Постанова від 09.10.2023 по справі 380/6290/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 рокуСправа № 380/6290/23 пров. № А/857/10145/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:судді-доповідача Качмара В.Я.,суддів Довгополова О.М., Затолочного В.С.,розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 травня 2023 року (суддя Кухар Н.А., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі в/ч) в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність в/ч щодо не проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні;

зобов`язати в/ч нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 08.02.1995 №100 за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 16.12.2020 по день фактичного розрахунку 07.03.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 травня 2023 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі вказує, що у спірних відносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Відтак, норми статті 117 КЗпП не можуть бути застосовані до виплати індексації грошового забезпечення. Також зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском місячного строку з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період є протиправними, оскільки в/ч при звільненні позивача не проведено з ним остаточний розрахунок.

Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 31.10.2018 серії НОМЕР_2 (а.с. 8).

Згідно з витягом з наказу Начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикодонної служби України від 31.08.2020 №244-ОС підполковника ОСОБА_1 , помічника начальника загону з режиму-начальника режимно-секретного відділення, звільненого за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) у запас з 01.09.2020. Цим же наказом позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 01.09.2020.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 380/2874/22 (далі - Рішення суду), зобов`язано в/ч нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, із врахуванням раніше проведених виплат.

08.03.2023 на виконання Рішення суду на банківський рахунок позивача було перераховано індексацію грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 37137,78 грн, що не заперечується сторонами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно з статтею 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті КЗпП). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

За приписами частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові Великої Палати Верховного Суду в 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

У цій справі позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018, що встановлено Рішенням суду, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо вказаних виплат поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП, а саме 08.03.2023.

Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої у статті 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється КМУ.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197; далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 7 розділу І Порядку №260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 08.03.2023, а не при виключенні останнього із списків частини 01.09.2020, то строк затримки розрахунку складає 916 днів (з 02.09.2020 - наступний день після звільнення до 07.03.2023 день, який передує дню виплати).

Згідно з архівною відомістю від 16.11.2020 №7667, грошове забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням складало: липень 2020 року - 23526,60 грн та серпень 2020 року - 65332,92 грн.

Варто зазначити, що суд першої інстанції вірно врахував при вирішенні питання визначення розміру відшкодування середнього заробітку необхідність визначення істотності частки виплаченої індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Зокрема, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 жовтня 2011 у справі №6-39цс11; постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, а також у висновках Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, доцільно застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати тощо.

Така позиція суду узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а тощо.

Внаслідок проведених розрахунків суд першої інстанції встановив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме 37321,00 грн.

Щодо покликань апелянта на те, що позивач звернувся до суду з позовом, пропустивши місячний строк з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (01.09.2020), а також не зазначив підстав для поновлення цього строку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Перебіг строку щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.

Як вбачається з матеріалів справи, звільнення позивача відбулося 01.09.2021, проте остаточний розрахунок при звільненні здійснений відповідачем 08.03.2023.

Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 09.03.2023 (наступний день за днем здійснення виплати, розрахунку при звільненні), а сплив зазначений строк, відповідно, 10.04.2023. Позивач звернувся до суду з позовом 28.03.2023, відповідно він не пропустив місячний строк звернення до суду з позовом, а тому, вимогу про стягнення середнього заробітку позивач заявив без порушення місячного строку звернення до суду.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 травня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. М. Довгополов В. С. Затолочний