність протиправної поведінки відповідача, якою порушуються основоположні права позивача, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 17.11.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2, 0000 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0164, яка розташована за межами села Вовчинець на території Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2, 0000 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0164, яка розташована за межами села Вовчинець на території Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, суд зазначає наступне.

У постанові від 11.02.2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З огляду на вищезазначені висновки, суд при вирішенні спору, та задля застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, має установити наявність усіх умов.

Перевіряючи наявність цих умов, суд констатує про наявне порушення прав позивача в контексті протиправної бездіяльності відповідача у затвердженні проекту землеустрою про відведення земельної ділянки. Обставини справи свідчать, що відповідач не здійснив належного розгляду клопотанням позивача з прийняттям рішення по суті звернення протягом визначеного строку.

Разом з тим, суд вважає, що не може підміняти собою орган місцевого самоврядування та надавати оцінку тим обставинам, які не були досліджені цим суб`єктом владних повноважень, а саме в частині дотримання позивачем умов, визначених законом для прийняття рішення, зокрема, питанню форми, змісту, повноти та достовірності наданих до відповідача документів.

Адже судом встановлено, що відповідач при розгляді клопотання позивача не надав йому належної оцінки на предмет відповідності вимогам ЗК України. Відтак прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у його затвердженні, може бути необґрунтованим та призвести до затвердження такого проекту з порушенням.

Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду по суті уповноваженим органом влади, яким є відповідач, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2, 0000 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0164, яка розташована за межами села Вовчинець на території Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Водночас суд враховує, що у зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває донині.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Згідно з ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Таким чином, оскільки на дату ухвалення рішення існують обставини, які унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині в силу встановленої законом імперативної заборони на прийняття рішень з питань передачі земель комунальної власності у приватну, суд доходить висновку про наявність підстав для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення відповідних обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду з даною позовної заявою сплачено судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 536 грн. 80 коп.

Крім того, представником позивача у позовній заяві заявлено про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Вирішуючи вказане питання, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Ч. 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зауважує, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

При цьому, покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини`суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

З матеріалів справи, вбачається, що в підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 31.01.2023 року, додаткову угоду №1 до договору від 31.01.2023 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 08.05.2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №4/08-05 від 08.05.2023 року на суму 3000 грн.

З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Відповідно до п. 4.1 договору про надання правової допомоги від 31.01.2023 року порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок та строки його сплати визначаються у додаткових угодах до договору.

Додатковою угодою №1 до договору від 31.01.2023 року визначено, що розмір гонорару адвоката визначається в залежності від обсягу щомісячних наданих правничих послуг.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 08.05.2023 року адвокат в період з 31.01.2023 року по 08.05.2023 року надав позивачеві наступну професійну правничу допомогу:

- зустріч з клієнтом - 60 хв.;

- пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавтсва у спірних правовідносинах, складання стратегії представництва інтересів позивача в судовому засіданні - 60 хв.;

- складання та подання позовної заяви - 120 хв.

Вартість полуг за вищевказаний період єфіксованою та становить 3000 грн.

Таким чином, представник позивача просить суд стягнути з відповідача витрати на проавову допомогу в розмірі 3000 грн.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Надані адвокатом послуги охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.

Відтак послуги, що надавалися на виконання умов договору про надання професійної правової допомоги, пов`язані із складанням позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.

На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, існує усталена судова практика щодо вирішення аналогічних спорів, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Крім того, дана адміністративна справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг. Також суд враховує, що заявлені позовні вимоги задоволено частково.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу від заявленої представником позивача суми.

Виходячи з наведеного, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 грн.

Таким чином, за результатами розгляду заяви про розподіл судових витрат, на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про землеустрій" та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Махнівсьої сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Махнівсьої сільської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.11.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2, 0000 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0164, яка розташована за межами села Вовчинець на території Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Зобов`язати Махнівську сільську раду у двотижневий строк після завершення (припинення або скасування) в Україні воєнного стану розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.11.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2, 0000 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0164, яка розташована за межами села Вовчинець на території Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Махнівської сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 536 грн. 80 коп.

Стягнути з Махнівської сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Махнівська сільська рада Хмільницького району Вінницької області (вул. Нікольського, 15, с. Махнівка, Хмільницький район, Вінницька область, 22133, код ЄДРПОУ 04328298)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.10.2022 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна