Постанова

від 03.10.2023 по справі 131/393/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 131/393/20

провадження № 51 - 4006 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженої на вироки Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року та Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року, прокурора на вирок Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки та мешканки

АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 статті 191, частиною 1 статті 366 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Іллінецький районний суд Вінницької області вироком від 11 травня 2022 року засудив ОСОБА_7 за:

- ч. 2 ст. 191 КК України - до покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі НМДГ), що становить 8 500 грн, з позбавленням права обіймати посади в державних та комунальних установах, організаціях та підприємствах, пов`язаних із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій та обов`язків, пов`язаних зі зберіганням та обліком грошових коштів і матеріальних цінностей, строком на 2 роки;

- ч. 3 ст. 191 КК України- до покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді штрафу в розмірі 1 000 НМДГ, що становить 17 000 грн, з позбавленням права обіймати посади в державних та комунальних установах, організаціях та підприємствах, пов`язаних із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій та обов`язків, пов`язаних зі зберіганням та обліком грошових коштів і матеріальних цінностей, строком на 3 роки;

- ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону від 13 травня 2014 року № 1261 -VII) - до покарання у виді штрафу в розмірі 250 НМДГ, що становить 4 250 грн, з позбавленням права обіймати посади в державних та комунальних установах, організаціях та підприємствах, пов`язаних із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій та обов`язків, пов`язаних зі зберіганням та обліком грошових коштів і матеріальних цінностей, строком на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив остаточне покарання ОСОБА_7 у виді штрафу в розмірі 1 000 НМДГ, що становить 17 000 грн, з позбавленням права обіймати посади в державних та комунальних установах, організаціях та підприємствах, пов`язаних із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій та обов`язків, пов`язаних зі зберіганням та обліком грошових коштів і матеріальних цінностей, строком на 3 роки.

Вінницький апеляційний суд 05 червня 2023 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_7 винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та призначив ОСОБА_7 покарання за:

- ч. 2 ст. 191 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною із бухгалтерським обліком, строком на 1 рік;

- ч. 3 ст. 191 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною із бухгалтерським обліком, строком на 2 роки;

- ч. 1 ст. 366 КК України - у виді штрафу в розмірі 2 000 НМДГ, що становить 34 000 грн.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив остаточне покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною із бухгалтерським обліком, строком на 2 роки.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

ОСОБА_7 працювала головним бухгалтером комунального некомерційного підприємства «Дашівська міська лікарня» (далі КНП) Дашівської селищної ради Іллінецького району Вінницької області (далі Дашівська селищна рада), була службовою особою, виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції.

У період з січня 2018 року до серпня 2019 року ОСОБА_7 , зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, з метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на особисте збагачення:

- шляхом підроблення платіжних доручень про нарахування заробітної плати та електронних відомостей розподілу виплат КНП, перерахування заробітної плати у завищених розмірах на банківський рахунок АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , оформлений на ім`я ОСОБА_8 , якому не було відомо про її злочинні дії, маючи безперешкодний доступ до вищевказаного рахунку, використовуючи банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я останнього, заволоділа бюджетними коштами Дашівської селищної ради на загальну суму 184 529,90 грн;

- маючи доступ до банківського рахунку КНП № НОМЕР_2 і знаючи його код, повторно, із цього рахунку з призначенням «на господарські витрати» безпідставно перерахувала на свій особистий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 грошові кошти на суму 35 000,00 грн, які в подальшому, використовуючи свою банківську картку АТ КБ «ПриватБанк», отримала, чим заволоділа бюджетними коштами Дашівської селищної ради на зазначену суму;

- маючи доступ до банківського рахунку КНП № НОМЕР_2 і знаючи його код, повторно, із зазначеного банківського рахунку з призначенням «на господарські витрати» безпідставно перерахувала на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , оформлений на ім`я ОСОБА_8 , якому не було відомо про злочинні дії ОСОБА_7 , грошові кошти на загальну суму 25 200,00 грн, та, маючи безперешкодний доступ до вказаного банківського рахунку, використовуючи банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я останнього, незаконно заволоділа цими грошовими коштами.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 , не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги засуджена мотивує тим, що:

- суд першої інстанції під час розгляду справи порушив вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, не роз`яснив їй наслідки застосування цих положень закону та порядок апеляційного оскарження вироку за результатом такого розгляду, що призвело до позбавлення її права на справедливий судовий розгляд;

- в матеріалах провадження відсутні технічні носії звукозаписів судових засідань;

- суд апеляційної інстанції після витребування архівної копії звукозапису з суду першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні її не дослідив.

Наведені порушення, на думку засудженої, є безумовною підставою для скасування судових рішень.

Прокурор у касаційній скарзі, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою положення статей 4, 5 КК України та неправильно призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 366 КК України в редакції Закону, яка почала діяти з 01 липня 2020 року, тобто вже після вчинення діяння. Крім того, вказує на те, що ОСОБА_7 на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України підлягала звільненню від призначеного покарання, оскільки передбачене ч. 1 ст. 366 КК України кримінальне правопорушення згідно з ч. 2 ст. 12 КК України є кримінальним проступком і з дня його вчинення минуло три роки.

Від прокурора Вінницької обласної прокуратури надійшли заперечення, в яких він просить касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав обидві касаційні скарги.

Прокурор підтримав свою касаційну скаргу та заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженої.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які її засуджено, та правильність кваліфікації її дій за частинами 2, 3 статті 191, частиною 1 статті 366 КК України в касаційних скаргах не оспорюються.

Щодо наведених у касаційній скарзі доводів ОСОБА_7 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їхньої позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Разом із тим, роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, повинен роз`яснити їм суть даної норми, однак не обмежитись цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Водночас суд має упевнитись і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно, та переконатись у добровільності їхніх позицій.

Отже, визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Як убачається із журналу та технічного запису судового засідання від 23 грудня 2021 року, під час розгляду справи ОСОБА_7 повністю визнала свою винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, погодилась із кваліфікацією дій, підтвердила фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, надала згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд першої інстанції переконався у правильності розуміння ОСОБА_7 змісту обвинувачення, у добровільності її позиції, у тому, що вона діє з власного бажання, без примусу, і належно роз`яснив їй та іншим учасникам судового розгляду, в тому числі її захиснику ОСОБА_9 , що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Після чіткого, детального та розгорнутого пояснення судом першої інстанції змісту ч. 3 ст. 349 КПК України обвинувачена ОСОБА_7 просила проводити судовий розгляд за спрощеним порядком, а також зазначила про те, що їй зрозумілі правові наслідки такого розгляду. При цьому захисник ОСОБА_9 не наполягала на зміні порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні та не заперечувала щодо розгляду кримінального провадження в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України.

Крім того, ОСОБА_7 під час виступу у судових дебатах та звернення до суду з останнім словом зазначила про те, що повністю визнає свою вину, кається у вчиненому, просить суворо не карати.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що під час розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_7 , яка мала кваліфікованого захисника - адвоката ОСОБА_9 , жодним чином не була обмежена у можливості реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі, шляхом подання відповідних клопотань чи заяв про зміну обсягу та порядку дослідження доказів як нею особисто, так і її захисником. Проте, ні обвинувачена, ні її захисник під час судового розгляду будь-яких клопотань чи заяв щодо зміни обсягу та порядку дослідження доказів не подавали, а відтак доводи засудженої у касаційній скарзі щодо безпідставного розгляду кримінального провадження в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Усі наведені вище обставини, в своїй сукупності, дають підстави вважати, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому підстав уважати, що судовий розгляд проведено без дотримання вимог КПК України, колегія суддів касаційного суду не знаходить.

Що стосується доводів засудженої про відсутність фіксування технічними носіями ходу судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанції, то Суд зазначає про таке.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи захисника ОСОБА_10 , викладені у запереченнях, щодо відсутності технічного носія звукозапису судових засідань, за клопотанням прокурора витребував з суду першої інстанції їхню резервну копію.

На технічному носії інформації містяться звуко-, відеозаписи судових засідань від 21 січня, 18 лютого, 30 червня, 23 грудня 2021 року та 06, 29 квітня 2022 року.

Водночас технічне фіксування судових засідань під час апеляційного провадження здійснювалося за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, у разі проведення судового засідання засобами підсистеми ЄСІТС секретар судового засідання забезпечує ведення протоколу судового засідання в електронній формі та відеозапис судового засідання. До матеріалів справи в паперовій формі приєднується паперовий примірник протоколу судового засідання з вебпосиланням на відеозапис судового засідання, який автоматично зберігається у централізованому файловому сховищі, та доступ до якого надається у разі сплати стороною відповідного судового збору за заявою сторони (доступ до відеозапису судового засідання в Електронному кабінеті користувача або запис на оптичному диску у вигляді файлу).

Таким чином доводи засудженої про відсутність у матеріалах провадження робочої копії фонограми судових засідань (компакт-диску) судів першої та апеляційної інстанцій спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Щодо викладених у касаційній скарзі доводів засудженої про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив і не дослідив безпосередньо в судовому засіданні резервну копію технічного носія звукозапису судових засідань в суді першої інстанції, то колегія суддів уважає їх неприйнятними з огляду на те, що під час апеляційного провадження клопотання про дослідження зазначеної копії сторонами кримінального провадження не заявлялось.

У касаційній скарзі засудженої не наведено обґрунтованих підстав для скасування судових рішень за наведеними у ній доводами, тому задоволенню вона не підлягає.

Водночас Суд погоджується з доводами касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).

За приписами ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Так, вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, які вона вчинила у період з січня 2018 року до серпня 2019 року.

На час вчинення ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень положення статей 12 та 49 КК України діяли в редакції Закону від 15 листопада 2011 року № 4025-VI.

01 липня 2020 року в Україні набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII.

Відповідно до ст. 12 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. У свою чергу злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Згідно з ч. 2 ст. 12 КК України (в редакції Закону України № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч НМДГ або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі; нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч НМДГ або позбавлення волі на строк не більше п`яти років (ч. 4 ст. 12 КК України).

Вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України є кримінальним проступком.

На час його вчинення діяла редакція Закону, за якою було передбачено покарання у виді штрафу до двохсот п`ятдесяти НМДГ або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

Натомість суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 366 КК України в редакції Закону № 2617-VIIIвід 22 листопада 2018 року, тобто застосував закон, який не підлягав застосуванню, так як нова редакція цієї норми закону про кримінальну відповідальність є більш суворішою, ніж попередня, тому не має зворотної дії закону в часі (ч. 2 ст. 5 КК України).

Частиною 1 ст. 49 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 2 роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 3 роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років; 5 років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п. 2 цієї частини; 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину; 15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413 кмо 21), за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК України, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.

Нероз`яснення судами першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 285 КПК Українизазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку - 05 червня 2023 року, з дня вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, минули строки давності, передбачені пунктом 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Проте суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку на вищезазначені обставини уваги не звернув, вимоги ч. 2 ст. 285 КПК Українищодо роз`яснення ОСОБА_7 права бути звільненою від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не виконав.

Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність (застосував закон, який не підлягав застосуванню, та не застосував закон, який підлягав застосуванню), й, не роз`яснивши ОСОБА_7 положення ст. 285 КК України, допустив порушення вимог кримінального процесуального закону.

Разом із тим, касаційний суд, будучи наділений передбаченими ст. 440 КПК Україниповноваженнями на закриття кримінального провадження при встановленні обставин, передбачених ст. 284 цього Кодексу, міг би виправити дану помилку суду апеляційної інстанції, проте відповідно до ч. 8 ст. 284 КПК України звільнення особи від кримінальної відповідальності можливо тільки за її згодою. Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути звільнена від покарання у випадку, коли вона заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження.

Враховуючи, що до суду касаційної інстанції будь-яких клопотань від ОСОБА_7 про звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України на підставі ст. 49 КК Українине надходило, від участі в касаційному розгляді засуджена відмовилась, Суд позбавлений можливості з`ясувати зазначені обставини.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційного суду уважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду слід урахувати викладене та постановити законне й обґрунтоване судове рішення із дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального законів.

Оскільки ОСОБА_7 була затримана та поміщенадо пенітенціарної установи на виконання вироку Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року, який скасовується судом касаційної інстанції, засуджена ОСОБА_7 підлягаєзвільненню з установи виконання покарань.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з установи виконання покарань.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3