Ухвала

від 09.10.2023 по справі 542/1698/23

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/1698/23

Провадження № 2-з/542/11/23

У Х В А Л А

Іменем України

09 жовтня 2023 року смт Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Шарової-Айдаєвої О.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину та вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2023 року до Новосанжарського районного суду Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони нотаріусу Новосанжарської державної нотаріальної контори (пл. Перемоги, б. 11, смт Нові Санжари) видавати свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилась після смерті батька ОСОБА_1 ОСОБА_2 , та вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спадкове майно ОСОБА_2 , в тому числі на земельну ділянку.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, заявником вказано те, що після смерті батька ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишилась земельна ділянка площею 3,76 га, посвідчена державним актом ПЛ № 188318 від 06.06.2003, розташована на території Лівенської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. ОСОБА_1 звернулась до Новосанжарської державної нотаріальної контори після смерті батька із заявою про прийняття спадщини за законом, де їй було повідомлено про існування заповіту, складеного 24 березня 2015 року на користь ОСОБА_3 . На думку ОСОБА_1 такий заповіт порушує її права, він є недійсним, оскільки не міг бути підписаний її батьком та не відповідає його волі.

З огляду на викладене, враховуючи те, що ОСОБА_3 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом, виникла необхідність у забезпеченні позову, оскільки існує імовірність отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину до вирішення позову по суті, що в подальшому може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали заяви, приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до частини 6 статті 153 ЦПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Частиною 7 статті 153 ЦПК України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, судом встановлено, що матеріали заяви не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а містять лише посилання в заяві на потенційну (імовірну) можливість отримання відповідачем свідоцтв про право на спадщину.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №183/5864/17-ц Верховний Суд зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

За замістом поданої заяви не вбачається за можливе встановити із якими саме позовними вимогами (позовом) ОСОБА_1 збирається звернутись до суду.

Із заяви про забезпечення позову вбачається, що ОСОБА_1 , як спадкоємиця першої чергу, не погоджується із заповітом, складеним 24 березня 2015 року її батьком на користь ОСОБА_3 .

Поряд з цим, до матеріалів заяви про забезпечення позову не надані документи, які підтверджують факт наявності такого заповіту, факт звернення ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини, і в подальшому із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову шляхом заборони нотаріусу Новосанжарської державної нотаріальної контори видавати свідоцтво про право на спадщину та вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спадкове майно ОСОБА_2 , заявниця вказує на існування імовірності отримання відповідачем свідоцтв про право на спадщину, що в подальшому може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Водночас заявником не наведено обґрунтованих підстав того, що невжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання ймовірного рішення суду про задоволення вимог позову.

Не наведено у заяві і фактів, які б давали підстави стверджувати про можливі недобросовісні дії з боку відповідача щодо порушення інтересів позивача.

Саме лише посилання в заяві на імовірність ускладнення або унеможливлення виконання рішення у разі задоволення позову за відсутності його забезпечення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Слід врахувати, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача.

У той же час, пунктом 3 глави 2 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції Українивід 22.02.2012 № 296/5 передбачено, що за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Наведене слід врахувати заявнику та після відкриття провадження у справі звернутися з відповідною заявою до нотаріальної контори, в провадженні якої перебуває спадкова справа, що в свою чергу може унеможливити видачу свідоцтв про право на спадщину.

Слід також роз`яснити заявнику, що у випадку видачі свідоцтва про право на спадщину, вона не позбавлена права на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Зважаючи на фактичні обставини, викладені у заяві, враховуючи відсутність доказів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, та доказів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання судового рішення, за відсутності обґрунтування щодо співмірності заходу забезпечення заявленим позовним вимогам, заява про забезпечення позову задоволена бути не може.

Отже, у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 151-153, 260, 261 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 прозабезпечення позовушляхом заборонинотаріусу видаватисвідоцтво проправо наспадщину тавчиняти реєстраційнідії щодореєстрації прававласності наспадкове майно- відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Суддя О.О. Шарова-Айдаєва